Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Етапи банківського кредитування

При описі технології кредитного процесу доцільно зазначити, що для кожного із зазначених видів кредитних відносин, ураховую­чи особливості кредитної політики банку, а також рівень його спе­ціалізації, етапи кредитування та їх зміст будуть мати свої


 

особливості. Проте умовно в банківській практиці можна виділи­ти такі етапи кредитування (рис. 6.2): попередній, поточний та підсумковий.

Перший крок.До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. Оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кре­дитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1) анкету.дозичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком;

2) Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність
(для фізичних осіб) клієнта;

3) Копію статуту;

4) Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію);

5) Копії ліцензій, передбачених законодавством;

6) Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та
розрахунку витрат та надходжень на весь термін користування позикою;

7) Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються
кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні,
митні декларації тощо;

8) Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс
(форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт
про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капі­тал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси
за весь період діяльності підприємства, за необхідності - розшифрування окремих статей балансу;

9) документи, що стосуються забезпечення кредиту:

- застава майна - опис закладеного майна, угоди на при­дбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи,
що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);

- застава нерухомості - довідка-характеристика з бюро тех­нічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної ко­нтори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи
свідоцтво про приватизацію;

- гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи щодо гаранта;

- страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи щодо страхової компанії;

10) Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника;

11) Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, наведених у п. 2-4, 7 додаються також оригі­нали для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутріш­ні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень таін.

Після ознайомлення з документами працівник банку прово­дить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що до­зволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашен­ня кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу досто­вірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий крокпередбачає вивчення кредитоспроможності клі­єнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його креди­тоспроможності базується на використанні різних джерел інфор­мації, серед яких:

- матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

- матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

- відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальни­ків позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт уже отри­мував кредит у цьому банку, то в архіві є відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його діло­вих партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важ­ливо з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бух­галтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі пи­тання, що не були розглянуті в попередній бесіді, а також склас­ти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Під кредитоспроможністю банківських клієнтів слід розумі­ти такий фінансово-господарський стан підприємства, що дає впе­вненість в ефективному використанні позикових коштів, здатність і готовність позичальника повернути кредит згідно з умовами до­говору. Вивчення банками різноманітних факторів, що можуть викликати непогашення кредитів, або, навпаки, забезпечують їхнє своєчасне повернення, становлять зміст банківського аналі­зу кредитоспроможності.

Складність оцінки кредитоспроможності суб'єктів господарю­вання зумовила застосування різноманітних підходів до розв'я-заннігзавдання. Загальні рекомендації щодо оцінки кредитоспро­можності позичальника передбачають розв'язання двох питань:

1) чи здатний позичальник виконати свої зобов'язання вчасно;

2) чи готовий він їх виконати.

На перше питання дає відповідь розгляд фінансово-господар­ських сторін діяльності підприємства. Друге питання має юридич­ний характер, воно пов'язане з особистими якостями позичаль­ників підприємства.

Банк повинен у кожному окремому випадку визначити сту­пінь ризику, який він готовий узяти на себе, і розмір кредиту, що може бути наданий за певних умов.

Унаслідок того що юридичні особи значно відрізняються за характером своєї виробничої і фінансової діяльності, розробити єдині універсальні і вичерпні методичні вказівки щодо вивчення кредитоспроможності неможливо. Це підтверджується практи­кою банків в Україні, однак у міжнародній практиці також від­сутні тверді правила з цього приводу, оскільки врахувати всі спе­цифічні особливості клієнтів нереально.

При оцінюванні кредитоспроможності банк цікавлять питан­ня про характер діяльності, термін функціонування і фактори виробництва, до яких можна віднести:

1) трудові ресурси, керівництво, управлінський персонал (осві­та, компетентність, структура персоналу і т.п.);

2) виробничі ресурси (співвідношення амортизації і засобів, які
амортизуються, рівень інвестицій);

3) фінансові ресурси;

4) економічну сферу (умови конкуренції, стадія виробничого
циклу товару, комерційна політика фірми, рівень маркетин­гу і т.д.).

Узагальнюючи досвід оцінки кредитоспроможності кредито­рів різних країн, зазначимо наявність таких методів оцінки кре­дитоспроможності, які доповнюють один одного:

- на основі системи визначення рейтингу позичальника
(комплексне оцінювання);

- на основі аналізу грошових потоків;

- на основі аналізу ділового ризику.

Якщо аналіз ділового ризику дозволяє оцінити кредитоспро­можність клієнта в момент укладення угоди тільки на базі кредит­ної операції і пов'язаного з нею грошового потоку, то комплексна система оцінювання, яка використовується для формування рей­тингу, прогнозує ризик з урахуванням усього боргу і середніх ста­ндартів і тенденцій, що склалися.

