Залежно від характеру взаємодії між речовинами дисперсної фази та дисперсійного середовища, що виникає внаслідок дії міжмолекулярних сил на межі розділу фаз, дисперсні системи поділяють на ліофільні(грецьк. той що любить розчинення) та ліофобні (боятися розчинення).
Поняття ліофобності дисперсних систем розглядається як синонім їх термодинамічної нестійкості. Для ліофобних систем характерна слабка взаємодія речовини дисперсної фази з середовищем. Зміни, які відбуваються в ліофобних системах, як правило, необоротні. Такі системи термодинамічно нестійкі і вимагають спеціальних методів стабілізації. До них відносяться більшість дисперсних систем - ліозолі, аерозолі, емульсії, піни.Але термодинамічна нестійкість мало говорить про кінетику «вмирання» тієї або іншої системи;наприклад, ультрамікрогетерогенні ліофобні системи можуть існувати десятиріччями.
Ліофільні золі відрізняються досить сильною міжмолекулярною взаємодією речовин фази і середовища з утворенням сольватних (гідратних) оболонок з молекул речовини, дисперсного середовища. Ці системи термодинамічно стійкі, дисперсна фаза в таких середовищах може самочинно диспергуватися. Так мила, деякі глини самочинно утворюють колоїдні розчини у воді. А подрібнення цієї самої глини в бензині чи часі самочинно не відбувається. Треба витратити механічну енергію, щоб одержати ліофобний колоїд. Якщо дисперсійним середовищем є вода, то такі системи поділяються на гідрофільні та гідрофобні.
Уліофільнихсистем спостерігаєтьсябільш сильна взаємодія молекул дисперсної фази з середовищем, ніж між молекулами однієї фази. Ліофільними вважаються термодинамічно стійкі дисперсні системи, що перебувають у стані термодинамічної рівноваги. Отже, диспергування в даному рідкому середовищі є процесом самодовільним, енергетично вигідним (∆Gдисп. < 0). У такому випадку процес утворення дисперсної системи повинен бути оборотним. Наприклад, якщо після випаровування розчинника він знову буде доданий у тій же кількості, то дисперсна система, яка виникне, нічим не буде відрізнятися від первинної.