• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Створення віртуальних офісів і організацій.

Віртуальний офіс – певний Web-ресурс чи його частина, що дозволяють географічно роз’єднаним співробітникам компанії організаційно взаємодіяти за допомогою єдиної системи обміну, збереження, обробки і передачі інформації.

Очевидність віртуального офісу почала з’являтися протягом 70-х років, як тільки стали дешевими мікрокомп’ютери і засоби передавання даних, що дало змогу службовцям офісів працювати вдома. З часом почав використовуватися термін «телеоброблення даних» (teleprocessing), а для описання передавання даних пізніше появився термін «дистанційне передавання даних» (tele-commuting), оскільки він точніше описує електронне спілкування працюючих службовців. Першими надомниками з персональними комп’ютерами стали системні програмісти, які усвідомили, що вони могли б створювати свої програми вдома або в іншому місці так само, як і в офісі.

Організація віртуального офісу забезпечує отримання таких реальних переваг:

- зменшена вартість засобів технічного обслуговування, тобто, фірмі немає необхідності мати велику місткість офісу;

- зменшена вартість устаткування, оскільки дистанційні користувачі можуть спільно використовувати машинні ресурси;

- формалізована телекомунікаційна мережа (система зв’язку), оскільки більша увага приділяється організації інформування дистанційно працюючих службовців;

- зменшені зупинки в роботі, наприклад, коли із-за несприятливих погодних умов працівники не можуть вчасно прибути на робоче місце;

- соціальний вклад, оскільки віртуальний офіс уможливлює наймання осіб з обмеженими можливостями працювати протягом цілого дня в офісі (батьки з малими дітьми, інваліди тощо).

Коли фірма приймає рішення щодо створення віртуального офісу, то вона має це робити з розумінням деяких наслідків, які можуть бути за своєю суттю негативними. Зокрема, такими наслідками можуть бути:

- неможливість контролю реальних трудовитрат співробітників на виконання завдань;

- почуття неналежності службовців до колективу, відсутність довіри один до одного;

- брак мотивації і командного духу у працівників;

- побоювання співробітників втратити роботу;

- недолік самоорганізації віддалених працівників;

- напруженість сімейних відносин, що впливають на працездатність службовців та ін.

Ідею віртуального офісу можна було б розширити, щоб застосувати її до взятої в цілому фірми, тобто для створення віртуальної організації.

Віртуальна організація – співтовариство територіально роз’єднаних компаній та/або співробітників, що обмінюються продуктами своєї праці і спілкуються між собою і з клієнтами шляхом використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій і систем при мінімальному або цілком відсутньому особистому контакті.

Класичними прикладами віртуальних організацій виступають європейський консорціум Airbus Industries, що виготовляє добре відомі аеробуси, а також фірми Apple та Sony, що об’єднали свої зусилля під час роботи над проектом Powerbook тощо.

Віртуальний офіс і віртуальна організація є, передусім, бізнесовими стратегіями, але ця ідея може зрештою мати важливі наслідки для суспільства в цілому. Найбільше цікавляться принципом віртуального офісу і віртуальної організації працівники тих галузей, що створюють вартість у формі інформації, ідей і повідомлень (intelligence), де прижився термін «економіка трьох І» (Three I Economy). До них можна віднести освіту, охорону здоров’я, індустрію розваг, туризм, спорт і консалтинг.

В основу віртуальних офісів і віртуальних організацій покладена концепція автоматизації функціонування офісу в складі комп’ютерної інформаційної системи. Наразі розроблено багато технологічних і апаратних засобів, які забезпечують автоматизацію функціонування офісу. Нині їх нараховується одинадцять:

1. Оброблення тексту (Word processing).

2. Електронна пошта (Electronic mail, e-mail).

3. Голосова пошта (Voice mail).

4. Складання електронного календарного плану роботи (Electronic calendaring).

5. Аудіоконференція (Audio conferencing).

6. Відеоконференція (Video conferencing).

7. Комп’ютерна конференція (Computer conferencing).

8. Передавання факсиміле або факс (Facsimile transmission, fax).

9. Відеотекст (Videotex).

10. Відтворення зображень (Imaging).

11. Настільна видавнича система (Desktop publishing).

Переваги організацій при веденні бізнесу в Internet:

- збільшення обсягу продажів;

- розширення ринку збуту;

- зменшення виробничих витрат;

- випередження конкурентів;

- торгівля з іншими країнами;

- конкуренція на рівні з корпораціями-гігантами;

- перевірка свого бізнес-замислу без особливих витрат;

- поліпшення зв'язків з громадськістю і відносин всередині компанії;

- забезпечення єдиного банку даних для свого персоналу.

