• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зміст роботи.

Для вироблення пари на технологічні і побутові потреби тваринницьких ферм та комплексів використовують котли-пароутворювачі різних типорозмірів (КВ-300Л, КГ-300У, КГ-300, КТ-Ф-300, КЖ-Ф-500, КТ-500, Д-721, Д-900, КТ-1000, КГ-1500), що працюють на рідкому, газоподібному або твердому паливах, а також електропарогенератори (ЭЭП-160, ЭЭП-250, ЭЭП-400).

Пароутворювачі бувають двох типів — з вертикальним і горизонтальним розміщенням котла. До першого типу належать котли-пароутворювачі КМ-1600, КМ-2500 тощо, а до другого — КВ-300, Д-721, Д-900, КЖ-1000. Вертикальні котли можна встановлювати тільки у високих приміщеннях, а горизонтальні — у звичайних,: проте останні займають більшу площу. Пароутворювачі сільськогосподарського призначення — це котли низького тиску. Вони значно простіші й безпечніші в експлуатації, ніж котли високого тиску.

Котел-пароутворювач Д-721А— горизонтальний триходовий, працює на пічному побутовому паливі.

Пароутворювач складається з котла у зборі, рами, системи подачі води, арматури, паливної апаратури, димоходу, електрошафи.

Барабан котла зварений з листової сталі. У днищах по торцях барабана вварені жарова і димогарні труби. Зверху барабана розміщений парозбірник. Барабан має передню і задню порожнисті кришки, з'єднані з ним зверху і знизу трубопроводами. У кришках розміщені димові коробки.

До барабана і кришок котла приварені штуцери для встановлення живильної, водомірної, контрольної, продувочної та запобіжної арматури, а також люка для огляду і очищення від накипу. Щоб зменшити втрати тепла, барабан оснащений листовою обшивкою, простір під якою заповнений мінеральною ватою. У задній кришці є проти-вибуховий клапан і димова труба, до якої приєднується димохід.

Котел за допомогою переднього і заднього стояків кріпиться до рами. До складу арматури котла входять:

Ø електромагнітний манометр, з'єднаний з котлом за допомогою сифонної трубки і контрольного триходового крана. Манометр забезпечує контроль тиску пари і автоматичне підтримання режиму роботи котла у межах від максимального до мінімального заданих рівнів тиску (170—145 кПа);

Ø датчик тиску, приєднаний до згаданої вище сифонної трубки і призначений для відключення паливної апаратури в разі аварійного (173—175 кПа) тиску пари. Він повинен спрацьовувати раніше від запобіжних клапанів;

Ø два запобіжних клапани, встановлені на парозбірнику. Вони дублюють датчики тиску пари і автоматично відкривають вихід її з котла при тиску 173—175 кПа;

Ø водомірна колонка для контролю і автоматичного підтримання в заданих межах рівня води у котлі, відключення паливної апаратури у разі його аварійного зниження. Два водопробних крана на корпусі дублюють контроль рівня води у котлі;

Ø продувочні вентилі, встановлені у нижній частині барабана і кришок, використовуються для видалення шламу;

Ø засувка для регулювання подачі пари до споживача;

Ø легковиплавна контрольна пробка, що знаходиться у верхній частині задньої димової камери барабана. Ця пробка виплавляється, коли не спрацьовують електроди нижнього і аварійного рівнів води мірної колонки. Шум пари, що виривається при цьому з котла, сигналізує про аварійне зниження рівня води в котлі.