Аналіз грошового потоку клієнта не тільки оцінює в цілому кредитоспроможність позичальника, а й показує на цій основі граничні розміри нових видів кредитів, а також слабкі місця керування під­приємством, з яких можуть випливати умови кредитування.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлю­ються кожним банком самостійно у внутрішніх положеннях щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою прове­дення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням ви­мог положення «Про порядок формування та використання резе­рву для відшкодування можливих втрат за кредитними операці­ями», у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальни­ків на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укла­дання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та від­повідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики бан­ку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність вироб­ництва, оборотність коштів тощо), ліквідності балансу, ситуації на ринку тощо.

Клас позичальника за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригуєть­ся з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

Оцінка кредитоспроможності позичальника на основі фінан­сових коефіцієнтів передбачає:

- застосування для аналізу групи (системи) показників, на базі
яких розраховуються коефіцієнти, що характеризують різні
сторони діяльності підприємства;

- порівняння отриманих значень коефіцієнтів зі значеннями,
.рекомендованими як нормативні (критичні);

- визначення класу позичальника за кожним з коефіцієнтів і
сукупного класу позичальника з урахуванням важливості коефіцієнта.

Для оцінювання фінансового стану позичальника - юридич­ної особи банк має враховувати такі основні економічні показни­ки його діяльності:

- платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загаль­ної ліквідності);

- фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних кош­тів, співвідношення залучених і власних коштів);

- обсяг реалізації;

- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахун­ки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших
банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості
(за останній звітний та поточний роки);

- собівартість продукції (у динаміці);

- прибутки та збитки (у динаміці);

- рентабельність (у динаміці);

- кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

- ринкова позиція позичальника та його залежність від цикліч­них і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

- наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

- ефективність управління позичальника;

- професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

- інша інформація.

Метою аналізу кредитоспроможності позичальників фізи­чних осіб є оцінка кредитних ризиків, які дещо відрізняються від ризиків, що мають місце при кредитуванні юридичних осіб. Біль­шість споживчих кредитів невеликі за обсягом, тому банки зму­шені збільшувати кількість позичальників, які мають різні осо­бисті і фінансові характеристики, щоб покрити власні витрати на кредитування.

У вітчизняній банківській практиці готовність позичальника до виконання взятих на себе зобов'язань оцінюється шляхом вивчення його дієздатності та репутації відносно кредитів, здат­ності отримувати дохід, наявність капіталу, забезпечення пози­ки. Зовнішнім фактором оцінки кредитоспроможності є стан кон'­юнктури ринку.

Для оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи банки встановлюють показники та їх оптимальні значення залежно від виду кредиту (на придбання або будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використан­ня, на інші потреби), його обсягу й строку, виду забезпечення (за­стави) за кредитом.

Оцінка фінансового стану позичальника має враховувати кіль­кісні та якісні показники (фактори), що можуть певною мірою вплинути на виконання позичальником зобов'язань за кредитом, з визначенням рівня їх ймовірного впливу на дотримання умов кредитної угоди шляхом установлення оптимальних значень та відповідних балів для кожного з показників (факторів) та здійс­нюється з урахуванням виду і строку кредиту, що надається.

У разі визначення кредитоспроможності позичальника - фізич­ної особи мають ураховуватися як кількісні показники (економіч­на кредитоспроможність), так і якісні характеристики (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджуються досто­вірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи, довідка про доходи, виписка (довідка) банку з рахунку про рух коштів, а також (за наявності) кредитна історія позичальника, підтверджена кредитними звітами бюро кредитних історій).

До якісних характеристик позичальника зокрема належать:

- загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та ко­пій відповідних підтвердних документів на його право влас­ності, які засвідчуються в установленому порядку);

- соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної ро­боти, ділова репутація, сімейний стан тощо);

- вік клієнта;

- кредитна історія (інтенсивність користування банківськими
кредитами/гарантіями в минулому та своєчасність їх погашен­ня й сплати відсотків/комісій за ними), у тому числі отримана
від бюро кредитних історій.

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи, зокрема, належать:

- сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи,
зменшені на сукупні витрати та зобов'язання);

- накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);

- коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність
позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'я­
зання за кредитною угодою (зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань позичальника, сукупного
чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом та
відсотками/комісіями за ним);

- забезпечення кредиту (застава рухомого й нерухомого майна,
наявність його страхування, передавання права власності на
об'єкт кредитування (житло, автотранспорт тощо)) та його ліквідність.

