Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основні проблеми післядипломної освіти

Салімов Р.,Савінов О.,Шинкарчук М.

1) Післядипломна освіта в світової системі освіти

Навчання впродовж всього життя є стратегічним напрямом розвитку світової системи освіти. Тридцять років тому ряд авторитетних міжнародних організацій: Організація економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), ЮНЕСКО, Рада Європи оприлюднили концепцію навчання впродовж життя, а у 1996 році міністрами держав ОЕСР встановлено в якості цілі освітньої політики – „навчання протягом життя для всіх верст населення”. У 2003 році на Берлінської конференції міністрів освіти держав-учасниць Болонського процесу сприяння розвитку безперервної освіти включено до числа основних цілей створення загальноєвропейського освітнього простору.

В середньому 40% населення країн Європи активного віку (24-65 років) приймає участь в освітніх програмах, що стимулюється наданням субсидій, грантів, частковою (до 50%) компенсацією платні за навчання.

Хоча в різних країнах законодавчі підходи до післядипломної освіти (ПО), системам її стимуляції державою відрізняються, але вже склалися головні принципи функціонування ПО, головні з них:

ПО – єдиний засіб конкурентоспроможності держави та підприємства в умовах постіндустріального суспільства;

ПО не може розглядатися як добровільна або додаткова частина освіти, воно є невід’ємною складовою життєвого циклу людини;

ПО є фактором стійкості та демократичності суспільства, вирішення соціальних, демографічних та міграційних проблем тощо;

ПО не має соціальних та вікових обмежень, є гарантією свободи особистості.

Існують і проблеми розвитку ПО. Розширення ЄС не усунуло таки проблеми функціонування інтегрованого ринку праці, як відповідності якості підготовки, визнання дипломів, язикові. Складно визначити перспективний попит на ринку праці в умовах нестабільної кон’юнктури та міжнародної конкуренції, за оцінками спеціалістів рекрутингових агенцій не більше половини підприємств можуть прогнозувати номенклатуру спеціальностей, яки будуть потрібними через один рік. Також існує проблема нерівностей в освіті різних суспільних груп, вирівнювання освітніх шансів повинно бути однією з центральних проблем ПО.

Звичайно, що нашою спільною задачею є інтеграція системи ПО держави до європейської та світової. Нажаль сьогодні рівень такої інтеграції є мінімальним. Розглянемо проблеми ПО в Україні на основі аналізу структури, взаємовідношень її галузевих компонентів та визначимо головні завдання з розвитку системи ПО.

2) Система післядипломної освіти в Україні

В часи СРСР система ПО здебільшого вирішувала завдання підвищення кваліфікації за галузевим принципом, фінансувалася та контролювалася державою.

В умовах ринкової економіці навчальні заклади ПО перейшли в основному до самофінансування, самостійно вирішують питання навчально-методичного забезпечення, контролюються щодо якості навчання тільки на етапах ліцензування.

Але системних структурних змін в системі післядипломної освіти не відбулося. Залишилася галузева спрямованість напрямів ПО (Рис. 1). Структура ПО складається з таких головних гілок як ПО педагогічних кадрів, ПО медичної галузі, ПО державної служби, ПО галузей промисловості, енергетики та транспорту. Ці гилки працюють в основному незалежно (зв’язки на рисунку пунктиром), здебільшого між ними відсутні горизонтальні зв’язки, мають відмінні джерела фінансування.

Рис. 1. Структура системи післядипломної освіти в Україні

Якщо проаналізувати стан ПО галузей промисловості та транспорту, то найбільш розвинутими є системи ПО металургійної, нафтогазової, харчової галузей; залізничного та авіаційного транспорту. Розглянемо структуру галузевої системи ПО, хоча різні галузі мають специфіку, але узагальнений вигляд цієї структури на Рис. 2.

Основні компоненти:

Галузеві навчальні заклади (Інститути підвищення кваліфікації, навчальні центри, яки вже існували. Сучасний рівень кожного з них визначається по-перше фінансовим станом самої галузі, а по-друге спроможністю закладів деверсіфікувати освітню діяльність та розширити номенклатуру освітніх послуг;

Корпоративні навчальні центри. Існують у складі декількох крупних корпорацій (в основному транснаціональних) та транспортних підприємствах. Наприклад навчальні центри фірм Siemens, Scneider Electric. Програми навчання спрямовані на цільову підготовку працівників компанії. Корпоративні центри ще не мають належного рівня в Україні, хоча у світової практиці відношення внутрішнього та зовнішнього принціпів навчання персоналу у межах: 80% - 20%;

Навчальні центри підприємств – виробників. Наприклад навчальний центр „Квазар-мікро”. Програми навчання спрямовані на підготовку персоналу споживачів продукції;

Загальноосвітні університети та інститути. На відміну від інших компонентів галузевої системи ПО займаються не тільки підвищенням кваліфікації, а ї наданням додаткової вищої освіти. Характерним є те, що замовниками послуг університетів за напрямами права, фінансів, менеджменту є підприємства будь-якої галузі.

