Японська експансія в Китаї.

На початку липня 1931 р. у невеликому селі Ваньбаошань у 30 кілометрах від Чанчуня стався конфлікт між місцевим китайським населенням та корейськими колоністами, перевезеними туди японцями. Наслідком тих подій стало посилення напруження в міждержавних стосунках Японії та Китаю. Дещо пізніше біля Таонаня невідомими було вбито японського геологорозвідника капітана Накамуру. Навіть не проводячи слідства, японці звинуватили в його смерті китайців. Приводом до початку відкритих бойових дій проти сил гоміньдану стали події вересня 1931 р. біля Мукдена. Посилаючись на те, що китайські солдати нібито зумисно зруйнували залізничну колію, в ніч з 18 на 19 вересня 1931 р. загін з 500 японських солдат напав на китайські казарми в Мукдені. Не зважаючи на колосальну численну перевагу китайців, японський підрозділ зумів розсіяти майже 10-тисячні сили китайців і оволодіти містом. Одразу ж після Мукденського інциденту почалося захоплення японцями й інших міст Маньчжурії, хоча формально на той час тривали переговори та розслідування інцидентів.

Остерігаючись широкомасштабного конфлікту з набагато сильнішою в промисловому та військовому плані Японією, Чан Кайші наказав своїм військам, не вступаючи в бій, відступати з тих територій, куди просуваються японці. Опір чинили лише окремі підрозділи, командири яких на власний розсуд вирішили не підкорятися наказам нанкінського уряду. До кінця грудня 1931 р. японці зайняли більшу частину Маньчжурії та вийшли до кордонів з СРСР у Забайкаллі. Посилаючись на необхідність гарантувати безпеку своїх кордонів, Радянський Союз окупував китайські острови на р. Уссурі.

Бажаючи відвернути увагу світового співтовариства від експансії у Маньчжурії, японці вдалися до ескалації конфлікту в іншому регіоні. 18 січня 1932 р. у Шанхаї китайці побили 5 буддійсьхих монахів, 2 серед яких були японцями. Оскільки один із побитих помер, японська молодь, що мешкала в місті, наступного дня розгромила китайську фабрику рушників, жорстоко побивши її працівників. У наступні дні конфлікт загострився. Маючи на меті відвернути увагу від подій у Маньчжури, японці на урядовому рівні відреагували на ці події. У Шанхаї 26 січня висадився японський морський десант. Розташовані в місті китайські війська зустріли його вогнем. У наступні дні в бої втрутилися французи та англійці, які для захисту своїх громадян також висадилися в місті десанти. Корабельна артилерія обстріляла китайські квартали міста. Лише 5 березня 1932 р. вдалося підписати угоду про врегулювання конфлікту.

Тим часом на захопленій території японці розпустили китайську адміністрацію та ініціювали створення структур маньчжурського національного руху. Встановивши повний контроль над окупованою територією, японці 29 лютого 1932 р. в Мукдені організували всеманьчжурську нараду, яка наступного дня прийняла декларацію про створення незалежної держави Маньчжоу-Го. Новопостала країна оголосила про тісний військовий союз з Японією, яка обіцяла гарантувати недоторканість її кордонів. Китай звернувся до Ліги Націй зі скаргою на дії Японії та попросив створити на межі з окупованими японцями землями демілітаризовану зону. До Маньчжурії було вислано делегацію Ліги Націй. Доповідаючи в жовтні 1932 р. про результати візиту до Маньчжоу-Го, комісія Літтона зробила висновок про маріонетковий характер створеної японцями держави і рекомендувала не визнавати її. Не погодившись з рішенням Ліги Націй, 27 березня 1933 р. Японія вийшла зі складу цієї міжнародної організації.

У 1933 р. японці продовжили свою агресію в Китаї. Упродовж січня було захоплено важливий гірський перевал, що відкривав шлях до Північного Китаю Шаньхайгуань, а в березні — частину провінції Жехе та Внутрішню Монголію. Бажаючи умиротворити японців, 31 травня 1933 р. в Танку гоміньдан підписав з Японією угоду про нову демаркаційну лінію та створення демілітаризованої зони в провінції Хебей. Японія отримала низку привілеїв у Північному Китаї, а також встановила наскрізне залізничне та поштово-телеграфне сполучення з Маньчжоу-Го. На думку Чан Кайші, більш важливою проблемою китайського уряду була боротьба з комуністичними партизанами. Лише після ліквідації "радянських районів" нанкінський уряд збирався розпочати пряму боротьбу з японцями. Усвідомлюючи, що армія гоміньдану не може стримати японців, Чан Кайші намагався не допустити великої війни з Японією.

Скориставшись перемир'ям з гоміньданом, японці вдалися до наступних кроків у напрямку до анексії окупованих земель. На території Внутрішньої Монголії японці підтримали національний рух місцевого населення і дозволили скликати в липні 1933 р. конференцію монгольських князів, очолену князем Деваном. Зібрання висунуло до гоміньдану вимогу надати монголам національно-територіальну автономію. Поставлений перед здійсненим фактом, нанкінський уряд був змушений 7 березня 1934 р. прийняти ці вимоги. 1 березня 1934 р. маріонеткову маньчжурську державу було проголошено імперією — Маньчжоу-Цзіго, а її імператором став останній представник маньчжурської династії Пу І. Ще однією територією, для якої японці вимагали автономії, було об'єднання 5 північнокитайських провінцій під назвою Хуабей-Го. Зважаючи на постійну загрозу відновлення японської агресії, Чан Кайші змушений був задовольнити і цю вимогу. Плануючи й надалі розширювати експансію, японська агентура проводила незалежницьку пропаганду серед мусульманських народів Китаю: дунган, тангутів та уйгурів.

