• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Дискусія і диспут.

Диспут – це заздалегідь підготовлена публічна суперечка. У давні часи диспути були обов’язковою умовою отримання наукового ступеня або прийняття на роботу до університету. Це був своєрідний іспит на право працювати у новій ученій корпорації. Ураховувалася насамперед техніка захисту або заперечення.

Проведення диспуту мало чітку організаційну структуру: виступали відповідно ректор, декан, магістри, а потім інші присутні. З логічно сформульованих положень робилися висновки і розвивалися аргументи. Один із учасників диспуту повинен був помітити помилку супротивника і заперечити. Такі турніри привчали не тільки до ретельного вивчення проблеми, а й розвивали вміння застосувати доцільні діалектичні методи і прийоми (розкладати факти в логічній послідовності, абстрактно мислити тощо).

Мовні засоби суперечки, дискусії, полеміки. Ці усні жанри наукової комунікації вимагають досконалого володіння словом, правильного і доречного використання його виражальних засобів.

Зазвичай, вступ у суперечку виражається такими висловами: Дозвольте заперечити; положення ... видається сумнівним; це положення потребує більш ґрунтовної аргументації.

Мовною формою вираження доведення (доказу) – форми мислення, що обґрунтовує правильність суджень, є складні мовні конструкції, що становлять логічний ланцюг умовиводів (доказом може бути; приклад може бути витлумачений інакше, якщо). Структура доведення включає такі складові, як теза – судження, істинність якого має бути доведена, аргументи (базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза, положення, з яких виводиться істинність або хибність тези). Важливою вимогою до аргументації є, безумовно, сумлінність, чесність і об'єктивність подання аргументів.

Спростування аргументів може містити такі конструкції: Факти не підтверджуються; ці аргументи недостатньо переконливі. У контексті інтелектуально-креативних вимог професійно-педагогічної діяльності такі підсумкові заходи виступають ефективним засобом активізації навчально–пізнавальної, науково–дослідної діяльності, реалізації набутих здібностей і стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, засобом об’єктивного вияву обдарованої студентської молоді.

Слово конференція походить від латинського conferential, що означає "збори, нарада представників певних держав, партійних, громадських, наукових організацій з метою обговорення і вирішення певних питань".

Наукові конференції вважаються невід'ємною формою висвітлення підсумків наукової роботи (реферату, курсової, дипломної чи магістерської роботи) і разом з тим є ефективним засобом об'єктивного виявлення та відбору обдарованої студентської молоді, реалізації їх творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально–пізнавальної діяльності.

Як правило, на звітну студентську наукову конференцію після обговорення на засіданнях гуртка, проблемної студентської групи за рекомендацією наукового керівника пропонуються кращі студентські роботи з української філології чи методики. Кращі – насамперед з позиції власне письмового розкриття теми дослідження.

Традиційні ознаки поняття "конференція" на сьогодні збагатилися рисами, властивими дистанційним конференціям, які з допомогою електронної пошти, відео- і аудіокомунікацій дозволяють організувати інтерактивний діалог і полілог серед віддалених один від одного фізичних користувачів.

І все ж конференція – це лише верхівка "наукового айсбергу". Проведена на відповідному рівні, тобто, на яку студенти прибудуть з метою поспілкуватися з однодумцями, а не для отримання автоматичного заліку тощо, конференція повинна не лише підтвердити належний рівень виконаної наукової роботи, а й показати студента-дослідника як мовну толерантну особистість. Саме на таких заходах, під час наукових дискусій виробляється самостійність, оригінальність висловлювання, вміння обґрунтовувати чи спростовувати хибні думки, здійснюється опанування мистецтвом арґументованої полеміки. Цим самим набувається професійний досвід, відбувається суспільне визнання в середовищі фахівців.

Відсутність такої підготовки і практики призводить до того, що доповідачі часто не виявляють уміння дискутувати, виступають, не "відриваючись" від конспекту. Досвід проведення всеукраїнських конференцій засвідчує також і далеко не належний рівень культури наукового мовлення, наявність у виступаючих численних лексичних і граматичних помилок, канцеляризмів, "заплутаної" книжної лексики, надмірного вживання слів іншомовного походження.