Система живлення котла водою забезпечує подачу води в котел з одночасною магнітною обробкою її проти карбонатної жорсткості, яка спричиняє утворення накипу на внутрішніх поверхнях. Ця ж система забезпечує промивання котла і кришок. Воду в котел можна подавати насосом або з водопровідної мережі (якщо тиск у ній перевищує надмірний тиск у котлі не менш ніж на 100 кПа) через запірний електромагнітний вентиль. При надходженні у котел вода проходить магнітний протинакипний пристрій (ПМУ), розчинені в ній солі під дією магнітного поля змінюють свою структуру і при нагріванні не осідають на стінках котла, а випадають в осад у вигляді кристалічного шламу. Останній видаляється під час продування котла. На живильному водопроводі встановлені вентиль, а також зворотний клапан, що автоматично перекриває вихід з котла після підживлення його водою.

Паливна апаратура, що складається з пальника і системи подачі палива (паливний насос з електроприводом, запірний золотник, пластинчастий фільтр, всмоктувальний і напірний трубопроводи з приєднувальними штуцерами, електромагнітний вентиль, гвинт для впускання повітря), забезпечує надходження у топку палива та повітря в оптимальних кількостях при максимальному і мінімальному режимах роботи котла, їх змішування та запалювання суміші.

Димохід складається з чотирьох труб, з'єднаних за допомогою фланців. Верхня труба закінчується вогнегасником та захисним козирком.

Електрична схема пароутворювача дозволяє керувати його роботою в автоматичному і ручному режимах. Розпалювати, а також проводити наладку котла рекомендується при ручному керуванні.

Пересвідчившись за водомірною колонкою у тому, що котел заповнений водою, вимикач «Мережа 380» переводять у положення «Вкл». При цьому загорається відповідна сигнальна лампа. Перемикач «Рід роботи» ставлять у положення «Ручн.» і включають цим самим вентилятор, після чого починається продування топки. Потім перемикач «Ручне керування» переводять у положення «Запал.» електромагніт прикриває повітряну заслінку, відкривається електромагнітний клапан на трубопроводі, включається паливний насос і трансформатор запалювання (всі елементи спрацьовують одночасно).

Після певного часу, необхідно для формування стабільного полум'я у топці, перемикач «Ручне керування» переводять у положення «Мале горіння». При цьому відключається трансформатор запалювання, а пальник продовжує працювати на малій потужності: частина палива через електромагнітний вентиль повертається до всмоктувального трубопроводу.

Для роботи на максимальному режимі перемикач «Ручне керування» ставлять у положення «Велике горіння»: відключається електромагніт повітряної заслінки, яка під дією пружини повністю відкриває подачу повітря. Одночасно електромагнітний вентиль відключає рециркуляцію палива, що збільшує подачу його у топку. При появі пари з верхнього відкритого (для випускання повітря) водопробного крана його перекривають. Тиск у котлі почне зростати і коли досягне 150 кПа, плавно відкривають засувку споживання пари. Далі стежать за тиском пари у котлі. Він не повинен перевищувати 170 кПа.

Насос для подачі води або водопровід включають, коли рівень води у котлі опускається до нижньої стрілки водомірної колонки, а виключають — при досягненні рівня верхньої стрілки мірної колонки. Зупиняють роботу пароутворювача у режимі ручного керування шляхом вимикання механізмів у зворотному порядку їх включення. Аварійна зупинка здійснюється вимиканням перемикача «Рід роботи» або переведенням головного рубильника «Мережа 380» у положення «Викл.».

Робота в автоматичному режимі керування передбачає пуск пароутворювача, підтримання в заданих межах тиску пари і води в котлі, регулювання подачі повітря відповідно до кількості палива, що надходить у топку, відключення паливного насоса при аварійних підвищенні тиску пари або зниженні рівня води, згасанні полум'я. Забезпечується також світлова сигналізація про напругу в мережі та нормальну роботу пароутворювача, світлова і звукова сигналізації в аварійних випадках. Для автоматичної роботи пароутворювача перемикач «Ручне керування» ставлять у положення «Викл.», а перемикачі «Водяний насос» або «Водопровід» — у положення «Авт.» Потім включають автоматичний вимикач «Мережа 380». Автоматичний пуск пароутворювача здійснюється повертанням рукоятки перемикача «Рід роботи» у положення «Авт.».

