• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Й етап - формування окремих видів портфелів шляхом добору необхідних цінних паперів, що забезпечують установлені критерії прибутковості, ризику і ліквідності.

На цьому етапі приймається рішення щодо включення в портфель конкретних цінних паперів. Формування інвестиційних рішень стосовно включення в портфель конкретних цінних паперів базується на:

• обраному типі портфеля;
• наявності пропозиції окремих цінних паперів на ринку;
• оцінці вартості і рівня прибутковості окремих цінних паперів;
• оцінці рівня систематичного (ринкового) ризику за кожним цінним папером.

Оцінка ефективності окремих цінних паперів здійснюється на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум зворотного грошового потоку за ними - з іншого.

Основу поточного зворотного грошового потоку за цінними паперами складають суми процентів, що періодично виплачуються за ними (за облігаціями та іншими борговими цінними паперами) і дивідендів (за акціями та іншими пайовими цінними паперами).До складу зворотного грошового потоку за цінними паперами також входить вартість їх реалізації після закінчення строку обігу/збереження в портфелі.

За цінними паперами інвестор сам обирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень. Консервативний інвестор надасть перевагу вибору цінних паперів з невисоким рівнем ризику (а відповідно і з невисокою нормою інвести­ційного прибутку), у той час як агресивний інвестор надасть перевагу цінним паперам з високою нормою інвестиційного прибутку (незважаючи на високий рівень ризику за ними).

Якщо очікувана норма інвестиційного прибутку визначаєть­ся самим інвестором, то цей показник формує і суму інвестицій­них витрат на той чи інший цінний папір, що має забезпечити йому очікувану суму прибутку. Ця розрахункова сума інвести­ційних витрат являє собою реальну вартість цінного папера, яка складається в умовах очікуваної норми прибутку за ним з ураху­ванням відповідного рівня ризику. Якщо фактична сума інвести­ційних витрат за цінним папером перевищуватиме його реальну вартість, то ефективність фінансового інвестування знизиться (тобто інвестор не отримає очікуваної суми інвестиційного при­бутку). І, навпаки, якщо фактична сума інвестиційних витрат буде нижчою від реальної вартості цінного папера, то ефектив­ність фінансового інвестування зросте (тобто інвестор отримає інвестиційний прибуток у сумі, більшій, ніж очікувана).Таким чином, оцінка ефективності цінного папера зводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечує отримання очі­куваної норми інвестиційного прибутку за ним. Особливості формування зворотного грошового потоку за окремими видами фінансових інструментів визначають різноманітність варіацій мо­делей оцінки їх реальної вартості.

Оцінка реальної вартості фінансового інструменту порівняно з ціною його поточного ринкового котирування або розрахована очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковість) за ним є основним критерієм прийняття управлінських рішень щодо здійснення тих чи інших фінансових інвестицій, і разом з тим під час прийняття таких управлінських рішень можуть бути враховані й інші чинники, які впливають на сту­пінь ризику інвестицій у певний цінний папір.

Ризики, пов'язані з фінансовим інвестуванням насамперед обумовлені:

· непродуманим вибором цінного папера;

· фінансовими труднощами або банкрутством емітента;

· непередбачуваними змінами умов інвестування;

· різким погіршенням кон'юнктури ринку товарів, що виробляються емітентом, або кон'юнктури ринку цінних паперів;

· прямим обманом посередників, що працюють на фондовому ринку.

Ризики, пов'язані з формуванням портфеля цінних паперів, прийнято поділяти щодо джерел виникнення на:

1) систематичні (ринкові або недиверсифіковані) ризики властиві всім інвестиційним інструментам ризики, які визначаються зміною економічного циклу в країні або кон’юнктурних циклів на ринках, у тому числі:

· змінами податкового законодавства в галузі інвестування;

· впровадженням нових законодавчих актів у сфері оподаткування, амортизаційних відрахувань та інших факторів, що знижують прибутковість бізнесу.

