ВАРІАНТИ ВІДМІНКОВИХ ФОРМ ІМЕННИКІВ

Відмінювання іменників звичайно не становить проблеми для мовців. Для переважної більшості слів будь-яка відмінкова форма відшукується автоматично. Ми розглянемо ті форми, при творенні і вживанні яких все ж таки трапляються помилки, а також варіантні форми, які потребують свідомого відбору у певних ситуаціях спілкування.

І. Давальний відмінок однини іменників ІІ відміни

1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у, -ю: писати дядькові (дядьку), рекомендувати видавцеві (видавцю), порадити водієві (водію), надіслати комітетові (комітету), допомагати талантові (таланту). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є найуживанішими.

В окремих випадках єдино можливими є форми на -ові, -еві. Це стосується використання іменників, які в родовому або кличному відмінку мають закінчення -у, -ю. Омонімія форм родового або кличного і давального відмінків спричиняє змістову неясність. Наприклад, словосполучення подяка майстру сприймається однозначно, тому що у родовому відмінку іменника майстер виступає закінчення -а. У словосполученні побажання (чиє? кому?) відділу другий іменник може означати і адресата, і суб’єкта дії (форми родового і давального відмінків цього слова збігаються), отже тут потрібно використати форму із закінченням -ові (-еві). Так само форми батьку, Шевченку можуть означати і адресата (давальний відмінок) і звертання (кличний відмінок), отже в таких випадках у давальному відмінку слід вживати виключно форму із закінченням -ові (-еві).

2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіативні форми: За таку помірковану ставку Марта мусила б подякувати сусідові своєму кооператору Іванчукові, що виговорив для неї цю ціну в орендаря... (В. Підмогильний); Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п’ятдесят (О. Мірошниченко).

3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення -ові і -у: ягнятк-ові (-у), пташенятк-ові (-у), хлоп’ятк-ові (-у), немовлятк-ові (-у); Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви неістот: сонц-ю (-еві), серц-ю (-еві), лих-у (-ові), міст-у (-ові). У формах із закінченнями -еві, -ові ці іменники вживаються переважно у фольклорі (особливо при персоніфікації, коли можливе вживання форм кличного відмінка).

II. Знахідний відмінок однини іменників ІІ відміни

1. У іменників чоловічого роду II відміни, що означають істот, форма знахідного відмінка однини збігається з формою родового відмінка: розпитати секретаря, поважати друга, викликати слюсаря. Іменники чоловічого роду — назви неістот мають у знахідному відмінку однини форму, омонімічну формі називного відмінка: полагодити замок, дивитися телевізор, читати журнал.

2. Деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у двох формах — спільних із формами називного і родового відмінків: заточив олівець/олівця, написати лист/листа, перев’язати палець/пальця, купити ніж/ножа. Форми із нульовим закінченням є стилістично нейтральними, а отже вживаються без будь-яких обмежень. Сфера використання форм із закінченням -а (-я) — розмовна мова і мова художньої літератури.

Таке ж стилістичне розрізнення форм знахідного відмінка властиве тим найменуванням предметів, періодичних видань, організацій, які походять від назв істот. Літературними є форми, спільні із називним відмінком: купити “Запорожець”, з’їсти наполеон, передплатити “Юний технік”. Конструкції купити “Москвича”, читати “Юного натураліста” належать до стилістично знижених.

IІІ. Місцевий відмінок однини іменників ІІ відміни

1. Іменникам середнього роду із суфіксами -к-, -ечк-, -ячк-, -еньк; -иськ-, що називають неістот, у місцевому відмінку властиве закінчення -у: на ліжк-у, у військ-у, на віконечк-у, на подвір’ячк-у, у серденьк-у, на пасовиськ-у.

Іменники середнього роду з суфіксом -к-, що називають істот, мають варіантні закінчення -ові і -у: на малятк-ові (-у), на немовлятк-ові (-у), на козенятк-ові (-у), на телятк-ові (-у).