Про завершення пуску пароутворювача і вихід його на максимальний режим роботи свідчить загорання сигнальної лампи «Нормальна робота». Після цього засувку споживання пари регулюють так, щоб тиск у котлі при тривалій стабільній роботі підтримувався на рівні 166—169 кПа. У процесі роботи треба періодично стежити за рівнем води у котлі. Коректування рівня води проводять подовженням чи вкороченням електродів мірної колонки шляхом їх відкручування або закручування. При цьому вкорочення електродів веде до збільшення рівня води в котлі, а подовження зменшує його. Якщо з якоїсь причини електроди не забезпечують автоматичного регулювання рівня, переходять на ручне керування подачі води у котел.

Оптимальне співвідношення подачі палива і повітря в топку відрегульовано на тракторному гасі на заводі. У разі зміни виду палива або спрацюванні завихрювача чи денця пальника спочатку регулюють подачу палива за допомогою напірного золотника (межі регулювання тиску 1—1,4 МПа) до 64 кг/год, потім — співвідношення палива і повітря на великому горінні (при відкритій заслінці) за допомогою спеціального гвинта і на малому горінні зміною довжини тяги заслінки. Регулювання вважається задовільним, якщо подача повітря у 1,1—1,15 раза перевищує подачу палива. Це оцінюється також візуально, за кольором вихлопних газів (не повинно бути помітного диміння).

Залежно від жорсткості живильної води потрібно періодично, але не менше трьох разів за зміну, продувати барабан і кришки котла, мірну колонку, сифонну трубку, запобіжні клапани. Цей процес полягає в тому, що поперемінно відкривають та закривають відповідні спускні вентилі і зливають протягом 5—10 с брудну воду (шлам). Відкривати та закривати вентилі потрібно обережно і плавно, щоб уникнути гідравлічного удару. Продування обов'язково здійснюють також на початку кожної зміни.

Для запобігання прикіпанню запобіжні клапани перед кожною зміною підривають тягою. Вантаж опускають легко, притримуючи кільце.

Короткочасні зупинки пароутворювача рекомендується здійснювати одразу після їх підживлення водою. При цьому вимикають паливну апаратуру і знижують тиск у котлі до 130—150 кПа. У разі тривалої зупинки старанно продувають водяні та парові комунікації, сифонну трубку електромагнітного манометра, виключають паливну апаратуру, повністю знижують тиск і зливають воду з котла, кришок та трубопроводів системи живлення.

Головними причинами несправностей пароутворювача можуть бути неправильне його обслуговування, живлення забрудненою або надто жорсткою водою, несвоєчасне очищення котла від сажі, нагару або накипу, спрацювання механізмів чи пристроїв.

У процесі експлуатації для підтримання технічно справного стану і безпечної роботи пароутворювача, відновлення його продуктивності, запобігання передчасному виходу з ладу і зниженню експлуатаційних витрат рекомендується проводити ЩТО, а також ТО-1 (після кожних 250 год роботи) і ТО-2 (після 1250 год).

Перед пуском у роботу оглядають пароутворювач і перевіряють наявність необхідного інструменту, стан зовнішніх кріплень, особливо контура заземлення, а також ущільнення електрошафи. Для очищення фільтра паливної системи провертають його маховичок на 1,5—2 оберти. Зливають шлам (осад), відкриваючи для цього на 5—10 с почергово продувочні вентилі барабана і кришок котла, водомірної колонки, сифонної трубки.

Під час роботи контролюють дію приладів та вузлів, перевіряють рівень води за показами мірної колонки, відсутність підтікання палива, води і пари з трубопроводів та з'єднань, а також сторонніх стуків і шумів у вузлах та механізмах. Регулюють ступінь відкриття засувки пари відповідно до правил експлуатації і стежать за нормальним згоранням палива (без помітного диміння вихлопних газів). Періодично (не рідше трьох разів за зміну) продувають барабан і кришки котла, мірну колонку, сифонну трубку електроконтактного манометра.

