В боях у складі 76-ї бригади

На початку Великої Вітчизняної війни військово-морські бази Північного, Червонопрапорного Балтійського і Чорноморського флотів опинилися під натиском супротивника. Хід бойових операцій вимагав виділення частини моряків для сухопутного фронту. Це і послужило початком створення підрозділів морської піхоти на флотах. До грудня 1941 р. відповідно до постанови ГКО СРСР було сформовано 25 морських стрілецьких бригад: від 61-ї до 85-ї.

У складі бригади, як правило, було: три стрілецьких батальйони чотириротного складу (одна рота кулеметна), мінометний батальйон, батальйон зв'язку, два артилерійських і один мінометний дивізіони, роти ПТР, автоматників, автотракторна, рота протиповітряної оборони, медсанрота і комендантський взвод. Іноді в бригаді була рота середніх танків.

На Північному Кавказі формувалося вісім окремих морських стрілецьких бригад: 76-а – у Мінеральних Водах, 77-а – на ст. Тихорецька, 80-а – у Котельниково, 81-а - на ст. Пролетарська, 82-а - у Ворошиловську Ставропольського краю, 83-я – на ст. Конаково (р-н Армавіра), 68-а – у П’ятигорську і 79-а – у Новоросійську.

Значна частина особового складу Чорноморського училища потрапила саме в ці бригади, інші офіцери і колишні курсанти направлялися в інші бригади. Оскільки училище було розформоване в Мінеральних Водах і саме там почала формуватися 76-а окрема морська стрілецька бригада, командиром якої було призначено начальника училища капітана 1 рангу Б. Н. Апостолі, то, природно, що більшість офіцерів училища було направлено якраз в цю бригаду.

Так, наприклад, колишнього старшого викладача військово-сухопутної справи майора В.І. Худченка було призначено помічником начальника штабу, начальника навчального відділення старшого лейтенанта Г.Г. Андрєєва - оператором штабу, а пізніше начальником оперативного відділу, викладача старшого лейтенанта Н.Л. Плющевського - начальником розвідки, його помічником - викладача старшого лейтенанта К.А. Сталбо. Начальником зв'язку бригади було призначено колишнього старшого викладача кафедри служби спостереження і зв'язку старшого лейтенанта В.В. Осипова, а начальником адміністративно-господарської частини - викладача старшого лейтенанта А. С. Чхеїдзе.

Ще більше офіцерів і старшин училища було в стрілецьких і спеціальних підрозділах. Командиром 1-го стрілецького батальйону було призначено капітана 3 рангу А. І. Локатошу, що був помічником начальника училища зі стройової частини, начальника курсу капітан-лейтенанта А. І. Цвєткова – командиром 2-го стрілецького батальйону. Згодом він став начальником штабу бригади. На посаду командира мінометного батальйону було призначено начальника курсу капітан-лейтенанта С. П. Птахова, а на посаду командира дивізіону 120-мм полкових мінометів – командира роти старшого лейтенанта А.І. Дьячкова. Викладач кафедри СНіС лейтенант В.Н. Старцев став командиром батальйону зв'язку.

Старші лейтенанти А.І. Зоткін, Р.Я. Дмитрюк, В.Ф. Сержин, лейтенанти Д.В. Барабанов, Б.В. Кравцевич, Н.Ф. Полунін, молодші лейтенанти Е.М. Земсков, Б.А. Качурін, А.А. Кауда, І.П. Листуров, Н. А. Луговцев, А. І. Лєвий, А. І. Овсянко, Г. І. Ребрунов, Г. М. Дмитрієв, П. А. Антоненко, В. Д. Євдошенко й інші колишні офіцери і вихованці училища були призначені в бригаду на посади командирів рот і взводів. А багато старшин - колишніх курсантів - стали помічниками командирів взводів і командирами відділень. Ось чому 76 ОМСБР не випадково назвали чорноморською і курсантською.

Одночасно з організаційним формуванням підрозділів йшло інтенсивне навчання, заняття з вивчення матеріальної частини зброї, вогневої і тактичної підготовки. Багато уваги приділялося устаткуванню рубежів оборони, вивченню тактики зустрічного бою і бою в нічних умовах.

Після інспекторської перевірки готовності бригаду 30 і 31 січня 1942 р. було передислоковано в Ростов-на-Дону. Розмістившись в районі Нахічевані, бригада продовжувала бойову підготовку, оснащувалася зброєю і бойовою технікою.

У ніч на 1 березня бригада, піднята по бойовій тривозі, у похідному порядку виступила в район Матвєєва Кургану на Міуський оборонний рубіж. На третю добу вона прибула в район зосередження і вже в ніч на 4 березня зайняла призначений рубіж на ділянці Колесниково - Матвєєв Курган.

