• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Модульний контроль II

Декабристський рух в Україні ставив за мету не лише знищення самодержавства і кріпацтва, а й утворення федерації слов’янських демократичних республік.[Висунута ними ідея федеративної слов’янської держави знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема в Кирило-Мефодіївському братстві.

Історичне значення повстання декабристів

- Повстання декабристів було першим організованим виступом озброєної опозиції проти самодержавства в Росії.

- Це була перша спроба знищення самодержавства дворянами, що були його опорою.

- Приклад декабристів став високим моральним зразком боротьби для наступних поколінь.

- Ідеї декабристів, що особливо стосуються прав народу про вільне життя, вплинули на формування і розвиток українського визвольного руху.

2, Визначте основні причини виникнення та особливості діяльності ОУН.

Визвольна боротьба 1914-1920-х рр. прискорила процес ідеологічного визрівання і призвела до створення Організації Українських Націоналістів, що започаткувала свій родовід з націоналістичної ідеології, націоналістичного світосприйняття. ОУН стала формальним завершенням модерного українського націоналізму.З 1919 року українці перебували в режимі репресій. Протягом періоду 19-21рр. був підданий жорстокому, навіть звірячому поводженню з боку польських властей. У такій ситуації українці розпочали довгу боротьбу за свої права. Було створено багато партій. в 1920 р. заснували підпільну військову організацію, що називалася Українська Військова Організація (УВО).

Сціборський вважав, що головними причинами, які спричинили рух українських націоналістів були:

- Анархія і безлад у національно-політичній роботі різних центрів і партій;

- Повна зневіра у "старих божках"

- Великі зрушення і переломи, що супроводжували революцію.

Всі ці явища піддавалися різкій критиці. Але якщо б все залишилося на рівні критики, до створення ОУНу ніколи б не дійшло. Проте з'явилися такі ідеологи українського організованого націоналізму як Дмитро Андрієвський, який вважав, що: "Всі наші існуючі ідеології мають своє коріння поза національним грунтом у чужому несвоєму минулому або засадничо нам ворожому сучасному…"

і Юліан Вассиян, згідно з яким: "Український націоналізм не постає в порядку самої реакції на стан національного політичного поневолення, який у сучасній хвилі досягнув найрізкіше виражених форм всестороннього гноблення нації. Усвоїй глибині він є рухом органічно творчім з усіма ознаками автономної волі."

І ось на цьому величезному і багатому ідеологічному підгрунті починають виникати більші й менші об'єднання.

Усі ці організації розуміли, що далеко їм не йти поодинці і в розпорошенні. Першою переговори розпочала Група української національної молоді з легією українських націоналістів. Обидві організації найближче стояли ідеологічно.

Розмови та обмін думками велися з 27 р. Під час переговорів було схвалено статут Союзу Організації Українських Націоналістів. Цей статут був затверджений обома керівництвами в червні 27 р. і з того моменту він набрав чинності.

Цілі Союзу ОУН:

- Пропаганда і обґрунтування української визвольної та соборної державницької ідеї.

- Вироблення і поширення національної ідеології.

- Об'єднання всіх національних організацій шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду.

Головою Союзу ОУН став Микола Сціборський.

ОУН збільшувала число актів саботажу, збройних нападів, замахів. У період з 1931 по 1939 рр. відбулося багато процесів над українськими націоналістами. Найбільш відомим був процес над членами ОУН, які були причетні до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького в червні 1934 р.

Незважаючи на репресії, ОУН швидко поширила свій вплив на різні верстви населення і, особливо, на молодь. Ця революційна організація стала найголовнішою політичною силою, що діяла на українських землях у Румунії та Чехо-Словаччині. Чималі зусилля були докладені для того, щоб поширити вплив ОУН на землі Радянської України.

Польські газети стверджували, що ОУН керує Берлін, що ОУН запозичила свою ідеологію і програму у нацистів і отримує фінансову допомогу з Берліна.

У відповідь на ці твердження офіційний орган ОУН "Розбудова нації" у січні 1934 р. написав, що загарбнику потрібні не тільки закони, тюрми і армія, а ще й брехня.

Українські націоналістичні кола, зокрема голова ОУН Є. Коновалець та більшість членів головного Проводу (ПУН), усвідомлювали, що політика націонал-соціалістичної Німеччини не сприятиме вирішенню українського питання.

Війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії.

