• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема1. Ввідний інструктаж з техніки безпеки. Ознайомлення на виробництві

Конспект з навчальної практики

Студента 242 – ОА групи

Первомайского коледжу

Щеглакова Валентина

Навчально-слюсарна практика

Тема1. Ввідний інструктаж з техніки безпеки. Ознайомлення на виробництві

Техніка безпеки є частиною охорони праці, яка розглядає організаційні та технічні методи гарантування безпекі-г праці. Основним змістом заходів з техніки безпеки є профілактика травматизму, тобто запобігання нещасним випадкам на виробництві. Найголовніший напрямок у гарантуванні безпеки праці на сучасному етапі високомеханізованого виробництва — це створення таких досконалих за конструкцією машин і механізмів, робота на яких не становила б небезпеки захоплення рухомими або обертовими частинами, поранення, ушибу і т. п., а також раціональна організація виробництва.

На організм людини впливають різноманітні фактори зовнішнього оточення, як-от: стан повітряного середовища (його температура, вологість, забрудненість пилом, шкідливими газами і парою), рівень освітленості робочих місць, наявність і інтенсивність електромагнітних полів, шуму і ін. Ці фактори можуть спричинити професійні захворювання. Крім того, вони ослаблюють організм, знижують увагу до небезпеки і є супровідною причиною виникнення багатьох нещасних випадків на виробництві.

Отже, умови і безпека професійної праці слюсаря, токаря, фрезерувальника і ін. визначаються як досконалістю застосовуваних верстатів, механізмів, технології і організації виробництва, так і са- нітарно-гігієнічними умовами, що оточують працюючих.

Через те другою значною частиною охорони праці є виробнича санітарія, основним змістом якої є забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, сприяючих зберіганню здорового самопочуття працюючих, а також запобіганню виникнення професійних захворювань і отруєнь.^

Нарешті, третя частина питань охорони праці — це правова охорона праці. Радянське трудове законодавство встановлено в інтересах трудящих і, отже, охороня^Лх працю. Оснойці вимоги законодавства про охорону праці викладені в розділі «Охорона праці» Кодексу законів про працю (КЗПП) союзних республік.

Спеціальні правила з техніки безпеки івиробничої санітарії для окремих галузейчнародного господарства видасться Центральними Комітетами профспілок за погодженням з заінтересованими міністерствами та відомствами. Такі, наприклад, Правила, затверджені ЦК профспілки^бітників машинобудуванні 19 листопада 1958 р. для робіт по голодній обробці металів, Правила

техніки безпеки і виробничої санітарії при фарбуванні виробів у машинобудуванні і ряд інших правил. У відповідності з цими правилами всі робітники, що вступають на підприємства машинобудування, проходять спочатку ввідний інструктаж з техніки безпеки і виробничої санітарії, а похім інструктаж або навчання безпечних методів праці на своєму робочому місці.

В учбових закладах профтехосвіти вивчення правил з техніки безпеки і виробничої санітарії провадиться на уроках теоретичного і виробничого навчання.

Керуючись галузевими правилами техніки безпеки і виробничої санітарії, адміністрація підприємства розробляє інструкції по безпечних способах роботи для кожної професії з урахуванням специфічних умов даного виробництва, роботи на даному верстаті, агрегаті і т. п. (В Додатку наведено таку інструкцію для слюсарів.) Такі інструкції затверджуються головним інженером підприємства. Вони вивішуються на робочих місцях і видаються на руки робітникам.

Для організації "роботи з техніки безпеки і виробничої санітарії на підприємствах створюються відділи або бюро з техніки безпеки, підпорядковані головному інженерові підприємства; на невеликих заводах і у великих цехах .передбачається посада інженера з техніки безпеки.

Техніка безпеки органічно зв’язана з протипожежною технікою. Цей зв’язок пояснюється необхідністю захисту людей від вогню. Тому суворо додержувати протипожежного режиму в учбових майстернях, на підприємстві, в будь-яких інших приміщеннях і особливо в пожежо- і вибухонебезпечних виробництвах — це також найважливіша вимога і техніки безпеки.

Контроль за охороною праці працюючих в СРСР здійснюється профспілками і спеціальними органами державйвго нагляду (Держ- санінспекція, Держінспекція по промисловій енергетиці і енерго- иагляду і ін.).