Узагальнена структура галузевої системи післядипломної освіти наведена на Рис.2.

Рис. 2. Структура галузевої системи післядипломної освіти

Таким чином на галузевих рівнях створені досить потужні системи ПО, яки надають широкий спектр освітніх послуг; сформувалося конкурентне середовище закладів ПО.

Але як і в загальної системи ПО між паралельними гілками структури галузевої системи ПО відсутні горизонтальні зв’язки; не здійснюється моніторингу та контролю якості навчання; конкурентні відносини не завжди мають рівноправний характер.

Такий стан має об’єктивні пояснення. Жодне міністерство та жодна галузь промисловості при існуючих загальнодержавних економічних проблемах не може самотужки забезпечити якісного післядипломного навчання на масовому рівні. Причини відомі:

обмеженість ресурсів: фінансових, кадрових;

технологічне відставання від світового рівня;

відсутність державних дотацій на ПО;

відсутність законодавчої бази в галузі ПО на державному рівні;

відсутність державного контролю з питань якості та методологічного забезпечення ПО.

Головним негативним наслідком такого стану ПО є дисбаланс між попитом та пропозицією кадрів на ринку праці країни в умовах зростання економіки. Здобувачі висококваліфікованих кадрових вакансій за своїм рівнем не відповідають вимогам працедавців, а робочі кваліфікації не влаштовують тих, хто шукає робоче місце. За оцінками спеціалістів кадрових агентств та керівників підприємств різних галузей виробництва на ринку ресурсів праці існує проблема недостачі технічних, економічних, управлінських кадрів. Подібна ситуація є об’єктивною відносно технічних спеціальностей, що пояснюється десятирічною стагнацією виробничого сектора, але по відношенню до економістів та управлінців може бути пояснена тільки недостатньою ефективністю функціонування системи ПО.

Хотілося би приділити увагу особливостям ПО в авіаційної галузі. Авіація завжди була ї остається інноваційною галуззю суспільства, яка більш інших інтегрована до світової системи транспорту.

Тому, на наш погляд, і система післядипломної освіти авіаційної галузі має декілька глибший рівень інтеграції до світових освітніх процесів. Структура системи післядипломної освіти авіаційної галузі наведена на Рис.3.

Взагалі вона відповідає структурі на Рис. 2 та включає: навчально-сертифікаційний центр Державіаслужби; навчальні центри авіакомпаній та підприємств (Аеросвіт, Украерорух); навчальні центри виробників (АНТК „Антонов”); Інститут післядипломного навчання НАУ; Міжнародні заклади ПО (інститути ІАТА, ІСАО).

Діяльність інститутів ІАТА та ІСАО в системі ПО авіаційної галузі надає можливість використання світових стандартів з перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційних спеціалістів, впровадження системи моніторингу якості навчання.

Рис. 3. Структура системи післядипломної освіти авіаційної галузі

Важливим інтеграційним кроком став також процес впровадження в НАУ кредитно-модульної системи (КМС). КМС – модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні двох складових: модульної технології навчання та залікової системи у формі кредитів і охоплює зміст та засоби навчального процесу, форми контролю якості знань та вмінь. При впровадженні КМС були встановлені завдання: адаптація вітчизняної системи освіти до вимог Європейської трансферної системи (ESTS) для забезпечення мобільності у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці; забезпечення можливості навчання за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що за вимогами замовника та вибору студента; стимулювання учасників навчального процесу до досягнення високої якості вищої освіти.

Протягом 2004 – 2005 навчального року КМС була впроваджена на перших курсах НАУ, а у 2005 – 2006 навчальному році повністю використовується у навчальному процесі університету.

Не будемо оцінювати плюси та мінуси впровадження КМС, але цей процес став досить актуальним і для ПО, яка реалізується Інститутом післядипломного навчання НАУ. При переході від традиційного навчання спеціалістів до масового випуску бакалаврів виникає питання про надання бакалавру додаткового комплексу професійних знань, який би надав йому можливість працювати на конкретному виробництві. Не секрет, що випускник – бакалавр після 4 років навчання в університеті не зможе безпосереднє виконувати виробничі обов’язки, якщо і до рівня випускника – спеціаліста з 5 річним стажем навчання виникають нарікання. Перед підприємствами встає проблема адаптації бакалавра до виробничих задач та надання йому додаткових професійних знань. Також підприємству необхідно змінювати всю систему роботи з персоналом, так наприклад:

корегувати штатний розклад з урахуванням які обов’язки можуть виконувати бакалаври, а яки магістри;

змінювати кваліфікаційні вимоги за посадами в галузі освіти;

впроваджувати методики прогнозування попиту молодих спеціалістів різних рівнів;

Існує дві альтернативи додаткового професійного навчання бакалаврів. Перша полягає в організація його безпосередньо на підприємстві з розробкою власних корпоративних навчальних програм. Цей принцип превалює в США, Англії, де більшість підприємств мають корпоративні навчальні центри. Але в цих країнах диплом бакалавра або магістра характеризує не рівень кваліфікації, а рівень освіти. Для отримання кваліфікації інженера, лікаря, адвокату необхідно мати стаж роботи на відповідної посаді та здати екзамен у відповідної професійної спілці.

На даному етапі розвитку корпоративного навчання в Україні реальним шляхом професійної орієнтації бакалавра є продовження його навчання в системі ПО. Якщо перехід до масової підготовки бакалаврів є невідворотнім, то підприємства можуть вирішувати проблему підготовки кадрів наступним чином: серед студентів випускного курсу (4) здійснюється відбір майбутніх працівників і до одержання диплому бакалавру ці студенти переходять на паралельне навчання за однією з програм ПО (700-1000 годин). Фінансування здійснюється за рахунок компанії – замовника.

Кожної бакалаврської спеціальності можливо поставити до відповідності декілька десятків програм ПО, завдяки чому підприємство отримає фахівця відповідного вузького профілю та оптимальним чином використає кошти на його навчання.

Запропоновану методику можливо продемонструвати на прикладі підготовки менеджерів для різних галузей господарства на Рис. 4.

Рис.4. Методика ПО бакалаврів

3) Напрями діяльності з вдосконалення системи ПО

Розробка концептуальної моделі ПО, структура якої би забезпечувала горизонтальні зв’язки між всіма гілками ПО держави та галузевими системами ПО;

Розподіл завдань та повноважень з реалізації цієї моделі між державними управлінськими структурами, міністерством освіти і науки та галузевими міністерствами та організаціями;

Налагодження системи „роботодавець-замовник – виконавець” на державному рівні. По - перше це стимуляція працедавців до навчання персоналу. По – друге держава повинна надавати фінансову допомогу малозабезпеченим верстам населення, стимулювати їх до більш активної участі в системі ПО;

Створення умов для підтримки індивідуальної мотивації до продовженого навчання. ПО відповідає інтересам не тільки держави і роботодавця, а перш за все самої людини, яка адаптується до вимог ринку праці. На сьогоднішній день активність до участі у процесі ПО виявляють найбільш освічені працівники, а необхідно стимулювати тих, для кого це ще більш необхідно;

Впровадження державного стандарту ПО, як спільного продукту суб’єктів освітнього процесу в якості правової і соціальної норми. Але ні в якому ступені ні комплексу норм, що обмежують та забороняють.

Для впровадження державного стандарту ПО погодження глосарію термінов в галузі ПО. Наприклад: навчання впродовж всього життя, післядипломна освіта, додаткова професійна освіта, продовжена освіта.

ОСВІТА ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ: СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА

У справі об’єднання людства на основі певних ціннісних підстав і цільових орієнтирів, безумовно, одним із пріоритетних чинників стає безперервна освіта. Безперервність виступає у сучасному культурно-освітньому контексті як ідея, принцип навчання, якість освітнього процесу, умова становлення людини.

За останні десятиліття кардинально змінилася система генерації й передачі знань, а їх обсяг багаторазово зріс. Сьогодні не можна за один раз, навіть за 5 або 6 років, підготувати людину до професійної діяльності на все життя. Нині щорічно обновляється близько 5 % теоретичних і 20 % професійних знань.

