Китай під час Другої світової війни.

Лінія фронту, що встановилася на середину 1939 р., у головних рисах на змінювалася аж до 1944 р. Більшість японських військових операцій 1939-1944 років зводилася до "походів по горнятко рису", швидких набігів, під час яких грабувалися захоплені запаси продуктів, після чого японці відступали на попередні позиції. Вздовж лінії розмежування військ виникла своєрідна нейтральна смуга шириною від 50 до 100 кілометрів. У цій смузі китайці зруйнували всі мости, греблі та дороги, знищили посіви й сади, спалили будівлі. На думку китайських командирів, така "випалена земля" мала затримати просування японських військ. Загалом лінія фронту була досить умовною. Через неї ходила пошта і навіть грошові перекази, які чиновники гоміньдану висилали свої родичам на окупованих територіях. У контрабандній торгівлі бензином та іншими важливими товарами через лінію фронту брало участь майже півмільйона осіб, включно з високими військовими посадовцями з обох сторін. Чан Кайші так і не оголосив війни Японії, виправдовуючись перед співгромадянами тим, що "японці є піратами, а піратам ніхто війни не оголошує".

На окупованих територіях японці в березні 1940 р. у Нанкіні створили маріонетковий китайський уряд, головою якого став колишній чільний діяч гоміньдану Ван Цзінвей. 30 листопада 1940 р. Японія підписала з цим урядом мирну угоду.

Становище гоміньдану погіршилося 1940 р. після того, як під тиском Японії Англія закрила дорогу через Бірму, що на той час була єдиним шляхом, через який уряд Чан Кайші отримував необхідні йому матеріали. Власні військові заводи гоміньдану виробляли лише 15 млн. патронів на місяць, що становило заледве 4 набої на одного бійця. Зважаючи на посилення Японії, СРСР, який ще 21 серпня 1937 р. відновив дипломатичні стосунки з Китаєм, надав значну фінансову та військову допомогу урядові Чан Кайші. У 1938-1940 роках Китай отримав від СРСР кредити на суму 450 млн. доларів, 980 бойових літаків, 80 танків і 1300 гармат. До Китаю було відправлено великі групи військових спеціалістів, передусім льотчиків. Серед радянських воєначальників, що воювали в кінці 30-х років на боці гоміньдану, були майбутні полководці Другої світової війни В. Чуйков, М. Конєв, а також пізніший організатор Російської визвольної армії А. Власов. Крім радянських фахівців, до Китаю запрошено військових найманців з Європи та США. З їх числа сформовано 14-у ескадрилью бомбардувальників під командуванням Вінсента Шмідта. Згодом, з дозволу уряду Сполучених Штатів американський генерал Ченнолт зайнявся творенням китайського авіаційного корпусу, до якого набирали американських пілотів-відставників.

Незважаючи на суттєву перевагу в живій силі (4 : 1), гоміньдан не міг переломити хід війни на свою користь. У 1937-1940 роках китайська армія втратила 2 млн. солдат і офіцерів. В армії процвітала корупція та казнокрадство. Майже відкрито продавалися військові пости, аж до командира полку включно. Близько 50% чиновників гоміньдану походили лише з двох провінцій країни. Призначені завдяки особистій протекції та хабарям, командири розкрадали асигнування на оборону, а також надану США та СРСР допомогу. Намагаючись поліпшити дисципліну, Чан Кайші вдався до запровадження низки заходів тоталітаристського характеру. Було введено жорстоку пресову цензуру. Газети писали про надзвичайні успіхи китайських військ, тисячі вбитих і полонених японців тощо. Існував перелік тем, яких заборонено було взагалі торкатися. За критичні висловлювання на адресу економічної політики Чан Кайші провідний економіст Китаю Ма Інчу провів два роки в концтаборі.

