• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організація та облік безготівкових міжнародних розрахунків

12.4.1. Запровадження кореспондентських відносин. Організація міжнародних розрахунків припускає вибір видів і способів платежу, валютної ціни, валюти платежу і форми розрахунків. У міжнародних торгових розрахунках переважно використовується валюта країни партнера-резидента України, або вільно конвертована валюта.

Операції комерційного банку з іноземною валютою можна розподілити на три групи:

1. Операції, що здійснюються за ініціативою банків-кореспондентів (“зовнішні” операції).

2. Операції, що здійснюються з ініціативи клієнта (клієнтські операції).

3. Операції, що здійснюються з ініціативи банку (внутрішньобанківські операції).

Допершої групи належать:

а) операції, що відображають зміну стану коррахунків банку;

б) операції, пов'язані з надходженням коштів (у тому числі валютної виручки) на рахунки клієнтів банку через коррахунки в інших банках.

Додругої групи належить велика кількість операцій, що ініціюються клієнтами. Найбільш розповсюдженими з них є:

а) відкриття і закриття валютних рахунків клієнтів;

б) переказ валюти в інші фінансові установи (банк);

в) переказ валюти клієнту того ж банку;

г) видача готівкової валюти клієнту;

д) прийом готівкової валюти від клієнта;

е) купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта. Дотретьої групи належать такі операції:

а) операції, пов'язані з одержанням і видачею міжбанківських кредитів;

б) купівля та продаж банком валюти на біржі;

в) безумовна конвертація фіксованої частини валютної виручки клієнта після закінчення строку переказу клієнтом цих грошей;

г) нарахування і відрахування відсотків за розрахунками, позичковими і депозитними рахунками клієнтів у іноземній валюті;

д) відкриття та закриття внутрішньобанківських (внутрішніх) особових рахунків для обліку операцій в іноземній валюті (рахунки конверсії, комісії, доходів і видатків банку і т. ін.);

е) внутрішньобанківський переказ валюти (з одного внутрішнього рахунку на інший);

ж) переоцінка залишку на валютних рахунках.

Особлива увага приділяється безготівковим міжнародним розрахункам як торговим операціям банку.

Для розрахунків між банками в іноземній валюті доцільно мати прямі кореспондентські відносини з банками-нерезидентами або (якщо нормативи не дозволяють чи немає іншої потреби) відкрити кореспондентський рахунок у іноземній валюті в уповноваженому українському банку.

Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками, мета яких — здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одному. Вони регламентуються угодою про кореспондентські відносини між банками, які знаходяться як усередині країни, так і за її межами.

Міжбанківські кореспондентські відносини включають у себе сукупність усіх можливих форм співробітництва між двома банками; Банки по-різному взаємодіють між собою; вони можуть бути конкурентами, змагаючись у зацікавленості клієнтів, або діловими партнерами, надаючи кредити один одному.

Нарешті, банки можуть бути кореспондентами, водночас міняючись ролями — почергово виступати в якості клієнтів один одного. Кореспондентські відносини між двома банками розвиваються в часі від порівняно простої вихідної бази до комплексного співробітництва.

Необхідність у кореспондентських відносинах виникає в тих випадках, коли банк не може надати будь-які послуги своїм клієнтам або коли інший банк зробить це краще, швидше і дешевше. З урахуванням цього і потрібно серйозно підходити до вибору банків-кореспондентів, щоб за характером діяльності вони доповнювали операції один одного, що виконуються банками для своїх клієнтів.

На початковому етапі комерційні банки запроваджують кореспондентські відносини з іноземними банками, виходячи з інтересівсвоєї клієнтури. Комерційні банки шукають контакти з банками тих країн де знаходяться партнери їх власних клієнтів, яким необхідно виконати розрахунки згідно з зовнішньоторговельними угодами.

