Тема 3-4.(2год.)Організація соціологічних досліджень, методи збору та аналізу соціологічної інформації.

Таблиця 14 Розвиток соціологічної думки в Україні

М.С. Грушевський своїми працями завершує важливий етап розвитку соціологічної думки в Україні та упевнено накреслює активні напрями її подальшого розвитку. Отже, заслугою М. Грушевського було сприяння оволодінню українською наукою історико-соціологічним методом дослідження, теоретичний та практичний його розвиток, а також поширення досвіду навчально-популяризаційної діяльності.

Соціологічний метод Драгоманова включав різноманітні способи дослідження й наукову критику. У процесі фактологічного і джерелознавчого аналізу він використовує процедуру деідеологізації і розглядає наукові теорії в історико-соціальному контексті з урахуванням особливостей епохи, її соціальних, політичних, національних і філософських тенденцій. Він широко застосовує порівняльний метод, зіставляючи не тільки представників різних етнічних чи соціальних груп, а й самі ці групи в різні історичні періодиВіннаголошував на тому, що будь-які зусилля особистостей чи соціальних груп, навіть урядів і держав, не в змозі загальмувати, а тим більше надати зворотного напрямку об’єктивним історичним процесам. Прогрес суспільних відносин М. Драгоманов розумів у скасуванні особистої неволі, панщини, виняткового значення надавав громадським порядкам, які потрібно змінювати так, щоб навіть недобрій людині було важко робити щось зле, а добрій легко робити добре.

Володимир Лесевич(1837—1905) — найвидатніший вітчизняний позитивіст; з’ясовував сутність соціології, її місце в системі наук, питання прогресу. На його думку, соціологія вивчає суспільні явища, що неминуче підпорядковані природним законам,а філософія, історія, політична економія є її галузями. Досліджуючи суспільний розвиток, В. Лесевич дійшов висновку, що соціальні трансформації приводять не лише до матеріального покращання побуту, що є результатом зростання влади людини над природою, але й до поступового переважання вищих людських здібностей. Отже, розвиток суспільства має прогресивний характер, а головним елементом у процесі досягнення ідеалу є розумова діяльність.

Друга половина ХІХ ст. стала справжнім розквітом соціологічної думки в Україні. Сергій Подолинський, Іван Франко, Олександр Потебня, Микола Зіберта інші обґрунтували ряд положень щодо ролі особи в історії, перебудови суспільства на справедливих засадах, механізму діяльності самоврядних общин, прогнозування соціально-демографічного вибуху, шляхів національного визволення.

Сергій Подолинський(1850—1981) вивчав розвиток праці як основного соціального процесу, розвиток соціально-трудових відносин. Одним з вимірів соціальної стратифікації, умов соціальної мобільності Подолинський уважає належність до національності. Основоположну причину соціальної диференціації суспільства, соціальної нерівності вчений убачає в додатковій вартості, у несправедливостях організації праці, у тому, що безпосередній виробник працює не на себе, а на свого господаря.

Багато цінних для соціології ідей висловив Іван Франко (1856—1916). На його думку, соціологія має вивчати еволюцію суспільства, розвиток суспільної праці, людину як суспільну істоту. Соціологія є одною з форм просвітництва народу, вона має допомагати зрозуміти людині своє місце в суспільстві, інтереси, мету існування, і в цьому її практичне значення.Основним рушієм еволюції І. Франко визнавав боротьбу за існування, яка за умов суспільства постає у формі спільної праці, що спонукає людей до вдосконалення економічних відносин.

Олександр Потебня(1835—1891) вивчав соціологічну сутність категорій «народ» і «народність», взаємовплив народів, співвідношення народності та ідеї національності. Народ є творцем мови, і мова зумовлює національну специфіку народу. Кожна народність має право на саморозвиток та виникає час від часу як задум окремих осіб чи груп зробити відмітні риси народу визначною засадою діяльності окремих представників чи уряду цього народу, аби звеличити їхню діяльність, надати їм більшої сили.

Микола Зібер(1844—1888), видатний економіст і соціолог, вивчаючи суспільство і суспільний розвиток, наголошував на тому, що не існування індивідів зумовлює існування суспільства, а навпаки, суспільство визначає становище індивіда. Досліджуючи чинники індивідуальної свободи особи, учений дійшов висновку, що характер праці у цьому є визначальним, що саме за умов випадкової і непостійної трудової зайнятості людина фактично позбавлена свободи. У розвитку суспільства він визначив низку щаблів і, порівнюючи їх, проаналізував общинне та капіталістичне господарювання, вивчав проблеми народонаселення і, використовуючи статистичні дані, критикував теорію Т. Мальтуса.

