• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура процесу аналізу ризику

У тих випадках, коли підприємство здійснює свою діяльність в умовах ризику, необхідно цей ризик ідентифікувати, виміряти, оцінювати його можливі наслідки і контролювати. Процес ідентифікації, виміру й оцінки становить зміст аналізу ризику.

У процесі аналізу ризику необхідно одержати відповіді на такі питання: Який процес досліджується? Яка мета та результати реалізації цього процесу? Які суттєві чинники впливають на процес, його результати та досягнення мети? Де зосереджені основні чинники ризику? Які можливості нанесення тих, або інших збитків, пов,язаних з окремими чинниками ризику? Наскільки великі збитки, якщо реалізується гірший варіант? Наскільки ці збитки порівнювані з витратами на реалізацію програми діяльності? Які дії дадуть можливість знизити ризик або уникнути його негативних наслідків? Чи можуть ці дії генерувати нові ризики?

Для відповіді на ці запитання варто всі дії пов’язані з аналізом ризику проводити у певній послідовності (Рис.9).

1. Якісна та кількісна оцінка ризику

Одним з суттєвих етапів аналізу ризику є його оцінка. В даний нас в Україні немає методичного забезпечення оцінки ризику, адекватного розумінню цієї категорії.

У науковій літературі Заходу в теорії ризику як правило, виділяють два напрями його дослідження: нормативне– кількісне, математичне; дескриптивне – якісний опис проблем.

Сучасний рівень вимог до врахування ризику в діяльності підприємства призводить до необхідності поєднання цих двох напрямів. Вони доповнюють один одного, тому, що існують такі сфери управлінської діяльності (зміни в організаційній структурі, маркетинг, вибір варіантів інвестування) де неможливо прийняти рішення або тільки на основі якісного опису проблеми, або обійтися тільки математичними моделями.

Рис.9.Структурна схема аналізу ризику

Отже, якісна або дескриптивна оцінка ризику - це визначення всіх конкретних видів ризику, що виникають у процесі діяльності підприємства. А завершальним етапом ідентифікації ризиків є розробка їх класифікації та віднесення до однієї з трьох основних категорій: ризики, які часто зустрічаються, або “відомі ризики”; ризики, які можна передбачити; ризики які не можна передбачити.

До відомих ризиків належать ті, що часто зустрічаються і можуть бути враховані з високим ступенем імовірності. Наприклад: невиконання робіт у зазначений термін, одержання штрафів, втрата частини майна і т.ін.

До ризиків, які можна передбачити, належать ті, можливість появи яких диктує досвід. До цієї категорії належать ризики укладання договорів про постачання сировини, ризик зниження трудового потенціалу і інші. Ці ризики можуть бути ідентифіковані на основі опитування експертів.

До непередбачених ризиків належать ті потенційні загрози нанесення збитку, щодо яких не можна спрогнозувати ні час настання, ні імовірні масштаби наслідків. Це ризики, які пов’язані з такими подіями, як зміна в політичній обстановці, зміна позицій партнерів і т.ін.

Кількісна оцінка ризику, це визначення його розміру, яку бажано проводити після того як він ідентифікований і віднесений до однієї з трьох категорій. Для цього використовують різні критерії та методи їх кількісного оцінювання.

Але, перш ніж перейти до характеристики критеріїв оцінки ризику необхідно зупинитись на тому, що при аналізі ризику слід розрізняти такі поняття як “витрати” і “втрати”. Будь-яка підприємницька діяльність пов,язана з витратами, тоді як втрати мають місце при неблагоприємних обставинах, прорахунках і являють собою додаткові витрати.

Дійсно, якщо ризик - це небезпека втрати ресурсів або доходу, то існує його кількісна міра, обумовлена абсолютним або відносним рівнем втрат.

В абсолютному вираженні ризик може визначатися розміром можливих втрат у матеріально-речовому (фізичному) або вартісному (грошовому) вираженні, якщо тільки збиток піддається такому виміру.

У відносному вираженні ризик визначається як розмір можливих втрат, віднесений до деякої бази, у вигляді якої найбільш зручно приймати або майновий стан підприємця, або загальні витрати ресурсів на даний вид підприємницької діяльності, або очікуваний доход (прибуток) від підприємництва.

Відповідно втратами будемо вважати зниження прибутку, доходу в порівнянні з очікуваними величинами.

Аналіз робіт науковців з питань оцінки ризику свідчить про те, що існують різноманітні критерії його кількісної оцінки, і в економічній літературі немає єдиної думки щодо цього питання.

Так, один з засовників теорії ризику, Б.Райзберг, пропонує використовувати критерій кількісної оцінки і розраховувати його як імовірність того, що отриманий результат буде менше запланованого значення. Тобто критерієм оцінки ризику можна вважати абсолютний розмір, що визначається множенням очікуваного розміру втрат на імовірність того, що ці втрати відбудуться. Цей показник він називає – ступінь ризикуі пропонує розраховувати його за формулою:

Р= В х Ів

де

Р – ступінь ризику

В – очікувані втрати

Ів – імовірність втрат

Інший автор, Балабанов І.Т., для кількісної оцінки ризику пропонує використовувати статистичні критерії оцінки. Він також вважає, що основним критерієм ризику може бути ступінь ризику, яка характеризує імовірність настання випадку втрат, а також розмір можливих збитків від них.

