• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 7. Україна в 20 – 30 роки ХХ століття

План

1. Особливості соціально-економічного розвитку українських земель на початку ХХ ст. Україна в роки Першої світової війни.

2. Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр. Доба Центральної Ради. Утворення УНР. Українська держава гетьмана П. Скоропадського, її внутрішня та зовнішня політика. Директорія УНР.

3. Історичне значення революції. Визначні постаті та їх роль у державотворчих процесах 1917-1920 рр.

Методичні рекомендації

Вивчаючи особливості економічного розвитку українських земель у складі Росії на початку ХХ ст., слід звернути увагу на такі аспекти: концентрація промислового виробництва, утворення великих монопольних об’єднань, серед яких синдикати “Продамет”, “Продвугілля”, “Продвагон”, виявити ступінь впливу іноземного капіталу на розвиток промисловості України, зокрема Південного регіону.

На основі вивчення джерел та наукової літератури показати, що важливе місце в економічному розвитку українських земель займають зрушення у сільськогосподарському виробництві України, а саме: столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського народу, переселення селянства на Середнє Поволжя, Північний Кавказ, у Сибір, Далекий Схід, а також політизація національного життя в Україні. Слід показати вплив революції 1905-1907 рр. на Україну.

На початку ХХ ст. у західноукраїнських землях відбувається поступовий перехід до капіталістичних форм господарювання. Більшість західноукраїнських промислових підприємств були малими, недостатньо механізованими, розташовувалися в селах та невеликих містах. На західноукраїнські землі інтенсивно проникає іноземний капітал, який, намагаючись поставити під контроль основні промислові галузі краю, створював акціонерні товариства, концерни, синдикати, банки.

При підготовці відповіді на питання «Україна в роки Першої світової війни» звернути увагу на причинах розв’язання війни, наголосити, що війна була трагедією для українського народу. Українці, не маючи власної державності, розділені кордонами, змушені були воювати один проти одного в арміях інших держав, які ігнорували українські національні інтереси. Наддніпрянська Україна дала російській армії 3,5 млн. солдатів, а із Західної України було мобілізовано понад 250 тис. українців.

Розкриваючи добу української національно-демократичної революції 1917-1920 рр., перш за все, потрібно зробити акцент на тому, що революційні перетворення в Україні розпочалися з утворенням у Києві 4(17) березня 1917 р. міжпартійного об’єднання, яке отримало назву “Українська Центральна Рада, головою якої був обраний М. Грушевський. Тимчасовий уряд не поділяв прагнень українців до здобуття своєї свободи і не поспішав визнавати перші завоювання Української революції. Тому 23 червня 1917 р. Центральна Рада звернулась до населення з І Універсалом, яким проголошувався автономний статус України. Повідомлялося про створення українського уряду – Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком. Третім Універсалом було проголошено утворення Української Народної республіки. Необхідно дати характеристику універсалам Центральної Ради, особливо звернути увагу на ІV Універсал, прийнятий 11 січня 1918 р., яким проголошувалось: “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Доцільно розкрити державотворчу діяльність Центральної Ради та основні положення Конституції УНР.

29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з’їзд проголосив генерала П. Скоропадського гетьманом України. Внаслідок майже безкровного державного перевороту Центральна Рада була розпущена і в українських землях виникло нове державне утворення – гетьманат “Українська держава”. Певне економічне піднесення України періоду гетьманату базувалося на відновленні приватної власності, підтримці вільного підприємництва, наданню можливості промисловим і торговельним колам суттєво впливати на економічну політику влади, на сприянні широкому збуту товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, створено державний бюджет, відкрито українські банки, засновані нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію наук, президентом якої став В.В. Вернадський. Але поразка Німеччини у війні позбавила гетьмана опори. 14 грудня 1918 р. він був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон, у Києві до влади повернулися діячі Центральної Ради, які створили Директорію УНР.

Але між керівниками Директорії не було єдності. Непримиренність С. Петлюри та В. Винниченка посилювала анархістські елементи в уряді та багато в чому вплинула на незавершеність та непослідовність реформаторської діяльності уряду УНР. Політичний рух нового режиму не відзначався послідовністю. Після приходу до влади Директорії в Україні була відновлена попередня назва держави, республіканська форма державного устрою, чинність усіх законів УНР, хоча діячі Директорії не мали чіткого уявлення про перспективи державного будівництва. Доцільно показати значення проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР (22 січня 1919р.)

