Перші музеї та розвиток музейної мережі

Передумови створення музеїв

З культурним впливом західної цивілізації пов’язана поява музеїв у Туреччині, для якої ХІХ ст.. та перша чверть ХХ ст.. стали часом поступової європеїзації, то уповільнюючої свої темпи, то отримуючої нові імпульси для свого розвитку. На початку ХІХ ст. достиг апогею гострий внутрішньополітичний і економічний кризи, першу ознаки його почали відчуватися Османською імперією ще в кінці ХУІІ ст. Особливо сильно він проявився в серії воєнних поразок, поставивши Порту на грань воєнного та політичного краху. Уникнути катастрофи Порта змогла лише завдяки втручанню провідних західноєвропейських держав. За відсутності бажання займатися вирішенням болючих проблем, пов’язаних з долею підконтрольних Туреччині проливів і її володінь у Європі, вони об’явили влітку 1839 року, що беруть порту під колективну опіку. Криза імперії та давлення західних країн, що добивалися для себе все нових льгот та уступок в економічній сфері, змусив турецьку владу вдатися до радикальних перетворень , що ввійшли в історію під назвою «Танзимат» (1839-поч.1870-х рр..)

Заходи, направлені на розвиток економіки, а також реформи в області адміністративного управління, судочинства і освіти вели до трансформації структури турецької спільноти і стали значним кроком на дорозі європеїзації країни. З’явилася система світської освіти , що була передана у відомство спеціально створеного міністерства освіти. Поступово в країні почала формуватися нова інтелігенція, представники якої вже орієнтувалися на європейські знання, культурні традиції та демократичні права.

Наступний етап європеїзації країни настав після оголошення Туреччини республікою восени 1923 року. Ціла серія з проведених реформ була спрямована на секуляризацію держави. Країна позбулася ідеологічного диктату ісламу, і яскравим проявом цієї свободи стало при рівняння в правах жінок, законодавчо закріплений і обов’язковий для всього населення перехід на європейську форму одягу, європейський календар та літочислення, введення громадянської форми шлюбу з ліквідацією багатоженства. Для полегшення навчання в численних школах і вищих навчальних закладах, що створювалися за європейськими стандартами, арабський алфавіт був замінений латинізованим. У контексті європеїзації країни розвивалася й історія турецьких музеїв.

Предмети старовини, рідкості та витвори мистецтва здавна зберігалися в резиденції османських султанів – палацовому комплексі Топкапи-сарай. Але за точку відліку в музейному будівництві Туреччини прийнято 1846 рік, коли по розпорядженню маршала Ахмета Фетхі-паши в церкві Святої Ірини, збудованої ще у Візантійську епоху, розмістилася колекція старовинної зброї. Пізніше там з’явилися старожитності і предмети мистецтва, внаслідок цього всі ці колекції зіставили основу ряду музеїв – Військового музею, Стамбульського археологічного музею, Музею турецького та ісламського мистецтв. [7 c. 289-292]

У 1869 році уряд Алі-паши видав указ про доставку у Стамбул найбільш цінних старожитностей з усіх куточків великої імперії. Все, що вдалося отримати таким чином в наступні два роки, разом з художнім зібранням церкви Святої Ірини помістили в один із палацових павільйонів Топкапи-сарая – Чинили кешк («Фарфоровий павільйон»), в якому у 1874 році відкрився перший публічний музей Туреччини.

Багато сил та енергії віддав становленню і розвитку музеїв Осман Хамді-бей, відомий художник, що отримав освіту в Парижі. В 1881 році його призначили на посаду директора Імперських музеїв, котру до нього очолювали виключно європейські спеціалісти. Хамді-бей одразу ж приступив до поповнення музейних зібрань, і по його ініціативі у 1883 році з’явилася постанова, що забороняла вивезення з країни старожитностей. Одночасно в багатьох районах розпочалися археологічні розкопки, що помітно збагатили музейні фонди витворами античного мистецтва. У 1887 році у фарфоровий павільйон помістили саркофаги, знайдені під час розкопок царської усипальниці в Сидоні (У-ІУ ст. до н.е.). Особливу популярність і визнання світового шедевра отримав один з них, виконаний з мармуру у формі храму. Його бічні триметрові стінки покривають рельєфи із зображенням Олександра Македонського в різних епізодах війни з персами, і завдяки цьому він отримав умовну назву "саркофаг Олександра».

Безупинно зростаюче музейне зібрання вже не вміщалося в палацовому павільйоні, тому напроти нього почали будувати нову будівлю, де в 1891 році відкрився для публіки Археологічний музей. Наступні два десятиліття його фонди постійно збагачувалися цінними предметами з розкопок на місці прославлених давньогрецьких міст - Дідіми, Мілета, Пріени, Ефеса, і в результаті було ухвалено рішення про розподіл збірки. Археологічна частина залишилася в колишньому приміщенні, а на основі художніх колекцій Управління мечетей створило 1914 році Ісламський музей, що розмістився в імареті ансамблю мечеті Сулейманіє. Після революції 1923 року він був перетворений в Музей турецького та ісламського мистецтва, перейшов у відання міністерства освіти і відкрився для публіки в 1927 року. Нині він розміщується в колишньому палаці візира Ібрагіма-паші, пам'ятці архітектури ХVI ст., і вважається одним з кращих у світі зібрань турецького мистецтва, в якому особливу цінність представляють ранні ісламські рукописи, вироби з металу, глини, дерева і каменю періоду ХІІІ -ХІХ ст., а також унікальна колекція килимів.

