• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальна характеристика умовиводів

Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить у собі нове знання. Наприклад, коли з двох суджень: 1) "Кожен банк має уставний фонд" і 2) "”Меркурій” — банк" виводиться третє судження "”Меркурій” має уставний фонд", ми робимо умовивід.

Термін "умовивід" вживається у подвійному значенні. Під "умовиводом" розуміють і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження як наслідок розумової операції.

Умовивід за своєю структурою складніший, ніж поняття та судження, форма мислення. Поняття і судження входять до складу умовиводу як його елементи.

Будь-який умовивід складається із засновків і висновку. Засновки — це судження, з яких виводиться нове знання. Висновок— судження, виведене із засновків. Наприклад, візьмемо умовивід: "Будь-яка фінансова операція регулюється законом про податки", "Переведення грошей на рахунок – фінансова операція". Отже, переведення грошей на рахунок регулюється законом про податки.

У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє судження, яке стоїть після слова "отже", — висновок.

Умовивід — це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до не­відомого. Об'єктивною підставою умовиводу є зв'язок і взає­мозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався з нагромаджених не пов'язаних між собою ви­падкових предметів і явищ, то від знання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже, умовивід як форма мислення був би неможливим. Але оскільки предмети і явища об'єктивної дійсності взаємопов'язані, підпорядковані певним законам, то-існує не тільки можливість, а й необхідність пізнання одних предметів на підставі знання інших.

Це не означає, звичайно, що нове знання можна вивести із сполучення будь-яких суджень. Умовиводом є не будь-яке сполучення, а тільки таке, у якому між судженнями існує логічний зв'язок, котрий відображає взаємозв'язок предметів і явищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не зв'я­зані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, логічно будуть не зв'язаними, і тому вивести із них якесь нове знання, тобто побудувати умовивід, не можна. Наприклад, із таких двох суджень: " Будь-яка фінансова операція регулюється законом про податки" і "Усі дерева є рослини" — не можна зробити ніякого висновку тому, що ці судження відображають об'єкти різних предметних областей, логічно не пов'язані. Отже, сполучення цих суджень не є умовиводом.

У будь-якому умовиводі слід розрізняти три види знань:

1. Вихідне знання те, з якого виводиться нове знання, — воно міститься в засновках умовиводу.

2. Висновкове знання — міститься у висновку.

3. Обґрунтовуюче знання — знання, котре пояснює правомірність висновку із засновків. Обґрунтовуюче знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів, воно не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, а складає логічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок, здобутий з тих чи інших суджень, є правомірним і неодмінним.

За допомогою умовиводів здобувають знання опосередко­вані, або висновкові.

Знання бувають безпосередні й опосередковані (висновкові).

Безпосередніми називаються знання, здобуті за допомогою безпосереднього сприймання предметів або явищ, наприклад, "Ця стіна біла"; "На банківських документах стоять печатки банку" і т. д.

В істинності (або хибності) цих суджень ми переконуємося за допомогою живого споглядання предметів, не вдаючись до логічних доказів і міркувань. Щоб визнати, наприклад, судження "Ця стіна біла" істинним або хибним, досить поглянути на цю стіну.

Безпосередні знання становлять незначну частину всіх наших знань. Основними знаннями є знання опосередковані.

Опосередкованими (висновковими) знаннями називаються знання, які ми виводимо з наявних, раніше здобутих знань. Наприклад, знання про виникнення життя на Землі, про походження людини, земних материків, гір, морів, про причини війн, сутність права тощо є знаннями опосередкованими, вони виведені із інших істинних знань.

В економічній сфері пізнання також в основному є опосередкованим. Зумовлено це тим, що предмет економічного пізнання, є факт минулого стосовно моменту його дослідження, і, отже, безпосереднє спостереження економістом даної події не може мати місця. Для пізнання істини в економічній діяльності існує лише один шлях: установлення фактів — наслідків події і на їхній підставі відновлення події в цілому. Звідси вирішальна роль належить умовиводам в економічному дослідженні.

Висновок в умовиводі може бути або істинним, або хибним. Для того щоб висновок умовиводу був істинним, необхідно дотримуватися таких двох умов.

1. Засновки, з яких роблять висновок, мають бути істинними.

2. Умовивід має бути логічно правильним. Недотримання однієї з цих умов призводить до того, що висновок із засновків стає хибним. Розгляньмо це на прикладі:

Будь-які купівля-продаж пов'язані з переходом права власності.

Дарування не е купівля-продаж.

Отже, дарування не зв'язане з переходом права власності.

Або

Дикуни красять обличчя.

Жінки красять обличчя.

Отже, жінки – дикуни.

