• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підготовка, проведення та впровадження результатів наукових досліджень (логіка наукового пошуку)

(підвищений рівень складності)

Основні етапи наукового дослідження. Характеристика підготовчого етапу. Визначення проблеми, об’єкту та предмету дослідження у відповідності до його мети. Завдання дослідження як конкретизація мети.

Етап збору фактичного (теоретичного) матеріалу при організації наукового дослідження. Отримання фактичного матеріалу шляхом опрацювання спеціальної літератури (результатів наукових досліджень, статистичних даних тощо), порівняльного аналізу та узагальнення. Оформлення матеріалів у вигляді схем, графіків, таблиць, діаграм. Правила та види роботи з науковою літературою. Огляд літературних джерел, виписки, резюме, анотація, реферування матеріалів з фахової дисципліни, аналіз опрацьованих матеріалів.

Педагогічний експеримент як важливий етап педагогічного дослідження - науково обґрунтований дослід або спостереження досліджуваного явища у спеціально створених умовах, що дають змогу стежити за його перебігом та керувати ним. Класифікація експерименту за умовами проведення: природний та лабораторний і за ознаками мети: констатувальний (діагностичний), пошуковий, формувальний (перетворюючий), контрольний.

Етап створення методики дослідження. Побудова програми та методики педагогічного дослідження. Програма наукового дослідження - план, у якому вказані послідовність і зміст етапів експериментального дослідження. Методика – опис методів і прийомів, що будуть використані в процесі дослідження. Зміст методики: характеристика об’єкту і предмету дослідження, виклад методів дослідження, вказівка на кількість експериментів з точки зору необхідності їх точності і надійності, визначення необхідних умов для здійснення дослідження, вказівка про необхідні прилади; порядок проведення експерименту і запис його результатів; способи обробки та оформлення експериментальних даних.

Етап збору фактичних емпіричних матеріалів. Визначення завдань та методів констатувального експерименту. Методи вивчення предмету, процесу, явища у науковому дослідженні як джерело накопичення інформації. Побудова програми вивчення дитини (колективу дітей) дошкільного віку. Реалізація особистісного, диференційованого та індивідуального підходу до дитини через врахування у педагогічному процесі даних, отриманих засобами діагностування. Методи, що використовуються з метою діагностики педагогічного процесу: спостереження, експеримент, тести (об’єктивні та стандартизовані), анкетування, бесіда, рольові репертуарні решітки, аналіз документації та продуктів діяльності тощо. Вимоги до діагностичних методик. Поняття про основні і уточнюючі методи отримання фактичного матеріалу.

Визначення критеріїв та показників оцінки результату проведення констатуючого експерименту. Обробка результатів констатуючого експерименту. Способи оформлення отриманих даних. Поєднання інформації, отриманої різними шляхами, її аналіз та констатація результату.

Етап конкретизації та корекції методики дослідження. Підготовка та проведення формувального педагогічного експерименту. Роль формувального експерименту у науковому дослідженні. Визначення завдань, методів та змісту освітньо-виховної роботи з дітьми в умовах дошкільного навчального закладу чи сім'ї на період дослідної роботи.

Окреслення завдань формувального експерименту виходячи з мети дослідження та даних констатувального експерименту. Вибір методів впливу на предмет дослідження з метою його зміни. Визначення та дотримання умов проведення експерименту. Складання календарного плану дослідження з визначенням очікуваних і реальних результатів.

Поняття «експериментальна» та «контрольна» група, їх роль у науковому дослідженні. Порівняльний аналіз результатів, отриманих у контрольній та експериментальній групах.

Обґрунтування, на основі фактичного матеріалу, ефективності удосконаленого навчального або виховного впливу нової методики навчання чи виховання у порівнянні з усталеною. Роль контрольних зрізів у процесі дослідження.

Етап кількісного та якісного аналізу матеріалів дослідження і висвітлення отриманих результатів. Можливість виникнення на останньому етапі необхідності проведення нових експериментів, уточнення проведених або розробки нових методик. Підбір методів до завдань, що реалізуються в ході певного етапу дослідження. Оформлення робочих матеріалів та результатів курсової роботи. Характеристика вимог до структурування та викладу змісту наукового дослідження.