Виробничий травматизм і професійні захворювання. Виробничий травматизм — це раптове пошкодження організму людини (поранення, ушиб, опік, гостре отруєння), що сталося у виробничій обстановці.

Фізичні пошкодження або порушення нормальної діяльності людського організму, що виникли протягом тривалого часу роботи в шкідливих умовах виробництва, називаються професійними захворюваннями. До них, наприклад, належать захворювання легень (силікоз) під впливом пилу кремнію, притуплення слуху (глухота) — наслідок роботи в шумних цехах, захворювання очей від дії ультрафіолетового проміння та ін.

В результаті дії на організм людини шкідливих речовин в значній концентрації можливі випадки гострих отруєнь. Такі нещасні випадки, що відбулися у виробничій обстановці, розглядаються як виробничі травми.

ЗО

Розміщення устаткування і безпечна організація робочого місця. Правильне розміщення металорізальних верстатів, верстаків та іншого устаткування в майстернях є основною умовою організації безпечної роботи. При розміщенні устаткування необхідно додержувати встановлених мінімальних розривів між верстаками або верстатами і окремими елементами будівлі, правильно визначити ширину проходів і проїздів.

Слюсарні верстаки або верстати та інше устаткування в майстернях розміщують так, щоб відстань між ними була достатньою для вільного проходу працюючих. Ширина проходів повинна бути не менше 1 м.

Відстань між верстаками при поперечному розташуванні їх до проїзду (у спину працюючих) повинна дорівнювати 0,9 ж, а при попарному розташуванні (обличчям до обличчя працюючих) — 1,6 м.

Для перевезення вантажів автомобілями встановлюються проїзди завширшки 3,5 м. Захаращувати проходи і проїзди, а також робочі місця різними предметами забороняється. Проходи і проїзди необхідно тримати в чистоті і порядку, границі їх звичайно відмічають білою фарбою або світлими металевими кнопками.

Ширина робочої зони приймається не менше 0,8 ж. Робоче місце, як було вказано вище, організується відповідно до характеру виконуваної роботи. Від того, наскільки правильно і раціонально буде організоване робоче місце, залежить безпечність і продуктивність праці. Відсутність на робочому місці зручного допоміжного обладнання або нераціональне його розміщення, захаращеність робочого місця створюють умови для виникнення травматизму.

На тих частинах механізмів, які можуть бути небезпечними для працюючого, повинні бути вивішені запобіжні написи.

Заходи безпеки під час роботи устаткування. При експлуатації устаткування можливі порушення нормального режиму роботи: перевантаження механізмів, різке підвищення тиску, порушення герметичності, руйнування окремих деталей (наприклад, шліфувальних кругів) і т. ін., тому в машинах і механізмах повинні передбачатися спеціальні запобіжні і захисні пристрої, що попереджають або виключають аварії та поломки.

Захисні та запобіжні пристрої виготовляють у ' вигляді жорстких кришок, кожухів, щитів або сіток, органічно з’єднаних з основними частинами машини в єдину конструкцію.

У сучасних верстатах, пресах і в іншому устаткуванні всі рухомі і обертові частини розміщують всередині станин, корпусів і коробок, що усуває необхідність встановлювати будь-які додаткові огорожі.

Для проміжних ланок машин (пасових передач, муфт і ін.) застосовують стаціонарні або пересувні суцільні сітчасті або гратчасті огорожі. Пересувна огорожа, наприклад, улаштовується для кінців вала або гвинта, що виступають, в тому випадку, якщо довжина їх вильоту змінюється під час роботи в значних межах.

Заходи запобігання небезпеки ураженню електричним струмом. Діяння електричного струму на організм людини може мати серйозні наслідки. Діяння електричного струму може бути тепловим (опік), механічним (розрив тканин, пошкодження кісток), хімічним (електролітичне діяння). Крім того, струм діє біологічно, порушуючи процеси, властиві живій матерії, з якими зв’язана її життєдіяльність.

Ураження всього організму в цілому, спричинене проходженням через нього електричного струму, прийнято називати електричним ударом. На відміну від цього зовнішні місцеві ураження (опік, металізація шкіри, електричний знак) носять загальну назву електротравм.

Характер діяння електричних струмів неоднаковий. Встановлено, що для напруг нижче 500 в змінний струм небезпечніший, ніж рівний йому по напрузі постійний струм, а при напрузі понад 500 в збільшується небезпека дійння постійного струму. Серед змінних струмів різної частоти найбільшу небезпеку являють струми промислової частоти. Струми високої частоти (500 кгц і вище) безпечні з точки зору внутрішніх уражень, вони не спричинюють електричного удару. Проте вони можуть спричинити опік і цим вони не менш небезпечні, ніж постійні або змінні струми промислової частоти.

