• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 7. Доходи, рівень життя в концепції економічного розвитку

1. Поняття добробуту в концепції соціально-економічного розвитку. Рівень життя й основні показники його вимірювання. Рівень життя в Україні

2. Економічна нерівність і можливості економічного розвитку

3. Бідність і економічний розвиток. Державна політика подолання бідності

Питання 1.

Рівень життя є однією із найважливіших соціально-економічних категорій, що характеризує становище людини у суспільстві, можливості реалізації її потреб, можливості розвитку людини, а отже і економіки.

Дуже часто рівень життя ототожнюється з поняттям «добробуту», під яким розуміють певний рівень споживання. Але рівень життя не може бути описаний одним показником і включає широкий спектр характеристик. Тому важливо чітко визначити зміст поняття рівень життя.

Рівень життя – це комплексна соціально-економічна категорія, що відображає рівень розвитку фізичних, духовних, соціальних потреб, ступінь їх задоволення й умови у суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб

Найчастіше рівень життя трактують як рівень задоволення матеріальних, духовних, соціальних потреб, але таке визначення характеризує статику рівня життя, тим часом життя це динамічний процес, на який впливає багато факторів: не тільки складом і обсягом потреб, але і можливостями їх задоволення (наприклад: заробітна плата), які в свою чергу визначаються масштаби і ефективністю виробництва, станом НТП, культурно-освітнім рівнем населення.

Динаміка показників рівня життя свідчить про результати економічного розвитку країни, а також про ступінь соціалізації економіки.

У системі визначення рівня життя центральне місце належить показникам доходів, але як свідчить історія, що доход не є мірилом людського щастя, його недостатньо для задоволення людських потреб, що сягають за межі матеріального добробуту. Так збільшення національного багатства в деяких країнах не супроводжується належною мірою розширення людської свободи, зміцнення здоров’я людей, підвищення безпеки їхнього життя. Так, протягом 1975-1995 рр. у таких країнах як США, Великобританія, Нова Зеландія спостерігалися стійкі темпи підвищення ВВП на душу населення за одночасного збільшення частки бідного населення.

Система показників рівня життя складається як з кількісних, так і з якісних показників:

1) показники, які відображають досягнутий рівень реальних доходів та майнової забезпеченості населення (номінальні і реальні доходи; середні сукупну доходи на 1 особу (у вересні 2006р. – 749,7 грн.) середній рівень заробітної плати в країні (вересень 2006р. – 1086, 38 грн.), ВВП на душу населення;

2) показники споживання матеріальних, культурних і побутових послуг усіма верствами населення (обсяги споживання найважливіших продовольчих товарів; рівень забезпечення в одязі, взутті; житлові умови, транспортне обслуговування);

3) показники забезпечення працюючих належними умовами праці (рівень зайнятості, тривалість робочого тижня, дня, стан охорони праці тощо);

4) показники задоволення потреб людини у сферах фізичного, духовного і соціального розвитку ( умови і якість медичного обслуговування, освіти, фізичної культури і спорту)

5) показники якості життєвого рівня (стан здоров’я, середня тривалість життя, тривалість активного трудового довголіття.

Великого значення для державної політики підвищення рівня життя набувають державні соціальні стандарти – це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи на базі яких визначаються основні державні соціальні гарантії (мінімальна з/п); пенсійна забезпеченість, соціальні допомоги і інші види соціальних виплат, які забезпечують певний рівень життя).

Базовим соціальним стандартом є прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Державні соціальні гарантії – мінімальні розміри оплати праці, пенсійне забезпечення, соціальні допомоги, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімума

Соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

У кожній країні діє свій механізм підвищення чи зниження рівня життя, він є складовою механізму функціонування економіки країни, який і визначає життєвий рівень населення.

У результаті реформування економіки України найбільше постраждала соціальна сфера, що позначилось на людському розвитку і в свою чергу, ще більше поглибило кризові явища в економіці.

Треба відзначити, що з 1999 р. в Україні починає швидко зростати номінальна середня заробітна плата, в 2001 р. вона досягла розміру прожиткового мінімума, а далі його перевищила: на 01.09.2006 р. середня з/п штатних працівників становила 1086,39 грн., а прожитковий мін. 496 грн., тобто перевищення майже у 2,2 р., постійно збільшувалась і мінімальна з/п, але на сьогодні вона складала на 01.12.06 р. 400 грн., що дорівнює 80,6 %)

Відставання мінімальної заробітної плати від прожиткового мінімума має свої негативні наслідки впливу на якість робочої сили. Але в той же час, дані обстежень про умови життя домогосподарств із року в рік фіксують перевищення витрат над доходами населення, що свідчить про значне приховування доходів населення України, а це значно ускладнює аналіз реального рівня життя. Проте структура витрат свідчить про низький рівень життя населення України. 9 із 10 гривень витрачається на задоволення споживчих потреб

Питання 2.