Розгортання японської агресії сприяло зростанню та радикалізації в китайському суспільстві антияпонських настроїв. Було створено низку воєнізованих націоналістичних груп: Асоціацію лояльних патріотів, Антияпонську асоціацію, Союз заліза і крові, Рух за нове життя, Рух за порятунок нації та ін. За фашистськими зразками у Нанкіні виникли організації "сині сорочки" та "сині стріли", що вели відкрите полювання на запідозрених у прокомуністичних та протияпонських симпатіях. Важливе місце в діяльності всіх цих товариств займала боротьба з наркоманією, яку свідомо поширювали в Китаї японці. Спеціально для створення опіумної залежності японська агентура поширювала в Китаї просякнуті наркотиками цигарки та ліки з надлишковим умістом наркотичних речовин.

Командуючий Дунбейською армією Чжан Сюелян, війська якого тримали фронт проти японців, у серпні 1935 р. на власний розсуд таємно розпочав переговори з лідерами КПК про спільну антияпонську боротьбу. Отримавши від своїх спецслужб інформацію про ці контакти, Чан Кайші у грудні 1936 р. вилетів в Сіань, де була ставка Дунбейської армії. 12 грудня Чжан Сюелян наказав своїм військам роззброїти охорону урядової делегації. Після запеклого бою, під час якого загинули майже всі тілоохоронці, Чан Кайші та сімнадцять інших високих посадовців заарештували. У результаті тривалих переговорів із заколотниками Чан Кайші погодився в обмін на звільнення прийняти їх вимоги, що полягали в припиненні боротьби з комуністами та організації єдиного антияпонського фронту. В лютому 1937 р. гоміньдан затвердив рішення про припинення громадянської війни.

Приводом до розгортання повномасштабної війни в Китаї стали події біля Лугоуцяо ("Моста Марко Поло" через річку Юндінхе) в 15 кілометрах на південний захід від Бейпіна. У ніч з 7 на 13 липня 1937 р. під час нічних маневрів японська рота була кимось обстріляна, а згодом виявилося, що з неї зник солдат. Звинувативши в нічному нападі китайців, 27 липня Японія розпочала велику військову операцію. Подібно як і на початку 30-х років, Чан Кайші заборонив своїм військам чинити опір японцям, і лише окремі підрозділи вступали в бій. Уже 7 серпня японці захопили Пекін, а 13 серпня обложили Шанхай. Незважаючи на запеклу оборону жителів міста, в листопаді 1937 р. було взято Шанхай, а в середині грудня—Нанкін. Уряд країни переїхав до Ханькоу, річкового порту на Янцзи в провінції Хубей. Бажаючи зламати китайську волю до супротиву, японці вдалися до надзвичайно жорстокої пацифікації гоміньданівської столиці. Постійні вбивства і грабежі тривали понад два місяці. Між солдатами та офіцерами японських підрозділів влаштовувано змагання, переможцями яких ставали ті, хто першим відрубає 100 голів полонених. Японська газета "Токіо нітініті сімбун" умістила фото двох переможців цього "змагання", що зарубали 105 і 106 осіб. Загальна кількість жертв кривавої оргії в Нанкіні становила понад 300000 осіб. Різанина в Нанкіні на певний час дезорганізувала китайський супротив. Розбиті армії розсіялися і настільки втратили керування, що офіцерам доводилося публікувати оголошення в газетах про розташування своїх частин, щоб дати змогу повернутися солдатам, які загубилися.

Від кінця 1937 р. до травня 1938 р. тривала запекла боротьба за важливий залізничний вузол Сюйчжоу, після взяття якого японцями 20 травня на північному березі Хуанхе залишилися в оточенні значні китайські сили. Сформована комуністами 8-а армія, що ввійшла до складу гоміньданівських збройних сил, прийняла рішення не пробиватися на з'єднання з військами гоміньдану, а, залишившись на місці, вести партизанську боротьбу. Упродовж травня — жовтня 1938 р. тривали бої за Ухань. Після падіння 25 жовтня Уханя гоміньдан переніс свою столицю вище по течії Янцзи в порівняно невелике місто на межі гірського східного Китаю — Чунцін. Тоді ж несподіваним десантом з моря японцям вдалося захопити Гуанчжоу. Уцілілі китайські сили було притиснуто до гірських відрогів центрально-східного Китаю. Японці захопили найбільш п ромислово розвинені приморські райони, гирла головних рік та головні шляхи сполучення країни. Захопивши на початку 1939 р. порти Аной і Сватоу, а в березні того ж року Наньчан, японці припинили активні бойові дії. Японське командування вважало, що в ситуації, що склалася, в найближчому майбутньому можна очікувати загального паралічу влади на неокупованих китайських територіях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нанкінський національний уряд.	\|	Китай під час Другої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.