Опіки є наслідком теплового діяння струму і утворення електричної дуги. При високій частоті струму можуть мати місце опіки внутрішнього характеру, навіть без помітного пошкодження поверхні шкіри.

Електричні знаки струму являють собою позначку або відбиток тієї частини електроустановки або провідника, з якою відбулося стикання (щільний контакт).

Металізація шкіри — просочування шкіри найдріб- нішими частинками металу, що руйнує шкіру і проникає в неї на місці контакту.

Виходячи з необхідних заходів техніки безпеки, всі електротехнічні установки і сітки поділяють на дві групи: установки і сітки з номінальною напругою до 1000 в і вище 1000 в.

Основна маса устаткування в цехах машинобудівних заводів живиться струмом напругою 380/220 в і належить до установок першої групи.

Повітряні і кабельні лінії, що живлять підприємства електричною енергією, як правило, високовольтні, з стандартною напругою З, 6, 12, 35, 120 кв і вище. Крім транспортних підстанцій і розподільних приладів, напругу понад 1000 в мають високочастотні установки промислової електротермії, електрофарбувальні установки» установки очищення повітря від пилу та ін.

Для безпечності обслуговування електричних установок велике значення має навколишнє виробниче середовище. Як уже відмічалося, висока температура, вологість, пил, їдкі гази і пара шкідливо впливають на людину. Ці ж фактори руйнівно діють на електроізоляцію, на одяг і взуття людини, спричинюють виникнення елек- троуражень і аварій. У зв’язку з цим усі приміщення за ступенем небезпеки ураження електричним струмом поділяють на три категорії: приміщення без підвищеної небезпеки, приміщення з підвищеною небезпекою і особливо небезпечні приміщення.

До приміщень без підвищеної небезпеки належать сухі опалювані приміщення з температурою повітря не вище 30° С, з підлогами з дерева або інших матеріалів, що не проводять струм, наприклад креслярські зали, учбові кабінети, класи, конторські приміщення та ін.

На підприємствах машинобудівної промисловості механічні, слюсарні і складальні цехи відносять до категорії приміщень з підвищеною небезпекою, а ливарні, ковальські, гальванічні та термічні цехи — до особливо небезпечних.

Приміщеннями, небезпечними у пожежному відношенні, вважаються такі, в яких обробляються або зберігаються легкозаймисті предмети і в яких за умовами виробництва можуть міститися легкозаймисті гази, пара, пил або волокна.

До вибухонебезпечних відносять приміщення, в яких виготовляють, обробляють або зберігають вибухові речовини або в яких можуть з’явитися пара і пил, що утворюють вибухові суміші.

Щоб виключити можливість безпосереднього стикання людини з струмоведучими частинами, їх старанно ізолюють, захищають кожухами, щитами або розміщують на неприступній висоті.

Найважливішими заходами, що сприяють зменшенню небезпеки діяння на людину електричного струму, є застосування струму зниженої напруги. Цей захід особливо важливий для працюючих у приміщеннях, які мають підвищену або особливу електричну небезпеку.

Відповідно до правил техніки безпеки знижена напруга, тобто напруга до 36 в, повинна застосовуватися для живлення ручного і переносного електроінструменту, для ламп місцевого освітлення біля верстаків, верстатів та ін., а також для світильників загального освітлення, що мають висоту підвісу над підлогою менше 2 му для підігрівання прес-форм і ін. Напруга ручних переносних електричних ламп, що застосовуються в приміщеннях з підвищеною небезпекою, повинна бути не вище 36 б, а в приміщеннях особливо небезпечних і поза приміщеннями — не вище 12 в.

Промислове освітлення. Організація раціонального освітлення виробничих приміщень і робочих місць є одним з головних питань охорони праці.

При доброму освітленні усувається напруження очей, прискорюється темп роботи. Світло збуджує діяльність усього організму, а темнота його пригнічує.

Існують два види освітлення: природне і штучне. Роль природного освітлення в забезпеченні сприятливих умов праці на виробництві дуже велика. За рахунок денного світла в приміщеннях можна добиватися високого рівня освітленості на робочих місцях; природне світло найбільш звичне людині.

