• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція № 6

Тема:Складові елементи забезпечення функцій державного земельного кадастру та їх основні завдання

Мета: ознайомлення з ієрархічною структурою земельного кадастру України та характеристикою основних ланок такої ієрархії.

План навчального заняття:

1. Кадастрове зонування: встановлення розташування обмежень щодо використання земельних ділянок, меж кадастрових зон і кварталів, кадастрових номерів земельних ділянок.

2. Кадастрові зйомки: встановлення меж земельної ділянки, погодження меж та виготовлення кадастрового плану.

Література:

обов’язкова:

1. Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. – К.: Довіра, 1998. – 224 с.

2. Теоретичні основи державного земельного кадастру: навчальний посібник. / За ред. М.Г. Ступеня. – Львів: Апріорі, 2003. – 341 с.

3. Магазинщиков Т.П. Земельний Кадастр: підручник. – Львів: Світ, 1991. – 452 с.

додаткова:

3. Ступень М.Г. Використання земель населених пунктів: монографія. – Львів: Львівський державний агроуніверситет, 2000. – 359 с.

2.Возняк Р.П., Ступень М.Г., Падляк І.М. Земельно-правовий процес: Навчальний посбник. – Львів: «Новий Світ-200», 2006. – 224 с.

3. Третяк А.М. Землевпорядне проектування: Теоретичні основи і териротіальний землеустрій: навчальний посібник. – К: Вища освіта, 2006. – 528 с.

Кадастрове зонування: встановлення розташування обмежень щодо використання земельних ділянок, меж кадастрових зон і кварталів, кадастрових номерів земельних ділянок. Кадастрове зонування

Згідно з новим Земельним кодексом України однією зі складових частин державного земельного кадастру є кадастрове зонування. Кадастрове зонування передбачає встановлення:

- місця розташування обмежень щодо використання земель;

- меж кадастрових зон та кварталів;

- меж оцінюваних районів та зон;

- кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці).

У наш час відбувається інтенсивний процес створення, вдосконалення і освоєння норм і правил земельних відносин нового типу, які базуються на державній, комунальній та приватній власності на землю, чіткому обліку земельних ділянок і прав на них, а також захисті прав власників і користувачів земельних ділянок. Земельну ділянку можна купити, продати, подарувати, заставити, внести в статутний капітал, здати в оренду. Такі операції із земельними ділянками набувають масового характеру, що вимагає забезпечення юридичної повноти прав на них, повноти опису самої ділянки, її правового статусу, в тому числі обмежень, пов'язаних з використанням.

Обмеження прав власників землі і землекористувачів щодо використання земельних ділянок у господарській діяльності і обтяження їх правами інших осіб виникають, як правило, у зв'язку з тим, що ці землі знаходяться всередині або примикають до території та об'єктів, які особливо охороняються, або розміщені поблизу шкідливих виробництв чи в зонах перспективної забудови, розвіданих корисних копалин, торфу і підземних вод або по них прокладені різні комунікації.

Відповідно до ст. 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані використовувати їх за цільовим призначенням; дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем [10].

Обмеження прав у використанні земельної ділянки можуть бути встановлені й на інших підставах правового і господарського характеру. Зокрема, за необхідності регулювання інтенсивності використання земель, підданих процесам деградації при підвищеному рівні забруднення ґрунтів, допустимих навантажень на ландшафт та з інших причин, а також з метою гарантування безпеки населення або створення необхідних умов для експлуатації інженерних та інших об'єктів, збереження від забруднення, виснаження і знищення особливо цінних природних територій потрібно встановити особливий правовий режим використання земель. Це охоронні зони, в межах яких встановлюються для власників землі чи землекористувачів визначені законодавством України обмеження у використанні земель. Водночас юридичним особам чи громадянам, у власності, користуванні яких перебувають режимоутворюючі об'єкти, надається право доступу до цих об'єктів для їх експлуатації або контролю за поточним станом (земельний сервітут).

Наявність обмеження земельної ділянки щодо її використання в господарській діяльності спричиняє обмеження прав власника землі або землекористувача щодо розпорядження нею. Можливе також надання права обмеженого використання земельної ділянки або її частини іншим громадянам і юридичним особам у порядку встановлення земельного сервітуту.

