Організація як соціальне утворення

Матеріальні та духовно-культурні потреби людей були і є основними спонуками господарської (економічної) діяльності – від виникнення людства дотепер, а суспільне виробництво в історичному ракурсі позначається існуванням певних типів організації спільної виробничо-господарської діяльності. Соціально-економічна сутність організацій, їх виникнення та еволюція відображають відповідні етапи розвитку суспільного виробництва. Тому проблематику розвитку управління суспільним виробництвом традиційно розглядають у контексті розвитку організацій.

Організація –специфічне соціальне утворення, систематично орієнтоване на виробництво товарів і (або) послуг.

Вітчизняні економісти терміном «організація» найчастіше позначають складне виробниче утворення, сформоване із виробничо самостійних, але об'єднаних спільним керівництвом підприємств.

У зарубіжній літературі це поняття розглядають набагато ширше. Наприклад, в американському менеджменті організація визначається як «група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей»¹. Таке трактування дає змогу розглядати проблематику організацій комплексно – від дослідження причин виникнення і організаційного оформлення до побудови ефективних організацій (вибору оптимальних організаційних форм і структур, проведення організаційних змін тощо).

Зважаючи на принцип внутрішнього життя, сукупність організацій як соціальних утворень можна класифікувати на формальні і неформальні.

Формальну організаціюхарактеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети.

Неформальна організаціяґрунтується на товариських взаєминах, особистому виборі зв'язків, вона відображає реальний стан справ, який може не відповідати формальній організації і виявляється в наявності «малих» груп (до 10 осіб). Соціальні взаємодії у неформальній організації не мають загальної, або свідомо координованої спільної мети. ч

Серед теоретиків управління побутують різні погляди на сутність формальної організації. За одними твердженнями, вона «охоплює всі дії всіх учасників», за іншими – є системою соціальних і культурних відносин, використовують цей термін і стосовно міністерств чи корпорацій. Найпоширенішим є уявлення про організації як свідомо формалізовану структуру ролей чи посад.

Організацію як багатоаспектний феномен характеризують такі риси:

¨ множина осіб або суборганізацій;

¨ місія та загальні цілі діяльності, відомі всім причетним до них;

¨ наявністю ресурсів: люди, капітал, матеріали, технологія, інформація;

¨ залежністю від зовнішнього середовища (економічних і правових умов, громадських організацій, міжнародних подій, законодавчих актів, конкурентів, техніки, менталітету суспільства тощо);

¨ горизонтальним поділом праці (визначенням конкретних завдань), який зумовлює утворення відповідних підрозділів і служб;

¨ вертикальним поділом праці, спрямованим на координацію роботи, тобтона здійснення процесу управління;

¨ наявністю формальних і неформальних груп;

¨ здійсненням певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо);

¨ загальні, взаємоузгодженні прагнення, спрямовані на досягнення визначених цілей;

¨ ієрархія; свідома координація (планування) внутрішньої і зовнішньої діяльності;

¨ замінність персоналу (організація не зникає, якщо хтось піде, а інший вступить до неї);

¨ виключність щодо навколишнього середовища, яка виявляється в особливому ритуалі вступу до організації, ознаках належності до неї, символах, титулах, традиціях тощо, доступних лише належним до організації.

Отже, формальна організація не може існувати за відсутності в її складі індивідів, які спілкуються між собою, мають спільну мету, є учасниками групових дій.

Умови успіху діяльності будь-якої організації:

· прибутковість;

· капіталізація;

· виживання;

· підприємницька ініціатива;

· розвиток комунікацій;

· результативність (ефективність);

· продуктивність;

· здатність до формування культури;

· здатність до практичної реалізації;

· здатність до саморозвитку;

· вміння ефективно використовувати інвестиції;

· здатність до самовдосконалення системи менеджменту.

Менеджмент досліджує організації, що функціонують у сфері суспільного виробництва, тобто виробничо-господарські організації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасні парадигми розвитку управління	\|	Виробничо-господарська організація — основна ланка національної економіки, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання факторів виробництва: землі, капіталу і праці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.