Неефективна та корумпована влада викликала незадоволення значної частини населення Китаю. У 1943 р. у західній частині провінції Хубей китайські військові під приводом військової необхідності наказали в терміновому порядку евакуюватися мешканцям міст Лісянь та Дінці. Після того як цивільне населення залишило свої домівки, армія їх розграбувала. Через цей та сотні інших подібних випадків, а також спритну японську пропаганду, в багатьох місцевостях китайське населення очікувало приходу японців, котрі, як передбачалося, принесуть спокій та порядок.

Гоміньданівський уряд офіційно оголосив війну Японії 9 грудня 1941 р. Через кілька тижнів Китай було запрошено взяти участь в американо-англійській конференції з питань ведення війни на Тихому океані. США надали 1 лютого 1942 р. гоміньданівському урядові позику в 500 млн. доларів, а в червні того ж року поширили на Китай дію закону про ленд-ліз. 6 березня для координації дій військ союзників та Китаю в Бірмі США призначили повноважного представника генерала Стілуелла. Незважаючи на розпачливий опір, до кінця квітня 1942 р. англійські, американські, індійські та китайські війська в Бірмі зазнали болісної поразки. Вийшовши 6 травня 1942 р. на західний берег річки Салуін, японці перерізали Бірманську дорогу.

Через низьку боєздатність та шалену корупцію, що панувала в більшості з 300 гоміньданівських дивізій, генерал Стілуелл запропонував Чан Кайші розпустити їх, сформувавши лише 30 дивізій, але добре озброєних і дисциплінованих. Чан Кайші відмовився від цього проекту. Розчарувавшись у союзниках, у травні 1943 р. за посередництвом маріонеткового уряду Ван Цзінвея, Чан Кайші провів таємні переговори з японцями. Погоджуючись на сепаратний мир, японці обіцяли повернути під контроль уряду гоміньдану провінції Яньнань та Гуанчжоу і вести спільну з китайськими урядовими військами боротьбу з КПК. Дізнавшись про ці переговори, американська розвідка розробила план фізичного знищення Чан Кайші, однак, після натяків про можливі важкі наслідки примирення з японцями для гоміньдану, контакти з японцями припинилися. Налагодженню нормальної співпраці між США та Китаєм перешкоджав особистий конфлікт між Чан Кайші та генералом Стілуеллом. Спостерігаючи моральний розклад та некваліфікованість китайського керівництва, американський генерал називав гоміньданівський уряд "бандою фашистського ґатунку" і був схильний співпрацювати з КПК, у підрозділах якої було значно більше порядку та дисципліни.

У березні 1944 р. японці розпочали в Китаї великий наступ. Уже в перші дні боїв на бік японців перейшло кілька генералів зі своїми військами, і фронт розвалився. Японія захопила провінції Хенань, Хунань, Гуансі, Гуандун, Фуцзян. Під час боїв китайські втрати становили 700000 осіб. Беручи до уваги неспроможність гоміньданівського уряду ефективно протистояти японській агресії, у листопаді 1944 р. США вдалися до прямих переговорів з китайськими комуністами. 10 листопада 1944 р. американський генерал Херлі та Чжоу Еньлай підписали спільну заяву про координацію антияпонських операції та потребу створення в майбутньому Китаї коаліційного уряду. Починаючи з лютого 1945 р. США поставляли комуністам зброю, водночас зменшуюючи допомогу гоміньданівському уряду.

Визнанням заслуг Китаю в Тихоокеанській війні стало запрошення його представників на мирні переговори з Японією. Офіційний делегат гоміньданівського Китаю взяв участь у церемонії підписання акту про капітуляцію імператорської Японії на борту лінкора "Міссурі" 2 вересня 1945 р. Незважаючи на некомпетентне керівництво та неефективне використання ресурсів країни, Китай зумів упродовж багатьох років протистояти японській агресії. З іншого боку, постійні помилки уряду та спричинені державною політикою страждання остаточно підірвали довіру великої частини населення до гоміньданівського уряду й розчистили шлях до влади комуністам.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Японська експансія в Китаї.	\|	Громадянська війна в Китаї.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.