В умовах функціонування різних форм власності на землю, різкого збільшення кількості власників земельних ділянок, складної екологічної системи правове обмеження щодо користування земельною ділянкою необхідно будувати на правовій основі, яку потрібно розвивати і вдосконалювати.

Державна реєстрація земельних ділянок і прав на них у складі державного земельного кадастру сьогодні є єдиним доказом існування зареєстрованого права, яке може бути оскаржене тільки в судовому порядку.

Обмеження прав на земельну ділянку – це встановлення обмеження (обтяження) на використання власником земельної ділянки або її частини в обсязі, передбаченому законом або договором.

Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).

Земельним кодексом України (ст. 90, 91, 95, 96) встановлено права і обов'язки власників земельних ділянок і землекористувачів.

Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом чи договором.

Статті 162, 163, 164 Земельного кодексу України визначають норми охорони земель. Охоронні зони створюються:

- навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

- вздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водопроводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, що може завдати шкоду підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним та водоочисним спорудам, водопроводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищеного рівня шуму, вібрації, ультразвукових та електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів, довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель.

Необхідність ефективної обробки матеріалів та управління інформацією, підтримки зв'язку між земельним та іншими галузевими кадастрами, інформаційними системами вимагає створення єдиної системи кадастрової нумерації земельних ділянок.

Кадастровий номер надається земельній ділянці в процесі її кадастрового обліку і зберігається на весь час існування земельної ділянки.

Кадастровий номер земельної ділянки – це унікальний на території України код, який присвоюється кожній земельній ділянці з метою її ідентифікації і залишається незмінним упродовж усього часу фізичного та юридичного існування земельної ділянки як єдиного цілого.

Для забезпечення міжвідомчої уніфікації при використанні кадастрових номерів земельних ділянок у структурі кадастрового номера земельної ділянки використовується код об'єктів адміністративно-територіального устрою України – КОАТУУ, запроваджений в 1997 році Держстандартом України.

На території України для всіх без винятку об'єктів адміністративно-територіального устрою земельним ділянкам присвоюється кадастровий номер, який має чотири рівні ієрархії: код об'єктів адміністративно територіального устрою України > номер кадастрової зони > номер кадастрового кварталу > номер земельної ділянки.

Система забезпечує унікальність кадастрового номера кожної земельної ділянки протягом всього періоду її існування, підтримує механізм обігу земельних ділянок, вона зручна та гнучка з точки зору процедур комп'ютерної реалізації, а також несе в собі додаткову інформацію щодо географічного місцезнаходження земельної ділянки в межах адміністративно-територіального устрою.

Кадастровий номер земельної ділянки складається з чотирьох частин і має вигляд:

/КОАТУУ/ : /НКЗ/ : /НКК/ : /НЗД/,

де /КОАТУУ/ – код одиниці адміністративно-територіального устрою України; /НКЗ/ – номер кадастрової зони; /НКК/ – номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони: /НЗД/ – номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу; /:/ – роздільник між складовими кадастрового номера.

Код об'єктів адміністративно-територіального устрою України (областей, адміністративних районів, міст обласного підпорядкування, сільських (селищних) рад, міст районного підпорядкування, сільських населених пунктів) є першою частиною кадастрового номера земельної ділянки і складається з десяти цифр. Він включає:

- двозначний код областей;

- тризначний код адміністративних районів і міст обласного підпорядкування ;

- тризначний код сільської ради, міст районного підпорядкування або підпорядкованих міськраді;

- двозначний код сільських населених пунктів.

Друга частина кадастрового номера вказує на номер кадастрової зони (НКЗ) у межах території, визначеної КОАТУУ. Кадастрова зона – це сукупність (об'єднання) земельних-ділянок, які розташовані за межами населених пунктів на території сільської (селищної) ради, або об'єднання кадастрових кварталів у населених пунктах. Номер кадастрової зони складається з двох чисел. Отже, максимальна кількість кадастрових зон в межах земель населених пунктів чи земель сільської (селищної) ради становить 99.

Третя частина кадастрового номера – номер кадастрового кварталу (НКК) у межах кадастрової зони – складається з трьох цифр. Кадастровий квартал – це компактне об'єднання земельних ділянок у населеному пункті, яке обмежене інженерними спорудами або природними межами. Найбільший номер кадастрового кварталу становить 999.

