Соціальна мобільність: сутність, показники, методи вивчення.

Структурна мобільність зумовлена зміною видів та умов економічної діяльності, процесами розподілу праці. Відбуваються зміни в структурі професій і робочих місць. У результаті окремі особи змушені змінювати професію, рівень освіти, місце роботи тощо. Крім індивідів, це стосується окремих поколінь, наприклад коли діти мають вищий рівень освіти або більш престижну професію порівняно зі своїми батьками. Тому структурна мобільність, у свою чергу, поділяється відповідно на два види: мобільність усередині поколінь та мобільність між поколіннями.

Циркулююча мобільність визначається лише соціальними факторами; наявністю або збільшенням можливостей підвищення рівня освіти, зростанням обсягів соціальних гарантій та пільг тощо.

Статистичне вивчення соціальної мобільності проводиться на основі вибіркових обстежень. Основними статистичними даними, що при цьому реєструються, є:

— для мобільності населення всередині поколінь — розподіл населення по окремих класах на початок і кінець досліджуваного періоду;

— для мобільності між поколіннями — статуси дітей і статуси батьків. При цьому статуси батьків фіксуються з урахуванням віку, в якому перебувають їхні діти на момент обстеження.

До основних показників соціальної мобільності належать [53]:

· частка осіб, котрі змінили свій соціальний статус стосовно всіх, хто перебував у певній соціальній групі на початок періоду, що вивчається. Показник обчислюється по окремих групах, виділених за ознаками: стать, вік, освіта, місце проживання (місто, село);

· середня кількість змін статусу на душу населення, що відбулися за період, який вивчається;

· частка синів або дочок, які належать до іншої соціальної групи, ніж їхні батьки у тому ж віці. Показники визначаються на початок і кінець періоду, що вивчається, по окремих соціальних групах. У межах кожної з них виділяються підгрупи за ознаками дітей: вік, стать, місце проживання;

· відношення кількості синів або дочок віком 25 років і старших, котрі мають закінчену освіту, до відповідної кількості батьків. Показник слід обчислювати по окремих рівнях освіти, регіонах, місцях проживання.

У контексті даних показників термін «соціальна група» є узагальнюючим як для горизонтальної мобільності, так і для вертикальної. Проте у випадку останньої він розуміється як соціальний клас.

Одним з перших і найважливіших етапів статистичного вивчення соціальної мобільності є вибір ознак, для яких визначатиметься статус. Статус — це соціальна позиція людини в суспільстві, яку вона посідає відповідно до будь-якої однієї своєї ознаки (фах, дохід, сімейний стан тощо). Іншими словами, в термінах статистики — це рівень значення певної ознаки (бухгалтер, 600, батько).

Отже, якщо горизонтальна мобільність може вивчатись як «пересування по одній шкалі», тобто для одного статусу, то вертикальна залежно від мети дослідження може визначатися стосовно як одного певного статусу (підвищення фахового рівня), так і кількох (влада, дохід, освіта, вид економічної діяльності та її престиж). В останньому випадку маємо зміну статусного набору.

Окремі статуси набору статистично пов’язані між собою. Найбільш характерний для конкретного індивіда статус, за яким оточуючі визначають його становище в суспільстві, називається головним статусом. Саме він визначає стиль життя, манеру поведінки, коло знайомих. Якщо при дослідженні в якості головного статусу обирають заняття, то можуть бути сформовані, наприклад, такі вісім соціальних класів [53].

Клас 1 — професіонали найвищого рівня кваліфікації, зайняті в сферах управління та влади, менеджери й адміністратори великих організаційних структур.

Клас 2 — професіонали нижчого рівня кваліфікації, зайняті у сфері управління та влади; адміністратори й менеджери невеликих промислових підприємств; керівники середнього рівня, які виконують управлінські функції стосовно зайнятих нефізичною працею найманих працівників.

Клас 3 — працівники нефізичної праці, представники середньої ланки адміністративних органів, сфери торгівлі, обслуговування, комерції (технічний персонал державних установ і місцевих органів влади).

Клас 4 — дрібні приватні власники, а також особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; фермери.

Клас 5 — технічний персонал без вищої або середньої професійної освіти, а також керівники нижчої ланки, котрі виконують управлінську діяльність щодо зайнятих фізичною працею найманих робітників, — бригадири, майстри та ін.

Клас 6 — кваліфіковані працівники фізичної праці.

Клас 7 — малокваліфіковані і некваліфіковані працівники фізичної праці у промисловості.

Клас 8 — малокваліфіковані і некваліфіковані працівники фізичної праці у сільському господарстві.

При статистичному вивченні соціальної мобільності визначають не тільки її інтенсивність та спрямованість, а й залежність від окремих факторів. Для цього використовують спеціальні методи, призначені для роботи з якісними ознаками, тобто такими, що вимірюються за допомогою номінальної або рангової шкали. Прикладами подібних методів можуть бути метод конфігуративно-частотного аналізу та метод шляхового аналізу [53, с. 54].

Тема 9 Статистичне вивчення природного руху населення.

Лекція 10 Статистичне вивчення природного руху населення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальна стратифікація: поняття і принципи стратифікації, моделі стратифікації, особливості та наслідки соціальної стратифікації в сучасній Україні	\|	Методологічні особливості статистики населення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.