Окрім угоди банки обмінюються стандартними документами, що свідчать про їх юридичний статус, фінансовий стан на час укладання угоди та про осіб, уповноважених підтверджувати фінансові документи. Отже, такий комплект документів містить:

1) заяву про відкриття коррахунку (форма № 0401025);

2) дві картки зі зразками підписів і відбитком печатки (форма №0401026);

3) копію Статуту банку;

4) копію засновницької угоди;

5) копію Генеральної ліцензії (свідоцтва про право відкриття коррахунків в Україні, розширеної ліцензії);

6) річний звіт банку;

7) баланс на останню звітну дату;

8) список банків-кореспондентів;

9) заключення аудиторської перевірки.

Питання про запровадження кореспондентських відносин з банками-партнерами виникає тоді, коли діяльність банку набуває перехідної національної межі, що залежить передусім від клієнтів або від географічної орієнтації їх бізнесу. Виходячи з цього слід визначати види операцій, а також відповідні географічні регіони. Тому, звичайно, банки мають один, максимум два, накопичуваних рахунки за кожним видом валюти, де концентруються основні валютні кошти.

У випадку не конкурентоспроможності умов, запропонованих банком-партнером, існує можливість співпраці без відкриття коррахунку, задовольняючи, таким чином, інтереси своїх клієнтів щодо проведення ділових операцій у певному регіоні, але не зазнаючи збитків від необхідності сплачувати значні комісійні за підтримання і ведення рахунків.

Кореспондентські відносини без рахунку — це відносини між кредитними установами за рахунками певної кредитної установи та її кореспондента в третій кредитній установі.

Сьогодні гривневі та валютні прямі коррахунки банків в Україні здійснюються таким чином (зазначені номери відповідних балансових рахунків):

— реально використовуються для розрахунків у іноземній валюті рахунки № 1500А як через уповноважені банки України, так і через іноземні банки;

— прямі гривневі рахунки між банками-резидентами відкриваються тільки з дозволу НБУ при достатньому обґрунтуванні потреб У прямих кореспондентських відносинах, оскільки всі гривневі платежі повинні проходити через систему електронних платежів;

— за відсутності рахунків можна проводити документальні операції, у тому числі акредитивні, операції інкасо і форексні операції. При укладанні угоди щодо кореспондентських відносин банки беруть до уваги низку факторів, що свідчать про надійність (кредито- і платоспроможність) майбутнього банку-партнера.

Вимоги до фінансових документів і рейтингової інформації банку передбачають наявність наступної інформації:

1) річний звіт банку (англійський варіант для зарубіжних банків-кореспондентів);

2) заключення міжнародних аудиторів (найбільш відомі аудиторські фірми: Coopers & Lybrand, Deloitte Touche, Arthur Andersen, Ernst & Young, Price Waterhouse, KPMGPeatMarwickH та ін.);

3) різноманітна рейтингова інформація. Вимоги до сучасних засобів телекомунікації передбачають наявність:

1) SWIFT;

2) телекса;

3) модема;

4) інформаційно-дилінгових систем:

а) Reuter Dealing System 2000 — укладання угод у режимі реального часу;

б) інформаційної і консультаційної підтримки через системи RELCOM, CC: Mail, SPRINT, REMART, MFD.

При всій різноманітності існуючих рахунків банки, встановлюючи один з одним кореспондентські відносини, використовують три термінологічні одиниці.

1. “Лоро” — рахунок, що відкривається банком своїм банкам-кореспондентам, на який вносяться всі суми, що одержані або видані за їхнім дорученням. За рахунком “лоро” звичайно нараховуються відсотки за кредитним залишком та комісійна винагорода з виконання доручень. По відношенню до балансу банку цей рахунок пасивний.

Активно використовуються гривневі рахунки “лоро” іноземних банків у банках України (рахунок № 1600П). Хоча вони відкриваються в національній валюті, але щоб мати право на відкриття, банк повинен отримати валютну ліцензію.

