Поняття та види економічних ресурсів

Людина здійснює виробництво для задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого матеріального і соціально-духовного споживання. Потреби мають свої закони розвитку, які не збігаються із законами виробництва. Основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а фундаментальним законом сфери особистого споживання – закон неухильного зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити.

Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Економічні потреби – це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість – економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації.

1. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

- фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

- духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

- соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).

2. За способом задоволення виділяють:

- індивідуальні – це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

- колективні – ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом тощо);

- суспільні – це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

3. За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;

- дійсні потреби – відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

- платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші – обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на їх виготовлення потрібні ресурси.

Рис. 6.1. Зв'язок потреб і економічних ресурсів

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Потреби необхідно задовольнити, що з об’єктивною неминучістю і невідворотністю наштовхується на обмеженість ресурсів, а, отже, на обмежені можливості задоволення потреб на всіх рівнях. Уся економічна діяльність людини завжди і скрізь була спрямована на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам подаровані природою і вже через те обмежені внаслідок нашого власного розвитку: праця, знання, вміння, кваліфікація, вид використовуваної енергії і т. д. Деякі з ресурсів мають відтворювальну властивість і тому регулюються з боку людини.

Економічні ресурси – всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

До числа найважливіших ресурсів у сучасному суспільстві відносяться земля, праця, капітал (у тому числі його організація), підприємницька здатність і інформація.

Земля як фактор виробництва має трояке значення:

- у широкому змісті вона означає усі використовувані у виробничому процесі природні ресурси;

- у ряді галузей (аграрної, видобувної, рибної) земля є об'єктом господарювання, коли вона одночасно виступає і предметом праці, і засобом праці;

- у межах всієї економіки земля може виступати як об'єкт власності.

Капітал – це матеріальні і фінансові ресурси в системі факторів виробництва. Він представляє собою створені минулою працею блага, використовувані для виробництва товарів і послуг;

Праця – це та частина суспільства, що безпосередньо зайнята в процесі виробництва (іноді використовують і такий термін, як «економічно активне населення», що охоплює тільки працездатних, зайнятих у виробництві).

Підприємницька здатність – це особливий вид людського ресурсу, що укладається в здатності найбільше ефективно використовувати ресурси для виробництва економічних благ. Головною соціальною функцією підприємця варто визнати організацію дохідного виробництва. Виділення підприємництва в особливий вид ресурсу зв'язане з тим, що підприємець:

1) з'єднує матеріальні і людські ресурси;

2) приймає основні (оптимальні) рішення в умовах ризику;

3) є новатором, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, технології.

Інформація представляє собою упорядковану систему знань.

Кожен фактор виробництва здатний принести своєму власнику доход: «капітал» приносить «відсоток», «праця» – « заробітну плату», «земля» – «ренту», «підприємництво» – «прибуток», «інформація» – приріст доходу в результаті зменшення ризику.

Одним з ключових факторів є обмеженість ресурсів. У певній країні або у масштабі планети обсяги економічних ресурсів природно обмежені. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. м² (понад 75%) припадає на моря; неоднакові природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо. Про обмеженість людських ресурсів у межах планети говорити недоцільно, оскільки у світі налічується до 800 млн. безробітних. Значна їх кількість і у розвинутих країнах. Водночас у них відчувається нестача кваліфікованих кадрів певних професій, в першу чергу, пов’язаних із ручною працею.

Умовно можна говорити і про обмеженість засобів виробництва (як зазначалося вище, навіть у розвинутих країнах світу в період економічного піднесення залишаються майже 25% виробничих потужностей) та інших чинників. Отже, обмеженість людських ресурсів і засобів виробництва зумовлена сутністю (природою) економічної системи. Це свідчить також про значну недосконалість визначення економічної теорії як науки, що вивчає спосіб використання обмежених ресурсів.

Отже, про обмеженість можна із значною умовністю говорити лише стосовно безмежних потреб людини. У цьому разі краще вживати поняття «відносна обмеженість ресурсів». Її ще називають рідкістю. Водночас справді обмежені лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ тощо). Така обмеженість є абсолютною.

Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації.

Крім особистісного і речового факторів, можна вирізняти також відтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація). Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

З урахуванням такого поділу обмеженість, наприклад інвестиційних ресурсів, також є умовною. Так, обсяг грошових коштів, які могли б бути вкладеними в економіку країн світу наприкінці 90-х років, становив понад 3 трлн. дол. Тим часом в економіку України достатньо було б вкласти до 50 млрд. дол. Якщо інвестиційні ресурси вкладають в економіку іншої країни з метою отримання максимальних прибутків або завоювання ринків збуту тощо, вони перетворюються на грошовий капітал, а цей процес називається вивезенням (експортом) капіталу.

Розглянемо специфіку окремих факторів, поява яких зумовлена розгортанням НТР. Так, науку в економічній літературі називають специфічною продуктивною силою. Причиною цього є перетворення науки у більшості галузей промисловості на початкову стадію безпосереднього виробництва, трансформація праці ученого у продуктивну силу сукупного працівника, перетворення результатів досліджень (патентів, ліцензій тощо) на товар та ін.

Ще складнішою для розуміння як окремого фактора економічного розвитку є інформація. Конструктивним її визначенням, яке допомагає з'ясувати цю проблему, є розуміння інформації як невід'ємної властивості процесів управління в різних системних об'єктах, зокрема економічних. Економічна інформація є матеріальною основою аналізу, планування та управління народним господарством, сприяє передусім процесу прискореного прийняття управлінських рішень. Основними видами економічної інформації є фінансова, комерційна, валютна, торговельна, банківська, техніко-технологічна, патентна тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МОДУЛЬ 3. РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА	\|	Сутність та складові ресурсного потенціалу підприємства. Взаємозв’язок елементів виробничого потенціалу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.