21 березня 1921 р. Польща й РСФРР уклали в Ризі мирний договір, за яким поляки отримували територіальні здобутки, а в обмін на це визнавали більшовицький уряд УСРР і зобов’язувалися заборонити перебування на своїй території всіх антибільшовицьких організацій, включаючи уряд УНР. Це означало завершення доби Директорії.

Висвітлюючи третє питання, слід зазначити, що поразка Української Народної Республіки під керівництвом Центральної ради 1917-1918 рр. мала багато причин. Основна причина поразки полягала в тому, що ні український народ, ні його керівники не були підготовлені до боротьби за державну самостійність. Центральна Рада не зуміла створити державний апарат, не зуміла організувати надійного самоуправління, влади на місцях, та найголовніше – не змогла створити армії, що і стало безпосередньою причиною програної війни з більшовицькою Росією.

Питання для самоконтролю

1. Які основні положення І-ІV Універсалів Центральної Ради? У чому їх значення для історії України?

2. У чому сутність економічної політики Центральної Ради, гетьманату П. Скоропадського та Директорії?

3. Охарактеризуйте найважливіші постаті та їх роль в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.

( 2 години)

План

1. Міжнародно-правовий статус УСРР на початку 20-х рр. Нова економічна політика та її здійснення в Україні. 1921-1928 рр.

2. Утвердження тоталітарного режиму в Україні. Голодомор 1932-33 рр. та його трагічні наслідки.

3. Економічне становище західноукраїнських земель у 20-30 рр.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання семінарського заняття, важливо визначити дійсні причини переходу більшовиків до нової економічної політики, її зміст, показати особливості, реальну практику і наслідки її здійснення в Україні.

Як відомо, нову економічну політику було запроваджено у 1921 р. Вона базувалася на відносно широкому використанні ринкових механізмів і стимулів. Х з’їзд РКП(б) у березні 1921 р. прийняв постанову «Про заміну розкладки натуральним податком». Будучи комплексом заходів перехідного періоду, нова економічна політика включала: заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин; формування інфраструктури ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, особистої зацікавленості трудівника у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів в економіку. Наукові основи нової економічної політики розроблялися українськими вченими-економістами С. Солнцевим, Г. Тіктіним, Т. Осадчим, А. Бориневичем та ін.

Однак з другої половини 20-х років поступово почали змінюватися головні принципи економічної політики, що потребувало застосування інших методів управління економікою. НЕП з його спрямованістю на госпрозрахунок, матеріальні стимули, ініціативу людей підмінявся командно-адміністративною системою керівництва. В період хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр. нову економічну політику було остаточно відкинуто, хоча завдяки НЕПу було відновлено господарство, зруйноване за роки війни, зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилася торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга. Проте НЕП базувався на протилежностях і ті галузі важкої промисловості, які залишалися під контролем держави, значно відставали.

Розкриваючи друге питання, необхідно зазначити, що індустріалізація в Україні, збігаючись із загальносоюзними тенденціями, мала цілий ряд особливостей: вкладання у промисловість республіки, особливо у початковий період, значної частини коштів; зведення в Україні у роки перших п’ятирічок більшості запланованих промислових об’єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки; поява у промисловості України нових галузей; витіснення приватного сектора в економіці України йшло вищими темпами, ніж у СРСР у цілому. У результаті індустріалізації Україна з аграрної перетворилася на індустріальну країну.

Однак форсована індустріалізація стимулювала появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва засобів виробництва; побудова й реконструкція підприємств-монополістів; незавершене будівництво багатьох об’єктів через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили; нерівномірне формування промислового потенціалу України; централізація економіки.

Переходом до політики суцільної колективізації у 1929 р. покладено початок кардинальним змінам у сільському господарстві. При цьому були визначені надзвичайно жорсткі строки. Основною формою об’єднання селян стала сільськогосподарська артіль, яка пізніше увійшла в історію СССР під назвою “колгоспи”. Проголосивши політику суцільної колективізації, радянська влада почала насильно заганяти селян до колгоспів. Насильницька колективізація зруйнувала продуктивні сили села, призвела до страшних людських втрат, голодомору 1932-1933 рр.

Зробити висновок, що розвиток народного господарства України у 1928-1939 рр. свідчить про те, що саме в ці роки в нашій країні формувалася адміністративно-командна система управління. У період становлення командної системи управління на зміну товарно-грошовим, ринковим відносинам прийшла жорстока система централізації, яка відобразилась в абсолютизації ролі держави в господарському житті, ліквідації свободи і самостійності товаровиробника, зміцненні основ тоталітарного режиму, невід’ємною частиною якого став репресивний апарат.