Але на людський та економічний розвиток впливає не стільки швидкість приросту багатства, скільки те як воно використовується людьми. Суспільство може витрачати доходи на озброєння, а може спрямовувати на розвиток освіти, охорони здоров’я. Тобто значення має не сам процес нагромадження, а той вибір, що роблять люди та суспільство.

Соціально-економічному розвитку, підвищення рівня життя сприяє справедливий розподіл доходів. Рівність і її протилежність нерівність – є складного і багатовимірною категорією.

Особливе місце у цій системі належить економічній нерівності – відмінність між людьми й окремими групами за розмірами одержуваних ними доходів і накопиченого багатства, що сприяє різній структурі витрат і споживання

Причини нерівності можна поділити на дві групи:

1) особистісні характеристики людей (стать, вік, освіта, стаж, психологічні риси);

2) особливість механізму розподілу національного доходу та багатства, чи пряма дискримінація, що обумовлює обмеженість доступу до ресурсів значної частини населення, а отже виникають різні можливості для людського розвитку.

Досвід ряду країн (Японія, Швеція, Тайвань, Коста-Ріка та ін) свідчить, що рівномірніший поділ багатства і доходів скоріше прискорює людський розвиток, ніж сповільнює, адже за інших рівних умов прискорено прогресують бідні групи населення, а віддача від приросту доходу для здоров’я й освіченості у бідних людей вища, ніж у багатих.

Водночас шкідливою і небезпечною є не лише різка нерівність у доходах, а й абсолютна рівність , оскільки формуються утриманські настрої, зниження мотивація до інтенсивної трудової діяльності і зайнятості взагалі, що призводить до збільшення витрат із бюджету, загострення суто економічних проблем.

Нерівність розглядається як на рівні окремої держави, так і між державами, між регіонами країни, та між окремими групами населення країни.

Розрив між багатими і бідними країнами збільшився. Всесвітній інститут економічних досліджень при ООН опублікував доклад , із якого випливає, що двом відсоткам населення Землі належить більше половини світового багатства. При цьому 50 % жителів Землі володіють всьго одним відсоткои світової приватної власності, яка оцінюється приблизно в 125 трильйонів доларів. За словами експертів, ще ніколи в історії людства не було такої концентрації грошей в руках небагатьох і такої прірви між багатими і бідними. ( Факти. – 2006. - № 228. – від 7 жовтня).………………………………………

Нерівність в доходах між країнами породжує нерівність в споживанні. На промислово розвинуті країни, де проживає 15% населення Землі, припадає 76% світового споживання. Сьогодні людина, що народилася у розвинутій країні споживає товарів і послуг, забруднює довкілля у тому ж обсязі, як 30-50 осіб із країн, що розвиваються.Нерівність за доходами та споживанням усередині країн така ж разюча, як і між країнами.

Показники нерівності:

- децільний коефіцієнт (співвідношення доходів 10% найзаможніших і 10% найнезаможніших);

- квінтільний коефіцієнт (співвідношення доходів 20% найзаможніших і 20% найбідніших);.....

- рівень бідності (частка бідних серед всього населення);

- коефіцієнт Джині – нерівність у всій сфері розподілу доходів (100 – абсолютна нерівність, 0 – абсолютна рівність.

Щорічно за П рограма розвитку ООН друкується доход про розвиток людства. Згідно цих даних в Україні у 2004 р. коефіцієнт Джині = 29,0. Однак, напевно, що визначаючи його, не врахували значних тіньових доходів найбагатшої частини населення.

Щодо України, то закономірності в розподілі доходів і витрат за останні роки свідчать про 2 протилежні тенденції: позитивна : є зменшення нерівномірності у розподілі доходів, а негативна – відсутність змін у розподілі витрат, що точніше відображає матеріальне становище населення України.

Питання 3.

Дуже важливою перепоною на шляху людського розвитку є бідність.

У 60-70-х роках XX ст. панувала думка, що бурхливе економічне зростання розв’яже проблему бідності, але час минає, а проблема залишається.