Сусідом бригади праворуч була 339-я стрілецька дивізія, а ліворуч - 68-а окрема морська стрілецька бригада. У другому ешелоні знаходилися 2-а гвардійська стрілецька дивізія і 81-а окрема морська стрілецька бригада 3-го стрілецького корпусу .

З'єднання і частини готувалися до наступу. За задумом командувача 56-ї армії передбачалося почати наступ раптово.

Бригаді треба було безпосередньо вести бій з полком «Нордланд» танкової дивізії СС «Вікінг».

На 4 годину 8 березня підрозділи зайняли вихідне положення для наступу.

Усі з нетерпінням чекали сигналу. І от рівно о 5 годині у нічне небо здійнялися довгоочікувані ракети. Заворушилися бойові ланцюги, швидко піднялися моряки і, зберігаючи славні морські традиції, заміняючи на бігу шапки-вушанки на безкозирки, рвонулися в темряву, до траншей ворога. Як не намагалися наступаючі швидко і безшумно подолати смугу передпілля, однак зробити цього не вдалося: короткі сутички з бойовою охороною і засідками німців, підриви на мінних полях – усе це викрило наш наступ, і німці відповіли шквальним вогнем.

Страшні моряки в штиковому ударі. Ніякими словами не описати тієї мобілізації фізичних і духовних сил, що відбувається в таких сутичках. Почуття загострюються настільки, що здається відчуваєш все, що діється в тебе за спиною, очі миттєво схоплюють ціль, яку потрібно вразити першочергово, і, поки цей сигнал йде нервовими каналами, руки вже роблять те, що потрібно.

Зайнявши перші траншеї та бліндажі і знищуючи супротивника, який чинить опір, наступаючі завзято просувалися в глиб ворожої оборони. На 7 годину пануюча над місцевістю висота 101,0 була взята підрозділами 2-го батальйону і неприступний, за твердженнями німців, Міуський рубіж виявився прорваним.

Однак ні батальйони 76-ї бригади, ні її сусід ліворуч 68 ОМСБР не зуміли повною мірою використовувати слушний момент, що склався в перші години наступу. Артилерія і міномети не могли досить ефективно підтримати дії наступаючих частин через вкрай обмежену кількість боєприпасів.

Німці не могли не помітити, що наступ не підтримується авіацією, танками, артилерією і мінометами. Це дозволило супротивникові швидко зорієнтуватися і вжити відповідних заходів.

У другій половині дня становище наших батальйонів виявилося досить важким, і вони отримали наказ відійти у вихідне положення. Цей наказ до кінця дня було виконано.

Несподіванка початого наступу, а головне - швидкість, з якою була прорвана оборона і зайнята висота 101,0, вартувала німцям великих утрат. Усі траншеї, бліндажі і схили висоти були засіяні ворожими трупами. Особливо відзначилася в боях кулеметна рота. Тільки на південно-західному схилі висоти в напрямку села Ряжене німці втратили від вогню цієї роти не менше 250 солдатів і офіцерів, які намагалися в зімкнутому строю контратакувати лівий фланг батальйону бригади. У цьому першому бойовому хрещенні загинули офіцери училища – капітан 3 рангу А. І. Локатош, лейтенанти Б. В. Кравцевич, П.П. Бистров, В.І. Кажаринов, І.П. Пашкітін, молодший лейтенант Г.І.Ребрунов, чимало отримали поранення.

Найважливішим підсумком цього першого бою треба визнати те, що особовий склад бригади переконався, що німців можна бити навіть при явній перевазі їхнього озброєння.

У армійській газеті «За нашу Родину» в інформаційному зведенні дуже лаконічно говорилося про дії бригади: «Протягом дня декілька частин нашої Армії продовжували вести наступальні бої. У результаті частинами т. Апостолі взято важливу висоту. Супротивник чинить сильний вогневий опір».

У наступні дні частини корпусу продовжували діяти на Міуському рубежі, зміщаючись на південь від Матвєєва Кургану. Виконуючи наказ командуючого 56-ї армії, бригада вела запеклі бої, що мали метою руйнування німецької оборони і знищення живої сили і техніки супротивника.

На середину липня 1942 р. через невдалі наступи, розпочаті в травні-червні на Ізюм-Барвенківському напрямку, наші війська під сильним натиском німецьких військ, що перейшли в контрнаступ, стали відходити на схід і південний схід. Створилася загроза не тільки для 56-ї, але і для інших армій на цій ділянці Південного фронту. Супротивникові вдалося вийти на правий берег Дону і почати пересування вбік Ростова.