Підготовка та презентація результатів наукового дослідження (написання статті, тез, підготовка виступу, доповіді, роботи «майстер-класу»). Вимоги до оформлення списку літератури, графіків, таблиць, діаграм, малюнків тощо.

ГЛОСАРІЙ

Активізація пізнавальної діяльності учнів – застосування вчителем спеціальних методичних засобів з метою стимулювання, приведення в діяльний стан інтелектуальних, моральних, фізичних сил учнів для досягнення мети.

Активність пізнавальна – діяльне ставлення людини до сприймання і перетворення світу; виявляється через запитання, прагнення мислити у процесі сприймання, відтворення тощо.

Бесіда – спосіб взаємодії (діалог), побудований на системі запитань і відповідей; застосовується для розв’язання завдань, дослідження проблем.

Викладання – організація цілеспрямованого й систематичного впливу викладача на учня з метою досягнення певної навчально-виховної мети.

Виховання – це багатогранний процес постійного духовного збагачення і оновлення – і тих, хто виховується, і тих, хто виховує (В.О. Сухомлинський).

Гіпотеза – складна форма мислення – припущення про існування можливого зв’язку між явищами, яке за наявного рівня розвитку науки не можна довести (можливості зв’язків між новими умовами й засобами навчання і тими змінами, які очікуються в результатах навчання і розвитку учнів під їх впливом).

Гуманізація виховання – організація виховання з максимальним урахуванням індивідуальних особливостей дітей, створення сприятливих умов для розвитку духовних цінностей усіх учасників виховного процесу.

Дедукція – логічна операція, метод пізнання; перехід від загального знання про предмет даного класу до одиничного (окремого).

Дискусія – метод, який передбачає організацію спільної мовної діяльності з метою пошуку ефективного розв’язання певної проблеми.

Диференціація – розмежування, розподіл цілого на частини, ступені.

Діагностика – це з’ясування умов і обставин, у яких протікає процес навчання; отримання чіткого уявлення про ті причини, які сприяють чи перешкоджають досягненню накреслених результатів.

Етнопедагогіка – складова частина народної педагогіки, яка відображає погляди, звичаї, традиції народу на виховання, освіту і навчання; знаходить яскравий вияв в усній народній творчості, іграх, традиціях; одне з джерел розвитку педагогіки.

Знання – перевірені суспільно-історичною практикою результати процесу пізнання, відображені у свідомості людини у вигляді уявлень, фактів, суджень, теорії.

Зміст виховання – це те, що виводиться із багатства суспільно-історичного досвіду, культури і використовується для потреб виховного процесу (система знань, переконань, якостей і рис особистості, навичок, стійких звичок поведінки), якими повинні оволодіти вихованці відповідно до поставлених цілей і завдань.

Індуктивний метод – пояснення навчального матеріалу на основі індукції – переходу від одиничного знання про окремі предмети даного класу до загального висновку про всі предмети, явища даного класу.

Компетенція (від лат. competentia, compete – взаємно прагну, відповідаю, підходжу; знання, коло повноважень особи, досвід) – коло повноважень певного органа, посадової особи; коло питань, в яких конкретна особа має знання, досвід.

Метод (від грец. – шлях дослідження, спосіб пізнання) – спосіб діяльності, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Мотивація – спонукання (стимули), що включають активність індивіда і визначають його спрямованість; у ролі мотивів можуть виступати потреби, інтереси, емоції, установки.

Навичка – усталений спосіб виконання дій, сформований у результаті багаторазових повторень; характеризується великим ступенем засвоєння і відсутністю свідомої регуляції і контролю (рухові, інтелектуальні та ін.).

Навчання – процес цілеспрямованої, послідовної взаємодії вчителя і учнів, спрямований на засвоєння всіх компонентів змісту освіти.

Науково-педагогічне дослідження – це систематичне цілеспрямоване вивчення педагогічних процесів і явищ за допомогою засобів і методів педагогічної науки.

Освіта – процес і результат взаємодії між учителем і учнями, за яким останні оволодівають усіма компонентами змісту навчання, розвиваються і виховуються.

Особистість – людина, яка взаємодіючи з соціальним оточенням досягає певного рівня свідомості та самосвідомості, здатності до перетворюючої діяльності.

