Сутність компетентнісного підходу, його витоки

Європейський вибір України позначається на її прагненні подолати бар’єри в вітчизняній і європейській освітніх системах, наблизитись до продуктивних надбань у цій галузі. Зокрема, в сучасних західноєвропейських країнах розроблена нова концепція підготовки вчителя, за якої вона стає більше школоцентрованою, за їхньою термінологією, «навчанням, повернутим до шкільної крейди». Основна ідея – більше часу в школі, більше знань про реальні потреби шкільної освіти в швидко змінюваних умовах. Спрямування підготовки майбутнього педагога – компетентний вчитель задля компетентного учня.

Поняттям «компетентність»українська освіта оперує в значенні, запропонованому європейськими країнами. Експерти започаткованої 1997 р у рамках Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США і Канади програми «DеSеСо» («Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади») визначають поняття компетентності (соmpetency) як здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Компетентність ґрунтується на знаннях і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести» в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій вона зможе їх застосувати. Таким чином, кожна компетентність побудована на поєднанні пізнавальних ставлень і практичних навичок, знань і вмінь, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, тобто усього того, що можна мобілізувати для активної дії.

Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання, як

o особистісно орієнтований (оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти);

o діяльнісний (тому що може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій).

Перехід до компетентнісного підходу означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі,у зміщенні акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях, на організацію освітнього процесу на основі тверезого урахування затребуваності навчальних досягнень випускника школи в суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати реальним запитам швидкозмінюваного ринку й мати сформований потенціал для швидкої безболісної адаптації як у майбутній професії, так і в соціальній структурі. Перспективність компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає високу готовність випускника школи до успішної діяльності в різних сферах.

Нормативну базу школи нової структури розробляли від кінця 90-х р. р. XXст. Здійснено теоретико-методологічне обґрунтування цілей, змісту освіти, створено концепцію розвитку 12-річної школи (керівник авторського колективу О. Савченко) [15]. Саме в цьому освітньому документі було вжито поняття ”достатньо життєвої та соціальної компетентності як чинника ”прориву до якісно нової освіти”, виділено серед пріорітетів у формуванні змісту – ”забезпечення життєвої, соціальної, комунікативної та комп`ютерної компетентностей” [16].

Перехід до компетентнісного підходу, за одностайною думкою вчених і практиків, означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі, забезпечення спроможності майбутнього спеціаліста відповідати новим запитам ринку, мати відповідний потенціал для практичного розв`язання життєвих проблем, пошуку свого «Я» в професії, в соціальній структурі [17;с.47].

Незважаючи на те, що проблемою компетентнісного підходу, формуванням компетентності займалося багато вітчизняних вчених, доводиться константувати, що у сучасній психолого-педагогічній та лінгводидактичній літературі немає єдності у визначенні сутності даного поняття.

У науковій літературі поняття «підхід» трактується двояко: з позиції об’єкта, що досліджується і з точки зору загальної стратегії діяльності.

Розкриємо поняття «компетентнісний підхід» з позиції окремих авторів, О. Новіков [18] компетентнісний підхід визначає як один із можливих шляхів розв’язання проблеми відображення суб’єктивних компонентів культури в змісті освіти. «Цей підхід, – наголошує учений, – ґрунтується на концепції компетенцій як основі формування в учнів здібностей розв’язувати важливі практичні задачі і виховання особистості в цілому» [18; с.58]. Дослідник вважає компетентнісний підхід перспективним щодо розробки змісту освіти, оскільки може надати йому діяльнісної і практикоорієнтувальної спрямованості. О. Новіков водночас застерігає від його абсолютизації. Застереження пов’язується з тим, що компетентнісний підхід може продуктивно охоплювати лише суб’єктивний аспект змісту освіти, а не весь зміст в цілому [1; с. 46].

О. Пометун констатує: «Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміється спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності і поведінкові моделі особистості» [17; с. 66].

Рис. 1.1. Взаємозв’язок між категоріями компетентнісного підходу зображено на схемі.

Характеризуючи парадигму сучасної освіти (діяльнісно-ціннісну) і відповідну їй модель освітньо-виховного процесу (антропоцентричну), М. Алєксєєв виділяє ключові поняття компетентнісного підходу – це компетенція і компетентність [19].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нові проекти закону Про вищу освіту	\|	Поняття про компетентність і компетенцію

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.