У кінці роботи закривають кран системи подачі палива і пересвідчуються в чіткості спрацювання приладу контролю полум'я, світлової та звукової сигналізації. Відключають електроживлення і закривають вентиль подачі води. Перевіряють наявність коксу у жаровій трубі і при необхідності очищають її за допомогою скребка та лопатки. Очищають пароутворювач і площадку навколо нього. У разі необхідності протирають скло фотоголівки і водомірної колонки.

Періодичне ТО-1 починають із проведення попередніх операцій. Потім зливають відстій з паливного фільтра і промивають його елементи гасом. Відкривають задню кришку котла і очищають від сажі жарову та димогарні труби за допомогою скребка і йоржа, а також плоскі поверхні нагрівання кришки і димової камери, контрольну легкоплавку вставку, іскрогасник димової труби. Сажу з передньої димової камери видаляють крізь люк на торцевій стінці кришки або шляхом продування за допомогою вентилятора при закритій задній кришці. Знімають кришку і очищають від накипу та шламу електроди і внутрішні поверхні водомірної колонки. Очищають свічку запалювання, скло фотоголівки.

Періодичне ТО-2 передбачає виконання всіх операцій попередніх заходів. Додатково замінюють заливку у контрольній пробці (склад легкоплавкої вставки — припій ПОС18 або 90 свинцю і 10 олова). Знімають і очищають від сажі димову трубу. Замінюють спрацьовані завихрювач та денце форсунки і регулюють паливну систему на бездимне горіння. При потребі замінюють азбестові ущільнення кришок котла. Перевіряють технічний стан вимірювальних приладів, засобів автоматичного регулювання, арматури котла і усувають виявлені несправності. Перевіряють також стан і в разі потреби замінюють футеровку фурми.

Видаляють накип з поверхонь нагрівання хімічним способом (розчином тринатрійфосфату, каустичної соди або соляної кислоти) і ретельно промивають котел. Відновлюють пошкоджене захисне пофарбування, замінюють масло у підшипниках електродвигунів і випробовують котел під тиском 200 кПа. Для цього знімають запобіжні клапани і закривають заглушкою отвір перехідника. Замість електроконтактного манометра встановлюють перевірений манометр із шкалою тиску до 250 кПа. Воду в котел подають, від водопроводу або ручним насосом.

Після проведення ТО-2 запускають пароутворювач і перевіряють надійність системи відключення паливного насоса при аварійному підвищенні тиску пари, аварійному зниженні рівня води в котлі, а також згасанні полум'я у топці.

Котел-пароутворювач Д-900є модернізацією пароутворювача Д-721А. У новій моделі додано блок утилізації тепла БУ-Ф-1000, який забезпечує підігрівання води, що надходить із системи живлення, а також перегрівання пари за рахунок тепла димових газів.

Котел пароутворювач КВ-300МТпризначений для нагрівання води та вироблення пари. Він складається з котла у зборі, рами, системи подачі води, арматури, димоходу, електрошафи (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Конструктивно-функціональна схема котла КВ-300МТ:

1 — зливний кран; 2 — кип'ятильні труби; 5 — зовнішній барабан; 4 — внутрішній барабан; 5 — топка; 6 — колосникова решітка; 7 — зворотний клапан; 8 — магнітний протинакипний пристрій; 9 — фільтр; 10 — водяний насос; 11 — електродвигун; 12 — вентилятор; 13 — кип'ятильна камера; 14, 15 — контрольні крани; 16 — водомірне скло; 17 — пульт керування; 18 — манометр; 19 — датчик тиску; 20 — парозбірник; 21 — запобіжні клапани; 22 — теплообмінник; 23 — сухопарник; 24 — димар; .25 — парозбірна труба