Ці умовиводи побудовані логічно правильно, але висновки хибні.

Отже, у процесі здобуття логічних висновків необхідно стежити за тим, щоб засновки були істинними, і за тим, щоб дотримувалися правила того умовиводу, у формі якого робиться даний висновок.

Умовиводи бувають різних видів. За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані.

Безпосереднім називається такий умовивід, в якому висновок робиться з однієї посилки.

Опосередкованимназивається такий умовивід, в якому висновок робиться з двох і більше засновків.

За спрямованістю процесу міркування опосередковані умовиводи поділяються на дедуктивній індуктивні.

У дедуктивних умовиводах висновок іде від знання більшого ступеня спільності до знання меншого ступеня спільності. Так, у дедуктивному умовиводі:

Усі громадяни країни мають дотримуватися законів цієї країни.

Петренко — громадянин цієї країни.

Отже, Петренко зобов'язаний дотримуватися її законів —

Висновок іде від знання про клас — усіх громадян країни, до знання про окремого представника цього класу — Петренка.

В індуктивних умовиводах висновок іде від знання окремих, одиничних предметів до знання всіх предметів класу, до знання класу в цілому.

Приклад індукції:

Вологість першої проби дорівнює 17%

Вологість другої проби дорівнює 18%

Вологість третьої проби дорівнює 17,5%

Вологість всієї купи волокна в середньому складає 17,5%

Як уже зазначалося, у логіці під безпосередніми умовиводами розуміють такі умовиводи, в яких висновок робиться всього з одного засновку. Так, якщо висловимо судження "Будь-який директор є службовцем" і з нього зробимо висновок про те, що "Деякі службовці є директораами", то цей розумовий процес є умовиводом безпосереднім.

Висновок у безпосередньому умовиводі ми здобуваємо за допомогою перетворення судження. Проте безпосередній умовивід не може бути зведеним до простої зміни однієї: лише форми судження, він зачіпає і зміст думки, робить її визначенішою, яснішою, точнішою. Цим вихідне знання оновлюється, набуває іншого звучання. Безпосередній умовивід єза формою умовиводом, а не перетворенням судження, як твердять дехто з логіків. Йому притаманні всі ознаки умовиводу: у ньому наявне вихідне знання, знання висновкове і знання обґрунтовуюче — ті правила, за якими вихідне судження перетворюється у висновкове.

Основними способами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення, оберненнята протиставленнясуджень. Безпосередні умовиводи утворюють також за допомогою зіставлення суджень за правилами відношень між судженнями

Перетворення — це така операція, внаслідок якої вихідне судження перетворюється у судження рівнозначне за змістом, але іншої структури, наприклад: "Будь-який договір є угода; отже, жоден договір не є неугода".

Оберненням називається така операція, коли суб'єкт вихідного судження стає предикатом, а предикат — суб'єктом вивідного судження. Наприклад: "Будь-який договір є юридичною угодою, отже, деякі юридичні угоди договори".

Розрізняють два види обернення умовних суджень: контрпозицію і конверсію.

Контрпозиція умовного судженняполягає в тому, що ми заперечуємо підставу і наслідок вихідного умовного судження, а потім наслідок робимо підставою, а підставу — наслідком оберненого судження. Наприклад: "Якщо угода не відповідає умовам закону, то вона не дійсна; отже, якщо угода визнана дійсною, то вона відповідає закону".

Протиставленням предикату називається висновок такого нового судження, суб'єктом котрого є поняття, що суперечить предикату вихідного судження, а предикатом — суб'єкт вихідного судження. Наприклад: "Будь-який директор є службовцем; отже, жоден не службовець не є директор".

Загальноствердне судженняза допомогою протиставлення предикату перетворюється в судження загальнозаперечне: Наприклад: судження "Будь-яке фінансова операція є відношення економічне" перетворюється в судження "Жодне економічне відношення не є фінансовою операцією". Хоча друге судження і хибне, але воно може існувати як судження.

Загальнозаперечне судженняперетворюється в частково-ствердне судження: Наприклад, судження "Жоден свідок не може бути суддею" за допомогою протиставлення предикату переходять у судження "Деякі не судді є свідками".

Частковостверднесудження під час протиставлення предикату перетворюється в судження частковоствердне: Наприклад: "Деякі студенти не є відмінниками; отже, деякі невідмінники — студенти".

Частковоствердне судження шляхом протиставлення пре­дикату не перетворюється, оскільки при протиставленні предикату судження І ми маємо перетворити в судження О, а потім обернути його, але судження О не підлягає оберненню.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
6. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
7. Автокореляційна характеристика системи
8. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
9. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
10. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3
11. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика
12. Банківська система України і її характеристика

Переглядів: 2746