При встановленні меж кадастрових кварталів у населених пунктах може бути використана структуризація території населеного пункту на оціночні райони, яка здійснюється в процесі грошової оцінки земель.

За межами населеного пункту таке територіальне об'єднання, як кадастровий квартал, не виділяється, хоч, на думку науковців, може виникнути потреба виділити, наприклад, сівозмінний масив чи групу полів або ж підприємства іншого профілю на землях сільськогосподарського призначення, але сама назва "квартал" у даному випадку не дуже підходить.

Виділення кадастрових кварталів необхідне для забезпечення можливості створення резерву потенційно достатньої кількості кадастрових номерів в умовах виникнення значної кількості земельних ділянок в результаті виділення земельних часток (паїв) у натурі у вигляді окремих земельних ділянок, які в перспективі можуть бути включені в земельний обіг.

Кадастровий квартал – це компактне об'єднання земельних ділянок у населеному пункті, яке обмежене інженерними спорудами або природними межами.

В якості меж кварталів можуть використовуватись по осьовій лінії дороги, лінії тротуарів, межі землеволодіння, червоні лінії.

Межа кварталу поділяється полігоном або полілінією, що проходить через характерні точки, вузли з фіксованими координатами. Більш перспективним вважається хід, який базується на топологічному способі опису меж кадастрових кварталів, коли вони співпадають з межами землекористувань.

Четверта частина кадастрового номера складається з чотирьох чисел і вказує на номер земельної ділянки (НЗД) у межах кадастрового кварталу (зони).

Кадастровий номер земельної ділянки – це унікальний, який не повторюється на всій території України, номер. Він присвоюється при формуванні земельної ділянки і зберігається за нею на весь час її існування. Максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу (зони) може становити 9999. Максимальна кількість земельних ділянок, яким може бути присвоєний кадастровий номер за запропонованою структурою у межах коду об'єктів адміністративно-територіального устрою України, становить 99:999:9999.

Для міст Києва, Севастополя та міст обласного значення звичайно виділяються кадастрові зони, кадастрові квартали, для міст районного підпорядкування – лише кадастрові квартали. На території сільських та селищних рад населені пункти звичайно не поділяються на зони чи квартали, а за межами населених пунктів можуть виділятись кадастрові зони.

Якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, то в її кадастровому номері код населеного пункту позначається двома нулями.

Номери земельної ділянки, кадастрового кварталу, кадастрової зони і КОАТУУ виділяються між собою знаком "двокрапка". Наприклад, номер земельної ділянки, що знаходиться на території Комарівської сільської ради Бродівського району Львівської області, що розташована за межами населеного пункту, слід записати так: 4620382400:01:000:0012.

При переході права на земельну ділянку до іншого власника або користувача кадастровий номер земельної ділянки не змінюється.

Сформованим новим земельним ділянкам у результаті виділення або поділу чи об'єднання їх присвоюються нові кадастрові номери. При цьому попередні кадастрові номери отримують статус архівних і в подальшому не використовуються для ідентифікації земельних ділянок [51].

Кадастрові номери земельним ділянкам присвоюються місцевими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів і відображаються на спеціальних індексних кадастрових картах (ІКК) або планах (ІКП), які складаються для всіх районів адміністративно-територіальних утворень.

Індексні кадастрові карти (плани) створюються для різних рівнів адміністративно-територіальних одиниць: для областей, адміністративних районів, сільських (селищних) рад та населених пунктів. На індексній кадастровій карті (плані) області наносять межі адміністративних районів та міст обласного підпорядкування, наносяться та нумеруються адміністративні райони та міста обласного значення. Нумерація проводиться згідно з КОАТУУ. На індексній кадастровій карті адміністративного району наносять межі сільських (селищних) рад, населених пунктів районного підпорядкування.

Роботи щодо впровадження єдиної системи кадастрової нумерації земельних ділянок виконуються державними та землевпорядними організаціями.

Кадастрові зйомки: встановлення меж земельної ділянки, погодження меж та виготовлення кадастрового плану. Кадастрові зйомки – це складова частина державного земельного кадастру. Вони є комплексом робіт, який виконують для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Без відображення меж земельних ділянок в натурі не забезпечується гарантія права на них.

