Історія і сучасність неперервної освіти.

Ідея неперервної освіти – почала активно досліджуватися в XX столітті, але її витоки можна знайти у працях видатних вчених-філософів – Конфуція, Сократа, Аристотеля, Платона, Сенека, Геракліта, які пов’язували неперервну освіту з досягненням повноти розвитку людини. За ствердженням Г.П. Зінченко, поняття «неперервна освіта» вперше використано в 1968 році в матеріалах генеральної конференції ЮНЕСКО, а після видання докладу в 1972 році під керівництвом Е. Фора на тему «Вчитися, щоб існувати» було прийнято рішення ЮНЕСКО, визнати неперервну освіту як основну концепцію для нововведень або реформ освіти в усіх країнах світу. В середині 1970-х років ідея неперервної освіти знаходить підтримку майже в усіх країнах світу та стає основним принципом освітніх реформ [3].

Аналізуючи різні джерела, щодо проблеми неперервності освіти можна зробити висновки: по- перше активний розвиток неперервної освіти викликано науково-технічним прогресом, економічними, політичними, соціальними змінами. По-друге, існує три погляди на сутність неперервності освіти: 1) традиційний – в неперервній освіті вбачають професійну освіту дорослих яка покликана заповнювати прогалини в знаннях після закінчення навчання або модернізації виробництва. Розглядається як додаткова освіта – «освіта на все життя»; 2) педагогічно організовані формальні структури – явище освіти розглядають як процес навчання протягом життя «вчитися все життя» (курси, заочне, вечірнє навчання, кружки); 3) навчанняякпотреба особистості – прагнення до постійного пізнання себе і навколишнього світу є найбільшацінність «освіта через все життя». Ціллю неперервної освіти в останньому випадку є –всебічний розвиток людини (включаючи саморозвиток), його біологічний, соціальний, духовнийпотенціал і, як наслідок, розвиток культури.

Третій підхід беремо за основу , де концепція неперервної освіти виховує у громадян постійну потребу набувати нові знання, оволодівати методологічною та рефлексивною культурою, формувати такі особистісні якості, які допомагають пересічній людині у процесі навчання або самонавчання самостійно будувати вектор свого інтелектуального розвитку упродовж усього життя. Адже становлення особистості, як стверджував Я.А. Каменський, відбувається як під час її соціально-психологічного і фізіологічного дозрівання, розквіту та стабілізації, так і під час старіння організму.

Тож якого учня можна назвати дорослим? Визначаючи поняття дорослої людини важливо підкреслити її відмінність від недорослої і ті основні характерні риси, які обумовлюють специфіку її навчання.

На перший погляд, основною характерною рисою дорослої людини є її природний вік. Дійсно , багато вчених намагаються встановити певні вікові межі періоду дорослості. Російський дослідник С.І. Змійов [4], посилаючись на висновки інших вчених зазначає, що період дорослості це: 18-40 років (К.Степанова), 16-70 років (Ю.Кулюткін), 21-65 років (Д.Бромлі, Б. Анан’єв). У роботі М. Полякової зазначено, що соціальна зрілість особистості настає у 18-21-23 років. Але все-таки більшість учених акцентує свою увагу не

безпосередньо на віці, а на соціально-психологічні особливості дорослої людини, які відрізняють її від недорослої (дітей і підлітків). Однак не можна випустити з уваги й фізіологічні фактори, і ступінь сформованості волі людини, та її здатність критично оцінювати довкілля. Тож ми погоджуємося з визначенням Сергія Змійова, що доросла людина – це особа,що володіє достатнім ступенем фізіологічної, психологічної, соціальної, моральної зрілості, економічної незалежності й внутрішньої волі для відповідального самокерованого поводження [4]. Таким чином, до дорослої людини можна віднести людину будь-якого віку, що відповідає зазначеним характеристикам. Названі риси, проявляючись у процесі навчання, визначають специфіку навчання дорослих людей, і основні особливості дорослого учня.

Проблему навчання дорослих досліджували і продовжують досліджувати В.М. Буренко, С.І. Змійов, М.Ш. Ноулз, А.О. Пинт, М.В. Полякова, Р.М. Сміт [1, 3, 4, 5, 6, 8] та багато інших вчених, адже освіта дорослих в наш час виступає , як одна з найбільш актуальних теоретичних і практичних проблем. Від її вирішення залежить рівень економічного і соціального розвитку суспільства. На питання чому саме освіта дорослих є найбільш актуальною Марк Махлін зазначає: по-перше, школа (загальноосвітня, спеціальна, вища) працює на перспективу, результати її роботи виявляються згодом, а освіта дорослих дає ефект майже одночасно з навчанням. По-друге, навчання в школах займає 10-15 років життя підростаючого покоління, а дорослі люди зберігають високу життєву і виробничу активність 25-30 і більше років, отже інвестиції в освіту дорослих є найбільш рентабельними. Тож освіта дорослих висуває вимоги до шкіл встановлюючи їм завдання – підготовка учнів до неперервної освіти і самоосвіти, бо успіх в освіті дорослого більшою мірою залежить від вміння вчитися самостійно [7].

Г.Даве вважає, що «неперервна освіта – це процес особистісного, соціального і професійного розвитку індивіда протягом його життя, здійснюваний із метою удосконалювання якості життя як індивідів, так і їхніх общин. Це всеосяжний об’єднуюча ідея, що включає формальне, позаформальное і неформальне навчання, здійснюване з метою придбання й удосконалювання просвітництва, а також досягнення як можна більш повного розвитку різноманітних сторін життя на різних її щаблях. Вона пов’язана як із розвитком особистості, так і із соціальним прогресом. От чому такі ідеї, як «учитися бути» і « суспільство, що навчається » асоціюються з цією концепцією»

О.П.Владиславлев: «Під неперервною освітою ми розуміємо систематичну, цілеспрямовану діяльність по одержанню й удосконалюванню знань, умінь і навичок як у будь-яких видах загальних і спеціальних навчальних закладів, так і шляхом самоосвіти» [2]

Н.Г.Ничкало вважає, що «поштовхом для створення теорії неперервної освіти стала глобальна концепція єдності світу, згідно з якою всі структурні частини людської цивілізації тісно взаємозв’язані і взаємозумовлені. І саме Людина є найважливішою цінністю, найважливішою умовою і найпотужнішим «виробником» всього, що потрібно для життя на планеті Земля» [ 8 ]

Відповідно до визначення Р. Даве, неперервна освіта – це «усестороннє поняття, що включає формальне, неформальне і (кіно, радіо, відео, телебачення, книги і т. ін.) навчання індивіда з метою досягнення ним якнайповнішого розвитку в особовому, соціальному і професійному житті, що продовжується протягом всього його життя. Воно є всеосяжним і включає навчання, яке має місце удома, в школі, в соціальному житті і на робочому місці, через засоби масової інформації і за допомогою інших ситуацій і структур, з метою отримання і вдосконалення освіти»

Польські фахівці 3. Людкевіч і Ю. Пултужицки пишуть, що «неперервна освіта полягає не стільки в неперервному процесі навчання, скільки в такому вивченні задачі мети окремих елементів учбової системи, які могли б привести до максимального ефекту неперервної освіти, який би був набагато значнішим, ніж сума результатів, досягнутих окремими елементами освіти. Якщо ця умова дотримуватиметься, то тоді можна сказати, що в системі освіти реалізований принцип неперервності» [11]

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перспективи розвитку дистанційного навчання	\|	Поняття про андрагогіку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.