Серед причин мовних недоречностей наукових виступів – спрямованість підготовки у вищому навчальному закладі насамперед на здобуття професійних знань, а не на формування вмінь професійного спілкування і професійного мислення.

Якісній підготовці до виступу сприятиме попередньо опанований студентом зміст роботи з розвитку мовлення (а саме збагачення словникового запасу; засвоєння норм літературної мови, формування вмінь та навичок зв'язного мовлення) на заняттях з сучасної української мови, виразного читання, педагогічної майстерності, інших фахових та психолого–педагогічних дисциплін.

Ефективним прийомом тренування виступу може бути самоаналіз його диктофонного запису, адже більшість із студентів не чули власного голосу. Прослуховування власного мовлення сприяє удосколенню самопідготовки, розвиває власну культуру мовлення. Дослідники радять остаточне тренування виступу, а також перевірку готовності використання допоміжних засобів демонстрування ілюстративних матеріалів, по можливості, провести в тій аудиторії, де буде проводитися конференція.

Мова доповідача повинна бути виразною, граматично правильною. Як радить доктор Лаура Горак, доповідач має бути впевненим у собі: "Подивіться в очі слухачеві і посміхніться – це змінює стан вашого розуму і вашої аудиторії. Розбудіть інтелект свій і слухачів. Напишіть цікаві вступи і висновки, вивчіть їх напам'ять. Продумайте власний зовнішній вигляд, поставу промовця, виразність жестів, їх природність, відповідність змісту формі викладу".

Пам'ятаймо і поради відомого українського вченого Д.Ревуцького: коли хочеш переконати слухача або читача в правдивості запропонованої теми, треба, щоб:

а) слово твоє було зрозумілим;

б) тема була переконливо обґрунтована;

в) мовлення багатим, правильним і приємним;

г) той, хто прагне бути бажаним співрозмовником, повинен багато знати, особливо історію, філософію, етику, естетику.

Не менш важливим прийомом збереження наукової інформації, отриманої студентами на конференціях, введення її в науковий світ, як показує практика, є підготовка і випуск вузівських збірників. Вважаємо, що студентські наукові статті, доповіді з викладом проміжних або кінцевих результатів дипломного, магістерського дослідження повинні зайняти належне місце у цих збірниках. Підготовка і випуск таких видань практикується сьогодні в окремих, але, на жаль, поки що не в більшості вузів України.

Незважаючи на певне зрушення в науково–дослідній роботі студентів у цілому в Україні, існує низка причин, які стримує їх науковий пошук. Серед таких причин – затримка публікації студентської статті (до моменту друку студент, як правило, вже закінчує заклад), оплата (іноді досить висока для студента) за друкування матеріалів, не завжди належне відзначення кращих публікацій, кращих виступів студентів тощо. Та й перегляд програм конференцій (звітних, міжвузівських, всеукраїнських) показує, наскільки важливо з метою морального стимулу подальшого наукового пошуку студентів, здійснення тісного співробітництва "студент – викладач – науковець" разом із прізвищами учасників обов'язково подавати і назву їх доповіді, і прізвище наукового керівника.

Як же покращити проведення наукових конференцій? Що можна реально в умовах вищої школи зробити з метою подальшого залучення (за бажанням, а не за примусом) студентів до участі у вузівській, всеукраїнській, міжнародній конференціях? Проблем тут, звичайно, чимало. Але при бажанні керівництва і самих молодих дослідників їх можна намагатися вирішити.

При підготовці конференції і вузівського, і всеукраїнського характеру, організаторам, керівникам підрозділів університету, студентській науковій раді досить важливо продумати низку організаційних заходів: контингент доповідачів (курс, група), контингент слухачів, відповідна реклама в газеті, приміщення, висвітлення ходу конференції у засобах масової інформації, відзначення кращих доповідей, моральне і матеріальне стимулювання.

На нашу думку, надзвичайно важливо випускати збірники студентських статей або до початку або одразу після проведення такого заходу: це б давало можливість студентам ретельніше підготувати статтю у збірник, а доповідь за матеріалами наукової роботи – до виступу.

Керівництву навчального закладу, студентській науковій раді важливо передбачити кошти на відрядження здібних студентів до інших університетів з метою участі у студентській конференції. Це б збагатило молодих науковців новими знаннями і вміннями, розширило їх кругозір.