Кадастрові зйомки виконуються особами, які мають ліцензію на проведення робіт з кадастрових зйомок, видану органом Держкомзему у встановленому законодавством порядку. Порядок проведення кадастрової зйомки, склад і форми документів, які подаються за результатами її виконання, вимоги до точності робіт визначаються нормативними актами Держкомзему України та головного управління по геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України.

Одним із таких нормативних документів є Положення про кадастрові зйомки, де визначаються методи проведення кадастрової зйомки, а також ті норми, дотримання яких необхідно забезпечити. Визначаються необхідні рівні кваліфікації виконавця цих робіт.

Етапи кадастрових зйомок

Роботи з кадастрових зйомок проводяться у два етапи: перший – підготовчий; другий – виробничий.

Підготовчий етап полягає у:

розробці технічного завдання на виконання робіт;

підготовці робочого кадастрового плану (схеми) виконання робіт;

збиранні, вивченні забезпечення правовими земельно-кадастровими та планово-картографічними матеріалами.

Вивченню й аналізу підлягають графічні, текстові і правові документи на земельні ділянки, матеріали попередніх зйомок, наявні кадастрові плани, топокарти та карти найбільших масштабів.

На основі зібраних і проаналізованих матеріалів складається технічне завдання на виконання робіт, в якому вказують:

черговість виконання обстежень та кадастрових зйомок земельних ділянок;

способи виконання зйомок;

необхідність встановлення обмежень (обтяжень) щодо використання земельних ділянок;

вимоги до оформлення документації.

На основі наявних планово-картографічних матеріалів створюється робочі кадастрові плани (схеми) та готується договір на проведення робіт.

За наявності необхідних матеріалів роботи проводяться в такому порядку:

на планово-картографічний матеріал наносяться межі земельних ділянок і кадастрових зон та їх номери (у населених пунктах);

наносяться межі кварталів та їх номери;

наносяться межі зон обмежень і обтяжень щодо використання земельних ділянок.

Виробничий етап

Виробничий етап виконується підрядчиками і передбачає:

складання списку власників земельних ділянок та землекористувачів;

польове обстеження земельних ділянок з уточненням їх меж;

геодезичне встановлення (відновлення) меж земельних ділянок;

погодження меж земельних ділянок із суміжними власниками та землекористувачами;

встановлення меж зон обмежень і обтяжень щодо використання земельних ділянок.

Виробничий етап починається зі складання списків всіх власників землі та землекористувачів. Від кожного власника (землекористувача) отримуються копії правовстановлювальних документів (держактів або рішень органів державної влади про надання, передачу земельних ділянок у власність). Відомості про власників землі і землекористувачів групуються в переліки, окремо щодо юридичних і окремо щодо фізичних осіб.

Польове обстеження включає пошук та уточнення розташування поворотних точок меж земельних ділянок. У процесі польового обстеження виконується зйомка способом промірів і засічок мірною стрічкою. Ведеться абрис (встановлення і відновлення меж, обмежень і обтяжень).

Встановлення меж – це процес закріплення в натурі межовими знаками і в правовому документі меж власності з узгодженою і зареєстрованою точною лінією.

Межі земельних ділянок, що надаються або передаються у власність чи у користування, встановлюються або відновлюються в натурі за наявними планово-картографічними матеріалами і закріплюються довгостроковими межовими знаками установленого зразка.

Встановлення в натурі або відновлення усіх поворотних точок меж земельних ділянок здійснюється геодезичними методами з прив'язкою їх до пунктів державної геодезичної мережі і закріпленням довгостроковими межовими знаками. Здійснюється зйомка з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж і площі ділянки.

Встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості супроводжується погодженням меж земельної ділянки з власниками землі та землекористувачами суміжних із нею земельних ділянок. Результат погодження меж оформляється протоколом, до якого додається кадастровий план земельної ділянки з нанесеними погодженими межами. Закріплення на місцевості меж здійснюється за наявності протоколу погодження меж.

Спори відносно меж земельної ділянки регулюються місцевими органами Держкомзему України.

Камеральні роботи передбачають обробку результатів польових робіт та складання кадастрового плану, який є складовою частиною технічної документації.

Кадастровий план земельної ділянки складається в масштабі, який забезпечує чітке зображення всіх елементів і написів.