Радикальна зміна політичного контексту у Східній Європі і можливість німецько-радянського конфлікту сприяли тому, що серед керівництва ОУН появилися глибокі розходження і, зокрема, між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушко та ін.) та молодими революціонерами, що недавно прибули з України або перебували там (Бандера, Стецько, Шухевич…).

Розходження були різного роду. Залишаючись вірними інтегральному націоналізму, обидві організації ставили перед собою однакову мету – створити незалежну Українську державу. Проте шляхи її досягнення, політичні орієнтації суттєво відрізнялися. Мельниківці розраховували на підтримку Німеччини у вирішенні українського питання, зокрема, вважали, що визволення України від більшовиків можливе лише в союзі з Німеччиною. Прихільники Бандери вважали, що Українська держава може бути утворена лише в результаті національної революції, власними силами українського народу. Не виключали бандерівці й можливість боротьби з Німеччиною.

10 лютого 1940 р. було сформовано Революційний Провід ОУН, керівництво якого було довірено Степану Бандері. З того дня існували вже дві різні українські націоналістичні організації, які мали одну і ту саму назву, але дуже часто протистояли одна одній.

Революційне керівництво ОУН (Б), окрім постійного зв'язку з рухом у країні встановило контакт з іншими опозиційними рухами на території СРСР. ОУН (Б) мала намір залучити до боротьби всі поневолені нації.

одна резолюція, яка характеризує загальну тенденцію ОУН (Б). У ній зокрема сказано, що ОУН продовжуватиме боротьбу за незалежність українського народу, "…незважаючи на територіальні і політичні зміни, які можуть статися у Східній Європі".

Українці зовсім не знали намірів Німеччини. Обидві націоналістичні організації вирішили прийняти участь у війні проти Росії - відкритого ворога української незалежності.

ОУН (М) пішли навіть дальше ніж ОУН (Б). ОУН (М) думала про створення справжньої української національної армії, яка б складалася з українських емігрантів.

Варіант З

1. Визначте особливості проведення реформи 1861 р. в Україні.

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Переломний етап в історії України — кінець 50-х — початок 60-х pp. У цей час, коли очевидною стала неможливість подальшого збереження
феодально-кріпосницьких відносин, відбулося скасування кріпосного права, почав встановлюватися новий, буржуазний лад.

Процес утвердження капіталізму в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії закономірностями і, разом з тим, в ньому виявлялися
особливості, зумовлені як історичним минулим, так і колоніальною політикою, здійснюваною царатом щодо України.

В Україні складали як спільні для всієї Російської імперії законодавчі акти, так і ряд спеціально призначених для українських губерній указів і постанов. Для більшості місцевостей України з родючою землею встановлювалися незначні за розміром селянські наділи.

Губернії, що підпадали під дію "Місцевого положення про поземельний устрій селян, поселених на поміщицьких землях в губерніях великоросійських, новоросійських і білоруських поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і степову; смуги, у свою чергу, поділялися на
місцевості, для кожної з яких встановлювався розмір наділу на душу. Такий же конфіскаційний характер мало й "Місцеве положення про
поземельне упорядкування селян губерній: Чернігівської, Полтавської та частини Харківської". Його специфіка полягала в тому, що в основу
наділення селян землею був покладений принцип спадкоємно-сімейного землекористування. Земля розподілялася в межах сільської общини не на
зрівняльних засадах з періодичними переділами, як це робилося при общинній формі землекористування, а на основі сімейних ділянок. У Лівобережній Україні поміщики одержали право на зменшення наділів селян, заміну їх угідь, перенесення їх садиб та інші обмеження селянського землекористування.

Документи реформи 1861 р. в цілому відбивали інтереси перш за все поміщиків, надаючи їм широкі можливості для значного зменшення селянського землеволодіння.

2. Дайте визначення поняття "тоталітарний режим".