Електронна комерція або торгівля (e-commerce або e-trade) – один з основних елементів електронного бізнесу, що охоплює будь-які форми ділових угод, укладання яких здійснюється електронними засобами замість фізичного обміну або безпосереднього фізичного контакту.

При цьому можуть бути забезпечені:

- он-лайнове надання інформації про товари та послуги;

- он-лайнове оформлення замовлення і видача рахунка (інтерактивний маркетинг);

- он-лайнова оплата і обробка транзакцій (Інтернет банкинг).

Слід розрізняти поняття «електронна комерція» та «електронний бізнес».

Так, електронний бізнес (e-business) – будь-яка ділова активність, при здійсненні якої використовуються комунікаційні можливості інформаційних мереж з метою отримання прибутку.

Таким чином, «електронна комерція» відповідає процесам здійснення продажів, а «електронний бізнес» – бізнесу взагалі.

Виділяють 4 основні групи суб’єктів електронної комерції:

1. Споживачі (С-consumer) – фізичні особи.

2. Бізнесові організації (В-business).

3. Державні органи (G-government, інколи A-administration).

4. Фінансові установи, що забезпечують розрахунки між іншими суб’єктами електронної комерції.

Відповідно до того, як здійснюється взаємодія суб’єктів, виділяють наступні моделі електронної комерції(рис. 13.1):

1. В2С (business-to-consumer) – надання компаніями товарів та послуг кінцевим споживачам, яскравий приклад реалізації цього напряму – електронні крамниці в мережі Інтернет.

2. В2В (business-to-business) – продаж товарів та послуг через Інтернет між компаніями – прикладом є різноманітні товарні біржі, торгові майданчики в Інтернеті.

3. С2С (consumer-to-consumer) – можливість здійснення угод через Інтернет між фізичними особами – прикладом є електронні аукціони типу www.ebay.com.

4. С2В (consumer-to-business) – надання послуг фізичними особами бізнесовим структурам.

5. G2C (government-to-consumer) – надання урядовими установами послуг кінцевим споживачам через Інтернет. Особливістю даного напряму електронної комерції є те, що оплату послуг урядових установ ми здійснюємо наперед (сплачуючи податки). Даний напрям електронної комерції на сьогоднішній день найменш розвинутий, однак має досить високий потенціал, особливо в соціальній та податковій сфері. Серед послуг, що можуть надаватися державою громадянам через Інтернет, можна назвати: заповнення податкових декларацій та збір податків; реєстрація транспорту; оплата квитанцій за комунальні послуги та штрафів; надання інформації з питань законодавства і права (правові бази даних) та ін.

6. C2G (consumer-to-government) – надання громадянами послуг державі. Як приклади можна навести: електронні голосування; опитування громадської думки та ін.

7. G2G (government-to-government) – автоматизація відносин і документообігу між державними відомствами та між відомствами різних держав.

8. В2G (business-to-government) – надання комерційними компаніями товарів та послуг державним установам. Даний напрямок проявляється останнім часом у використанні Інтернету урядами розвинених країн для проведення закупівель – від публікації оголошень до опублікування результатів угод. Реалізація даного напряму може здійснюватися за допомогою B2G-торговельних майданчиків, на яких проводяться тендери чи аукціони.

9. G2В (government-to-business) – надання послуг державними органами бізнес-організаціям, яке включає: автоматизацію розрахунків за податками, сертифікацію, надання інформації з питань законодавства і права та ін.

Рис. 13.1. Напрями електронної комерції

На сьогоднішній день існує глобальний міжнародний ринок на базі мережі Інтернет. Цей ринок характеризується своїми правилами та принципами торгівлі. Виділяють декілька секторів ринку електронної комерції:

- сектор роздрібної торгівлі;

- ринок торгівлі між підприємствами;

- фінансовий сектор.

Проблеми впровадження електронної комерції:

1. Затрати. Електронна торгівля вимагає істотних інвестицій у нові технології, які можуть торкнутися багатьох із основних ділових процесів компанії. Як всі головні ділові системи, електронні системи торгівлі вимагають істотних інвестицій в апаратні засоби, програмне забезпечення, укомплектування персоналом і його навчання. Комерційна діяльність має потребу у всеохоплюючому рішенні, яке буде простим у використанні і сприятиме збільшенню рентабельності.

