Геологічна діяльність вітру

1. Вітер і вітрові процеси.

2. Руйнівна робота вітру.

3. Транспортна діяльність вітру.

4. Акумулятивна діяльність вітру.

1. Вітер – це природне явище, що виникає внаслідок руху повітряних мас відносно земної поверхні від області з вищим атмосферним тиском до області з нижчим тиском. Роботу, яку виконує вітер, називають еоловою. Вона пов’язана з руйнуванням, дрібненням гірських порід, шліфуванням, поліруванням їхньої поверхні, транспортуванням уламків і акумуляцією (відкладенням) уламкового матеріалу на певних ділянках суходолу.

При швидкості 4…7 м/с вітер може переносити пил, 19 м/с – гравій, 22…58 м/с (бурі та урагани) – галька, дрібні уламки порід.

Залежно від того, який матеріал захоплюється вітровими потоками, розроблено класифікацію бур: чорні (видувають і переносять чорнозем; степова зона), жовті та червоні (хамсин, самум, сіроко; типові для пустель), білі (уламки солей: гіпсу, галіту на солончаках, над самосадними озерами та лагунами).

Геологічну роботу здійснюють не стільки тимчасові, скільки постійні вітри.

2. Руйнівну роботу вітру визначають такі процеси, як дефляція та коразія. Дефляцією називають видування, розвіювання, винесення пухких гірських порід на поверхню Землі повітряними потоками. Мінеральні частинки, захоплені повітряними потоками, постійно співударяються з поверхнею скель, кам’яних брил, обточуючи їх, поліруючи, руйнуючи м’які ділянки порід. Через це на поверхні порід утворюються штрихи, борозни, подряпини, орієнтовані за переважним напрямком вітрів. Таке явище називають коразією.

Дефляція і коразія взаємопов’язані процеси. У лесових породах внаслідок дефляції можуть утворюватися рови до 20 м завглибшки – хольвеги. У глинистих породах процеси дефляції і коразії часто спричиняють утворення ярдангів – жолобоподібних заглиблень до 2…3 м, розділених вузькими загостреними гребенями, орієнтованими в напрямку панівних вітрів. Дно ярдангів засипане піском.

У відслоненнях порід із різною стійкістю вітер видуває чарунки у вигляді бджолиних сотів. У разі їх розширення до значних розмірів утворюються еолові ніші та еолові котли. Діаметр останніх досягає 3…5 м, а глибина 1…2 м. (Кримські кори, Кавказ, Тянь-Шань).

3. Продукти вивітрювання, дефляції та коразії можуть переноситися повітряними потоками на значні відстані. Дальність переносу залежить від швидкості вітру, розмірів уламків, форми рельєфу, сили висхідних течій повітря, що піднімає частинки гірських порід на ту чи іншу висоту. Грубоуламковий матеріал може переноситися стрибкоподібно, то відриваючись від поверхні Землі, то перекочуючись по ній. Піщаний матеріал під дією вітру також переноситься переважно стрибкоподібно. Під час піщаних бур пісок і дрібний щебінь можуть підніматися на висоту 2 м і дещо вище. На найбільшу відстань переносяться пилуваті частинки – дальність їх переносу практично необмежена.

4. Значна частина транспортованого вітром уламкового матеріалу потрапляє на поверхню морів та океанів, частина ще осаджується на суходолі, утворюючи еолові відклади. Вони поділяються на піщані, глинисті, пилуваті, набагато рідше трапляються карбонатні, соляні чи гіпсові осадки. Характерною особливістю еолових нагромаджень є коса, або хвиляста верствуватість. За напрямком косих верств визначають переважний напрямок вітрів, що їх сформували, оскільки верстви завжди нахилені в бік руху повітряних потоків.

Найбільші площі на Землі охоплюють піщані осадки, які формують піщані пустелі. Типовими формами рельєфу, який створюється вітром в піщаних пустелях, є бархани. Це асиметричні піщані горби серпоподібної форми, витягнуті частини яких повернуті за напрямком вітру. Бархани мають довгий пологий навітряний схил (ухил до 10-15°) і крутий підвітряний схил (32-35°). Зростання бархану починається з нагромадження біля якоїсь перепони для вітру (камінь, кущ) горбика піску. Бархани з’єднуються один з одним, утворюючи гряди, які тягнуться перпендикулярно напрямку вітру. Висота їх у пустелях Середньої Азії 60…70 м, у Центральній Азії – до 100…150 м та більше, довжина – до 20 км. Піщані відклади в пустелях під дією вітру постійно переміщуються, рухаючись у напрямку повітряних потоків. Невеликі бархани за рік можуть переміститися на кілька сотень метрів, великі – на 30…40 м, барханні гряди рухаються ще повільніше. Таке явище називають еоловою трансгресією.

На узбережжях морів, озер, у долинах великих річок, дельтах утворюються такі форми еолового рельєфу, як дюни. Це піщані овальні горби з пологими (5…12°) навітряними та крутими (30…35°) підвітряними схилами. Формування їх пов’язане з переважним напрямком вітрів, яку дмуть з моря на суходіл, і піщаним матеріалом, що нагромаджується і зоні прибою. Утворена дюна не залишається на місці, а поступово під дією вітру пересувається вглиб материка.

Значні території на Землі покриваються також пилуватими частинками, ущільнення яких спричиняє утворення лесів. Леси, а також близькі до них лесоподібні суглинки – це дуже поширені породи палево-жовтого, жовтувато-бурого кольору, м’які, пористі, легко ріжуться ножем, розтираються пальцями і в’язкі настільки, що часто утворюють обриви 10…20 м. Складені леси пилуватими зернами кварцу, польових шпатів, глинистих мінералів, кальциту розмірами 0,05…0,01 мм (>50 %), а також 0,01…0,005 мм. Для них характерна висока карбонатність і відсутність верствуватості, властивої для осадових порід водного середовища. Типові леси відомі в Китаї, Середній Азії, в західних районах США, Україні, де їхня потужність складає від кількох м до 150…170 м.

Походження лесів до цього часу повністю не з’ясоване. Висунуто цілу низку гіпотез про утворення лесів: еолова, пролювіальна, алювіальна, делювіальна, грунтово - елювіальна, флювіогляціальна.

Геологічна діяльність вітру сприяє також утворенню поряд із піщаними кам’янистих і глинистих пустель.

Кам’янисті пустелі, або гамади, формуюються процесами дефляції, коли з рівнинних територій вітрами зноситься легкий пилуватий та піщаний матеріал. У цьому разі поверхня залишається кам’янистою або покритою розсипами брил, щебеню чи гальки (в останньому випадку пустелі називають серір).

Глинисті пустелі, або такири, часто оточують піщані або розміщуються всередині їх, трапляються вони і на плоских узбережжях внутрішніх морів (Каспійське, Аральське). Поверхня таких пустель рівнинна, глина розбита тріщинами висихання на окремі багатокутні плитки.

Солончакові пустелі, або шори, утворюються на місці висохлих озер та в разі неглибокого залягання підземних вод, коли інтенсивне випаровування приводить до формування на поверхні Землі кірки випарених солей.

Лесові пустелі, або адири, розташовуються на окраїнах піщаних пустель. Характеризуються інтенсивно розчленованим ерозійним рельєфом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЕКЗОГЕННІ ГЕОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ	\|	Геологічна діяльність поверхневих текучих вод

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.59 сек.