Третій етап

Третій етап (1998–2000 рр.) в історії функціонування предмету „Зарубіжна література” був найдраматичнішим і водночас найактивнішим з погляду утвердження нового предмету як самостійного курсу. Прикметно, що ця активізація була спровокована реальною загрозою існуванню предмету, яка виникла у зв’язку з публікацією проекту Базового навчального плану середнього загальноосвітнього закладу з українською мовою навчання, запропонованого Міністерством освіти України, а також у зв’язку з виступом на Всеукраїнському семінарі методистів зарубіжної літератури у травні 1998 року заступника начальника Головного управління середньої освіти Д. І. Дейкуна. В обох випадках йшлося про інтеграцію навчальних предметів в українській школі, і, зокрема, це передусім стосувалося інтеграції в один предмет української літератури і зарубіжної.

Реакція на такий проект усіх причетних до викладання зарубіжної літератури у школі виявилася легко прогнозованою і такою, яку можна було б редукувати до парафразу відомого гасла: „Руки геть від зарубіжної літератури!”. Але найбільш точно суть проблеми висловив відомий методист О. П. Первак: „Приємно усвідомлювати, що Міністерство, зважаючи на важливість цього питання для вчителів-словесників, винесло його на обговорення, а не вдалося, як це було раніше, до келейних рішень. Та що обговорювати?.. Ідею, спрямовану на знищення цього предмету в українській школі... Ми, вчителі, не проти обговорення будь-якого питання, хай і такого, яке зачіпає наші власні інтереси. Та, повторюю, обговорювати треба концепцію, а не ідею, задумку”.

На результат чекали не довго: 24 грудня 1998 року на засіданні Колегії Міністерства освіти України було розглянуто питання про Базовий навчальний план середньої загальноосвітньої школи, і статус предмету „Зарубіжна література” у ньому було залишено без змін.

Цікавим у даному контексті є і такий аспект, як робота над створенням проекту Державного загальноосвітнього стандарту з предмету „Світова література”. Ще 19 грудня 1996 року в Міністерстві освіти відбулася нарада-семінар за участю керівників груп з визначення стандартів, на якій (нараді) головуюча на засіданні заступник міністра освіти О. Я. Савченко зазначила: „Державний загальноосвітній стандарт має визначити норми знань, а не повний зміст того чи іншого предмету. Тому окреслюючи його, потрібно передовсім ураховувати вікові особливості дитини, не перевантажуючи її необов’язковою інформацією. Треба також усвідомлювати, що переобтяженість змісту несумісна з розвивальним характером навчання....”.

Що ж до проекту державного стандарту з предмету „Зарубіжна література”, який розробляла творча група під керівництвом відомого науковця та літературознавця Б. Б. Шалагінова, то 24 грудня того ж року відбулося чергове засідання науково-методичної комісії із зарубіжної літератури, присвячене обговоренню цього питання. Результатом засідання комісії, яку очолював також відомий науковець професор Д. С. Наливайко, стали кілька наступних суттєвих зауважень:

– переобтяженість змісту, розбалансованість через надмірну увагу до російської літератури за рахунок інших національних літератур різних регіонів і епох;

– домінування у проекті реалізмоцентризму і недостатня увага до постмодернізму;

– диспропорційність проекту з точки зору розподілу матеріалу між класами;

– відсутність внутрішньої узгодженості з програмою з української літератури.

На цьому ж засіданні було прийнято рішення про створення ще однієї творчої групи під керівництвом Ю. І. Ковбасенка для термінової підготовки альтернативного проекту Державного стандарту. І вже у березні 1997 року обидва альтернативні проекти цього стандарту були надруковані у часописі „Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”.

Ю. І. Султанов, докладно проаналізувавши обидва проекти, виявив в них спільні та відмінні риси.

Спільне:

– в обох проектах зазначених стандартів предмет було названо майже однаково: „світова література” та „всесвітня література”;

– зарубіжна література розглядалася як навчальний предмет, що посідає самостійне місце у галузі „Словесність”;

– однаково формулювалася головна мета курсу зарубіжної літератури – прилучити учнів до фундаментальних цінностей світової культури і літератури тощо;

– в обох проектах були допущені прикрі помилки в теоретико-педагогічних формулюваннях.

Натомість відмінності у цих проектах було виявлено такі:

– проект стандарту, підготовлений творчою групою під керівництвом Ю. І. Ковбасенка, передбачав вивчення систематичного курсу зарубіжної літератури на історичній основі не з 9-го, а з 8-го класу;

– якщо у першому проекті основна увага учителів зосереджувалася на завданні „прилучити учня до фундаментальних цінностей світової культури”, то у другому це завдання суттєво уточнювалося: „...об’єктом вивчення... є вершинні твори та розвиток всесвітнього літературного процесу”;

– проекти стандарту суттєво відрізнялись один від одного добором творів для текстуального вивчення. Якщо перший проект тяжів до максималізації змісту навчального матеріалу, то другий – до його мінімізації.