2. Цінність. Компанії хочуть знати, що їхні інвестиції в електронні системи торгівлі окуплять себе і принесуть прибутки. Досягнення цілей типу визначення кола потенційних споживачів, автоматизації ділових процесів, скорочення вартості повинно гарантуватися. Системи, які використовуються для розв'язання таких задач, повинні бути досить гнучкі, щоб змінитися, коли змінюється бізнес.

3. Безпека. Internet забезпечує універсальний доступ, але компанії повинні захистити свої активи від випадкового або зловмисного неправильного використання. Системний захист, однак, не повинен створити перешкоджаючу складність або зменшити гнучкість. Інформація клієнта також повинна бути захищена від внутрішнього й зовнішнього неправильного використання.

4. Посилення існуючої системи. Більшість компаній уже використовує інформаційні технології для ведення бізнесу поза межами Internet, в таких сферах як маркетинг, управління замовленнями, складання рахунків, обслуговування клієнтів тощо. Internet надає альтернативний додатковий спосіб ведення бізнесу, але обов'язково електронні системи торгівлі повні бути інтегрованими із вже існуючими таким чином, щоб не виникало дублювання функціональних можливостей і підтримувалися їх застосовність, поточна робота і надійність.

5. Функціональна сумісність. Коли системи двох або більше видів комерційної діяльності здатні обмінюватися документами без безпосереднього втручання, бізнес досягає скорочення вартості, поліпшеної роботи і збільшення динамічності ланцюжків створення вартості. Невдача по будь-якому із зазначених пунктів може привести до краху всіх зусиль по впровадженню системи. Тому стратегія комерції компанії повинна бути розроблена так, щоб вирішувати всі ці проблеми й допомагати клієнтам досягати вигід від електронної торгівлі.

Бачення компанією електронної торгівлі повинне також допомагати бізнесу встановлювати більш міцні відносини з партнерами й клієнтами.

Основні принципи технології електронної комерції:

1. Сильний захист інтелектуальної власності. Сильне авторське право, патент, і інші форми захисту інтелектуальної власності є ключовими до підбадьорення інформаційної економіки.

2. Інтерактивна довіра: захист і таємність. Без упевненості споживача в безпеці, захисті, і таємності інформації в кібер-просторі не буде ніякої електронної комерції і ніякого росту.

3. Вільна і відкрита міжнародна торгівля. Закриті ринки і дискримінаційна обробка будуть душити електронну комерцію. Internet - глобальне середовище, і правила інформаційної економіки повинні відбити той факт.

4. Вкладення в інфраструктуру технології електронної комерції. Підтримка фізичної інфраструктури, необхідної, щоб поставляти цифровий зміст, життєвий для заохочення технологічного росту.

Необхідним елементом електронної комерції є електронні платежі. Електронний платіж (e-payment) - оплата покупок за допомогою електронних засобів. Є багато систем, використання яких пов’язане з різними проблемами – в першу чергу, проблемами безпеки і збереження конфіденційності. Найбільш розповсюджені такі системи, як домашній банк, електронна сплата за квитки, оплата товарів в електронних магазинах і т.п.

Електронний магазин (e-shop) – місце в Інтернеті, де в режимі он-лайн відбувається прямий продаж продукції (товарів і послуг) споживачеві (юридичній або фізичній особі), враховуючи доставку. При цьому розміщення споживчої інформації, замовлення продукції і оборудка відбуваються там же, в середині мережі (на сайті інтернет-магазину).

Системи електронних платежів (їх трохи більше двох десятків) можна поділити на три групи:

1. Оплата за допомогою платіжних пластикових карток.

2. Розрахунки з використанням цифрової готівки та її модифікацій. Це послуги таких розрахунково-клірингових систем, як WebMoney Transfer, CyberCash, Fіrst Vіrtual, Open Market тощо, а також власне цифрова готівка та цифрові чеки таких систем, як DіgіCash ta NetCash.

3. Розрахунки з використанням цифрової готівки, що зберігається у смарт-картах.

Основні види шахрайських дій зловмисників:

1. Придбання товарів і послуг по реквізитах вкрадених пластикових кредитних карт.

2. Злом баз даних, що містять інформацію із пластикових карт.

3. Організація шахрайських електронних магазинів.

Методи забезпечення безпеки електронних платежів через Інтернет:

1. Аутентифікація взаємодіючих сторін і шифрування даних (наприклад, застосування електронно-цифрового підпису клієнта).