Вважаємо, що в роботі конференції, і не лише всеукраїнської, міжнародної, а й вузівської, варто передбачити участь як студентів даного університету, так і, за відповідним узгодженням, студентів з інших вищих навчальних закладів. Це підвищує статус педагогічного університету, в якому проводиться конференція, а також забезпечує більш широке визнання студентської наукової роботи.

Необхідність володіння академічним красномовством сучасними дослідниками пояснюється, власне, сутністю самого предмета науки риторики: це теорія і мистецтво мовлення, мистецтво мислити, теорія і практика досконалого мовлення (саме тут виявляються такі ознаки мовлення, як доказовість, ефективність, доцільність, чистота, точність, дійовість), учення про мовленнєве виховання особистості, правилах і нормах мовної поведінки.

Серед порад, які виділяють сучасні дослідники стосовно володіння академічним красномовством, звернемо увагу і на такі:

– пошук доцільного образу оратора (особистість, воля, настрій мовця);

– практичний досвід, аналіз власних виступів і виступів інших колег;

– вивчення законів і правил риторики як науки;

– постійне ознайомлення з ораторською творчістю різних епох;

– тренування в регулярному написанні текстів і виголошенні промов;

– заняття з техніки мовлення.

Дискусії запровадили ще в Стародавній Греції. На сьогодні добре відомий метод "сократичної бесіди", тобто метод питань та відповідей. Особливе місце в сократівському методі займали "іронія" та "майєвтика" (за формою), "індукція" та "визначення" (за змістом). Головні засоби, наприклад, іронії своєрідні натяки, порівняння спрямовувалися на активізацію процесів мислення.

Значну увагу дискусії і діалогу приділяли Сократ, Платон, Аристотель. Видатні грецькі філософи вважали, що пізнання та розкриття сутності проблеми неможливе без урахування думки іншої людини. Дискусії Платона будувалися на основі розробки системи аргументів (доказів). Поширеними способами аргументації в дискусіях були "супровідні" методи: ілюстрації, конкретизації за допомогою фактів, аналогії, знаходження суперечностей тощо.

У дискусіях у середні віки використовувалися питання для обговорення, одне питання могло розглядатися з різних боків. Організатором дискусії був лектор, який обирав тезу і заперечення, Кожному з учасників важливо було необхідними аргументами підтримати тезу і відповісти на питання.

Етапи підготовки наукової дискусії:

1. Визначимо орієнтовні "межі теми" дискусії, переконаємося, що всі слова і поняття теми та проблеми дискусії ми чітко й повно розуміємо. У разі потреби скористаємося авторитетними науковими і словниково–довідковими виданнями.

2. З'ясуємо основні структурні компоненти дискусії та їх роль в обговоренні означеної теми:

2.1. Початок (встановлення контакту із співрозмовниками; визначення мети, проблем і актуальності дискусії; активізація уваги);

2.2. Інформування (виклад інформації в обраний спосіб: повідомлення, пояснення, опис, характеристика);

2.3. Власне дискусія: аргументація (коректне наведення доказів на захист сформульованих тез);

2.4. Контраргументація (коректне наведення доказів для нейтралізації антитез, заперечень, непогоджень із співрозмовником);

2.5. Прийняття рішення;

2.6. Підбиття підсумків.

3. Визначимо джерела інформації з дискутованої теми й ознайомимося з ними.

4. Порівняємо різні підходи, вибудуємо власний погляд на дискутовану проблему або приєднаємося до певної тези чи позиції автора.

5. Побудуємо свої дії як учасника дискусії:

5.1. Спрогнозуємо вірогідні заперечення і зауваження співрозмовника, визначимо можливі контраргументи й оптимальну форму реакції на них з метою переконання.

5.2. Оберемо коректні прийоми утримання уваги співрозмовників.

6. Визначимо можливі варіанти завершення дискусії, оберемо найдоцільніший.

7. Проаналізуємо свою мисленнєво-мовленнєву діяльність під час дискусії.