У всіх інших іменників середнього роду в місцевому відмінку виступає закінчення -і (-ї), однак з прийменником по вони мають закінчення -у (-ю): на вікні — по вікну, на морі — по морю, у селищі — по селищу, на подвір’ї — по подвір’ю. Деякі іменники вживаються з прийменником по у двох варіантах: по селу — по селі, по місту — по місті, по тілу — по тілі.

2. Для іменників чоловічого роду — назв істот у місцевому відмінку характерні закінчення -ові, -еві (-єві) як варіанти виступають закінчення -у (-ю), -і (-ї): на тесляр-еві (-і), на учител-еві (-і, -ю), при товариш-еві (-у, -і).

Іменники чоловічого роду із суфіксами -ак-, -як-, -ик-, -ок-, що означають неістот, мають закінчення -у (-ю): на держаку, на вітряку, у вулику, у ставку. Деякі іменники цього типу утворюють паралельні форми: на літак-у (-ові), у вогник-у (-ові), на будинк-у (-ові).

Односкладові іменники чоловічого роду мають закінчення -у, якщо на нього падає наголос: в степу, у соку, у диму, на шляху. Для частини односкладових іменників характерні варіантні закінчення — залежно від наголосу: на боку — на боці, у глеку — у глеці, у клею — у клеї, у краю — у краї, на мосту — на мості, на лугу — на лузі, у раю — у раї, на стогу — на стозі. Більшість безсуфіксних іменників, що означають неістот, набувають у місцевому відмінку закінчення -і, але з прийменником по набирають форми на -у: на конвеєрі — по конвеєру, у каналі — по каналу, на кордоні — по кордону. Іноді з прийменником по вживаються дві варіантні форми: по лісу — по лісі, по столу — по столі.

ІV. Відмінювання іменника ІІІ відміни мати

У непрямих відмінках однини і в усіх формах множини цей іменник має суфікс -ер-. Запам’ятайте форму знахідного відмінка однини, а також родового і знахідного відмінків множини, при утворенні яких іноді трапляються помилки: побачити матір, тривоги матерів, привітати матерів.

V. Родовий і орудний відмінки однини іменників IV відміни

Іменники IV відміни із суфіксом -ен- виступають у двох формах в родовому і в орудному відмінках однини: імені й ім’я, іменем і ім’ям, тімені і тім’я, тіменем і тім’ям, племені і плем’я, племенем і плем’ям. Усі паралельні форми належать до стилістично нейтральних.

VI. Називний відмінок множини іменників II відміни

1. Іменники чоловічого роду твердої групи мають у називному відмінку множини закінчення -и, в іменниках м’якої та змішаної групи виступає закінчення -і: професори, директори, вечори, ордени, цехи, паспорти, вчителі, слюсарі, лікарі, товариші, м’ячі. Окремим іменникам властиві варіанти: вуси — вуса, рукави — рукава, хліби — хліба (збірне), ґрунти — ґрунта (збірне), очерети — очерета.

2. Іменники чоловічого роду — назви осіб із суфіксами -анин- (-янин-), -ин- при творенні називного відмінка множини втрачають -ин: киянин — кияни, львів’янин — львів’яни, волинянин — волиняни, селянин — селяни, болгарин — болгари, вінничанин — вінничани, але грузини, лезгини, осетини, русини.

VII. Родовий відмінок множини

1. У родовому відмінку відзначаються варіанти: а) у іменників І відміни: бритв і бритов, воєн і війн, баб і бабів, губ і губів, легень і легенів, лук і луків, сосон і сосен, крихт, крихот і крихіт. Розрізняються значеннями форми старост і старостів: перша належить до іменника старости (керівна особа в окрузі, громаді, колективі), друга — до іменника старости (обрядове); б) у іменників II відміни: пара валянок і валянків, десять раз і разів, вісім днів і (рідше) день, татів і тат, ватів і ват, кіловатів і кіловат, партизанів і партизан. Розрізняються значеннями форми чоловік, тобто “осіб”, і чоловіків — “осіб чоловічої статі”; в) у іменників III відміни: серць і сердець, плечей і пліч, вух і (зрідка) ушей, весіль і весіллів, відкрить і відкриттів; г) у іменників, що мають тільки форму множини: граблів і грабель, ночов і (рідше) ночв, рейтузів і рейтуз, шароварів і шаровар.