Тоталітаризм (tolalitas, лат. - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) політичний режим, (державний лад, що здійснює абсолютний контроль за всіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно і тільки в XX ст. склався в певну політичну систему. Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. І хоча государ Росії Петро Великий і король Франції Людовік XIV – могутні правителі-деспоти, але примітивність засобів комунікації, нерозвиненість соціальної інфраструктури визначали їх владу не стільки ефективною та все проникаючою, щоб назвати тотальною. Об’єктивно самодержавці не володіли можливостями контролювати всіх і вся в житті підданих. Звичайно, вони вимагали і досягали зовнішньої покори, але завжди в сфері державною регулювання 6ула присутня та чи інша прогалина. Адже частина суспільства володіла або політичним імунітетом (станові привілеї) aбo самостійністю в сфері економічної і господарської діяльності (відсутність планово-наказової системи керівництва економікою), aбo певною свободою життя (адже селян все-таки не змушували брити бороди і одягати німецькі камзоли, а старообрядців не розстрілювали за їх релігійні переконання тощо). В протилежність автократичним режимам середньовіччя тоталітаризм допускає всезагальність державною контролю і намагається регулювати кожний аспект життєдіяльності суспільства. В 20-х роках XX ст. для характеристики встановленою в Італії політичного і державного режиму лідер фашистського руху Беніто Муссоліні вперше вжив поняття тоталітаризму.

З початком ХХ ст. тоталітарні ідеї втілювалися в конкретні масові соціальні рухи – комуністичний (соціалістичний), фашистський (націонал-соціалістський) та ін. Загальна риса тоталітарних моделей устрою людського суспільства – все загальність держави. Соціально-економічно допускається планування і регулювання всіх соціальних і господарських аспектів діяльності, не залишає за індивідом свободи в прийнятті рішень, підпорядковуючи його колективній волі тощо. Тоталітарне управління претендує на монопольне право володіння істиною і зазнає неприязні до інакомислення і незгоди. Соціально-економічний прогрес змінив вигляд світу, поглибив суспільні зв'язки і комунікації, зробивши можливим проникнення держави в сферу індивідуального. Тотальному управлінню притаманний колективно-механістичний світогляд, що розглядає державу як підлагоджений працюючий механізм: «всі люди - гвинтики однієї .машини».

Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих.

Варіант 4

1. Роль товариства "Просвіта ''у розвитку української культури Галичини.

Товариство «Просвіта» виникло в 1868 році в Галичині як противага антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою, — з одного боку, і москвофільській, — з другого. Галицькі москвофіли, що займали тоді панівне становище у Львові, дуже ворожо сприйняли ідею створення Товариства. Програма майбутньої праці «Просвіти» була коротко сформульована у виступі студента Андрія Січинського:

Діяльність громадського культурно-освітнього товариства „Просвіта” в Галичині, заснованого кращими представниками української інтелігенції 1868 р., була одним із помітних явищ вітчизняної історії другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. Ця громадська організація відіграла активну роль у формуванні національної самосвідомості українців. Товариство пропагувало рідну мову через популярну літературу, часописи, що знайшли своє місце не лише в сотнях читалень, а й у тисячах помешкань галичан, їх сусідів, а також серед українців, які виїжджали в пошуках кращої долі чи на заробітки за кордон. „Просвіта” сприяла поширенню основ економічних знань серед населення, а також кращих здобутків української та світової культури. Галичина стала центром українського друкованого слова. Тут видавали свої твори й письменники Наддніпрянської України: П. Куліш, Марко Вовчок, В. Антонович, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Леся Україна та ін. Таке співробітництво приносило обопільну користь: східні українці в такий спосіб долали царські заборони щодо українського друку, а західні одержували талановиту літературу для пропаганди єдності українського народу.

2. Поясніть причини голоду в Україні 1932-1933 pp. Обґрунтуйте твердження, що він був штучним.

Насильницьке утвердження колгосп ного ладу призвело до фактичного закріпачення селянства, позбавлення його елементарних громадянських прав, а також спричинилося до різкого зниження зацікавленості селянина у результатах своєї праці, падіння продуктивності сільського господарства. Україні, яка мала давню традицію приватного землеволодіння, було штучно нав'язано модифікацію общинного землекористування, яка і досі позначається на розвитку села.

Примусові методи колективізації і масові репресії влади проти селянства посилювали соціальне напруження, загрозу виникнення селянської війни в Україні. Сталін та його оточення вирішили зламати опір колективізації' шляхом винищення українського селянства, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психо­логії. Почалася одна з найбільших трагедій українського народу — спланований і органі­зований голодомор. Внаслідок колективізації в Україні почалося різке падіння продуктивності сільського господарства. Але союзний уряд встановлював для України не­помірні хлібозаготівельні плани, внаслідок чого 1932 р. з'явились симптоми голоду,

В серпні 1932 р. союзний уряд прийняв закон, який передбачав смертну кару за розкрадання "соціалістичної власності". Незабаром з'явився закон про боротьбу зі спеку­ляцією, який заборонив селянам обмінювати свої домашні речі на харчові продукти в міс­тах і передбачав за це ув'язнення в концтаборах від 5 до 10 років. На вокзалах і морських портах, де зберігалися гори зерна для відправки за кордон, виставлялись спеціальні зйгони з к/пеметдми, щоб не допускати сюди голодних селян.