Імовірність (І) події (Е) – відношення кількості К випадків з позитивним результатом, до загальної кількості усіх можливих результатів (М).

І (Е)= К / М

де

К – кількість випадків з позитивним результатом

М –загальна кількість усіх можливих результатів

Розмір ризику, Балабанов І.Т., пропонує оцінювати двома показниками: середнє очікуване значення та коливання (змінність) можливого результату.

Середнє очікуване значення – це те значення розміру події, яке пов,язано з невизначеною ситуацією. Середнє очікуване значення вимірює результат який ми очікуємо в середньому, наприклад прибуток.

Середнє очікуване значення являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти остаточного рішення. Тому необхідно вимірювати коливання показників, т.т. визначати міру коливання можливого результату. Коливання можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середнього розміру. Для цього на практиці використовують три критерії – дисперсія, середнє квадратичне відхилення та коефіцієнт варіації.

Дисперсія– середньозважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

де:

² - дисперсія

х - очікуване значення для кожного випадку спостережень

- середнє очікуєме значення

п - кількість спостережень

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою:

У тому випадку коли частота э рівною то використовують формули:

та

Варіант у якому середнє квадратичне відхилення має більше значення, є більш ризикованим.

Для вибору менш ризикованого варіанту використовують коефіцієнт варіації, який розраховується як відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує ступінь відхилення одержаних значень:

де V – коефіцієнт варіації

- середнє квадратичне відхилення

– середнє очікуєме значення

Коефіцієнт варіації відносна величина, за його допомогою можна порівнювати навіть коливання ознак виражених у різних одиницях виміру, і він може змінюватися від 0 до 100%. Чим більшим є коефіціент, тим сильнішим є коливання і тим вищою є ступінь ризику:

До 10% - слабкий ступінь коливання

10-25% - помірний ступінь коливання

понад 25% - високий ступінь коливання

Співвідношення максимально можливого розміру втрат та обсягу власних фінансових ресурсів інвестора – ступінь ризику, яка призводить до банкрутства. Її можна вимірювати за допомогою коефіцієнта ризику:

Кр = В\Ф (1.)

де Кр – коефіцієнт ризику

В – максимально можлива сума втрат, грн.

Ф – обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів, грн.

Оптимальним вважається розмір коефіцієнту ризику – 0,3, а коефіцієнт ризику, який призводить до банкрутства – 0,7 та більше.

Ступінь ризику при венчурному капіталовкладенні визначають за допомогою таких показників як капіталовіддіча та рентабельність капіталу.

Капіталовіддача, або швидкість обертання капіталу визначається відношенням обсягу виручки до вкладеного капіталу і зазначається кількістю оборотів:

Кв=Т\К

Де

Кв – капіталовіддача

Т – виручка, яку отримали від використання вкладеного капіталу за певний період, грн.

К – сума вкладеного капіталу, грн.

Рентабельність капіталу, або норма прибутку на вкладений капітал, визначається відсотковим відношенням прибутку до капіталу:

Рк= П\К х 100

Де

Рк – рентабельність капіталу, %

П – сумма прибутку, одержаного від використання вкладеного капіталу за певний період часу, грн.

К – сума вкладеного капіталу, грн.

Норма прибутку на вкладений капітал є інтегральним показником ефективності використання капіталу, тому що являє собою произведение двох показників: капіталовіддачі та рентабельності виробленого та реалізованого товару (продукції, послуг, робіт).

Рентабельність виробленого та реалізованого товару вимірюється відсотковим відношенням прибутку до обсягу виручки:

Рт = П\Т х 100

Де

Рт – рентабельність виробленого та реалізованого товару,%

П – прибуток, одержаний від виробництва та реалізації товару (т.т. від використання вкладеного капіталу) за певний період часу, грн.

Т – виручка від реалізації виробленого товару (т.т.одержана від використання вкладеного капіталу) за певний період часу, грн.

Зв,язок між вищенаведеними показниками можна показати наступним чином:

П\К = Т\К х П\Т або Рк= Ко х Рт

1. Види можливих втрат підприємства та їх оцінка

Центральне місце в оцінці ризику займають аналіз і прогнозування можливих втрат ресурсів при здійсненні відповідної діяльності. Мається на увазі не витрата ресурсів, об'єктивно обумовлена характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені, але потенційно можливі втрати, що виникають унаслідок відхилення реального ходу підприємництва від задуманого сценарію.

Втрати, що можуть бути в процесі діяльності підприємства, доцільно розділяти на матеріальні, трудові, фінансові, втрати часу, спеціальні види втрат.