Є цілком очевидним, що спільних рис між двома зазначеними проектами стандарту значно більше, ніж відмінних, однак через методологічну невизначеність предмету в обох проектах назвати їх альтернативними можна лише умовно – правильніше вважати їх варіативними.

У жовтні 1997 року на сторінках часопису „Всесвітня література в середніх навчальних закладах України” було опубліковано рекомендований науково-методичною радою Міністерства освіти для широкого обговорення перероблений та доповнений новий варіант державного стандарту зі „Світової літератури”, підготовлений творчою групою під керівництвом Б. Б. Шалагінова. Однак цей варіант проекту порівняно з попереднім в основному зазнав змін лише у частині, яка стосувалася більш стислого загального обсягу і конкретизації окремих розділів, усунено було і деякі помилки у теоретико-педагогічних формулюваннях – всі інші похибки залишилися.

Все це черговий раз засвідчило, що робота над створенням проектів стандартів без чітких методологічних засад і теоретично обґрунтованих концептуальних підходів не має жодних шансів на успіх, як неможливим є за таких умов і створення якісної програми зі „Світової літератури”.

Разом з тим необхідно ствердити, що робота над стандартами не тільки виявила суттєві недоліки у розробці методологічних і теоретичних питань щодо викладання шкільного курсу зарубіжної літератури, а й чіткіше окреслила шляхи подальших досліджень, метою яких було з’ясування основних положень методичної концепції предмету. У статті, присвяченій аналізу обох проектів стандартів, З. В. Кирилюк між іншим писала: „Теза про вивчення окремих творів у певній системі видається дуже продуктивною... Попри цілком очевидну змінюваність тем, проблем, ідей, етичних та естетичних норм, у літературному процесі зберігаються спільні тенденції, що по-різному реалізуються у національних літературах... Усвідомлення закономірностей розвитку світової культури та специфіки того, як вони виявляються на різному національному ґрунті, може стати основою для побудови концепції викладання курсу всесвітньої літератури. Це дасть можливість вивчати не окремі видатні явища літератури, а розглядати їх як такі, що відображають своєрідність різних етапів розвитку світової культури”.

Таким чином, на окресленому тлі, який характеризувала більш-менш певна методологічна та методична визначеність, новій програмі 1998 року був забезпечений тимчасовий успіх. Змальовуючи „діаграму долі програм ЗЛ” І. К. Мойсеїв писав: „1997–1998 рр. – апробація та розкрутка програми Ю. І. Ковбасенка; 1998 р. – її затвердження...; рекомендовано МОУ; 1998–1999 рр. – тріумфальний марш так званої „нової” програми. Хоча Н. І. Шинкарук скрізь роз’яснювала про паритет, однакову чинність обох програм, так звану „нову” підняли на щит, а видавці з низки областей нюхом учули прибуток і завалили ринок посібниками; 1999, грудень – маленький палацовий переворот на високоповажному килимові та повалення з чільного „трону” програми Ю. І. Ковбасенка; 2000, серпень – натомість „базовою”, тобто головною, знову оголошено стократ розпушену програму 1995 року”.

Ця майже авантюрна історія впровадження і „занепаду” програми 1998 року змушує звернутися до більш докладного аналізу чинників, які вплинули на такий хід подій.

Програму 1998 року було створено під науковою редакцією члена-кореспондента НАН України, доктора філологічних наук, професора Д. С. Наливайка (керівник авторського колективу Ю. І. Ковбасенко), і спочатку учительській загал у цілому дійсно позитивно сприйняв її. Цьому сприяли такі фактори:

– по-перше, у ситуації, коли взагалі стояло питання про те, бути чи не бути предмету, затвердження нової програми давало надію учителям, що зарубіжній літературі у школі найближчим часом нічого не загрожує;

– по-друге, програма 1998 року, на відміну від попередньої програми 1995 року, пройшла гласну апробацію, а результати останньої були оприлюднені у фаховій пресі;

– по-третє, як засвідчили результати апробації та численні виступи учителів на сторінках педагогічної преси, програма 1998 року була все ж таки кроком вперед, особливо щодо розв’язання проблем змістового наповнення предмету і структурування навчального матеріалу. Ми можемо у цьому легко переконатися, звернувшись до наступних порівняльних таблиць.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Динаміка змін репрезентації літератур різних культурологічних регіонів і зон у шкільних програмах зі світової літератури	\|	Динаміка змін репрезентації літератур різних культурологічних регіонів і зон у шкільних програмах із світової літератури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.