Так, Колективізація призвела на початку 30-х років до кризи сільськогосподарського виробництва. Одним з найважливіших її підсумків став голод 1932-1933 років.

Головна причина голодомору пов'язана з продрозверсткою. Трагедія голоду охопила Україну в 1933-му році, хоча її ознаки з'явилися вже в 1932 р. Але влітку цього року голод в Україні вдалося зупинити. Хлібозаготівлі з урожаю 1932 р. йшли важче, ніж будь-коли. В цій ситуації Сталін відрядив в основні хлібовиробні регіони СРСР надзвичайні заготівельні комісії на чолі зі своїми найближчими співробітниками. В Україні комісію очолив В.Молотов.

Хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. послужили безпосередньою причиною голоду в Україні в першій половин і 1932 р.

Проте голодомор 1932-1933 рр. має своєю безпосередньою причиною не тільки цілковиту конфіскацію основного продукту харчування хліба. Держава санкціонувала проведення масових обшуків із негайною конфіскацією запасів хліба, м'яса, картоплі, сухарів, сала, солінь, фруктової суш ні, цибулі тощо. Забирали все продовольство, приготовлене на зиму та весну. В цей час в українському селі уже лютував голод. Сталін же поставився до голодомору як до неіснуючого явища. В партійних документах слово "голод" не згадувалося взагалі. Завіса мовчання виключала всі спроби допомоги з боку міжнародної громадськості.

Радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвиляхукраїнізації набував обертів. Апологети радянщини заявляють, що Голодомор був спричинений неурожаєм, але замовчують факти, що в інші роки при ще меншому урожаї голоду не було, що радянська влада під час Голодомору конфісковувала продукти харчування у селян, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, здійснювала експорт зернових за кордон та зберігала значні запаси зерна в резервах, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.

Варіант 5.

1. Обґрунтуйте положення про те, що перша Російська революція 1905-1907рр. набула в Україні національного характеру.

В ході революції в Україні, як і в усій Росії, в рух прийшли всі класи й соціальні верстви. Їх ідеологію та интереси найбільш повно відображали політичні партії, які в цей час інтенсивно формувалися й розгортали свою діяльність. При цьому в Україні діяли як організації загальноросійських партій, так і українські національні партії.

В період революції 1905-1907 рр. в Україні одночасно з революційною боротьбою проти самодержавства за демократизацію всієї країни розгортався й національно-визвольний рух, спрямований проти національного гноблення, за вільний, рівноправний розвиток українського народу серед інших народів Росії. Національно-визвольний рух в Україні охопив всі верстви населення. Хоча боротьба трудящих і виступи інтелігенції, службовців, молоді проти великодержавної політики російського царизму біли різними за формами та методами, але всіх їх об’єднувало прагнення політичних свобод і автономії України у складі демократичної Росії.

Революція почалася 9 (22) січня 1905 р. в м. Петербурзі розстрілом мирної демонстрації й одразу ж набула всеросійського характеру. Ця подія викликала обурення трудящих усієї країни. Українські події також впливали на хід революції. Але революція в Україні відрізнялася тим, що наш народ в першій буржуазно-демократичній революції боровся ще й проти національного гноблення.

Першими зреагували на події в Петербурзі студенти-українці. Головна студентська рада перетворилася на Тимчасовий український революційний комітет, який уже 2 березня 1905 р. розповсюдив друковану відозву "До українського громадянства, студентства, робітництва і українських офіцерів у Петербурзі". Крім вимог загальногромадянських прав у відозві йшлося й про національні права, про культурний розвиток українського народу, що може забезпечити лише власний суверенний державний організм. Про це згодом заявили також студентські громади Києва, Харкова, Одеси й Москви.