Одиниця виміру старіння знань фахівця, прийнята у США – період „напіврозпаду” компетентності, тобто зниження її на 50 % унаслідок появи нової інформації, показує, що за багатьма професіями цей період настає менш ніж через 5 років, тобто стосовно до нашої системи вищої освіти часто раніше, ніж закінчується навчання. Вирішення проблеми полягає в переході до освіти протягом життя, де базова освіта періодично повинна доповнюватися програмами додаткової освіти й організується не як кінцева, завершена, а лише як основа, фундамент, що доповнюється іншими програмами. Це вимагає, що випускник вузу крім отриманих знань у вузькій професії повинен на студентській лаві розвинути свої здатності до навчання протягом усього професійного життя, розвинути навички комунікації, адаптивності, самовдосконалення, організаційної й групової ефективності та низку інших якостей.

Для визначення поняття безперервної освіти використовується низка термінів. У сучасній літературі можна зустріти такі стійкі сполучення: „освіта дорослих” (adult education); „продовжена освіта” (continuing education); „подальша освіта” (further education); „відновлювана освіта” (recurrent education) як освіта протягом всього життя шляхом чергування навчання з іншими видами діяльності, головним чином з роботою; „перманентна освіта” (permanent education); „освіта протягом життя” (lifelong education); „навчання протягом життя” (lifelong learning). У кожному з цих термінів зроблено акцент на певній стороні явища, але загальною є ідея довічної незавершеності освіти для дорослої людини.

Проблематику безперервної освіти можна умовно розділити на дві основні сфери. Перша пов’язана з побудовою системи безперервної освіти як частини соціальної практики (соціально-освітній аспект безперервної освіти), друга – із процесом засвоєння людиною нового життєвого, соціального, професійного досвіду. Саме тому в другій половині 90-их років XX століття у сфері освіти дорослих було проголошено сполучення принципу безперервності освіти із принципом навчання протягом життя і формуванням суспільства знань. Тим самим зроблена спроба закріпити у суспільній свідомості розуміння взаємної відповідальності суспільства, держави й особистості за розвиток освітніх процесів.

Серед функцій безперервної освіти виділяють: розвиваючу (задоволення духовних запитів особистості, потреб творчого зростання); компенсуючу (заповнення пробілів у базовій освіті); адаптивну (оперативна підготовка й перепідготовка в умовах мінливої виробничої й соціальної ситуації); інтегруючу в незнайомий культурний контекст; функцію ресоціалізації (повторної соціалізації).

У змісті безперервної освіти прийнято виділяти три основні значимі компоненти, пов’язані з навчанням дорослого населення: навчання грамотності в широкому сенсі, включаючи комп’ютерну, функціональну, соціальну та ін.; професійне навчання, що включає професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації (job qualification); загальнокультурну додаткову освіту, не пов’язану із трудовою діяльністю (life qualification).

Світовий досвід

Європейська Комісія об’єднала різні освітні й навчальні ініціативи в єдину Програму навчання протягом життя (Lifelong Learning Programme). Ця програма прийшла на зміну програмам професійного та дистанційного навчання, що існували до 2006 року.

Навчання протягом життя має на увазі зростання інвестицій у людей і знання; набуття основних навичок, включаючи цифрову грамотність і розширення можливості для інноваційної, більш гнучкої форми навчання. Мета полягає в тому, щоб забезпечити людей будь-якого віку рівним і відкритим доступом до якісного навчання. Навчання протягом життя охоплює все цілеспрямоване навчання, формальне чи неформальне, з метою розширення знань, поліпшення навичок і компетентності.

Рада Європи затвердила навчання протягом життя як один з основних компонентів європейської соціальної моделі. Таке навчання не обмежується лише сферою освіти; воно також є критичним чинником у сферах зайнятості й соціального забезпечення, економічного зростання і конкурентоспроможності[1].

Європейська стратегія зайнятості (European employment strategy)[2], погоджена 22 липня 2003 р., визначила керівні принципи політики розвитку навчання протягом життя. Ці керівні принципи закликають країни ЄС звернути увагу на дефіцит робочої сили з відповідними навичками і заохочують їх здійснювати всебічні стратегії навчання протягом життя, щоб озброїти громадян навичками, необхідними у сучасній економіці. Керівні принципи визначають необхідність збільшення інвестицій в людські ресурси, особливо через навчання дорослих підприємствами.

Стан розвитку освіти протягом життя постійно перебуває в центрі уваги різноманітних європейський інститутів. Зокрема, регулярно проводяться відповідні статистичні дослідження. В одному з останніх цільова група для отримання статистичних даних щодо навчання протягом життя включає людей у віці між 25 і 64 роками і обмежується періодом чотирьох тижнів перед опитуванням. Дані наведено за оглядом „Quality Report on the European Union Labour Force Survey 2007”[3].