Матеріальні види втрат виявляються в непередбачених додаткових витратах або прямих втратах обладнання, майна, продукції, сировини, енергії і т.ін. Стосовно кожного окремого з перерахованих видів втрат застосовуються свої одиниці виміру.

Найбільше природно вимірювати матеріальні втрати в тих же одиницях, у яких вимірюється кількість даного виду матеріальних ресурсів, тобто у фізичних одиницях ваги, обсягу, площі й ін.

Однак звести воєдино втрати, вимірювані в різних одиницях, і виразити їх однією величиною не можливо. Не можна складати кілограми і метри. Тому практично неминуче обчислення втрат у вартісному вираженні, у грошових одиницях. Для цього втрати у фізичному вимірі переводяться у вартісний вимір шляхом множення на ціну одиниці відповідного матеріального ресурсу.

Для досить значної кількості матеріальних ресурсів, вартість яких заздалегідь відома, втрати відразу можна оцінювати в грошовому виражень.

Маючи оцінку ймовірних втрат по кожному з окремих видів матеріальних ресурсів у вартісному вираженні, можна звести їх воєдино, дотримуючись при цьому правила дій з випадковими величинами і їх імовірностями.

Трудові втрати представляють втрати робочого часу, викликані випадковими, непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимірі трудові втрати виражаються в людино-годинах, людино-днях або просто годинах робочого часу.

Переклад трудових втрат у вартісне, грошове вираження здійснюється шляхом множення трудогодин на вартість (ціну) однієї години.

Фінансові втрати - це прямий грошовий збиток, пов'язаний з непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових податків, втратою коштів і цінних паперів. Крім того, фінансові втрати можуть бути при недоодержанні або неотриманні грошей з передбачених джерел, при неповерненні боргів, несплаті покупцем поставленої йому продукції, зменшенні виторгу внаслідок зниження цін на реалізовані продукцію і послуги.

Особливі види грошового збитку пов'язані з інфляцією, зміною валютного курсу гривні, додатковим до узаконеного вилученням засобів підприємств у державний (республіканський, місцевий) бюджет.

Поряд з остаточними, безповоротними можуть бути і тимчасові фінансові втрати, обумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею коштів, відстрочкою виплати боргів.

Втрати часу існують тоді, коли процес діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких втрат здійснюється в годинах, днях, тижнях, місяцях запізнювання в одержанні наміченого результату. Щоб перевести оцінку втрат часу у вартісний вимір, необхідно встановити, до яких втрат доходу, прибутку від діяльності здатні призводити випадкові втрати часу.

Спеціальні види втрат виявляються у вигляді нанесення збитку здоров'ю і життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, а також внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків. Найчастіше спеціальні види втрат украй важко визначити в кількісному, тим більше у вартісному вираженні.

Аналізуючи перераховані вище види втрат, необхідно розділити ймовірні втрати на основні (визначні) і побічні, виходячи із самої загальної оцінки їхньої величини.

Втрати які виникають в процесі проведення ризикованих операцій розділяються на дві категорії - очікувані і несподівані (випадкові).

Під очікуваними втратами розуміється деякий середній рівень втрат, що повинні виникати при проведенні операцій. Дані втрати повинні компенсуватися за рахунок формування резервів і включення вартості даних резервів у ціну відповідних продуктів, тобто дані втрати не повинні покриватися за рахунок власних коштів організації.

Під випадковими втратами розуміються можливі відхилення в гіршу сторону рівня реальних втрат від рівня очікуваних втрат (середнього рівня втрат). При цьому на великих тимчасових інтервалах (при проведенні великої кількості операцій) випадкові втрати повинні компенсуватися рівнозначними випадковими доходами. Випадкові втрати здебільшого повинні покриватися за рахунок власних коштів організації - "ризик-капіталу". "Ризик-капітал" являє собою частку капіталу організації, що акціонери готові піддати ризику, тобто втратити протягом деякого періоду за умови збереження бізнесу.

Власне обмеження, утримання рівня випадкових втрат у рамках установленого "ризик-капіталу" - можна вважати основною практичною задачею управління ризиками.

Поряд з очікуваними і випадковими втратами варто виділити, катастрофічні втрати. Дані втрати являють собою приватний, граничний випадок випадкових втрат, при яких збереження бізнесу в колишній формі неможливо, зокрема дані втрати не можуть бути покриті за рахунок "ризик-капіталу". Стратегія організації повинна будуватися таким чином, щоб мати можливість уникнути катастрофічних втрат, обмеживши збитки "ризик-капіталом".

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Поняття соціального процесу.
4. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
5. ISO 15504. Призначення і структура стандарту
6. ISO 15504.Структура еталонної моделі
7. IV. План навчального процесу.
8. IY.3. Общество и его структура.
9. VІ. План та організаційна структура заняття
10. А) Структура економічних відносин.
11. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
12. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США

Переглядів: 1438