Фундаментальні соціологічні дослідження були здійснені в Україні на початку ХХ ст. видатним істориком, політологом, соціологом та політичним діячемМ.С. Грушевським(1866—1934). На його думку, соціально-політичний процес однаково визначається біологічною, економічною та психологічною сферами, асуспільний розвиток полягає у певному чергуванні двох протилежних інстинктів — колективістського (солідарності) та індивідуального. Він висловлював твердження, що сенс трансформації людського суспільства полягає у послідовному переході від традиційних форм до індустріальних, модернізованих, що, таким чином, створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації суспільства. Виходячи з об’єктивних засад соціологічних знань, спираючись на історичні факти, удаючись до методу історичного порівняння, Грушевський намагався дати відповідь на питання: що таке людське суспільство, якими є закони його розвитку і прогресу?

Українські автори та твори	Період теоретичних розробок	Основні соціологічні ідеї
Г.Сковорода (1733—1794) та інші	ХVІІІ ст.	· Рівність між людьми · Права людини на щастя та свободу · Виховання людини через самовиховання · Самореалізація індивіда через «сродну працю»
М. П. Драгоманов (1841—1895), І. Я. Франко (1856—1916) та інші	Початок ХХ ст.	· Рівність та справедливість · Конституційне право людини та суспільства · Самоврядування · Прогнозування соціально-демографічного розвитку · Національне визволення
М. С. Грушевський (1866—1934) — «Початки громадянства (генетична соціологія)»	Початок ХХ ст.	· Сутність суспільства та його генеза · Трансформація суспільства від традиційних форм до індустріальних · Спеціалізація праці та перетворення людини · Якісні характеристики українсь- кої нації · Необхідність незалежної, національної церкви

Дмитро Донцов(1883—1973) був політиком, і його соціологічні розробки більше стосуються політичної соціології. Він відкидає віру в розум на користь волі, що рухає світом і є ціллю у собі, тому є рушійною силою людської діяльності. На цьому Д. Донцов будував свою ідеологію волевого націоналізму та стверджував, що держава має три складові:землю, народ, владу (остання — найважливіша, від неї залежить воля держави). До того ж, на його думку, народ залежно від природних здібностей поділяється на вищі і нижчі касти. Ідеалом провідної касти є сильна влада, підвладної — «безначальство».

Підвалинами націоналізму в Донцова є боротьба за волю, зміцнення волі нації до життя, до влади, до експансії, де перемагає сильніша нація. Він поділяє народи на вищі та нижчі, на такі, що вміють правити іншими й собою, і такі, що цього не вміють. Соціальна нерівність, на думку Донцова, існує не тільки між окремими націями, а й у самій нації. Очолює націю каста кращих її представників, яка має свої привілеї й тягарі, а її метою є захист рідної землі. В той же час, він стверджував, що ціллю підвладної касти - праця на своєму лану для себе і своєї родини.

Головною теоретичною концепцією соціолога В’ячеслава Липинського(1882—1931) булатеорія організації національних еліт. Кожна нація твориться елітою (аристо-
кратією), котра здобула владу у своєму суспільстві. Без національної аристократії, здатної організувати пасивну більшість нації та захистити її від зовнішньої небезпеки, немає і не може бути нації. Успішне ж функціонування еліт потребує їх постійного поповнення й оновлення. Він указав на три методи організації національної аристократії: класократія, охлократія і демократія. Протилежними полюсами соціальної структури за цією концепцією є активна меншість, тобто аристократія, і громадянство — частина населення держави, яке поділене на класи і стани, веде постійну боротьбу за владу та не має безпосередньої змоги використовувати фізичний примус для здійснення своїх бажань.

Найліпшим методом організації національних еліт В. Липинський уважав класократичний, коли аристократія формується і приходить до керівництва через загальні вибори найліпших представників різноманітних класів і станів. Охлократія характеризується тим, що активна меншість твориться шляхом організації різнокласових елементів у одній верстві, яка необмежено панує над даним громадянством. Демократичний лад він назвав хаотичним, бо правляча еліта (купці, фінансисти, інтелігенція) використовує методи парламентарної демократії.

У соціологічній проблематиці видатного українського мислителя Володимира Винниченка(1880—1951) чільне місце посідає питання про характер української нації і державності. Безбуржуазність, відсутність національних експлуататорських класів розглядається як основна характерна риса української нації.Крім того, він вивчає суть «національного героя», харизматичної особи, яка відіграє провідну роль у період великих національно-соціальних потрясінь.

В. Винниченко розробив власну політико-соціологічну концепцію, яка дістала назву «колектократії». Сутність її полягає в тому, що із глухого кута, в який потрапило тогочасне суспільство через недосконалість соціально-господарчої форми власної структури, могла вивести його перебудова на правдиво-кооперативну суспільну форму — колектократію.

