Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Матеріальна та духовна культура

Як органічно випливає з попереднього матеріалу, загальноприйнятим є розмежування культури на матеріальну та духовну. Кожна з них, узята окремо, виражає поняття культури у більш вузькому значенні слова.

У загальнокультурному розвитку людського суспільства одним із основних визначальних чинників постає матеріальна культура – досягнення, які виражають головним чином рівень освоєння людиною сил природи. Вона охоплює всю сферу матеріально-практичного існування і розвитку людей, всю сферу їхнього безпосереднього впливу на природу.

Відомо, що у процесі своєї діяльності люди створюють матеріальне багатство суспільства, яке включає в себе як засоби праці (інструменти, верстати, машини тощо), так і засоби індивідуального споживання (їжа, помешкання, одяг, побутові речі та ін.). В обох цих видах матеріального багатства суспільства функціонують речові елементи матеріальної культури, її предметна форма існування.

Найважливішим показником матеріальної культури є знаряддя праці, які в нашу епоху все більшою мірою стають матеріалізованим втіленням досягнень науки. Тому матеріально-технічний розвиток суспільства є реальною основою прогресу у сфері матеріальної культури.

Поряд із засобами праці найважливішою частиною матеріальної культури є засоби споживання. Зазвичай сферу індивідуального та суспільного споживання називають сферою побуту, на відміну від безпосередньо виробничої сфери.

Таким чином, матеріальну культуру можна поділяти на культуру праці (засоби праці) і культуру побуту (засоби споживання). Без ретельного вивчення одягу, житла, домашнього начиння не можна сформувати правильне уявлення про культуру того чи іншого народу, про рівень його розвитку в різні епохи. Засоби споживання характеризують не тільки те, що споживає людина, але і як вона споживає, наскільки розвинуті, багаті, "олюднені" її потреби, адже багатство і багатоманіття потреб, способи задоволення їх є суттєвою складовою культурного обличчя людини. Але матеріальна культура існує не лише у вигляді вже названих засобів праці та засобів споживання, тобто тільки в предметній формі. Вона включає в себе реальні здібності, навички, знання, які застосовуються у процесі матеріального виробництва. У цьому розумінні часто говорять про культуру праці різних історичних епох. Рівень матеріальної культури виражається і в інших основах суспільного життя: оброблені людиною предмети природи (земля, вода, поля, сади), предмети побуту, наукове, медичне, навчальне обладнання та прилади тощо.

Досягнення у сфері матеріальної культури нерозривно пов'язані з рівнем духовного розвитку людей, тому не випадково археологи та етнографи на підставі пам'яток матеріальної культури роблять висновки щодо рівня духовної культури тієї чи іншої епохи, країни, народу.

Отже, якщо матеріальна культура – це результат перетворюючої природу діяльності людей, то духовна культура – результат духовної діяльності людей. Вона функціонує як досягнення, що показують рівень і глибину пізнання природи і суспільства, широту світогляду, втілення в су­спільне життя ідей і знань. Найкраще сутність духовної культури розкриває її структура. До структури духовної культури суспільства включені такі основні елементи:

а) цінності сфери суспільної свідомості, тобто світоглядна культура (філософські, політичні, наукові, релігійні та інші ідеї і погляди людей), моральна культура (норми поведінки, "культурні форми спілкування", культура почуттів), естетична культура (мистецтво і література, художнє конструювання, технічна естетика), а також науково-технічна творчість тощо. Ці цінності закріплюються у поглядах та вчинках людей, звичаях і традиціях, у творах літератури і мистецтва.

Особливий вимір займають у ціннісній сфері суспільної свідомості такі явища духовного життя людей, як мова, мислення (логіка). Звільнення людських почуттів та характеру від так званого зоологічного індивідуалізму, вміння володіти своїми почуттями і настроями є також суттєвими елементами духовної культури;

б) різні соціальні інститути й організації, які здійснюють духовне виробництво, регулюють і спрямовують культурно-історичний процес;

в) матеріально-технічна база духовної культури, яка використовується для виробництва і поширення досягнень культури серед населення (окремі галузі промисловості – поліграфічна, книговидавництво, музичних інструментів, паперова; театри, музеї, палаци культури, бібліотеки, а також засоби зв'язку, масової інформації тощо).