У 2007 р. відсоток людей віком від 25 до 64 років, задіяних у різноманітних формах навчання протягом життя, складав 9,7 % у межах ЄС. Це на 1,2 % вище, ніж у 2003 році. Серед жінок цей відсоток (10,6 %) вищий, ніж серед чоловіків (8,8 %). Найбільш високий відсоток громадян, задіяних у різних формах навчання протягом життя, у Швеції, Данії, Великобританії та Фінляндії – від 23 % до 32 %. Найнижчі показники у Болгарії та Румунії – менше 2 % .

Відсоток усіх підприємств, що забезпечили навчання своїм працівникам, сткладає від 21 % у Греції до 90 % у Великобританії та 60 % в середньому по ЄС. Позитивна динаміка спостерігається в більшості країн, що в останні роки приєдналися до ЄС. Початкове професійне навчання в межах підприємств найбільш розвинене у Німеччині, Великобританії, Австрії, Данії, Нідерландах, Італії та Франції – близько 50 % підприємств, у той час, як у більшості інших країн ЄС воно практикується не більше, як на 10 % підприємств .

Дуже показовою є кореляція між рівнем попередньої освіти та ступенем залученням до навчання дорослого населення віком від 25 до 64 років, що свідчить про більші можливості й більшу схильність до продовження навчання людей з вищим рівнем попередньої освіти (Рис. 1).

Освіта протягом життя в усьому світі й особливо в розвинених країнах стає усе більш важливою сферою освітніх послуг. На сьогодні існують наступні три основні форми освіти:

формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки;

неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіти дорослих, у лекторіях товариства „Знання”, по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання;

інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку.

За цілями, що ставляться й реалізуються в системі неперервної освіти, її умовно можна поділити на три складові:

Перша складова системи неперервної освіти – додаткова професійна освіта – сприяє формуванню професійної основи кадрового потенціалу сучасної високотехнологічної економіки. Споживачами послуг даної частини системи неперервної освіти є соціально адаптована частина населення, яка отримує освіту послідовно на всіх її рівнях.

Друга частина системи освіти протягом життя забезпечує різноманітним групам населення можливість адаптуватися до мінливих умов життя. Ця підсистема передбачає освіту, спрямовану на адаптацію й реабілітацію соціальних і професійних груп, не здатних самостійно пристосуватися до швидкозмінного соціального середовища. Крім того, до цієї підсистеми залучаються громадяни, що не мають в силу різних причин доступу до формальної системи професійної освіти, що створює для них загрозу десоціалізації.

Третя складова системи освіти дорослих забезпечує задоволення різноманітних індивідуальних освітніх потреб громадян, наприклад, мовну підготовку, отримання психологічних, культурологічних та інших знань, комунікативних навичок, спеціальних умінь тощо.

До формалізованих структур додаткової професійної освіти примикають різні неформальні структури (тренінгові групи, підготовка й перепідготовка на підприємствах тощо), які іноді діють на базі формалізованих структур, а нерідко утворюються неформально, як правило, на короткий термін. Також до цієї системи примикає відкрита освіта в різних її формах і дистанційне навчання.

Ефективним засобом розвитку системи безперервної освіти є створення корпоративних університетів, що забезпечують чергування одержання фундаментальних знань із практичною діяльністю. Розвиток безперервної освіти дозволяє створювати умови для формування гнучких освітніх траєкторій і вирівнювання доступу до якісної освіти на всіх рівнях освітньої системи, забезпечує набір освітніх послуг, що відповідають динамічному розвитку потреб особистості, суспільства, економіки.

Зростаюче різноманіття пізнавально-інформаційних запитів різних верств населення неможливо задовольнити в рамках існуючих форм традиційної освіти. Загострюється проблема невідповідності сформованої системи освіти новим потребам суспільства й людини. Це породжує вимогу іншого підходу до організації масової освітньої діяльності дорослих – навчання повинне відповідати різнорівневим інтересам і можливостям громадян, органічно вписуватися в їхній спосіб життя, враховувати специфіку запитів того чи іншого контингенту й навіть окремих груп населення. Процеси безперервної освіти розуміються тепер не тільки як „навчання протягом життя” (lifelong learning), а й як „навчання шириною в життя” (lifewide learning). Останнє акцентує увагу на розмаїтості видів освіти – формальній, неформальній, інформальній, – які супроводжують будь-яку сферу життєдіяльності сучасної людини.