Питання для самоконтролю

1. У чому сутність нової економічної політики 1921-1928 рр.?

2. Коли і чому більшовицьке керівництво вдалося до політики коренізації і в чому її сутність?

3. Опишіть процеси модернізації економіки та сутність політки індустріалізації в Україні.

4. Покажіть становище західноукраїнських земель у міжвоєнний період.

Тема 8. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)

(2 години)

План

1. Наукові концепції історії Другої світової та Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

2. Українське питання напередодні Другої світової війни. Оформлення нового політико-правового статусу Західної України.

3. Напад Німеччини на СРСР. Боротьба українського народу проти німецько-фашистських загарбників.

4. Визволення України від нацистської окупації. Соціально-економічні, військові та геополітичні наслідки Другої світової війни.

Методичні рекомендації

Вивчаючи перше питання, слід звернути увагу на те, що Версальська система не стала основою післявоєнного мирного урегулювання, навпаки, вона заклала передумови для відродження агресії і реваншизму. Напередодні Другої світової війни роз’єднаність українських земель, їх перебування у складі СРСР, Чехословаччини, Польщі та Румунії, стало значним дестабілізуючим фактором у світовій політиці. Нацистська Німеччина прагнула перерозподілу Європи на користь “Третього рейху”.

Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн ,зацікавлених у вирішенні “українського питання”. Перша група – СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина – країни, до складу яких входили українські землі. Їх основна мета – втримати вже підвладні землі та приєднати нові. Друга група – Англія, Франція і частково США – своїм втручанням у вирішення українського питання або навпаки дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група – Німеччина, яка боролася за нові території, претендувала на українські землі та Угорщина, незадоволена умовами Тріанонського мирного договору 1920 р. домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити “українського питання”. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.

Ініціатором рішучих дій у вирішенні на свою користь “українського питання” напередодні Другої світової війни стала Німеччина.

22 червня 1941 року фашистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. У процесі завоювання території України фашисти встановили жорсткий, так званий “новий порядок”, який передбачав винищення частини населення і нещадну експлуатацію тих, хто ще залишався живим. Першочерговими заходами в цьому напрямі була ліквідація будь-яких ознак української державності, насамперед територіальної цілісності республіки.

Антифашистський Рух Опору в Україні, який склався за цих обставин, був неоднорідним. У ньому існувало 2 течії: радянський підпільний і партизанський рух, метою якого було відновлення довоєнного статусу УРСР та самостійницький, який боровся як з фашизмом, так і з більшовизмом під гаслом створення незалежної української держави. Вже на кінець 1942 р. в Україні розгорнуто широку мережу радянського партизанського і підпільного руху. Об’єктами дій партизанських загонів і підпільників були шляхи сполучення, військові гарнізони, засоби зв’язку, диверсії і саботаж на виробництві. Для підвищення ефективності дій партизанських загонів у місцях їх концентрації створювалися великі партизанські з’єднання, які здійснювали рейди по фашистських тилах, руйнуючі комунікації, знищуючи ворога. Найбільшу бойову активність виявили партизанські загони та з’єднання на Сумщині (С. Ковпак, С. Руднєв), Чернігівщині (О. Федоров), Житомирщині (О. Сабуров).

Особливе місце в історії Другої світової війни належить Організації українських націоналістів, яка була найвпливовішою політичною силою на західноукраїнських землях. Після невдалої спроби 30 червня 1941 р. проголосити відновлення самостійної Української держави та хвилі репресій ОУН пішла у підпілля. Становлення західноукраїнського партизанського руху почалося в середині 1942 р. Після хвилі масового дезертирства з лав української поліції навесні 1943 р. військові формування значно зросли і спочатку називалися Українська визвольна армія, пізніше - Українська повстанська армія, яку очолив Р. Шухевич.

Перемога під Сталінградом у лютому 1943 року, розгром німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 року створили необхідні передумови для наступу Червоної армії по всьому фронту.

У результаті Карпатсько-Ужгородської операції закінчилося звільнення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах. 28 жовтня 1944 року завершилося звільнення Закарпатської України. Остання подія створила умови для возз’єднання українських земель. На кінець листопада 1944 р. територія України була повністю визволена від німецько-фашистських окупантів. 8 травня 1945 р. капітулювала Німеччина, а 2 вересня – Японія. Це означало, що Друга світова війна фактично закінчилася.

Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики у 1941 році, вдавалися до тактики “спаленої землі”, знищували за собою все, що б міг використати противник. У результаті промислове виробництво в Україні у 1945 році становило 25% довоєнного рівня.

Найважливішим питанням, що було вирішено в ході війни, стало включення Західної України до складу СРСР. Об’єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій було визначною подією.

Наслідки війни для України виявилися жахливими. Найбільш трагічними і тяжкими були людські втрати. За роки Другої світової війни загинуло 8 млн. (19,1% населення), з них військові втрати становили 2,5 млн., і цивільного населення – 5,5 млн. осіб. У цілому, враховуючи депортованих, евакуйованих, емігрантів, демографічні втрати України сягають 14,5 млн. осіб.

Питання для самоконтролю

1. Які причини поразки Червоної Армії у початковий період Великої Вітчизняної війни?

2. Який внесок у розгром ворога зробив рух Опору в Україні в роки фашистської окупації?

3. У чому полягають геополітичні наслідки Другої світової війни?

Тема 9. Соціально-економічний розвиток України у повоєнні роки (1946-1953 рр.)

(2 години)

План

1. Міжнародний статус УРСР після закінчення Другої світової війни. Відбудова народного господарства.

2. Західноукраїнські землі у складі УРСР у 1946-1953 рр.

Методичні рекомендації

Передусім, слід зазначити, що світова війна, попри її колосальні негативні наслідки, була причиною того, що вперше за багато століть усі українські етнічні території опинилися в межах однієї держави, значно розширилися її межі, а з прийняттям до ООН зріс міжнародний авторитет України. Уперше у своїй історії Україна стала соборною, ввібравши всі етнічні українські землі. Чотири роки небаченої за своїми масштабами світової війни принесли Україні незліченні страждання і жертви, руйнацію економіки та укладу життя. На 1945 рік промислове виробництво в республіці становило лише 25 відсотків від рівня 1940 року. Тому перед радянською владою з особливою гостротою постало завдання відбудови народного господарства, яка розпочалася ще в 1943 році, одразу після вигнання з України нацистських загарбників.

У березні 1946 року Верховна Рада затвердила п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 роки. Основні завдання четвертої п’ятирічки полягали у відбудові зруйнованих районів держави, відновленні довоєнного рівня промисловості й сільського господарства і навіть його перевищенні.

Характерною рисою радянського керівництва в процесі відбудови українські вчені В. Литвин, С. Кульчицький, О. Бойко та ін. вважають повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. В основі цієї моделі було проведення індустріалізації, що спиралася на пріоритетний розвиток базових галузей важкої промисловості (паливно-енергетичної, металургійної та машинобудівної) і здійснювалася за рахунок нещадної експлуатації сільського господарства. За 1946-1950 рр. промислове виробництво вже на 15 відсотків перевищувало довоєнний рівень. Цьому сприяв і командний метод керування єдиним загальносоюзним господарським комплексом, що за тих часів виправдав себе і приніс швидкі результати.

Слід відмітити, що українська індустрія, як і вся радянська промисловість, дедалі більше відчувала брак новітніх технологій і за технічною оснащеністю відставала від країн з ринковою економікою. Високий технічний рівень зберігали тільки галузі військово-промислового комплексу, на які виділялися значні кошти. Високі кількісні показники в народному господарстві досягалися за рахунок низької заробітної плати робітників, службовців та майже дармової праці селян, підсобні господарства яких обкладалися високими податками.

За 1946-1950 рр. ціною величезного напруження сил народу було в основному відбудовано народне господарство України. Обсяг валової продукції промисловості республіки протягом 1946-1950 рр. збільшився у 4,4 рази і перевищив рівень 1940 року на 15 відсотків. До кінця першої повоєнної п’ятирічки було відбудовано Дніпрогес, заводи “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, шахти Донбасу, машинобудівельні заводи Києва, Харкова, Одеси, інших міст. За окремими показниками Україна випереджала розвинуті європейські країни. Але далеко не всі проблеми відбудовчого періоду були розв’язані. Значно відставали сільське господарство, легка, харчова промисловість, що спричинило низький рівень життя населення, який поглибився результатами грошової реформи 1947 р. і девальвацією. Низьким був рівень впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво. Наша країна опинилась перед необхідністю глибоких соціально-економічних змін.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягали особливості соціально-економічної політики у період відбудови народного господарства?

2. Чим пояснити причини, масштаби та наслідки голоду 1946-1947 рр.?