Іншими словами, у структуру духовної культури суспільства необхідно включати: готові результати духовної діяльності; розподіл продуктів духовної діяльності; освоєння (споживання) духовних цінностей, перетворення їх у досягнення кожної людини. Отже, духовна культура є вищим про­явом і спрямовуючим чинником у системі цілісної людської культури, оскільки саме вона ціннісно орієнтує, мотивує, формує, визначає, надає сенсу всім сферам діяльності людини, у тому числі сфері матеріального виробництва.

Саме вона є тим, що культивує гуманність сутнісних сил людини – почуттів, розуму, волі, освітлюючи їх вищими духовними цінностями: добром, правдою, красою та любов'ю, яка є вищим виявом і реалізацією духовності людини.

Отже, культура як феномен суспільного життя є результатом суспільної діяльності, за допомогою якої матеріально і духовно людина перетворює світ і саму себе, створюючи власний, відмінний від природи світ, в якому вона живе.

Суттєвою ознакою людського в людині є любов, яка з давніх-давен посіла важливе місце в духовній культурі людства. Це можна проілюструвати на прикладі міфології народів світу, релігійної літератури, творів письменників і поетів, художників і композиторів, багатьох філософських трактатів.

Особливо важливе значення почуття любові в культурі полягає в його здатності перетворювати знання, образи, ідеї, цінності на ідеали. Ідея добра стає моральним ідеалом, коли животвориться любов'ю, і тоді служіння добру приносить вищу моральну радість, а зрада – муки сумління. Це ж стосується й ідеї Бога. Вона стає найвищою ідеальною реальністю, якщо животвориться почуттям любові до Бога і через нього – до його творінь.

 

Любов, таким чином, є глибинною основою культури і всього духовного життя людини. Це те, що підносить людину до вищих, священних, справді людських поривань. Надзвичайно влучно про це сказано в Першому Посланні святого апостола Павла до коринфян: "Коли я говорю мовами людськими і ангельськими, та любові не маю, – то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, – то я ніщо!..." Отже, за Біблією, любов є вищою і за найглибші знання, і за найсильнішу віру, і за найвтішнішу надію.

Вищі духовні цінності тієї чи іншої культури виражаються в символічній формі через її святині. Вони сприймаються як національні чи релігійні й також пов'язані з любов'ю, їхній духовний зміст та ідеальне значення не може відобразити ніякий конкретно чуттєвий образ. Це здійснюється за допомогою символів, які є поєднанням чуттєвого і надчуттєвого. З давніх давен сонце і небо, вогонь і вода, колесо і хрест та багато інших предметів ставали символами, що входили до сфери культурної діяльності людини. Отже, й почуття любові до цих предметів набирає символічних форм у вигляді обрядів та культових дійств.

Поділ культури на матеріальну та духовну здається самоочевидним. Зрозуміло й те, що предмети цих культур можна використовувати по-різному. Знаряддя праці і твори живопису слугують різним цілям. Тому відмінності між матеріальною та духовною культурою дійсно існують.

Культура – явище цілісне. У будь-якому її прояві містяться матеріальне й духовне начала. Твори мистецтва потребують матеріальних затрат для їхнього створення та й існують у матеріальній формі – у вигляді картин, книжок, скульптурних зображень, нот тощо.

Водночас у будь-якому матеріальному предметі реалізовані ідеї, знання, культурний зміст. Наприклад, архітектурна споруда є продуктом матеріальної та духовної праці. Те саме можна сказати про той чи інший технічний засіб, предмет побутового вжитку тощо.

 

 


Читайте також:

  1. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
  2. Бондарихінська культура
  3. Варіанти акультураційних стратегій
  4. Види матеріальної відповідальності. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців
  5. Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах
  6. Витоки української культури. Культура Київської Русі.
  7. Всемирная история: учебник для вузов / под ред. Г.Б. Поляка, – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 2000. – 496 с.
  8. Г. Культура.
  9. Господарство первісних племен на території Українських земель. Трипільська культура
  10. Давньоєгипетська культура
  11. ДЕМОКРАТИЧНЕ ВРЯДУВАННЯ І КУЛЬТУРА МИРУ: НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС
  12. Ділова культура як культура нової соціальної спільності




Переглядів: 8772

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття культури | Культура і цивілізація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.017 сек.