Банк для розрахунку основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи враховує дохо­ди, факт отримування яких протягом дії кредитного договору під­тверджується достовірними документами, виданими третьою осо­бою (довідка з місця роботи, довідка про доходи, виписка (довід­ка) банку з рахунку про рух коштів).

Під час визначення кредитоспроможності й оцінки фінансо­вого стану позичальників - фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, мають ураховуватися також відповідні показни­ки, що встановлюються для юридичних осіб, у тому числі такі якісні та кількісні показники:

- менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв'яз­ки в діловому оточенні, готовність та спроможність клієнта не­сти особисту відповідальність за виконання кредитних зобо­в'язань тощо);

- фактори ринку (вид галузі, оцінка привабливості товарів/по­слуг, що виготовляються/надаються клієнтом; ринок таких товарів/послуг, рівень конкуренції у сфері діяльності клієнта,
тривалість діяльності на конкретному ринку тощо);

- прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного ка­піталу та розміру кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць та суми кредиту тощо).

Кожен комерційний банк розробляє власну методику визна­чення кредитоспроможності, проте ці методи мають і загальні риси. В основі визначення класу кредитоспроможності лежить критеріальний рівень показників і їх рейтинг.

Третій крокрозроблення умов кредитування, підготовку й укладання кредитного договору.

Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з на­годи одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладаєть­ся тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односто­ронньому порядку. Кредити надаються після укладання кредит­ного договору. Умови договору визначаються для кожного клієн­та індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальним. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сто­рін і містять розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсотків за кредит та інші умови, які не суперечать чин­ному законодавству.

На практиці банки розробляють типові форми кредитних угод, які містять такі основні положення:

1. Опис суб'єктів угоди – позичальника, кредитора, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування - зазначаються сума і строк кредиту, порядок його надання та погашення. Банк перевіряє обгру­нтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з
урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених ви­трат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або
на виплат.

3.Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та спла­тити проценти за користування кредитом. Банк визначає про­центні ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції,
що склалися на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ,
характеру наданого забезпечення, строків користування позикою,
ризику заходу, що кредитується, тощо. Розмір плати за кредит
встановлюється з тим, щоб сума одержаних від позичальника від­сотків покривала витрати банку на залучення коштів, витрати на
ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповід­ного прибутку.

4.Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є
складовими кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5.Обмежувальні умови: захисні та негативні.

Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен до­тримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зо­бов'язання періодично подавати банку звітну документацію, на­давати працівникам банку інформацію про свою господарську ді­яльність).

Негативні статті - це список умов, які не повинен допус­тити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, пе­редачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невипла­ти дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злит­тя з іншими компаніями).

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вима­гати дострокового погашення кредиту в разі порушення умов кре­дитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.

7.Санкції за порушення умов угоди. Порушення умов кредит­ної угоди з боку позичальника карається стягненням пені, яка
нараховується на суму боргу, або на суму кредиту, або на суму
порушення. Банк може заперечувати проти надання наступної
суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитися від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати
процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредит­ної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції.
В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на
вирішення спорів.

8.Строк набуття угодою чинності.

9.Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених
осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитуван­ня є основні засоби, або на більш короткий термін за тимчасової потреби в коштах або надання окремого кредиту. Кредитний до­говір набуває чинності з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його корис­тування.

Цей етап називають ще структуруванням кредиту, у ході яко­го визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри кредиту: вид, суму, строк, спосіб надання і погашення, забезпечення, рівень процента, інші моме­нти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту відповідно до строків оборотності того виду капіталу, на формування якого ви­дається позичка.

Після закінчення структурування кредиту кредитний праців­ник банку проводить переговори про укладання кредитного дого­вору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції щодо умов майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізня­тися від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення пози­цій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди з усіх питань підписується кредитний договір.

Рішення про надання кредиту приймається кредитним комі­тетом банку.

На четвертому кроці відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Надання кредиту здійснюється в готівковій та/або безготівко­вій формі. Перша форма використовується переважно у відноси­нах з фізичними особами. Безготівкова форма кредиту передба­чає наявність рахунку, на який здійснюється перерахування ко­штів. Цей рахунок визначає позичальник банку самостійно.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного від­ділу оформляє бухгалтерські документи, які містять указівки щодо відкриття позичкового рахунку та надання кредиту. Ці до­кументи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадо­вих осіб.