Дискусія і суперечка (спір)– близькі види складного вербального аргументаційного процесу. Вони поділяються за метою і манерою проведення. Суперечки існують задля істини і перемоги. Дискусія є, власне, науковим спором, у процесі її заздалегідь готується науковий матеріал, який подається пропонентом і піддається сумніву опонентом. Манера проведення дискусії відрізняється (в ідеалі) високою культурою поведінки, неупередженості і вимагає від сторін високого рівня компетентності щодо предмету спору. Ефективним засобом як переконання, так і формування нових поглядів вважається також полеміка.

Диспут – це заздалегідь підготовлена публічна суперечка. У давні часи диспути були обов’язковою умовою отримання наукового ступеня або прийняття на роботу до університету. Це був своєрідний іспит на право працювати у новій ученій корпорації. Ураховувалася насамперед техніка захисту або заперечення.

Проведення диспуту мало чітку організаційну структуру: виступали відповідно ректор, декан, магістри, а потім інші присутні. З логічно сформульованих положень робилися висновки і розвивалися аргументи. Один із учасників диспуту повинен був помітити помилку супротивника і заперечити. Такі турніри привчали не тільки до ретельного вивчення проблеми, а й розвивали вміння застосувати доцільні діалектичні методи і прийоми (розкладати факти в логічній послідовності, абстрактно мислити тощо).

Мовні засоби суперечки, дискусії, полеміки.

Ці усні жанри наукової комунікації вимагають досконалого володіння словом, правильного і доречного використання його виражальних засобів.

Зазвичай, вступ у суперечку виражається такими висловами: дозвольте заперечити; положення ... видається сумнівним; це положення потребує більш ґрунтовної аргументації.

Мовною формою вираження доведення (доказу) – форми мислення, що обґрунтовує правильність суджень, є складні мовні конструкції, що становлять логічний ланцюг умовиводів (доказом може бути; приклад може бути витлумачений інакше, якщо). Структура доведення включає такі складові, як теза – судження, істинність якого має бути доведена, аргументи (базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза, положення, з яких виводиться істинність або хибність тези). Важливою вимогою до аргументації є, безумовно, сумлінність, чесність і об'єктивність подання аргументів.

Спростування аргументів може містити такі конструкції: факти не підтверджуються; ці аргументи недостатньо переконливі.

У контексті інтелектуально-креативних вимог професійно-педагогічної діяльності такі підсумкові заходи виступають ефективним засобом активізації навчально-пізнавальної, науково-дослідної діяльності, реалізації набутих здібностей і стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, засобом об’єктивного вияву обдарованої студентської молоді.

Слово конференція походить від латинського conferential, що означає "збори, нарада представників певних держав, партійних, громадських, наукових організацій з метою обговорення і вирішення певних питань".

Наукові конференції вважаються невід'ємною формою висвітлення підсумків наукової роботи (реферату, курсової, дипломної чи магістерської роботи) і разом з тим є ефективним засобом об'єктивного виявлення та відбору обдарованої студентської молоді, реалізації їх творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Як правило, на звітну студентську наукову конференцію після обговорення на засіданнях гуртка, проблемної студентської групи за рекомендацією наукового керівника пропонуються кращі студентські роботи з української філології чи методики. Кращі – насамперед з позиції власне письмового розкриття теми дослідження.

Традиційні ознаки поняття "конференція" на сьогодні збагатилися рисами, властивими дистанційним конференціям, які з допомогою електронної пошти, відео- і аудіокомунікацій дозволяють організувати інтерактивний діалог і полілог серед віддалених один від одного фізичних користувачів.

Читайте також:

1. Групова дискусія та правила її проведення
2. Группова дискусія
3. Дискусія
4. Дискусія — засіб навчання та вирішення економічних проблем
5. Дискусія, полеміка, диспут, дебати
6. Дискусія, суперечка, полеміка
7. Діалогічні та полілогічні види публічних виступів. Інтерв’ю. Суперечка. Дискусія. Диспут.
8. Заняття 6. Правовий статус об’єднань громадян в Україні. Особливості правового статусу фізичних осіб, що законно перебувають на території України. (Семінар – дискусія)
9. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада. Дискусія
10. Літературна дискусія 1925 - 1928 років.
11. Мовна дискусія 90-х років.

Переглядів: 5457