Тема 10. Соціально-економічний розвиток України в умовах “відлиги” та в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.)

(2 години)

План

1. Пошуки ефективних шляхів соціально-економічного розвитку України у 50-60 рр., їх незавершеність.

2. Дисидентський рух та його основні напрямки у 60-80 рр.

3. Курс на перебудову радянського суспільства: плани і реальність. Чорнобильська трагедія.

Методичні рекомендації

Розгляд першого питання необхідно розпочати з того, що суть кардинальних змін, що почались після смерті Сталіна, полягала у лібералізації радянського суспільства. Лібералізація знаходила свій вияв у припиненні компанії проти націоналізму, повному уповільненні процесу русифікації; реабілітації жертв сталінських репресій; зростання українського фактора в державному житті; розширенні прав республіки в економічній сфері. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після ХХ з’їзду КПРС (лютий 1956 р.)

Відхід радянського керівництва від терористичних методів державного управління відобразився на відносинах центру з союзними республіками. Адже критика Сталіна включала в себе також критику його національної політики, що визначало деякі зміни в цій політиці, положення республік поступово змінювалося. Частина повноважень центру перейшла до союзних республік. В Україні перерозподіл повноважень проявився у зміцненні позицій української еліти, а не в розширенні національних прав українського народу.

У 50-60 рр. господарська система СРСР, до складу якої входила економіка України, розвивалася у складних умовах. На темпи і результати її розвитку суттєво впливали такі основні фактори, як ідеологічна і воєнна конфронтація з країнами Західної Європи і США, що обернулась гонкою озброєнь та багатомільярдними витратами бюджету. В цьому ж напрямку діяли широка матеріальна і фінансова допомога країнам соціалістичної співдружності та утримання радянських армій на територіях країн Варшавського договору. Значні фінансові та матеріальні ресурси відволікала також економічна допомога режимам дружніх несоціалістичних країн. У 50-ті-середина 60-х років відбулися суттєві зміни у рівні життя населення, що стало результатом проведення активної соціальної політики в державі. У березні 1956 р. радянський уряд скоротив на дві години тривалість робочого дня у передвихідні та передсвяткові дні.

Слід відмітити, що незважаючи на економічні та соціальні реформи того часу кардинальних зрушень не було. І причиною цього був неринковий господарський механізм. Як і раніше підприємства не могли працювати самостійно, тому що ринку засобів виробництва не існувало.

В умовах наростання застійних явищ у суспільстві (перша половина 60-х- 80-ті рр.), які проявлялися в політичній, економічній та ідеологічній сферах, як реакція на всі ці кризові явища виникає дисидентський рух, у центрі уваги якого постають три основні проблеми: права людини, свобода совісті та національний суверенітет. Опозиційний рух в УРСР та взагалі в СРСР, у 1965-1985 р. прийнято називати дисидентським. У перекладі з латини дисидент означає “незгодний”.

Характерна риса усіх напрямів дисидентства – відстоювання національних інтересів українського народу, тобто органічне включення у сферу своєї діяльності національного фактора. Специфіка дисидентського руху полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об’єднань), ні цілісної загальної програми. Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широким: від марксистської платформи (П. Григоренко) до націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від неї аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Д. Донцова та ідеології ОУН (В. Мороз).

У період перебудови і здобуття незалежності значною мірою були легалізовані та використані традиційні дисидентські лозунги: гласність демократизація суспільного життя, правова держава, відкрите суспільство та інші.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте соціально-економічний розвиток українських земель у 50-80-рр.?

2. Чим пояснити активізацію дисидентського руху у 60-рр.?

3. Покажіть вплив політики «перебудови» на суспільний розвиток в Україні?

Читайте також:

1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
2. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
3. Англійський реалістичний роман останньої третини ХІХ століття
4. Визвольна революція українського народу сер. 17 століття. Воєнні дії 1648-1649 р.р.
5. Визначте, коли і чому Україна опинилася під гнітом литовських і польських феодалів.
6. Визначте, коли і чому Україна опинилася під гнітом литовських і польських феодалів.
7. Внаслідок реалізації адміністративно-територіальної реформи Україна із централізованої держави стане децентралізованою європейською країною самоврядних громад.
8. Внесок народу України у перемогу над фашизмом. Україна – одна з фундаторів ООН.
9. Вопрос 12. Україна за часів Директорії.
10. ГКЧП і Україна
11. Господарського розвитку українських земель у ХVІ-ХVІІ століттях.
12. Дві пропозиції XX століття

Переглядів: 2692