Оформлені згідно з банківськими вимогами документи пере­даються в обліково-операційний відділ для виконання. До них належать:

- розпорядження кредитного відділу;

- примірник кредитної угоди;

- договір застави (або інша форма забезпечення);

- картка зі зразками підписів керівника і головного бухгалтера
та відбитком печатки підприємства, засвідчена в установленому порядку.

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатися на­даний особовому позичковому рахунку позичальника номер ра­хунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та за­безпечення нарахування процентів надання кредитів може здійс­нюватися з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватися безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Метод кредитування, який передбачає організаційні й технічні умови кредитування, зумовлює форму позичкового рахунку. Фо­рма позичкового рахунку визначає режим функціонування рахунку, тобто порядок документального оформлення операцій щодо надання та погашення кредиту і їх відображення в обліку. Для проведення операцій з кредитування банк може відкрити позича­льникам такі позичкові рахунки:

- простий позичковий рахунок;

- спеціальний позичковий рахунок;

- поточний рахунок з овердрафтом.

Кредитування за простим позичковим рахунком є найбільш поширеною формою банківського кредитування в Україні. Грошові кошти з простих позичкових рахунків видаються для покриття виробничих витрат і під фактично накопичені запаси (залишки) товарно-матеріальних цінностей. Характерними ознаками креди­тування за простим позичковим рахунком є разовий характер кре­диту, кожне надання кредиту оформляється документально на ос­нові заявки позичальника та пакета необхідних документів, авто­матично контролюється цільове використання кредиту.

Позичальнику може бути відкрито кілька простих позичко­вих рахунків. Це залежить від кількості видів кредитів, які він отримує в банку.

При кредитуванні за спеціальним позичковим рахунком клі­єнту відкривається кредитна лінія. У договорі про її відкриття оговорюється максимальна сума кредиту, якою позичальник може користуватися протягом встановленого строку. На стадії оплати товарів зникає необхідність кожного разу подавати в банк заяву на отримання позики (як у випадку простого позичкового рахун­ку). Така практика економить клієнтам банку час, необхідний для одержання позики, а самому банку - час на аналіз кредитоспро­можності позичальника.

Видача позики здійснюється за поданням у банк платіжних документів незалежно від наявності грошових коштів на поточ­ному рахунку.

Одним із видів банківського кредитування є кредитування за поточним рахунком з встановленням ліміту кредитування. Овер-драфт безпосередньо пов'язаний з поточним рахунком клієнта. За наявності відповідної угоди банк дозволяє власнику поточного рахунку здійснювати платежі на суму, яка перевищує кредито­вий залишок на поточному рахунку, але в межах встановленого ліміту.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчас­ним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з пози­чальником, перевіряє стан збереження заставленого майна, що має бути передбачене в кредитному договорі.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту, що зумовило додаткову потребу в кош­тах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільо­вим призначенням банк має право достроково розірвати кредит­ний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановле­ному чинним законодавством порядку.

П'ятий крок процесу банківського кредитування полягає в по­верненні кредиту разом із платою за користування. Плата за ко­ристування кредитом може включати процентні платежі як на­слідок дії процентної ставки, а також комісійні платежі як наслі­док дії тарифів за обслуговування заборгованості.

Погашення кредиту і нарахованої за ним плати здійснюється за допомогою платіжного доручення з поточного рахунку пози­чальника. Передусім сплачуються проценти та комісія, а потім погашається основний борг (тіло кредиту). Погашення кредиту може здійснюватись одноразово або частинами.

Позичальник за узгодженням з банком може достроково по­вернути отриманий кредит.

У разі виникнення в позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). У разі прийняття рішення щодо пролон­гування кредиту складається додаткова угода між банком та по­зичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

У разі настання строку погашення кредиту й відсутності в клі­єнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає працювати з кредитом як проблемним. У день визначеного стро­ку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за кредитом переноситься на рахунок прострочених кредитів.

Розглянута технологія процесу кредитування стосується від­носин банків з позичальниками - юридичними та фізичними осо­бами. Міжбанківський кредит має свою специфіку, обумовлену цілями кредитування та суб'єктами кредитних відносин.


Читайте також:

  1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
  2. III. Етапи розробки програмного забезпечення
  3. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
  4. Аналіз достатності банківського капіталу
  5. Асортиментний процес включає три основних етапи: концентрацію, кастомізацію і розсіювання.
  6. Аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ включає три етапи.
  7. Базельського комітету з банківського регулювання.
  8. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість, повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.
  9. Банківське кредитування підприємств
  10. Банківське кредитування підприємства.
  11. Банківське кредитування.
  12. Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Організаційне забезпечення кредитної діяльності банків | Поняття та загальна характеристика форм забезпечення банківських кредитів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.