Педагогіка співробітництва – напрям у вітчизняній педагогіці 2-ї половини 20 ст., – система методів і прийомів навчання і виховання на засадах гуманізму та творчого підходу до розвитку особистості (автори: Ш.А. Амонашвілі, І.П. Волков, О.А. Захаренко, І.П. Іванов, Є.М. Ільїн, С.М. Лисенкова, Л.А. і Б.П. Нікітіни, В.Ф. Шаталов, М.П. Щетинін та ін.).

Педагогічна діяльність – вид професійної діяльності, змістом якої є навчання, виховання, освіта, розвиток тих, хто навчається.

Педагогічна ситуація – це фрагмент педагогічної діяльності, що містить суперечності між досягнутим і бажаним рівнем вихованості окремого учня (або колективу).

Педагогічна технологія – це строго наукове проектування і точне відтворення педагогічних дій, що гарантують успіх.

Пізнавальний інтерес – прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності.

Поняття – усталене вираження узагальненого знання про найістотніші риси й властивості предметів; зміст поняття передається сукупністю істотних ознак, які його характеризують. Поняття розрізняють за обсягом (одиничні, загальні, збірні, нульові), за змістом (конкретні, абстрактні).

Практичне заняття (від лат. prakticos – діяльний) – форма навчального заняття, в ході якої викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом виконання відповідних завдань.

Проблемна ситуація – ситуація або задача, для розв’язання якої суб’єкт має знайти і використати нові для себе засоби діяльності; основне поняття проблемного навчання.

Проектування педагогічного процесу – цілеспрямоване (має мету і завдання) творче попереднє визначення і конструювання програми спільної діяльності суб’єктів педагогічного процесу та її подальшої реалізації.

Розвиток – процес кількісних і якісних змін в організмі людини, що включає зміни фізичні (морфологічні, біохімічні, фізіологічні) та соціальні (духовні, інтелектуальні).

Самоосвіта – самостійна діяльність суб’єкта, спрямована на оволодіння новими знаннями, уміннями, навичками і вдосконалення набутих, відповідно до свідомо поставленої мети.

Самооцінка – оцінка суб’єктом самого себе, своїх можливостей, досягнень, якостей порівняно з іншими людьми.

Саморозвиток – це процес фізичних і соціальних змін особистості, зумовлених її власною активністю.

Самостійна робота – це навчальна діяльність студента (учня), яка планується, виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача (учителя), але без його прямої участі.

Соціалізація – становлення особистості як суспільної істоти, набуття нею соціального досвіду, активного розвитку і саморозвитку під дією соціальних факторів.

Семінарське заняття (від лат. semimarium – «розсадник»)– це форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та організовує дискусію стосовно попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на основі індивідуально виконаних завдань.

Середовище – вся навколишня дійсність, природні й суспільні умови, в яких відбувається розвиток і формування особистості.

Соціальне середовище – матеріальні та соціальні умови життя людини, що впливають на характер протікання соціальних процесів і функціонування різних суспільних закладів.

Система (від грец. – сполучення) – множина взаємопов’язаних елементів, їх взаємодія, цілісність.

Термін – слово або вислів, яким у певній науці називають один предмет і яке використовують з одним, точно окресленим значенням.

Тести – короткі стандартизовані завдання, за якими перевіряють результати в різних видах діяльності.

Уміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання практичних і теоретичних дій на основі знань і життєвого досвіду; формується вправлянням, передбачає застосування у звичних та змінених умовах.

Формування особистості – процесу і результату розвитку, що забезпечується в ході цілеспрямованого виховного впливу.

Функція – обов’язок, коло діяльності, призначення, роль, яку виконує об’єкт у певній сфері діяльності, за усталеними заздалегідь правилами.

Список рекомендованої літератури (посилань)

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. II. Вимоги безпеки під час проведення практичних занять у кабінеті (лабораторії) біології загальноосвітнього навчального закладу
3. II. Обробка результатів
4. II. Організація і проведення спортивних походів
5. III. Економічна інтерпретація результатів статистичного дослідження банків
6. III. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ КУРСОВОЇ РОБОТИ
7. V. Етичні правила психологічних досліджень
8. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій
9. VI. Проведення вступних екзаменів, фахових випробувань та творчих конкурсів
10. X Впровадження Зростання Зрілість Спад Час
11. А) Методика проведення заняття
12. А) Методика проведення заняття

Переглядів: 2795