Межі викреслюються суцільною або пунктирною лінією чорною тушшю відповідно до умовних позначень.

Способи зйомок: традиційна і GPS

Зйомка меж земельних ділянок для цілей земельного кадастру декілька століть велася традиційним наземним способом з допомогою теодоліта і мірної стрічки. В останні роки для проведення кадастрових зйомок застосовують нові прилади і технології. Традиційний у минулому теодоліт нині поступово витісняється електронним далекоміром, який дозволяє вимірювати лінії за допомогою світла. Створюються так звані «тотальні станції», що об'єднують функції багатьох інструментів у одному блоці, який дозволяє одержувати, накопичувати і зберігати необхідну інформацію.

На початку 90-х років XX ст. нову сторінку у проведенні земельно-кадастрових зйомок започаткувало продовження глобальних систем позиціонування (GPS), за допомогою яких одержується набагато точніша земельно-кадастрова інформація, ніж традиційними способами. Система включає два приймачі: один – пересувний, а другий виступає як базова станція на певну територію, після зйомок якої пересувається на іншу базову територію.

Порядок зйомки території полягає в тому, що фахівець обходить межі з пересувним приймачем і збирає необхідні дані за допомогою вмонтованого до приладу комп'ютера. Приймач вимірює відстань, яку проходять радіосигнали, що передаються від одного або двох орбітальних супутників, а також сигнали від приймача базової станції. Прилад робить «диференціальну корекцію» та модифіковані тріангуляційні розрахунки, а комп'ютерний процесор приймача визначає місце розташування точки визначення координат з точністю до міліметра.

Система для потреб кадастрової зйомки земель має переваги в тому, що дає значно більші можливості щодо швидкого та ефективного проведення зйомок на великих територіях. При цьому система визначає положення точок в системі географічних координат і тому немає потреби «прив'язуватися» до існуючих поворотних точок, на що затрачається багато часу.

За допомогою двох тримачів система дозволяє встановити місцеву геодезичну мережу і при цьому досить характерним є те, що не потрібна лінія бачення між точками зйомки і виконання робіт не залежить від погодних умов, що є суттєвим при проведенні зйомки місцевості традиційним способом за допомогою-теодоліта.

Застосування системи відзначається високою ефективністю праці знімальників. Так, за допомогою інструментів можна зняти дані на тисячі точок, в той час як максимальна кількість точок із застосуванням традиційної технології обмежується лише кількома сотнями. За даними зйомок точок не виникає проблем з визначенням меж земельних ділянок, оскільки при цьому використовується спеціальне програмне забезпечення для розрахунку площ, відстаней та напрямків ліній.

Лекція № 7

Тема:Автоматизація ведення державного земельного кадастру

Мета: ознайомлення та набуття навиків щодо автоматизованих систем кадастрового обліку земельних ресурсів в Україні

План навчального заняття:

1. Передумови та необхідність створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру
2. Завдання і зміст програми створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру
3. Правове та організаційне забезпечення створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру
4. Інформаційне забезпечення створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру
5. Здійснення програми і порядок ведення автоматизованої системи державного земельного кадастру

Література:

обов’язкова:

1.Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. – К.: Довіра, 1998. – 224 с.

2. Теоретичні основи державного земельного кадастру: навчальний посібник. / За ред. М.Г. Ступеня. – Львів: Апріорі, 2003. – 341 с.

3. Магазинщиков Т.П. Земельний Кадастр: підручник. – Львів: Світ, 1991. – 452 с.

додаткова:

1. Ступень М.Г. Використання земель населених пунктів: монографія. – Львів: Львівський державний агроуніверситет, 2000. – 359 с.

2.Возняк Р.П., Ступень М.Г., Падляк І.М. Земельно-правовий процес: Навчальний посбник. – Львів: «Новий Світ-200», 2006. - 224 с.

3.Третяк А.М. Землевпорядне проектування: Теоретичні основи і териротіальний землеустрій: навчальний посібник. – К: Вища освіта, 2006. – 528 с.

Передумови та необхідність створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру. Прийняття Земельного кодексу України, радикальні перетворення, які відбуваються у нашому суспільстві, зокрема, реформування відносин власності щодо землі та нерухомості, зумовлюють необхідність створення адекватних засобів управління землею та нерухомим майном. Серед них важливе місце посідає створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру та реєстрації прав на землю та нерухомість, яка повинна створювати гарантії надійності цих прав, сприяти інвестиційній активності, розвитку ринку землі і нерухомості та підтримці системи оподаткування і земельно-іпотечного кредитування.