Підходи визначення бідності

1) абсолютна бідність – зіставлення доходів, необхідних для задоволення певного набору мінімальних потреб людини, з доходами, якими вона володіє. Абсолютно бідною вважається та людина, доходи якої нижче певного встановленого мінімума. Цей мінімум називається межею бідності. Всесвітній банк розробляє універсальні критерії бідності для міжнародних зіставлень. Відповідно до цієї класифікації в країнах Східної Європи та колишніх республік СРСР межа бідності відповідно 4,3 дол. на день (за паритетом куп. спроможності в Україні у перші роки XXI ст. 1 дол. США приблизно відповідав 1 грн.). Для визначення бідності у промислових розвинутих країнах використовується межа бідності, прийнята в США – 14,76 дол. Поріг бідності для країн – Африки 1,07 дол. на добу. Бідність – це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

2) Відносна бідність – людина чи родина вважається бідною у тому разі, якщо її доход, не дозволяє вести спосіб життя, прийнятий у їхньому суспільстві. На практиці для визначення відносної бідності використовується певна частина середнього доходу. У США – на рівні 40% від сер., країн Європи – 50%, в Україні – найприйнятніший – 75%.

Але величина доходів не в повній мірі віддзеркалює рівень життя. І для розкриття явища бідності розроблені ще 2 показника

1) ІБН – 1 – для країн що розвиваються

2) ІБН (злиденності) – 2, для розвинутих країн.

Ці індекси включають ті ж показники, які відображають індекс людського розвитку ( ІЛР) – довголіття, рівень освіти, матеріальний рівень життя. Відмінність між ІБН і ІЛР в тому, що ІЛР визначає рівень прогресу в суспільстві, а ІБН вимірює масштаби нестатків тієї частини населення, яку прогрес оминув. Складові ІБН – 1: 1) частка осіб, які не доживають до 40 р. 2) рівень неграмотності 3) складний показник матеріальної забезпеченості, що включає частку населення, яка не має доступу до безпечної води; частка населення, яка не має доступу до медичних послуг; частка дітей віком до 5 років з недостатньою масою тіла.

ІБН – 2: 1) частка осіб, які не дожили до 60 р. 2) рівень функціональної неграмотності (нездатності розуміти прочитане) 3) частка населення, яка визнана бідною за доходами (50% середнього особистого доходу) 4) рівень застійного безробіття (тривалість 12 і більше місяців)

Отже бідність не зводиться винятковою до низьких доходів. Якщо розвиток людини полягає у розширенні її можливостей вести гідне, творче та здорове життя, то бідність – це відсутність цих можливостей і свободи вибору.

Якщо розглядати рівень бідності в Україні, то ситуація хоча і повільна, але змінюється на краще. В 2004 р. рівень бідності складав 27,3%, найнижчий рівень бідності був в 2003 р. – 26,6%. Серед регіонів України найбільший рівень бідності має Рівненська область – 48,6%, Волинська – 38,1%. Найменший рівень бідності – м. Київ – 7%, Донецька – 17,4%, Київська область (без м. Києва) – 22,9%, Дніпропетровська область – 24,7%

Першим кроком до розробки державної стратегії подолання бідності в Україні стало Послання Президента України до Верховної Ради в 2001 р., де вперше на державному рівні було проаналізовано наявні проблеми та окреслені основні напрями дій. Одним із найважливіших документів у цій сфері став виданий Президента України Указ «Про стратегію подолання бідності» від 15.08.2001 р., який визначив основні напрямки боротьби з цим негативним явищем.

Стратегією передбачено створення протягом 2004-2011 р. сприятливих умов для підвищення якості життя, поліпшення демографічної ситуації.

Сьогодні продовжується III етап Стратегії подолання бідності (2005-2009 роки), яка передбачає заходи на збільшення зайнятості, розвиток соціального страхування, вдосконалення адресної соціальної допомоги громадянам, соціальну підтримку сімей з дітьми.

В Україні сталася парадоксальна ситуація і бідність стала проблемою для працюючих. «Станом на червень 2006 р. 814 тис. працюючих нараховували заробітну плату нижчу за мінімальну, з/п 3 млн. людей виявило нижче прожиткового мінімума» - Папієв (міністр праці і соціальної політики). Зайнято економічно активного населення 20,7 млн.осіб (14% працюючих є бідними) .

Читайте також:

1. I. До первісного життя
2. II рівень
3. II. Злочини проти життя та здоров'я особи
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
8. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
9. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
10. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
11. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
12. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта

Переглядів: 777