Громадянська війна в Китаї.

Проблеми та перспективи сучасного Китаю.

Політичні репресії та державне будівництво в Китаї першої половини 50-х років.

Громадянська війна в Китаї.

ТЕМА: Китай у 1945-1999 роках

ЛЕКЦІЯ № 3.

3. Соціально-політичні експерименти 1958-1962 років. "Велика культурна революція".

4 "Чотири модернізації" Ден Сяопіна.

На час закінчення Другої світової війни на території Китаю існували два уряди: підтримуваний США гоміньданівський уряд Чан Кайші та комуністичний уряд, таємно підтримуваний Радянським Союзом. Надаючи допомогу китайським комуністам СРСР порушував угоду, яку в серпні 1945 р. уклав з гоміньданом. У ході бойових дій проти японців СРСР окупував територію з населенням близько 40 млн. осіб та переважаючою більшістю промислового потенціалу країни. У зайнятій радянськими військами Маньчжурії розпочалося формування збройних сил Комуністичної партії Китаю (КПК). СРСР передав китайцям усю трофейну японську зброю, а також надав велике число військових спеціалістів, переважно льотчиків. На середину грудня в "Особливому районі Китаю", як було названо Маньчжурію, вже зосереджувалося близько 300000 солдат Народно-визвольної армії (НВА).

США спробували розрядити прохолодні відносини між Чан Кайші та комуністами, запропонувавши посередництво в переговорах. За сприяння майбутнього держсекретаря Джорджа Маршалла, 28 серпня 1945 р. у Чунціні розпочалися переговори між представниками гоміньданівського і комуністичного урядів. Результатом першого туру переговорів, який завершився 10 жовтня, стала домовленість про скликання Політичної консультативної конференції, що мала вирішити подальшу долю країни. Однак навіть під час переговорів не припинялися сутички між військами ворогуючих сторін.

У грудні 1945 р. під час Московської наради міністрів закордонних справ США, Англії та СРСР було застережено сторони конфлікту від розгортання громадянської війни. У січні 1946 р. на Політичній консультативній конференції за участю всіх партій та рухів країни гоміньдан і комуністи досягнули порозуміння в питанні створення спільного уряду — Державної Ради та спільних збройних сил. Місця в уряді планувалося поділити навпіл між гоміньданом і комуністами, а до спільної армії залучити 50 дивізій гоміньдану і 10 КПК. На певний час було встановлено нетривке перемир'я, хоча дрібні провокації з обох сторін продовжувалися.

Усвідомлюючи чисельну та технічну перевагу своєї армії, а також зважаючи на підтримку США і надіючись на невтручання в конфлікт СРСР, який пов'язувала з Китаєм угода від 14 серпня 1945 р., Чан Кайші вирішив силовими методами розв'язати проблему двовладдя в країні. У липні 1946 р. Чан Кайші віддав наказ розпочати широкомасштабний наступ проти військ КПК. Армія гоміньдану мала суттєву перевагу в живій силі: 4,3 млн. солдат проти 1,2 млн. у КПК. Користуючись чисельною та технічною перевагою, до жовтня 1946 р. армія Чан Кайші захопила близько 100 міст і 200000 км²території, раніше контрольованої КПК. Було ліквідовано "червоні райони" в центральному та північному Китаї. Однак цей наступ обійшовся гоміньдану величезними втратами. Гоміньдан змушений був звернутися до США по допомогу. 4 листопада підписано угоду, що передбачала взамін за надання митного та податкового сприяння реалізації інтересів США в Китаї надання великої військово-технічної допомоги. До Китаю надіслано групу військових радників. Сполучені Штати стали головним торговим партнером гоміньданівського Китаю. У загальному експорті Китаю 1946-1947 років на долю США припадало 80%.

Бажаючи продемонструвати перед світом народну підтримку своєї політики, Чан Кайші у жовтні 1947 р. оголосив про проведення виборів до парламенту. В охопленій війною країні вибори були фікцією. Переважну більшість депутатів призначали військові власті. 28 березня 1948 р. новостворений парламент обрав Чан Кайші на черговий президентський термін.

У той самий час комуністи, за підтримки СРСР зуміли суттєво зміцнити свої сили. На початок 1947 р. співвідношення сил вже становило 3,7 млн. солдат проти 2 млн. на користь гоміньдану. НВА було зведено в чотири армії, кожна з яких оперувала в окремій частині країни: 1-а — під командуванням Пен Дехуея в північно-західному Китаї, 2-а — під командуванням Лю Бочена на Центральнокитайській рівнині, 3-а армія Чень І—у Східному Китаї й 4-а—Лінь Бяо—в північному та північно-східному Китаї. У кінці червня 1947 р. комуністи розпочали контрнаступ з долини Хуанхе в напрямку до Янцзи. В липні Чан Кайші змушений був оголосити загальну мобілізацію, проте насильницькі методи її проведення лише погіршили становище гоміньданівського уряду. З величезними труднощами в кінці 1947 р. гоміньдану вдалося зупинити наступ на лінії Хуанхе і перейти до позиційної боротьби. Незадоволена керівництвом Чан Кайші опозиція оголосила про свою незгоду з політикою уряду, після чого гоміньдан удався до репресій. Заборона легальних, опозиційних до гоміньдану партій прискорила їх перехід до табору комуністів, що створило враження формального розширення соціальної бази КПК.