Для штучного освітлення використовують кілька видів джерел світла. Основними з них е лампи розжарювання, люмінесцентні лампи, спеціальні лампи з підвищеною світловою віддачею (наприклад, ртутні високого і надвисокого тиску), електричні дуги. Тепер штучне освітлення нормується санітарними нормами проектування промислових підприємств.

Метеорологічні умови на виробництві. Роботи провадяться при найрізноманітніших температурах повітря, різних його вологості і рухомості, а також в умовах різного впливу випромінювання від нагрітого устаткування і оброблюваних матеріалів та деталей. Всі ці умови зовнішнього середовища в сукупності прийнято називати метеорологічними умовами.

Метеорологічні умови дуже впливають на самопочуття і працездатність людини.

Для забезпечення нормальних умов роботи у виробничих приміщеннях встановлені норми метеорологічних умов, які включені в санітарні норми проектування промислових підприємств. Норми враховують сезони року, характер виробничого приміщення і ступінь важкості виконуваної роботи. Так, для приміщень з незначним надлишком тепла рекомендуються такі температури повітря: 18—20° С — при виконанні легких робіт, 16—18° С — для робіт середньої важкості і 14—16° С — для важких робіт.

До заходів по боротьбі з перегріванням організму належать: механізація важких робіт; захист від джерел випромінювання; видалення надлишкових тепловиділень за допомогою вентиляції; профілактика порушень водно-сольового обміну і інших наслідків перегрівання. Для відновлення водно-сольового балансу організму робітники гарячих цехів забезпечуються газованою водою, що містить до 0,5% кухонної солі.

Щоб запобігти опікам робітники під час роботи з гарячими і розжареними предметами повинні користуватися теплозахисним спецодягом і захисними окулярами з світлофільтрами, що підбираються залежно від температури нагрітих тіл.

Щоб запобігти надмірному охолодженню робочих приміщень, застосовують припливну вентиляцію з подачею теплого повітря, улаштовують тамбури і повітряні теплові завіси, що перешкоджають надходженню в приміщення холодних мас повітря взимку під час відкривання дверей і воріт.

Санітарний благоустрій підприємстві належне їх утримання. Територія підприємства повинна відповідати не тільки вимогам виробництва, але й усім санітарним

вимогам. Вона повинна бути рівною, добре освітленою, мати проходи і проїзди достатньої величини.

Ями й інші заглиблення, які роблять для технічних потреб, повинні бути щільно і надійно закриті або огороджені. Дороги і проходи на території підприємства повинні бути, як правило, прямолінійними, а їх ширина повинна відповідати застосовуваним транспортним засобам, переміщуваним вантажам і інтенсивності руху з урахуванням зустрічних перевезень. Проїзна частина доріг повинна мати тверде покриття.

Санітарними нормами проектування промислових підприємств установлені об’єм і площа виробничого приміщення, які повинні припадати на кожного працюючого; вони повинні бути відповідно не менше 15 м3 і 4,5 м2. Крім додержання мінімальної кубатури на одного працюючого має також значення мінімальна висота приміщення. В дуже низьких приміщеннях утруднене їх освітлення і провітрювання. Мінімальною вважається висота виробничих приміщень 3,2 м від підлоги до стелі.

Підлога, стіни і стеля приміщень повинні забезпечувати достатній захист від впливу холоду і вологості. Крім того, підлога повинна бути теплою з еластичного матеріалу, щільною, рівною, не слизькою і зручною для очищення.

У приміщеннях, де за умовами роботи підлогу змочують водою, емульсіями, кислотою, лугом, розчинниками і іншими рідинами, вона повинна бути виготовлена з непроникних матеріалів і з достатнім похилом для швидкого стоку.

Також повинен бути передбачений захист населення від отруйних газів, пилу, кіптю, шуму і шкідливого діяння стічних вод.

Пожежна профілактика. Найбільше значення в оцінці пожежної небезпеки горючих речовин мають температури, при яких горюча речовина підготовлена до горіння. Такими температурами е температура спалаху і займання.

Температурою спалаху називається найнижча температура горючої речовини (рідини), при якій створюється суміш газів або пари рідин з повітрям, здатна займатися від відкритого вогню.

Температура спалаху має велике значення в оцінці пожежної небезпеки рідин, які поділяються на легкозаймисті з температурою спалаху до 45° С і горючі з температурою спалаху понад 45° С.

До легкозаймистих рідин належать: бензин (температура спалаху від —50 до +100° С залежно від марки), бензол (температура спалаху —13° С), метиловий спирт (температура спалаху —1° С), гас (температура спалаху 28° С) і інші рідини.

До горючих рідин належать: лляне масло, що має температуру спалаху від 205 до 300° С, мастила, кам’яновугільна смола, дизельне паливо, мазут і т. п.

Температурою займання називається найнижча температура горючої речовини (рідини), при якій вона загоряється від відкритого, джерела займання (полум’я) і продовжує горіти, коли це джерело забрати.

Процес горіння, що виникає в результаті нагрівання всієї горючої суміші при відсутності зовнішнього діяння (відкритий вогонь), називається самозайманням. Температура, при якій повільне окислення переходить у самозаймання, називається температурою самозаймання.

Температура самозаймання визначається спеціальними приладами і становить для горючих рідин 400—700° С.

Сосна має температуру спалаху 230° С, займання 270° С, самозаймання 360° С; деревне вугілля, кокс і торф не мають температур спалаху і займання, вони характеризуються лише температурою самозаймання, яка для цих речовин відповідно дорівнює 350, 225 — 280 і 700° С.

Горючі гази і пара (бензин, ацетилен, скипидар, водень, кам’яновугільний пил та ін.) у суміші з киснем повітря здатні утворювати вибухові суміші.

Вибух — це надзвичайно швидке, що визначається частками секунди, горіння, яке супроводжується виділенням великої кількості тепла і розжарених газоподібних продуктів, а також великим тиском.

Пожежна профілактика повинна запобігати виникненню пожеж, забезпечувати переривання шляхів поширення вогню, швидку і безпечну евакуацію людей і майна з приміщень, а також розгортання технічних засобів і чітку організацію тактичних дій пожежних команд під час ліквідації пожеж.

Основними причинами пожеж можуть бути: неправильна будова промислових печей, котельних, несправність опалювальних приладів і порушення режимів опалення; несправність, перевантаження або неправильна будова електричних установок і сіток; несправність виробничого устаткування; необережне поводження з вогнем; самозапалювання і самозаймання матеріалів при неправильному зберіганні; відсутність або несправність блискавковідводів і ін.

Розрізняють заходи, що усувають причини виникнення пожеж на підприємстві (які поділяються на будівельно-технічні та адміністративно-організаційні), і заходи, спрямовані на швидку ліквідацію вогнища пожежі.

До будівельно-технічних заходів відносяться: належне планування території підприємства і розміщення на ній виробничих будівель і споруд; улаштування в будівлях спеціальних перешкод, що запобігають поширенню вогню; правильна будова і розміщення основних і запасних виходів, аварійного освітлення; правильна експлуатація устаткування і т. п.

До адміністративно-організаційних заходів відносяться: заборона куріння і користування відкритим вогнем під час виконання різних робіт у пожежонебезпечних при

міщеннях або біля вогненебезпечних матеріалів; огородження запасів спалимої сировини, напівфабрикатів, готової продукції; організація добровільних пожежних дружин і осередків; навчання робітників і службовців заходів пожежної безпеки.

До заходів, направлених на швидку ліквідацію вогнищ пожежі, відносяться: улаштування спеціальних доріг і зручних під’їздів до будівель і спеціальних проходів до трудноприступних місць; улаштування протипожежних драбин, водопроводу, сигналізації та зв’язку; обладнання в цехах первинних пунктів гасіння пожежі з необхідним набором пожежних засобів і техніки.

У відповідності з вказаними вище положеннями з техніки безпеки і протипожежної техніки розробляються конкретні інструкції для кожної професії. Як приклад в додатку наводиться типова інструкція з техніки безпеки для слюсарів

Читайте також:

1. I. Організація класу до уроку та повторення правил техніки безпеки.
2. VII. Правила техніки безпеки і гігієни праці.
3. Абіотичні та біотичні небезпеки.
4. Автомобільний комплект для спеціальної обробки військової техніки ДК-4К
5. Автотранспортної техніки ІДК-1
6. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
7. Аналіз і профілактика травматизму, профзахворюваності на виробництві.
8. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
9. Аналіз структури витрат у виробництві СМЗ
10. Асортимент оргтехніки
11. Базові поняття про класифікацію медичної техніки
12. Безпека під час експлуатації установок кріогенної техніки

Переглядів: 1432