Використання рахунків “лоро” визначено в “Порядку бухгалтерського обліку та розрахунків за рахунками “лоро” банків-нерезидентів у валюті України”, який запроваджений 23.05.97 р., де йдеться про такі напрямки платежів з “лоро” рахунків:

— на гривневий депозит в уповноважених банках України;

— на рахунки “лоро” інших банків-нерезидентів;

— на користь резидентів України на рахунки у вітчизняних банках (при цьому повинен бути експортний контракт, за яким вітчизняний резидент отримує гроші від нерезидента);

— до фонду резервування валюти вОПЕРУ НБУ;

— на купівлю іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі (на суму, яку отримує нерезидент від вітчизняного резидента згідно з імпортним контрактом, або на суму відсотків, отриманих за депозитом);

Інший рух за рахунком № 1600П забороняється.

2. “Ностро” — це рахунок певної кредитної установи у банках-кореспондентах, на якому відображаються взаємні платежі.

3. “Востро” — рахунок, що ведеться банком за кордоном у місцевій валюті. Банк, що розміщує на цей рахунок кошти, буде посилатися на нього, як на рахунок “ностро”.

Умови ведення рахунків регламентуються під час запровадження кореспондентських відносин між двома кредитними установами. При цьому передбачається, в якій валюті буде вестись рахунок, чи повинні платежі проводитися в межах на рахунку сум, що обліковуються на них, або в порядку овердрафта. При цьому, як правило, обумовлюється ліміт овердрафта, що надається, з урахуванням категорійності банку. Врешті, сума ліміту овердрафта може варіювати залежно від обігів за цим рахунком, рівня інфляції та підвищення нормативів надійності.

12.4.2. Облік експортно-імпортних операцій клієнтів Система безготівкових розрахунків уособлює сукупність принципів організації розрахунків, вимог до них, форм і способів розрахунків.

Порядок проведення та обліку платежів за експортно-імпортними контрактами викладено в інструкції НБУ № 139 від 16.06.94 р. “Порядок проведення розрахунків за експортно-імпортними операціями за умови відстрочки платежів або постачань”. У безготівкових розрахунках гроші виконують функцію засобу платежу. Це означає, що їх рух має відповідно самостійний характер, розрахунок може відбуватися раніше чи пізніше руху коштів у розрахунках, максимально достовірно відображаючи господарські процеси. Наступний принцип організації

безготівкових розрахунків свідчить про те, що платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції, виконання робіт чи послуг. Отже, це не виключає авансових платежів та передплати, які допускаються за згодою платника та отримання коштів.

Платежі здійснюються при наявності коштів на рахунку платника чи його права на кредит. За відсутності власних коштів та права на кредит розрахункові документи розміщують у спеціальну картотеку та сплачують по мірі надходження коштів на рахунок у календарній черговості платежів. Така черговість визнає однакову важливість розрахунків за всіма зобов'язаннями, однак вона є примусовою, тобто відбувається під банківським контролем.

Подальше розширення самостійності підприємств щодо витрачання зароблених коштів сприятиме скасуванню будь-якої черговості платежів та вивільненню банків від контролю за ними. Усі розрахунки повинні здійснюватись згідно з розпорядженням підприємства-власника рахунку.

Одним з принципів безготівкових розрахунків є згода платника на списання коштів з його рахунку. Згода дається платником шляхом виписки платіжних документів або акцепта документів, виписаних отримувачем коштів. В окремих випадках розрахункові документиза товари та послуги сплачуються без згоди (акцепта) платника, що врівноважує стосунки з отримувачем коштів. При цьому визнається необгрунтованою наявність визначеної сфери списання коштів у безакцептному порядку.

Інше положення стосується стягнення податків та інших обов'язкових платежів у бюджет. Державні податкові адміністрації подають до беззаперечного стягнення, забезпечуючи тим самим загально-державні інтереси. Беззаперечне списання коштів з розрахункових рахунків виконується також на підставі виконавчих документів, які видані судами.