2. Гарантія покупцю, що платіжні реквізити його картки (номер, строк дії, CVV2/CVC2) не потраплять до рук шахраїв, оскільки ці дані не зберігаються на торговому сервері Інтернет-торгівця і, таким чином, не можуть бути вкрадені.

3. Покупець вводить свої платіжні реквізити не на сайті Інтернет-магазину, а безпосередньо у процесінговому центрі на захищеній сторінці платіжного сервера, і таким чином, платіжні реквізити картки покупця не будуть доступні персоналу торгового підприємства.

4. Інформація про реквізити платіжної картки, що зберігається для наступної обробки в базі даних процесінгового центру, підлягає додатковому шифруванню та може бути прочитана тільки уповноваженим персоналом.

5. Безпека обміну платіжною інформацією між інтернет-магазином та платіжним сервером забезпечується за допомогою використання механізму MAC-підпису, що виключає можливість спотворення та зміни інформації, що пересилається, при передачі її через броузер покупця.

Основною формою активності організацій в Інтернет, способом реклами і засобом ведення електронного бізнесу є створення WEB-сайту організації.

WEB - графічна, мультимедійна частина Internet. WEB складається з WEB-сторінок. Для перегляду WEB необхідно установити WEB-браузер - програму, яка здійснює пошук, вибірку і відтворення Web-сторінок.

WEB-сторінка - місце розташування інформації в Internet, звичайно є частиною WEB-сайту (WEB-вузла).

WEB-сайт - комплекс взаємозв'язаних однією темою Web-сторінок.

Web-портал - великий Web-сайт, який пропонує безліч різноманітних сервісів: безкоштовної електронної пошти, форумів, пошукових машин, он-лайнових магазинів і т.п.

Функції WEB-сторінки (сайту):

- Реклама. Навіть для невеликої фірми доступна ззовні Web-сторінка допомагає довідатись потенційному користувачу про її існування, галузь діяльності, оцінити її імідж.

- Маркетинг. Зворотний зв'язок з користувачем, який при проектуванні може бути закладено у Web-сторінку, дозволяє на початковому етапі проводити маркетингові дослідження, облік клієнтів, вивчати попит на конкретні товари і послуги.

- Прямий продаж. Користувач Internet може в будь-який час одержати всебічну інформацію щодо пропонованих товарів, цін, знижок. Обраний товар можна одразу замовити.

- Інформаційна підтримка клієнтів. Для компаній, які продають товар, що потребує технічної підтримки продавця або виробника.

- Засоби для віддаленої роботи співробітників. Фірми, специфіка діяльності яких потребує підтримки великої кількості філіалів і співробітників у регіонах, можуть використати Web-сторінку для оперативного інформування їх про зміни у політиці фірми, ціни, асортимент, нові товари і послуги.

На відміну від традиційного маркетингу, коли інформація доводиться до відома потенційного користувача незалежно від того, хоче він цього чи ні, за допомогою Internet користувач має можливість обирати ту сторінку, яку йому необхідно переглянути.

Можливості корпоративного сайту як інструмента маркетингу і реклами:

- можливість одночасного доступу до інформації великої кількості людей у будь-який зручний час;

- висока швидкість розповсюдження інформації;

- широта географічного охоплення;

- можливість забезпечення актуальності інформації;

- можливість багаторівневої деталізації інформації;

- можливість реалізації пошуку, вибірки і сортування інформації;

- можливість диференціації інформації для різних цільових груп;

- різноманітність форм подання інформації;

- можливість інтеграції з офісними системами і системами управління підприємством;

- можливість організації діалогу (в тому числі інтерактивного) з цільовою аудиторією, аналіз поведінки аудиторії (ступеня інтересу до конкретних інформаційних блоків, повідомлень, пропозицій);

- можливість формування постійної аудиторії сайту та її інформування (наприклад, за допомогою списків розсилки);

- можливість збирання статистики прямими і непрямими способами з метою подальшого її аналізу;

- можливість інформаційної підтримки клієнтів, публікації відповідей на питання.

Зміст сайту – його тематика, рівень і стиль викладу, достовірність інформації та інші показники, що визначають його аудиторію. Періодичність, актуальність і новизна інформації визначають стабільність аудиторії, процент повторних звертань і ступінь довіри до сайту.

Залежно від складності завдання і поставленої мети можливі такі підходи до реалізації рішення про створення сайту: