• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи дослідження секреторної функції шлунку у людини. Склад і властивості шлункового соку. Механізми секреції хлористоводневої кислоти.

На тваринах секреторну функцію шлунка досліджують такими методами:

1. Свищ (fistula)шлунка – трубка, що вставляється в порожнину шлунка. З зовнішнього боку свищ закривають пробкою і під час того, коли досліди не проводяться, тварина нормально живе і в її шлунку проходить нормальний процес травлення. Під час проведення досліду свищ відкривають, завдяки чому можна отримати шлунковий сік. Свищ шлунка можна комбінувати з езофаготомією (операцією по вирізанню стравоходу). У такої тварини можна проводити дослід “уявного годування”, який полягає в тому, що їжа, яку тварина (в основному для цього використовують собак) проковтує, не проникає в шлунок а виходить з отвору стравоходу. Завдяки цьому можна отримати чистий шлунковий сік без домішок їжі. Добутий таким чином шлунковий сік відноситься до того, який виділяється під час 1-ої фази шлункової секреції (бо їжа не подразнила слизову оболонку шлунка), тому в даному соці буде менше ферментів і більше електролітів.

2. Операції “маленьких шлуночків”. Даний метод полягає в тому, що у піддослідної тварини вирізають шматок тканини шлунка, з’єднують її із зовнішнім середовищем і пророблюють фістулу, утворюючи цим самим так званий “маленький шлуночок”. Є дві методики даних операцій:

а) За Гейденгайном, вирізаючи частину шлунка та утворюючи з нього “маленький шлуночок”, перерізають при цьому гілки блукаючого нерва, залишаючи нормальним його кровопостачання (шлуночок стає денервова-ним). За допомогою цього методу можливо дослідити тільки гуморальну регуляцію шлункової секреції.

б) За Павловим, утворюючи “маленький шлуночок”, залишали нормальним як його кровопостачання, так і інервацію. Саме завдяки цьому можна досліджувати і гуморальну, і нервову регуляцію шлункової секреції.

У людини для дослідження шлункової секреції проводять такі дослідження:

1. Метод шлункового зондування полягає в введенні в порожнину шлунка зонд через який ми і отримуємо шлунковий сік для досліджень його якісного та кількісного складу. Найчастіше отримують 9 порцій шлункового соку через 15 хв. кожна. 1-у порцію отримують одразу ж після введення зонда в шлунок (ця порція береться вранці та натще). Потім, через одну годину збирають 4 порції соку в умовах базальної секреції. Потім, ще 4 порції в умовах стимуляції секреції шлунка. При цьому натщесерце отримують невелику кількість лужного соку; в умовах базальної секреції – багато кислого соку. В кожній порції визначають показники кислотності шлункового соку, його лужний компонент (наявність слизу), кількість і активність ферментів й на основі цих даних роблять висновок про секреторну діяльність шлунку.

2. Внутрішньошлункова ендоскопія – за допомогою введення в порожнину шлунка спеціальної оптичної техніки (ендоскопа), лікар наочно може вивчати стан слизової оболонки шлунка.

3. Метод ацидотеста на кислотність шлункового соку. Людині дають проковтнути спеціальну розчинну капсулу всередині якої знаходиться барвник, який при розчиненні капсули потрапляє на слизову шлунка, а потім в кров і виділяється з сечею. Далі збирають 3 порції сечі через 2-4-8 годин і визначають, яка порція буде більше зафарбована барвником.

4. Визначення активності пепсину в крові та сечі. Через те, що основна маса пепсину, виділяючись через апікальний полюс секреторної клітини, іде в просвіт залози, а її менша частина іде через базальний полюс в кров, то визначивши кількість пепсину в крові чи в сечі, можна дати оцінку ферментовидільній функції головних залоз шлунка.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
3. Demo 11: Access Methods (методи доступу)
4. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
5. I. Постановка завдання статистичного дослідження
6. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
7. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
8. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
9. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
10. II. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
11. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
12. II. УЧЕБНЫЕ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОСОБИЯ, ПРАКТИКУМЫ

Переглядів: 4378