Крім того, законодавством можуть бути передбачені випадки беззаперечного списання коштів з рахунків, наприклад, деяких штрафів за розпорядженням стягувачів.

Вимоги до безготівкових розрахунків. Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати певним вимогам, а саме: сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперебійну реалізацію продукції. Це зумовлено тим, що завершальним етапом виробничо-збуткової діяльності підприємства, невід'ємною умовою здійснення повного господарського розрахунку та самофінансування є сплата споживачем продукції (робіт, послуг) згідно з вимогами угоди. В процесі безготівкових розрахунків відбувається визнання покупцем користі продукції, рівня затрат на її виробництво, додатковий продукт, перетворюючись на чистий прибуток.

Одна з умов, що висувається до безготівкових розрахунків, є їх своєчасність. Підприємство-покупець повинно своєчасно сплатити поставлену йому згідно з угодою продукцію (роботи, послуги). Платоспроможність платника пов'язана з результатами його господарсько-фінансової діяльності, отриманням відповідного прибутку. Важливим засобом забезпечення своєчасності розрахунків є банківський кредит. Він дозволяє підприємствам подолати тимчасові фінансові труднощі. Своєчасність розрахунків запобігає відволіканню коштів підприємств у прострочену дебіторську заборгованість. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її сплати. Чим більший цей інтервал, тим довше покупець користується коштами, які йому не належать. Таким чином, у постачальника зростає потреба у кредиті.

Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у визначені терміни; за затримку в розрахунках вони сплачують штраф за кожний день прострочки платежу в відсотках. У більшості випадків ця сума значно менша, ніж підприємство платить банкам за кредит. Тому нерідко підприємства йдуть на менші витрати, вносячи штраф за прострочку платежів. У результаті опиняються у скрутному фінансовому стані постачальники; виникає ланцюг неплатежів. Існуюча прострочена дебіторська заборгованість за своєю суттю є нелегальним комерційним кредитом.

Необхідність контролю за безготівковими розрахунками зумовлена для кожної сторони різними факторами. Для постачальника це своєчасне отримання грошового еквівалента виробленої у відповідності з угодою та відвантаженої продукції, для покупця — виконання постачальником умов угоди.

Державні податкові адміністрації контролюють своєчасність та повноту платежів у бюджет, банки —повернення кредитів.

Банківські органи не мають права визначати і контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Одночасно банки самі несуть матеріальну відповідальність перед клієнтами. Якщо, наприклад, банк зарахує кошти на рахунок пізніше наступного дня після отримання платіжного документа, то він сплатить власникові рахунку штраф за кожен прострочений день. Такий же штраф передбачений за затримку списання банком коштів з рахунку платника за його вказівкою, а також якщо списання або зарахування було здійснено неправильно.

Банки можуть визнати неплатоспроможним позичальника, який не виконує зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту або за іншими рахунками. Про це основний постачальник товарноматеріальних цінностей повідомляє, вищестоящому органу господарського управління (при наявності такого) і виконавчому комітету Ради народних депутатів, де зареєстроване підприємство.

Розрахунок між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні та іноземними суб'єктами господарської діяльності за експортно-імпортними операціями в межах торговельного обігу в іноземній валюті здійснюється у безготівковій формі через уповноважені банки (банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).

Основними формами міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньо-економічної діяльності є:

— банківський переказ;

— документарне інкасо;

— документарний акредитив;

— розрахунки за відкритим рахунком;

— розрахунки з використанням чеків, векселів.

Враховуючи специфіку конкретної операції та можливості банку щодо техніки розрахунку, контрагенти в контракті передбачають найбільш доцільну для них форму розрахунку з урахуванням чинного законодавства, що регламентує форми і терміни здійснення міжнародних розрахунків.