Основою котла є рама, на якій горизонтально встановлено циліндричний корпус котла. Всередині корпуса розміщена жарова труба (топка). У передній частині топки вмонтована горизонтальна колосникова решітка, на якій згорає тверде паливо. Під решіткою знаходиться піддувало, куди вентилятором подається повітря для кращого згорання палива. На шляху руху гарячих газів у задній частині топку перетинають під різними кутами по діаметру водяні кип'ятильні труби. Вони збільшують поверхню теплообміну, сприяють кращому використанню тепла газів, що виходять з топки, підвищують КПД котла. Між корпусом і жаровою трубою розміщується міжстінна водокип'ятильна камера. Вздовж верхньої частини корпуса котла приварено напів-циліндричний парозбірник, з'єднаний із водопаровою камерою котла отворами. При кип'ятінні води крізь ці отвори пара потрапляє у парозбірник, в який вварені штуцери та патрубки для манометра, запобіжних клапанів, а також для відбору пари.

На передньому фланці корпуса котла змонтовані водомірне скло, крани для контролю верхнього та нижнього рівнів води, дверцята топки, піддувала та вентилятор. У міжстінковій камері котла розміщено трубчастий змійовик теплообмінника для підігрівання води. На задньому фланці котла кріпиться димогарна труба, в якій змонтовано трубчастий перегрівач пари (сухопарник).

На корпусі котла приварені патрубки для подачі води, підключення блока датчиків рівня води, зливання води, а також кронштейни для кріплення протинакипного магнітного пристрою та пульта керування. Для подачі води в котел встановлено водяний відцентровий насос, а для контролю тиску пари та підтримання її у заданих межах — електроконтактний манометр.

Насосом 10 через протинакипний пристрій 8 вода подається у камеру 13. Рівень її контролюють за допомогою водомірного скла 16 та кранів 14 і 15.

У жаровій камері згорає тверде паливо, стінки внутрішнього циліндра 4 та кип'ятильні труби 2 нагріваються і підігрівають воду. Для кращого горіння вентилятор 12 нагнітає у топку повітря через піддувало.

Пара, що утворюється у камері 13, через отвори надходить у парозбірник 20, а звідти у трубчастий перегрівач пари 23. Тут вона додатково перегрівається гарячими газами, які виходять з топки димарем 24, і паропроводом 25 надходить до споживача.

У трубчастому змійовику 22 можна нагрівати воду для технічних потреб.

Електроконтактний манометр 18 призначений для контролю за тиском пари і підтримання його в заданих межах. У разі підвищення тиску відкриваються механічні запобіжні клапани 21, пара виходить з котла і тиск у ньому знижується.

Технічне обслуговування котла КВ-300МТ таке саме, як і котла Д-721А.

Таблиця 10.1.
Технічна характеристика пароутворювачів

Звіт

а) Призначення котлів-пароутворювачів.

б) Будова та принцип дії.

в) Регулювання котлів.

г) Основні технічні показники.

Контрольні запитання

1 Де використовують котли-пароутворювачі?

2. Основні елементи котла Д-721А (Д-900, КВ-300МТ) і їх призначення.

3. Принцип роботи котла.

4. Як здійснюється живлення котла водою?

5. Що передбачено для зниження утворення накипу на поверхнях теплообміну?

6. Як спрацьовує запобіжний клапан?

7. Які технічні рішення підвищують ефективність використання тепла в котлі Д-721А (Д-900, КВ-ЗООМТ)?

8. Поясніть принцип дії системи подачі палива в топку.

9. Які елементи захисту має котел?

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. I. Аналіз контрольної роботи.
3. IV. Зміст навчання
4. IV. Зміст навчання
5. IV. Зміст навчання
6. IV. Зміст навчання
7. IV. Зміст навчання
8. IV. Зміст навчання
9. IV. Зміст навчання
10. IV. Зміст навчання
11. IV. Зміст навчання
12. IV. Зміст навчання

Переглядів: 2149