Гігантські воєнні видатки остаточно доруйнували економічну систему країни. У серпні 1948 р. курс китайського долара до долара США становив 12000000 : 1, але траплялися періоди, коли інфляція становила 600% на день. Військові видатки, які становили 70% бюджету, незважаючи на 2-мільярдну фінансову допомогу від США, паралізували економіку. В армії почався занепад. Голодні солдати міняли зброю і спорядження на харчі, у той час як серед офіцерства процвітала корупція й непотизм.

Економічна катастрофа позбавила Чан Кайші підтримки середньої верстви, яка раніше була головною соціальною базою режиму. Водночас комуністи здійснили вдалий політичний маневр, оголосивши про "буржуазно-демократичний характер" китайської революції. Жонглюючи гаслами створення "народного фронту" та розгортання "антиімперіалістичної боротьби" проти втручання США до справ Китаю, лідерам КПК вдалося привернути на свій бік частину колись ворожих комуністам сил. Через грабежі та злочини, які чинила в сільській місцевості погано оплачувана, голодна та деморалізована гоміньданівська армія все більше селян переходили до табору КПК. Сформовані переважно із селян комуністичні сили також грабували, але головним чином міста, тому не сприймалися в китайському селі як ворожа сила. Винятково вдалим кроком для КПК була розпочата ще в 1946 р. роздача земель у контрольованих комуністами районах.

Упродовж 1948 р. військове становище гоміньдану суттєво погіршилося. Армія втратила понад 500000 убитими і близько 1000000 полоненими і перебіжчиками. У північному та північно-східному Китаї війська гоміньдану були заблоковані у великих котлах. Протягом 12 вересня — 2 листопада 1948 р. командуючий військами КПК у північному Китаї Лінь Бяо провів Ляошенську операцію, у ході якої розгромив оточені сили гоміньдану і відкрив дорогу в центральні райони країни. Після Ляошенської операції чисельність військ воюючих сторін приблизно зрівнялася.

Одразу ж після завершення Ляошенської операції, 7 листопада, 2 і 3-а армії розпочали в східній частині країни Хуайхайську операцію, що розгорнулася між р. Хуай та узбережжям Жовтого моря. Знищивши в ході двомісячних боїв 56 дивізій гоміньдану, комуністи широким фронтом вийшли до р. Янцзи. На початку грудня 1948 р. 4-а армія КПК розпочала на фронті довжиною 800 кілометрів наступ у напрямку до Бейпіна (Пекіна). 31 січня 1949 р. деморалізований 250-тисячний гарнізон старої китайської столиці капітулював.

Опинившись на початку 1949 р. перед лицем військової катастрофи, Чан Кайші запропонував комуністам провести переговори, однак КПК зажадала виконання восьми вимог, які гоміньдан не зміг прийняти. Серед цих вимог були: покарання військових злочинців, до яких залічено Чан Кайші та міністрів його уряду разом із сім'ями, відміна конституції країни, ліквідація юридичної системи гоміньдану, конфіскація капіталу, реорганізація армії, анулювання міжнародних угод і скликання Політичної конференції "Без реакціонерів". Безуспішні спроби порозумітися тривали до квітня 1949 р.

Використавши час тривання переговорів для перегрупування сил, у травні 1949 р. КПК продовжила наступ. 23 квітня НВА вступила в Нанкін, 17 травня захопила важливий промисловий і транспортний вузол Ухань, а 27 травня — найбільший порт східного узбережжя Шанхай. Розпочався розпад і безладний відступ гоміньданівської армії.

На великому мітингу на площі Тяньаньмень у Пекіні 1 жовтня 1949 р. оголошено про створення Китайської народної республіки (КНР). Бажаючи легітимізувати свою владу, КПК скликала в Пекіні 21 вересня 1949 р. Народну політичну консультативну конференцію, на яку з декоративною метою було запрошено представників малочисельних політичних груп і діячів еміграції. Конференція, інституйована як Фронт, обрала Центральний народний уряд, який очолив Мао Цзедун, проголосила столицею країни Пекін і прийняла програму розвитку КНР. Визначаючи задачі державного будівництва країни, лідери КПК не згадували в програмі про марксизм-ленінізм чи маоїзм як політичні вчення й лише в одному місці тексту розпливчато посилалися на соціалістичне вчення. В економічному розділі програма передбачала ліквідацію торгових та митних привілеїв інших держав на території Китаю, націоналізацію капіталу та наміри передати землю селянам.

У середині жовтня 1949 р. НВА зайняла останню велику базу гоміньдану Гуанчжоу. Залишки армії Чан Кайші евакуювалися на Тайвань. Загалом на острів переправилося 300000 солдат і понад 2 млн. цивільних осіб, що не побажали залишатися в контрольованому комуністами континентальному Китаї. До кінця грудня НВА розгромила останні великі підрозділи гоміньдану на материку, хоча окремі групи вели партизанську боротьбу до початку 60-х років.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Китай під час Другої світової війни.	\|	Політичні репресії та державне будівництво в Китаї першої половини 50-х років.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.