Облік операцій при використанні банківського переказу. Банківський переказ (bank transfer, remmitance) — це розрахункова операція, яка здійснюється між банками на підставі вказівок підприємства, що переводить грошові кошти, шляхом видачі одним банком іншому банку наказу про сплату (зарахування на рахунок) у визначеній кількості грошових коштів підприсмству-одержувачу (бенефіціару) за умови пред'явлення ним відповідних документів. Імпортер, що переводить грошові кошти, дає інструкції своєму банку щодо умов сплати переказу. В банківській практиці такий наказ називають платіжним дорученням.

Платіжне доручення — це наказ банку, що адресується своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей бенефіціару (тобто переказоодержувач), пред'явнику чека або інших платіжних документів. Платіжне доручення дається банком на підставі вказівок відправника переказу — клієнта банку. Останній інструктує банк про умови виплати бенефіціару суми переказу. Існує певна, прийнята в міжнародній практиці, форма платіжного доручення. Кожне платіжне доручення повинно містити наступні дані:

— найменування платника;

— найменування і номер рахунку бенефіціара (одержувача);

— банк бенефіціара;

— сума і валюта платежу;

— призначення платежу (на підставі яких документів і за що здійснюється оплата).

Для забезпечення своєчасності та швидкості перерахування додержання зазначених умов дуже важливе, бо навіть незначні розбіжності й неточності можуть призвести до затримки сплати або повернення платежу зарубіжним банком і спричинять додаткові витрати з боку клієнта.

Схему банківського переказу при наданні відповідних документів на відвантажену продукцію наведено нижче:

Отже, наведена схема передбачає певну послідовність операцій:

1 — передача документів у відповідності з умовами контракту;

2 — надання вказівки банку про переказ коштів;

3 — повідомлення (авізування) банку експортера про перерахування коштів;

4 — авізування експортера про зарахування коштів на його рахунок.

При розглянутій формі розрахунку здійснюються такі платежі:

— авансові (попередня оплата);

— за товарними документами (за товар, роботи, послуги після надходження або надання, а також на арбітраж);

— за штрафами, вимогами;

— погашення заборгованості за розрахунками;

— за перерахунком;

— за векселями, чеками та ін.

Недоліком банківського переказу (окрім авансових платежів) є те, що надходження валютної виручки експортеру затримується в часі. Як правило, експортери поєднують банківський переказ з гарантією на випадок несплати товару або відмови від його сплати імпортером.

Банк, який приймає від клієнта платіжне доручення, повинен перевірити, чи має резидент — одержувач валютних коштів — ліцензію НБУ, оскільки розрахунок між резидентами на території України здійснюється тільки в національній грошовій одиниці, тобто в гривнях. Використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється тільки для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення торгівлі товаром з оплатою в іноземній валюті.

Крім того, клієнт повинен надати в уповноважений банк контракт, на підставі якого буде проводитись платіж, для перевірки законності операції.

Банк-платник виплачує бенефіціару суму платіжного доручення за свій рахунок, але має право претендувати на відповідне відшкодування. Засобами такого відшкодування можуть бути: суми, зараховані на рахунок “ностро” або кліринговий рахунок банку-платника в третьому банку; надання банку-платнику права списати суму переказу з рахунку “лоро” банку-відправника — переказу, що знаходиться в банку-платника.

У бухгалтерському обліку комерційного банку клієнта-постачальника відбувається зарахування суми валюти:

Читайте також:

1. A. Організація уроку.
2. C. 3. Структурна побудова управління організаціями.
3. I. Організація класу до уроку та повторення правил техніки безпеки.
4. II. Організація і проведення спортивних походів
5. II. Організація перевезень
6. II. Організація перевезень
7. III. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ КУРСОВОЇ РОБОТИ
8. IX. Відомості про військовий облік
9. IX. Відомості про військовий облік
10. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
11. Автоматизація зведеного обліку та складання звітності засобами універсального програмного продукту
12. Автоматизація обліку виробничих запасів та МШП засобами універсального програмного продукту

Переглядів: 418