Інноваційна політика держави та принципи її регулювання.

Інновація – нововведення, а інноваційна політика держави – це вплив держави на інноваційну діяльність за допомогою прямих та опосередкованих важелів правового та економічного регулювання задля розвитку науки і техніки та інноваційних процесів.

Реалізація інноваційної політики дозволить:

1) Вирішити максимально – розумні потреби суспільства.

2) Витрачати при цьому обмеженні виробничі ресурси максимально виробляти.

У світі існує 2 основні моделі інноваційної політики:

1) Інноваційна політика, орієнтована на виконання науково-технічних програм і проектів загальнонаціонального значення.

2) Інноваційна політика, орієнтована на поширення науково-технічних знань.

Залежно від інноваційної політики, яку проводить держава країни світу можна розподілити на 3 групи:

1) Країни, орієнтовані на лідерство і науці. Реалізацію великих цільових проектів, що охоплюють всі стадії інноваційного циклу (США, Велика Британія, Франція).

2) Країни, що створюють сприятливе інноваційне середовище для оптимізації всієї економіки (Німеччина, Швеція, Швейцарія).

3) Країни, які стимулюють нововведення, шляхом розвитку інноваційної структури, та опанування досягненнями світового науково-технічного прогресу. (Японія, Корея, Китай).

Мета державного регулювання передбачає наступні складові. Це економічне зростання повна зайнятість, економічна ефективність, стабільний рівень цін, економічна забезпеченість і збалансованість зовнішньоекономічних відносин.

Згідно із З-н України «Про інноваційну діяльність» головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно-чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Основні принципи державної інноваційної політики України:

1) Орієнтація на інноваційний шлях розвитку.

2) Визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку.

3) Формування нормативно-правової бази.

4) Створення умов для збереження розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу.

5) Забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва і фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності.

6) Ефективне використання ринкових механізмів.

7) Фінансова підтримка здійснення сприятливої кредитної, податкової і, митної політики у сфері інноваційної діяльності.

8) Сприяння розвитку інноваційної інфраструктури.

9) Інформаційне забезпечення.

10) Підготовка кадрів.

Форми впливу держави в інноваційній сфері поділяють на:

- Прямі;

- Непрямі.

Прямі методи – здійснюється в адміністративній та цільовій формах.

Непрямі методи – відносяться:

1) Лібералізація податкової та амортизаційної політики.

2) Створення соціальної інфраструктури, що включає формування єдиної інформаційної системи країни.

Основні етапи розвитку інноваційної діяльності:

1) Розробка комплексного соціально-економічного та науково-технічного прогнозу розвитку країни на довгострокову перспективу.

2) Формування переліку стратегічних напрямів і державних програм, що пов’язані з нововведеннями у найважливіших секторах економіки та соціального розвитку.

3) Створення системи органів регулювання інноваційної діяльності.

4) Формування мережі наукових закладів.

5) Створення ефективного механізму концентрацій науково-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах і масштабне фінансування інноваційних проектів.

В Україні створено Державний інноваційний фонд, до якого входить 27 регіональних утворень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пріоритети інвестиційної політики держави.	\|	Біоекономіка сільського господарства, основні напрями та тенденції розвитку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.039 сек.