Степан Рудницький(1877—1937) дотримувався думки, що в соціальному світі, як і у світі природи, точиться боротьба за існування в різних формах: міжіндивідній, класовій, расовій, національній. Між расами і між народами точиться постійна боротьба, в якій виживає сильніший. Нація є рушієм розвитку людства, бо без неї неможливий будь-який соціально-політичний прогрес. Націю він визначає як групу людей, об’єднаних притаманних лише їм рисами:

- антропологічна расовість (своєрідна будова і вигляд тіла);

- самостійна мова (у купі з літературою, наукою);

- питомі історичні тенденції і прагнення;

- питома культура (як матеріальна, так і духовна);

- питомасуцільна національна територія, на якій була, є або може бути питома національна держава.

С. Рудницький виходив з того, що через утрату державності влада, клас великих земельних власників, міщанство, буржуазія, пролетаріат, церковна ієрархія в Україні були неукраїнськими. Завжди українським залишалося лише селянствотому інтереси селянства й усього народу тотожні.

Становлення вітчизняної соціології стимулювалося логікою розвитку самої соціологічної думки. Відчувалася гостра потреба в практичних рекомендаціях щодо розв’язання багатьох економічних, організаційних та соціальних проблем, зокрема, відродження та реконструкції промислових підприємств. З’явилася цілком нова галузь науки — соціотехніка, орієнтована на запровадження інноваційних заходів з наукової організації праці. Велике значення у становленні цієї галузі знань мали праці російського вченого Олексія Гастєва. На його думку, наука про організацію праці має створюватися на стику соціальних і природничих наук, у яких вона запозичує експериментальні методи, орієнтацію на вивчення реальних фактів.Зважаючи на реальні потреби виробництва, О. Гастєв пропонував замінити стару теоретичну соціологію прикладною «соціальною інженерією».

Особливістю розвитку української соціологічної думки є те, що він за часів колишнього СРСР відбувався під сильним ідеологічним тиском і за свідомого гальмування дослідницьких міркувань, штучного роз’єднання вчених на тих, хто працював на батьківщині, і тих, хто був змушений перебувати в еміграції. Тоталітарному режиму не потрібні були соціологічні дослідження, бо вони, спираючись на точні факти, суперечили пропаганді так званих соціалістичних досягнень. Ініціаторів і прихильників спроб започаткувати відповідні соціологічні інституції піддавали репресіям, а саму ідею засуджували як вияв буржуазного націоналізму. На соціологію наліпили ярлик «буржуазної науки», вона втратила самостійність, а незабаром перестала існувати як соціальний інститут. Окремі соціологічні проблеми досліджувалися в рамках суміжних дисциплін: історичного матеріалізму, психології, статистики, демографії. Проте вільний від ідеологічного тиску розвиток української соціологічної думки за кордоном мав вагомі результати — з’явилися соціологічні праці, які стали науковою класикою.

Зі зміною політичної ситуації в кінці 50-х — на початку 60-х рр. ХХ ст. розпочинається відродження соціології. У цей час проводяться соціологічні дослідження впливу НТП на соціально-професійний склад робітників, їх ставлення до праці. Широкого розвитку набуло соціальне планування. Плани соціально-економічного розвитку розроблялися для підприємств, міст, цілих регіонів. Це сприяло вдосконаленню методики соціологічних досліджень, отриманню практичних навичок цих досліджень соціологами-самоуками. Було одержано багато фактичного матеріалу про реальну соціальну дійсність у СРСР. Від 1968 р. соціологія розвивається в Україні як окрема наука.

У середині 80-х рр., з початком революційного оновлення суспільства, усвідомлюється нагальна потреба в соціологічних дослідженнях, змінюється ставлення до соціології, суттєво переглядається багато усталених у радянській науці поглядів на суспільство. Це зумовлювалося передовсім необхідністю наукового осмислювання сучасних трансформаційних соціальних процесів. 90-ті рр. в розвитку української соціології позначені її інституціалізацією як однієї з провідних суспільних наук.

Першою соціологічною установою в Україні був створений в 1990 р.Інститут соціології, який очолив відомий філософ Мирослав Попович. Головна тематика досліджень— виявлення закономірностей і тенденцій розвитку українського суспільства в національному й міжнародному контексті. Основними напрямками розвитку української соціологічної думки нині є:

- відновлення традиції розвитку соціології у контексті історії і національно-культурних особливостей;

- використання здобутків світової соціології для розв’язання проблем і задоволення потреб українського суспільства;

- дослідження трансформації старої та становлення нової систем соціальних цінностей, норм та інститутів у її зв’язку з національним менталітетом;

- дослідження в контексті радикальних суспільних змін тих процесів, що відбуваються на рівні особистості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ієрархія потреб за А. Маслоу	\|	Суспільна думка як об’єкт соціологічного аналізу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.