Уже в січні 1905 р. робітники Києва та промислових районів Донецько-криворізького басейну почали політичний страйк, який охопив всю Україну. Скрізь робітничі страйки супроводжувалися мітингами та демонстраціями протесту проти самодержавства. Водночас робітники організовано запроваджували на заводах 8-годинний робочий день, знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях. У січні-березні страйковий рух охопив усі промислові центри, в ньому взяло участь 170 тис. робітників. Протягом весни і літа 1905 р. хвиля страйків зростала. За робітниками на боротьбу піднялося селянство. Виступи селянства здебільшого мали стихійний характер і перетворювались на погроми поміщицьких садиб. Характерним, наприклад, був випадок на хуторі Михайлівському на Чернігівщині в лютому 1905 р., коли селяни розгромили маєток і цукровий завод Терещенка. Окремі виступи селян набували організованого характеру. Так, 18 грудня 1905 року в селі Великі Сорочинці (Полтавщина) був створений селянський комітет, який віддав розпорядження не сплачувати податків, не надсилати новобранців до війська тощо. Комітет керував і обороною селян від урядових військ. Всього протягом січня-березня 1905 р. в Україні відбулося до 140 селянських виступів.

До революційних подій поступово залучалася інтелігенція, її українські представники заснували культурно-освітні організації "Просвіти", які займалися створенням бібліотек, читалень, шкіл з українською мовою навчання, виданням газет та книг, проведенням літературних та музичних вечорів, лекцій тощо. У багатьох школах вчителі переходили на викладання українською мовою. В Київському, Харківському та Одеському університетах було запроваджено курс української літератури. З'явилася україномовна пресса.

Трудящі України у ході боротьби домагалися демократичного вирішення національного питання, скликання Установчих зборів представників усіх національностей Росії, протестували проти великодержавної шовіністичної політики царизму і буржуазії, проти чорносотенних погромів. Вони активно відстоювали національні права українського народу, вимагали скасування всіх обмежень стосовно української мови й культури.

2.Визначте наслідки утвердження командно-адміністративної системи для Української РСР у 30-х роках XX ст.

Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20 - 30 -х рр. свідчать наступні процеси :

1. Затвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології. Це твердження йшло через безкомпромісну боротьбу з релігією (1930 г ліквідовано УАКПЦ ) , ідеологічне протистояння з " зміновіхівською " інтелігенцією , ( 1924 г - . Процес над т.зв. " Центром дій" ) , в 1929-1930 рр. . були закриті всі "Просвіти" , боротьба проти ухилів в партії. Монополію на істину забезпечили органи цензури.

2. Монополізація влади більшовицькою партією , усунення з політичної арени інших політичних партій.На з'їзді ВКП ( б) (червень 1930 р.) З усією відвертістю було заявлено: " . Наша партія є хребет пролетарської диктатури Наша партія керує всіма сторонами діяльності диктатури , починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі , льону , свинарства ... до Конституції СРСР 1936 р. вперше увійшло положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії в політичній системі.

3. Зрощування правлячої партії з державним апаратом.

4. Встановлення жорстокого контролю держави над суспільним життям .

5. Встановлення монопольного контролю з боку партійно -державного апарату над економічною сферою , централізація керівництва економікою . Утворюється командно -адміністративна система , як певна форма організації суспільства (і відповідного типу управління). Особливо важливим елементом адмін.команд . системи був апарат . Командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР.

6. Головним завданням масових репресій були :

· Ліквідація опозиції та інакомислення ;

· Забезпечення держави через систему ГУЛАГу безкоштовною робочою силою ;

· Жорсткий контроль суспільних процесів .

· Перші кроки до масового терору - це боротьба з " шкідниками " , яка почалася в умовах згортання непу. Сигналом до неї стала " Шахтинська справа" (1928 р.) ( Харківський центр " ) .

Після цього справи почалася цілеспрямована боротьба проти кадрів української національної інтелігенції. " Обвинувачення" і " викриття" наростали , як снігова куля. Були сфабриковані такі справи , як: процес над " Спілкою визволення України " ( 1930 ) ; " Українським національним центром » , « Української військової організацією" , справу про " контрреволюційної " організації на селі . Репресії не оминули й владні структури. Протягом 1929-1930 рр. , в Україні була проведена " чистка" . Репресії на початку 30 -х рр. у відповідності з установками Сталіна застосовувалися проти :

· " Шкідників" ;

· " Переродженців і дворушників " в самій партії ;

· " Останків ворожих класів " ;

· " Останків старих контрреволюційних партій".