2. Різні форми родового відмінка множини деяких іменників пов’язані з наявністю родових варіантів: бакенбардів (від бакенбард) і бакенбард (від бакенбарда), вольєрів (від вольєр) і вольєр (від вольєра), кужелів (від кужіль — ч. р.) і кужелей (від кужіль — ж. р.), мозолів (від мозоль — ч. р.) і мозоль (від мозоля) і т. ін.

3. Запам’ятайте іменникові форми родового відмінка множини, при утворенні яких трапляються помилки:

ампери, -ів апельсини, -ів баклажани, -ів болгари, -ар брелоки, -ів бутси, -ів валянки, -ів вільхи, вільх вірмени, -ен вольти, -ів галичани, -ан

гальма, гальм гастролі, -лей гланди, гланд городяни, -ян грами, -ів гривні, -ень джинси, -ів жита, -ів житла, -тел калоші, калош канікули, -кул

консерви, -ів кеди, кед кілограми, -ів корективи, -ів кримчани, -ан лазні, -зень ласти, -ів мандарини, -ів мокасини, -ів молдавани, -ан пантофлі, -ів

помідори, -ів сандалі, -аль солдати, -ів томати, -ів туфлі, -фель центнери, -ів шати, шат шорти, -ів шпроти, -ів панчохи, -чіх підошва, -шов плаття, -ів

Варіанти наведених форм іменників з іншими закінченнями є позанормативними.

VIIІ. Знахідний відмінок множини

У знахідному відмінку множини вживаються паралельні форми іменників — назв тварин (переважно свійських), як-от: пасти овець і вівці, корів і корови, коней і коні; доглядати свиней і свині, волів і воли, каченят і каченята, ягнят і ягнята; годувати зайченят і зайченята.

ІХ. Орудний відмінок множини

Паралельні форми орудного відмінка утворюють:

а) іменники І відміни: сльозами і слізьми, свинями і свиньми;

б) іменники II відміни: гостями і (рідше) гістьми, конями і кіньми, колінами і коліньми, колесами і (рідше) колісьми, крилами і крильми;

в) іменник III відміни: костями і кістьми;

г) іменники, що мають тільки форму множини: воротами і ворітьми, грошима і грішми, дверима і дверми, санями і саньми, штанами, штаньми і (рідше) штанями.

X. Місцевий відмінок множини

У цьому відмінку іменники всіх відмін мають закінчення -ах (-ях) незалежно від прийменника, з яким вони вживаються: у мріях, на машинах, при сусідах, у доповідях, на вікнах, по вікнах, на полях, по полях, в областях, по областях (порівняйте із закінченнями російської мови: на окнах, по окнам, на полях, по полям, в областях, по областям).

Окремі іменники, що мають тільки форму множини, виступають у місцевому відмінку в двох варіантах: на воротах і на воротях, на штанах і на штанях. Більш уживаними є перші з наведених форм.

XI. Порушення норм відмінювання іменників у художній мові

У художній літературі можна зустріти відмінкові форми іменників, які не відповідають сучасним нормам української мови, наприклад: Цього питання вона остаточно розв’язати не змогла, та й рядки одноманітних цифер, які вона звіряла, чимало заважали їй (В. Підмогильний); Над берегом висів солоний туман од дрібних бризків (М.Коцюбинський); Не чути було ні грохоту підвід комгоспівських биндюжників, ні гулу вантажних авт (М. Хвильовий); А запоріжбудівці якраз і люблять, щоб їм сопраном заспівали (О. Вишня).

Стилістичне призначення неправильних форм — відтворення просторічних або діалектних особливостей мови героїв. У письменників-класиків такі форми не виконують стилістичної функції, якщо відповідають мовним нормам періоду написання твору.

Лекція 3

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Морфологічна правильність	\|	Синтаксична правильність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.