Поняття про компетентність і компетенцію

Вважаємо, що відносно освітньо-виховного процесу правомірною є позиція тих учених, які розглядають «компетенцію» як категорію об’єктивну, тобто як норму, вимогу, ціль, а «компетентність» – суб’єктивну, особистісну, як результат оволодіння певною компетенцією.

Компетенція – це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості.

За старими програмами – це сукупність знань, умінь, навичок та способів діяльності, за новими – рівень навчальних досягнень.

Компетентність – це володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності.

Тобто під компетенцією слід розуміти задану вимогу, норму освітньої підготовки учня, а компетентність – як його реально сформовані особистісні якості та мінімальний досвід діяльності.

Для теорії і педагогічної практики доречним є встановлення відмінностей між компетенцією взагалі й компетенцією освітньою [1; с.47]. Необхідність розрізнення їх А. Хуторський пояснює так: «Компетенція для учня – це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння. Адже в період навчання в учня формуються ті, або інші складові «дорослих» компетенцій, і, щоб не готуватися до майбутнього, але й жити в теперішньому, він освоює ці компетенції з освітньої точки зору» [20; с. 152].

Отже, освітня компетенція – це вимога до освітньої підготовки, яка виражається сукупністю взаємозв’язаних смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня відносно певного кола об’єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності (А. Хуторський).

Освітні компетенції охоплюють не всі види діяльності людини, а тільки ті, що відносяться до освітніх галузей і навчальних предметів. Вони забезпечують комплексне досягнення освітніх цілей, відображають предметно-діяльнісну складову освіти, пов’язують її особистісний і соціальний смисли.

Запровадження компетенцій у зміст освіти зумовлене потребою розв’язати ряд проблем, серед яких – неспроможність учнів застосовувати засвоєні знання, уміння, навички, способи діяльності й ціннісні орієнтації в реальних життєвих ситуаціях, виконувати вимоги суспільства щодо оновлення знань, тобто реалізації безперервного навчання. А також здатність пристосовуватися до швидкої зміни суспільно-економічних умов, адаптуватися в змінених умовах, уміти знаходити шляхи розв’язання проблем, що виникають у практичній, пізнавальній, комунікативній та інших видах діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність компетентнісного підходу, його витоки	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.