Післяреволюційні зміни торкнулися не окремо взятого Ісламського музею, а спричинили за собою істотні перетворення всієї музейної сфери країни, і перш за все розширення музейної мережі. У 1924 році у зв'язку з ліквідацією султанату резиденція османських правителів разом з усім внутрішнім оздобленням перетворилася на Музей палацу Топкапи. Закон 1925 року, що заборонив діяльність організації дервішів, сприяв тому, що цінні предмети, що знаходилися в їх розпорядженні, поповнили музейні зібрання, а на основі деяких дервішівських громад були створені музеї. Таким чином виник, наприклад, в 1926 році музей в місті Конья, колишньої столиці Конійського султанату.

Нове життя стали набувати і пам'ятки християнського культового зодчества. У 1934 р. за рішенням ради міністрів перетворився на музей храм святої Софії, шедевр візантійської архітектурної думки (532-537 років). Після завоювання Константинополя в 1453 році турки перетворили його в мечеть, спотворивши прибудовами зовнішній вигляд і заштукатуривши, а частково і знищивши мозаїки, що багато прикрашали інтер'єр храму. Але й сьогодні ця пам'ятка вражає уяву грандіозністю задуму і віртуозністю його виконання.

З початком республіканської епохи музейне будівництво переступило кордони Стамбула, охопивши Бурсу, Манісу, Ізмір, Анталью та інші міста країни. Згідно з розпорядженням президента Ататюрка, в 1925 році почалося створення Національного етнографічного музею в новій столиці Турецької республіки - Анкарі, і в 1928 році Етнографічний музей відкрив свої двері для перших відвідувачів. Тоді ж стали вестися підготовчі роботи зі створення Археологічного музею, в якості експозиційних приміщень якому був виділений Великий критий ринок, пам'ятка архітектури 1464-1471 років. Після реорганізації 1967 року музей отримав нову назву – Музей анатолійських цивілізацій і нині по праву вважається одним із кращих музеїв світу.[7 c.292-294]

З кінця ХХ ст.. у Туреччині почала з’являтись велика кількість приватних музеїв. Одними з найкращих є Музей художника Сельчука Яшера в Ізмірі відкритий у 1985 році, Музей Садберек- ханім у Стамбулі (1980), та музей Сакипа Сабанджи (2002).

Приватний музей Садберек-ханім відкритий фондом великого бізнесмена Вехбі Коча в пам'ять про його дружину - Садберек. Музей займає дві будівлі , одна з яких являє собою триповерхову дерев'яну віллу з масандрою, побудована в ХІХ столітті, що належала спікеру остманского парламенту Мануку Азарьяну Ефенді. Сімейство Коч придбало цей будинок у 1950 р. і використовувало в якості літньої резиденції до 1978 року, поки його не вирішили перетворити в музей. Двері першого приватного музею відкрилися для відвідувачів у жовтні 1980року. У музеї розташована сувенірна крамниця, бібліотека. У залах другого і третього поверху розмістилися колекції нумізматики, картин, фарфору. В 1983 році фонд Коча купив для музею археологічну колекцію Хусейна Котджабаша. Друга будівля музею що знаходилася в сусідній резиденції відкрилася в 1988 році і отримала ім'я Севгі Генюль - дочки Садербек. У ньому можна побачити експонат с пізнього неоліту до Османської епохи.

Музей Сакипа Сабанджи (Sakip Sabanci Museum) - один з кращих приватних музеїв Туреччини. Музей Сабанджи відноситься до того рідкісного типу музеїв, в якому варто подивитися не тільки цінну колекцію предметів мистецтва, але також варто приділити увагу самій будівлі музею і величезному доглянутому парку з безліччю статуй і оглядових майданчиків, з яких відкривається чудовий вид на Босфор і Стамбул. Крім того, музей Сабанджи, що відповідає всім світовим музейним вимогою, є місцем, в якому часто проводяться виставки найвідоміших світових художників і демонструються різні світові колекції.

Музей турецького промисловця Сакіпа Сабанчі, що входив за життя в двадцятку найбагатших колекціонерів світу, - плід багаторічних праць сім'ї захоплених колекціонерів. У цьому невеликому музеї зібрані шедеври самих різних напрямків мистецтва. Колекція розмістилася в кількох тематичних залах, присвячених каліграфії, живопису, археології та скульптурі, меблів та декоративно-прикладному мистецтву. Скульптури і археологічні знахідки періоду Римської, Османської та Візантійської імперій розташувалися в прохолодному зеленому саду довкола музею. У картинному відсіку зібрані роботи періоду років і крім турецьких майстрів 1850-1950, таких як Осман Хамді Бей і Фейхаман Дюран, тут є творіння, наприклад, Рафаеля або Айвазовського. Меблі і предмети інтер'єру XVIII-XIX століть теж збереглися в розкішному особняку, в якому розмістився музей. А найціннішими в колекції вважається французький і німецький фарфор століття XIX. [15]

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історія та культура Туреччини	\|	Туризм в країні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.