Однією з важливих проблем на сучасному етапі здійснення реформ в Україні є захист та гарантування з боку держави прав власників та користувачів (орендарів) землі та об’єктів нерухомості. Тому виникає необхідність у створенні в Україні єдиної автоматизованої системи державного земельного кадастру з реалізацією функцій реєстрації земельних ділянок, об’єктів нерухомості та прав на них.

Крім реалізації традиційних функцій ведення кадастру та реєстрації прав, така система сприяла б створенню умов для запровадження іпотеки земельних ділянок, підвищенню динаміки ринку землі, ефективного та об’єктивного оподаткування, інформаційного забезпечення ринку землі та іншої нерухомості, створенню привабливих умов для інвестування.

Основні норми ведення державного земельного кадастру в Україні визначені Земельним кодексом, іншими законодавчими та нормативними актами. Запровадження в системі Держкомзему автоматизованих технологій ведення державного земельного кадастру здійснювалося відповідно до Програми створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 року № 1355, що передбачає комплекс заходів, спрямованих на автоматизацію інформаційно-технологічних процесів, пов’язаних з оперативним веденням і використанням даних державного земельного кадастру.

Запровадження єдиної автоматизованої системи державного земельного кадастру України (АСДЗКУ) забезпечує можливість ефективнішого управління земельними ресурсами, створить всі передумови для вдосконалення системи оподаткування та запровадження в Україні системи реєстрації прав власності на землю та іншу нерухомість, забезпечить формування інформаційної інфраструктури ринку землі. Слід зазначити, що на сьогодні в багатьох регіональних підрозділах Держкомзему досить успішно ведуться роботи із створення автоматизованих кадастрових систем, які використовуються при вирішенні поточних задач, пов’язаних з обліком земельних ділянок, їх грошовою оцінкою, розробкою проектів землеустрою, відводу земельних ділянок, формуванням та виготовленням державних актів на право власності та інше. Але ці роботи, як правило, є безсистемними, виконуються без чіткої науково-технічної координації, не ґрунтуються на єдиних моделях та стандартах баз даних, уніфікованих форматах представлення та обміну даними. Для поліпшення ситуації, що склалась, першочерговим є розробка та директивне запровадження в системі Держкомзему єдиної науково-технічної політики щодо створення АСДЗКУ, системної координації робіт, уніфікованих інформаційних технологій, моделей та стандартів баз даних державного земельного кадастру та форматів обмінних файлів. Крім того, необхідно запровадити єдину в Україні систему класифікації та ідентифікації земельних ділянок та об’єктів нерухомості, уніфіковані інтерфейси користувачів та інші програмні засоби формування та адміністрування баз даних державного земельного кадастру. Тільки за таких умов бази даних земельного кадастру можуть бути інтегровані в єдину систему державного земельного кадастру і бути здатними для міжвідомчого використання, що дасть можливість застосовувати державний земельний кадастр як інформаційну основу для створення інших відомчих та галузевих кадастрів та автоматизованих інформаційних систем. Такий підхід запобігатиме дублюванню робіт при створенні кадастрів, дасть можливість зменшити обсяги їх фінансування та терміни розробки і дозволить перейти до створення територіальних кадастрів багатоцільового використання і так званих “муніципальних ГІС”.

Таким чином, створення автоматизованих систем ведення державного земельного кадастру з реалізацією функцій реєстрації прав є одним з першочергових завдань у галузі земельного кадастру. На сьогодні поняття земельного кадастру нерозривно пов’язано з поняттям інформаційних технологій. Так звані “паперові технології” ведення земельного кадастру втратили всякий сенс.

З іншого боку інтенсивний розвиток геоінформаційних систем та комп’ютерних технологій створює всі необхідні передумови для створення сучасних автоматизованих систем земельного кадастру.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Заняття . Лекція № .
9. Заняття 10. Лекція № 8
10. Заняття 12. Лекція №9.
11. Заняття 13. Лекція №10.
12. Заняття 7. Лекція № 6.

Переглядів: 948