Освіта протягом життя покликана підвищувати рівень загальних знань і розширювати можливості участі громадян у культурній, соціальній і політичній діяльності країни. Вона повинна внести вклад у подальшу демократизацію суспільства, а також сприяти посиленню позиції людини в професійній діяльності.

У цих умовах необхідний новий погляд на роль і значення неперервної освіти, яка відповідає сучасним освітнім потребам. Неформальна освіта, хоча й може плануватися „зверху”, але реально виникає й здійснюється тільки як відповідь на конкретний освітній запит „знизу”. При цьому активність учнів підтримується „зсередини” за рахунок реалізації їхніх актуальних інтересів і потреб.

Поняття неформальної освіти дорослих частково збігається з такими поняттями, як „додаткова” і „продовжена” освіта. Однак саме неформальна освіта, як ніяка інша, безпосередньо відображає й задовольняє особистісні потреби й запити індивідуума, мобілізуючи тим самим його природну здатність до самовдосконалення, до духовного внутрішнього зростання. Таким чином, створення системи неформальної освіти може забезпечити умови для самореалізації кожної особистості, морального вдосконалення за рахунок надання широких можливостей у виборі напряму й форм освітньої діяльності, як у професійній сфері, так і в різних сферах дозвілля.

Назріла необхідність у розробці теоретично обґрунтованих, практично значимих і переконливих концептуальних підходів до організації системи неперервної освіти в Україні. Однією з найбільш істотних проблем становлення системи неперервної освіти є подолання стереотипу ставлення до неформальної освіти як мало важливої й несуттєвої. Нерозуміння специфіки неформальної освіти та її соціального потенціалу (порівняно з традиційною шкільною або вищою освітою) породжується недостатньою увагою до вивчення проблем освіти дорослих. Необхідно в масштабах країни проаналізувати діяльність сформованої сфери нетрадиційних видів і форм освітньої діяльності дорослих. Це дозволить виявити специфіку неформальної пізнавальної й навчальної діяльності різного контингенту дорослих, мотиваційні особливості й механізми самоорганізації цієї діяльності.

На жаль, в Україні освіта протягом життя перебуває у зародковому стані. Існують поодинокі стохастичні явища, але будь-яка системність практично відсутня. Закон України „Про позашкільну освіту” жодним чином не вирішує цієї проблеми, оскільки не врегульовує питання інтеграції позашкільної освіти в загальну освітню системи країни, залишаючи осторонь ключові проблеми забезпечення і контролю якості та визнання неформальної освіти. Не існує офіційної статистики з цього питання, відсутні спеціальні концепції та програми. Навчання протягом життя виходить на чільні позиції у світових освітніх процесах – це диктується базовими тенденціями сучасного розвитку людства. Тому для України вкрай важливо найближчим часом вжити дієві заходи для подолання відставання у цій сфері.

Висновки та пропозиції щодо вирішення основних проблем розвитку системи освіти протягом життя в Україні

Навчання протягом життя на національному рівні повинне бути визначене як повноправне освітнє поле з відповідною увагою до контролю й перевірки якості та забезпеченням визнання різноманітних форм освіти. На часі розробка Концепції та Програми розвитку в Україні системи освіти протягом життя, в яких потрібно визначити наступні ключові моменти.

Визначення моделей для оцінки й визнання попереднього навчання.

Зв’язок національних моделей для визнання попереднього навчання з європейською структурою кваліфікацій, збільшення порівнянності й прозорості.

Створення критеріїв та механізмів визнання й утвердження неформальних видів освіти в навчальній та професійній діяльності.

Визначення основних навичок і ключових компетенцій. Скорочення істотних розходжень з країнами ЄС у сфері основних навичок і ключових компетенцій.

Підготовка персоналу для системи навчання протягом життя за наступними напрямами діяльності:

викладання;

управління;

науково-аналітичне забезпечення;

використання новітніх технологій;

планування навчальних програм;

підтримка (технічна, адміністративна, організаційна).

Відділ гуманітарної політики

(М. Карпенко)

[1] Making a European area of lifelong learning a reality. – http://ec.europa.eu/education/

[2] European Employment Strategy. – http://ec.europa.eu/social/main.jsp?catId=101&langId=en.

[3] Quality Report on the European Union Labour Force Survey 2007. – http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-RA-09-015/EN/KS-RA-09-015-EN.PDF

[4] Adult education trends and issues in Europe. – http://ec.europa.eu/education/pdf/doc268_en.pdf

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Леція 10 : Самоосвіта. Методичний супровід самоосвіти педагога

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.