У ніч на 18 липня почала відхід і 76 ОМСБР, перед якою було поставлене завдання: зайняти оборону на правому березі ріки Тузлов на ділянці шосе Куйбишев – Ростов – Генеральське – Несвітай.

На другий день частини бригади, як і інші частини 56-ї армії, зайняли оборону на ростовській ділянці, на передовому рубежі оборони, на правому березі ріки Тузлов, а штаб бригади розмістився в селищі Султан-Салі.

На світанку 21 липня з району Генеральське - Несвітай супротивник перейшов у наступ. Становище бригади ставало критичним. На 14 годину 22 липня вона виявилася в напівоточенні.

Тільки завдяки мужності й безстрашності воїнів бригади та умілому використанню складок місцевості підрозділам 76-ї бригади вдалося вийти до заводу «Россельмаш», зберігши при цьому особисту зброю і техніку.

Уночі 24 липня, після вуличних боїв у Ростові, залишки бригади переправилися на плотах на лівий берег Дону неподалік від станиці Ольгінська. Наприкінці липня і першій половині серпня бригада здійснювала разом з частинами 56-ї армії планомірний відхід. Потім вона була відведена на Чорноморське узбережжя в район Джубги для відпочинку, поповнення і підготовки до виконання нових задач. До нового місця призначення бригада прибула 21 серпня 1942 р. Бойова служба бригади полягала в забезпеченні протидесантної оборони узбережжя на ділянці Архипо – Осипівка – Ново-Михайлівське.

З вересня по грудень 1942р. бригада брала участь у боях у районі Гарячий Ключ – Фанагорійське, не даючи супротивникові просунутися всередину нашої оборони.

З кінця грудня 1942р. бригада за наказом командувача 56-ї армії почала готуватися до переходу в наступ. 19 січня вона почала наступальні дії в напрямку селища Гарячий Ключ, яке після винятково запеклих боїв ранком 28 січня було звільнене. У той же день було звільнено станиці Ключова і Саратовська.

24 лютого 1943 р., оволодівши населеними пунктами Варнавинське, Голобовський, Свободний, Новошкільний, Радянський, бригада вийшла на рубіж ріки Абін. Це був останній бойовий рубіж 76-ї бригади. На цей час було прийняте рішення про розформування морських стрілецьких бригад і повернення моряків на кораблі й у частини ВМФ.

Таким чином, 76 ОМСБР, її особовий склад після року важких і кривавих оборонних боїв, зв'язаних зі змушеним відходом від Міуса до передгір'їв Кавказу, пізнала і радість переможного наступу. Особовий склад бригади, головним чином рядові і молодші командири, поповнили частини 56-ї армії, що знаходилася в обороні на річці Абін на Кубані. Штаб бригади і невеликі її спеціальні підрозділи було направлено в Воронеж у розпорядження командувача Степовим фронтом.

Отже, 76-а окрема морська стрілецька бригада, сформована в листопаді 1941 р. у Мінеральних Водах, яка брала участь майже в безперервних боях з березня 1942 р. по березень 1943 р. і пройшла з боями багато сотень кілометрів, здійснила свій внесок у справу розгрому німецько-фашистських загарбників на Півдні країни в найтяжчі роки війни.

Закінчуючи розповідь про діяльності 76 ОМСБР, не можна не сказати про колишніх офіцерів, старшин і курсантів училища, які загинули на полях боїв, захищаючи нашу святу землю. Загинув старший лейтенант Олексій Зоткін - колишній командир роти в училищі, який командував у бригаді батальйоном. Полягли воєнфельдшер Лідія Анисенко, військлікар 2 рангу Василь Цибиногін, викладач фізпідготовки Микола Полунін, молодший політрук Арсеній Гавриш і багато інших. Не можна не відзначити, що бойовий шлях багатьох вихованців училища, які боролися в рядах бригади, з її розформуванням не закінчився. Він був продовжений в армійських частинах.

Так, наприклад, головний старшина В. В. Савельєв, колишній зброяр училища, потрапив у бригаду на ту ж посаду. З нею пройшов він весь важкий шлях. Коли ж бригада була реорганізована в 23-ю стрілецьку дивізію, то В.В. Савельєв воював у її складі до останніх днів. Володимир Васильович закінчив війну в Берліні в званні майора. По закінченні війни він одним з перших повернувся в рідне училище і прийняв безпосередню участь у його відновленні, ставши начальником боєпостачання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
На початку Вітчизняної війни	\|	На фронтах Північного напрямку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.