Для утвердження тоталітарного режиму важливо було не тільки знищити будь-яку опозицію , не тільки прищепити суспільству вірус тотального страху , а й створити атмосферу взаємної недовіри , взаємної підозрілості.

Джерела:

Даренська В. М. Культура Давньої Русі: навчальний посібник. – Х.: Факт, 2012. – 264 с. (Далі – Давня Русь).

Даренська В. М. Українська культура Нового часу в нарисах: Навчальний посібник. – Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2012. – 412 с. (Далі - Нов. час).

Дані книжки знаходяться в обласній бібліотеці імені М. Горького, бібліотеці СНУ ім. В. Даля, в ауд. 124/2.

1. Первісні культури на території України. Особливості первісного мислення.

2. Місце трипільської культури серед археологічних культур світу.

3. Особливості скіфської культури. Скіфський звіриний стиль

1. Античні грецькі колонії (Ольвія, Херсонес та інші) на теренах Північного Причорномор’я.

5. Особливості слов’янської міфології: культ природи та роду. (Давня Русь, с. 9-31).

6. Особливості язичницьких вірувань східних слов’ян: волхви, капища, календар. (Давня Русь, с. 31-46).

1. Східнослов’янський язичницький пантеон. (Давня Русь, с. 46-77).
2. Хрещення Русі і вплив християнства на подальший культурно-історичний розвиток слов’янських народів. (Давня Русь, с. 86-100).
3. Характерні риси християнізації Русі. (Давня Русь, с. 100-107).
4. Особливості світорозуміння людини часів Давньої Русі: слов’янське двовір’я. (Давня Русь, с. 109-116).
5. Роль візантійської культури в розвитку давньоруської культури. (Давня Русь, с. 92-93, с. 184-187).

12. Діяльність Кирила та Мефодія та виникнення писемності на Русі. (Давня Русь, с. 144-151).

1. Шкільна освіта та розвиток грамотності Давньої Русі. (Давня Русь, с. 151-164).
2. Особливості давньоруської архітектури. (Давня Русь, с. 211-228).
3. Розквіт образотворчого мистецтва Давньої Русі: давньоруські мозаїки, фрески, іконопис. (Давня Русь, с. 228-244).
4. Особливості рукописної книги Давньої Русі. (Давня Русь, с. 165-172).
5. Книжні центри та бібліотеки Давньої Русі. Остромирове Євангеліє. (Давня Русь, с. 172-180).
6. Розвиток правової культури Русі: «Руська правда». (Давня Русь, с. 131-134).
7. Усна народна творчість Русі: билинний епос. (Давня Русь, с. 116-121).
8. Давньоруська оригінальна література: літописи. (Давня Русь, с. 199-204).
9. «Повчання дітям» Володимира Мономаха як пам’ятка християнської слов’янської моралі і дидактики. (Давня Русь, с. 195-199).
10. «Слово о полку Ігоревім» — визначний твір давньоруської культури. (Давня Русь, с. 134-143).

23. Розвиток сміхової культури Київської Русі: феномен скоморохів (Давня Русь, с. 121-129).

24. Культура Галицько-Волинського князівства як політичного та культурного правонаступника Русі.

25. Культура литовсько-польської доби: боротьба православ’я та католицизму як ситуація культурного вибору.

26. Магдебурзьке право та цехова структура ремісництва на українських землях. (Нов. час, с. 169-183).

27. Просвітницька діяльність православних братств та братських шкіл. (Нов. час, с. 10-23).

28. Культурна та просвітницька діяльність князя Костянтина Острозького. Заснування Острозької академії та її значення для розвитку вищої освіти. (Нов. час, с. 23-29).

29. Розвиток книгодрукарства на українських землях: діяльність Івана Федорова. (Нов. час, с. 41-55).

30. Просвітницька діяльність Петра Могили. Значення Києво-Могилянської академії для розвитку вищої школи. (Нов. час, с. 29-41).

Читайте також:

1. III. Контроль знань
2. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
3. POS -Інтелект - відеоконтроль касових операцій
4. VII Контроль постачальника
5. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
6. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
7. Біохімічний контроль за розвитком систем енергозабезпечення
8. Бюджетний контроль - це порівняння показників бюджету зі звітом за від­повідний період часу.
9. Бюджетний контроль на місцевому рівні
10. Валютний контроль
11. ВАРІАНТИ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ
12. Ветеринарно-санітарний контроль кормів і води

Переглядів: 668