Вони обумовлені загальними умовами, що склалися в країні, як економічного, так і політичного й суспільного характеру;

2) несистематичні (диверсифіковані) ризики - унікальні ділові й фінансові ризики, властиві конкретному цінному паперу. Ці ризики характерні для конкретного об'єкта інвестування або діяльності конкретного інвестора і виникають через непрофесійний менеджмент, неврахування конкурентів та інші фактори, вплив яких можна усунути.

Результатом даного етапу формування портфеля є ранжований за співвідношенням прибутку та ризику перелік цінних паперів, відібраних для включення в портфель.

3-й етап - оптимізація портфеля цінних паперів, спрямова­на на зниження його ризику із заданим рівнем прибутковості.

Оптимізація портфеля ґрунтується на оцінці ризику і відпові­дній диверсифікації інструментів портфеля.

Інвестиційні ризики вимірюються різними методами - шля­хом розрахунку середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації, β-коефіцієнта, а також експертним методом. Ризики вимірюються за кожним цінним папером.

Середньоквадратичне відхилення σ є найпоширенішим показником оцінки рівня інвестиційних ризиків. Розрахунок цього показника дає змогу врахувати коливання очікуваних доходів від різних інвестицій. Числове значення цього коливання розра­ховується за формулою

, (5.14)

де t – кількість періодів; n – кількість спостережень; Е – розрахунковий дохід за цінним папером при різних значеннях кон’юнктури; – середній очікуваний дохід за цінним папером; p_t – значення ймовірності доходів.

Коефіцієнт варіації дає змогу визначити рівень ризику, якщо показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою. Розрахунок коефіцієнта варіації CV здійснюється за формулою

(5.15)

Під час порівняння рівнів ризиків за окремими цінними паперами перевагу треба надавати тому з них, за яким значення коефіцієнта варіації найнижче (що свідчить про найкраще співвідношення ризику і дохідності).

Бета-коефіцієнт (β - коефіцієнт) використовується для аналізу ризикованості вкладень в окремі цінні папери порів­няно з систематичним ризиком усього ринку цінних паперів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

, (5.16)

де соr - кореляція між доходом від окремого виду цінного папе­ра і середнім рівнем дохідності цінних паперів у цілому;

σ_ц - середньоквадратичне відхилення дохідності за окремим видом цінного папера;

σ_ф — середньоквадратичне відхилення до­хідності за ринком цінних паперів у цілому.

Рівень ризику окремих цінних паперів визначається на ос­нові значень β -коефіцієнта, наведених у таблиці 5.1.

Таблиця 5.1-Залежність рівня ризику цінного папера від β-коефіцієнта

Як бачимо з таблиці 5.1, разом із зростанням значення β- коефіцієнта зростає і рівень систематичного ризику інвестицій.

Експертний метод оцінки ризиків здійснюється в тому випадку, коли в інвестора відсутні необхідні інформативні або статистичні дані для розрахунків названих вище показників. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих спеціалістів і відповідній математичній обробці результатів цього опитування.

Використовуючи відмінності цінних паперів за рівнем ри­зику, можна підібрати такі види, які, не змінюючи рівня серед­ньої прибутковості портфеля, дозволили б істотно знизити рі­вень його ризику.

Результатом третього етапу формування портфеля є забезпечення мінімально можливого рівня його ризику за заданим рів­нем інвестиційного прибутку.

Читайте також:

1. H.2 ВИСЯЧІ ЗАБИВНІ ПАЛІ ВСІХ ВИДІВ І ПАЛІ-ОБОЛОНКИ, ЩО ЗАНУРЮЮТЬ БЕЗ ВИЙМАННЯ ҐРУНТУ
2. I визначення впливу окремих факторів
3. I. ІСТОРИЧНІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
4. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
5. IV. Розширення депозитів шляхом операцій на відкритому ринку.
6. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
7. V. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
8. XIII. Формування та оприлюднення рейтингового списку вступників, рекомендованих до зарахування
9. А) загальні критерії
10. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
11. Абстрактна небезпека і концепція допустимого ризику.
12. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ

Переглядів: 466