Функція контролювання

За М. М. Мартиненко, контролювання — це процес людської діяльності, спрямований на встановлення корисності факту, що здійснився [28]. Факт — це інформація, що відображає дійсний стан справ, результати діяльності, стан здійснення процесів. Функція контролю спрямована на встановлення помилок і обмеження їхнього нагромадження у діяльності.

Завдання контролю:

1. Забезпечення планового перебігу діяльності, досягнення цілей та прогнозованих результатів.

2. Забезпечення відповідності стандартам якості діяльності та її результатів.

3. Забезпечення ефективної діяльності, конкурентоспроможності організації.

4. Забезпечення гарантованості виконання рішення.

5. Забезпечення зворотного зв'язку у процесі комунікацій під час діяльності.

Основна мета контролювання як функції управління — встановити припустимі відхилення планової діяльності від стандартів.

Контроль — одна із операційних функцій управління. Вона підкорена (як і аналіз, планування, організація, регулювання) реалізації основної мети управління: забезпечення стабільності, оптимальності функціонування закладу освіти та переведення його на більш високий якісний рівень.

Проте контроль як самостійний вид діяльності має свої специфічні цілі. Він покликаний забезпечувати цілеспрямованість і стабільність діяльності школи та її педагогічного колективу через постійне відстеження стандартів. Саме нерозуміння цього призводить до перебільшення значення контролю в системі управлінської діяльності або до його формалізації.

Щодо перебільшення значення контролю. Справа, на нашу думку, в тому, що досить часто ототожнюються поняття: «влада», «перевірка», «облік», «оцінка», «контроль».

Владу люди пов'язують із насильством, свавіллям, агресією Хоча влада — це, перш'за все, узаконена сила організації, право і відповідальність керівника приймати рішення, впливати на діяльність людей, спрямовуючи їхні зусилля на досягнення визначених цілей організації. Безперечно, керівник застосовує владу, закріплену за ним функціонально, але не тільки для здійснення контролю, а й для матеріального та морального заохочення, соціально-правового захисту всіх учасників навчально-виховного процесу за його наслідками.

По-друге, за умов тоталітарного режиму в країні в системі державного управління та відповідно і в системі освіти контроль розвивався за рахунок інших загальних функцій управління, що призвело до деформації управлінського циклу та авторитаризму в керівництві.

Перевірка — це один із складників контролю, який виконує завдання функції: перевірити виконання стандартів, планів, норм, досягнення прогнозованих результатів. Перевірка вміщує облік та оцінку. Облік ~ це процес отримання та фіксації даних. Для нього характерне кількісне вимірювання. А відтак і оцінка за його наслідками теж буде кількісною: у штуках, %, м, кг тощо. Таким чином, перевірка передбачає

встановлення відповідності стандарту, фіксацію відхилення і оцінку діяльності об'єкта.

Контроль значно ширше, ніж перевірка. Він містить якісну оцінку, яка виробляється на підставі кількісної. На відміну від перевірки контроль має особливість — перспективність, спрямованість на удосконалення. Таким чином, контроль передбачає порівняння реального стану із нормою та вироблення на цій основі рекомендацій щодо переведення об'єкта на вищий якісний рівень. Складність функції контролю призводить до її плутання із перевіркою, а звідси — формальна фіксація кількісних показників без глибокого їх аналізу, без встановлення об'єктивних причин ситуації, що склалась на момент перевірки, без змістовної оцінки діяльності суб'єктів перевірки, без встановлення резервів та невикористаних потенціалів. Процес такого контролю вже давно відомий як «збирання жучків». Тому персонал сприймає його саме так, як писав А. Мескон у підручнику з менеджменту: «Для багатьох людей контроль означає передусім обмеження (як ланцюг для собаки), примушення, відсутність відповідальності і т. п.— взагалі, все те, що прямо протилежне нашому уявленню про свободу особистості».

Під час створення системи контролю слід скористатись наступними принципами:

1. Принцип результативності. Забезпечується тільки тоді, коли організація досягає поставлених цілей з мінімальним коригуванням.

2. Принцип адресності. Інформація про результати контролю важлива за умов потрапляння її до осіб, які можуть впливати на ці результати.

3. Принцип об'єктивності. Інформація, отримана в результаті контролю, повинна об'єктивно відображати стан об'єкта контролю.

4. Принцип сприйняття контролю. Застосована система контролю повинна бути зрозуміла суб'єктам контролю.

5. Принцип своєчасності. Забезпечується не швидкістю або частотою перевірок, а адекватним відображенням об'єкту контролю у часі за допомогою відповідних вимірів.

6. Принцип гнучкості. Контрольовані параметри, що відігравали провідну роль у минулому, сьогодні вже могли втратити свою актуальність. Система управління не може обмежуватись чітким розподілом сфер контролю, добіркою методів контролю. Вона повинна бути рухливою.

7. Принцип економічності. Якщо витрати на систему контролю перевищують прибуток від неї, від такої системи треба відмовитись.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Силове поле управління	\|	Перевірка та облік у системі контролювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.475 сек.