• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та загальна характеристика форм забезпечення банківських кредитів

Під забезпеченнямслід розуміти види та форми гарантованих зобов'язань позичальника перед кредитором щодо повернення кре­диту в разі можливого його неповернення позичальником. Забез­печення в процесі надання кредиту відіграє роль страхування від непередбачених обставин, адже всі кредити, навіть ті, які надаються під проекти, що вважаються дуже надійними, пов'язані з ризиком, і хоча ризик, звісно, можна мінімізувати шляхом ретельного ана­лізу кредитної заявки, зовсім позбутися його неможливо.

Основні форми забезпечення кредитів наведені на (рис. 6.3).

У банківській практиці джерела погашення кредиту поділя­ються на:

• первинні — виручка від реалізації продукції, наданих послуг,
виконаних робіт або дохід, що отримує фізична особа;

• вторинні - використання існуючих форм кредитного забезпе чення.

Розрізняють такі види забезпечення кредиту:

1) персональне - вимога до особи, яка надає гарантію або є пору­чителем; забезпечення надане самим позичальником;

2) матеріальне — майнове право як заставне право, повна уступка прав або вимог (цесія), передача кредиторові заставленого
рухомого майна з метою забезпечення боргу.

Залежно від вимог забезпечення кредитних зобов'язань поді­ляється на:

1) акцесорне (від лат. ассевзогіез - прихідний, додатковий, другорядний), що залежить від конкретних вимог банку до позичальника (наприклад, порука, заставне право, іпотека та ін.).
З правового погляду акцесорне забезпечення дійсне лише за
умови дії кредитного договору;

2) абстрактне - не залежить від наявності вимоги й може бути
використане без її існування. Абстрактне (неакцесорне) забез­печення називають також довірчим (фідуціарним) забезпе­ченням.

У практиці вітчизняних комерційних банків розрізняють такі форми забезпечення зобов'язань позичальника:

- застава;

- гарантія;

- поручительство;

- стягнення неустойки, пені та штрафів на користь банку;

- страхування.

Застава — це спосіб забезпечення зобов'язань, який передба­чає право кредитора (заставодержателя) у разі невиконання борж­ником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання оде­ржати задоволення з вартості заставленого майна переважно пе­ред іншими кредиторами.

Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, зокре­ма така, що випливає з кредитного договору, договору купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо, тобто застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Але тільки те майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернене стяг­нення. Також предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави (май­бутній урондай, приплід худоби тощо).

Не можуть бути предметом застави національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності та є національним культурним надбанням, об'єкти державної влас­ності, приватизація яких заборонена, майнові комплекси держав­них підприємств, що знаходяться в процесі корпоратизації, ви­моги, які мають особистий характер, тощо.

Залежно від виду майна або прав, що є предметом застави, роз­різняють:

- іпотеку - заставу нерухомого майна;

- заставу товарів в обороті й переробці;

- заклад - заставу рухомого майна;

- заставу майнових прав;

- заставу цінних паперів.

Застава нерухомості - іпотека є надійним і високоефектив­ним способом застави. Предметом іпотеки є майно, пов'язане із землею - будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісний майновий комплекс, земельні ділянки, інше майно, що віднесене законодавством до нерухомості.

Існують два різновиди застави рухомого майна — заклад та тверда застава.

Заклад - вид застави, у разі якої предмет застави передається заставодавцем у володіння заставодержателю. У разі твердої за­стави заставлене майно залишається в заставодавця під замком та печаткою заставодержателя.

З погляду забезпечення надійного зберігання предмета заста­ви та, відповідно, більш твердої гарантії повернення кредиту, більш ефективним вважається заклад. Однак з погляду витрат на утримання, страхування, інших накладних витрат, пов'язаних зі зберіганням майна, більш ефективною та вигідною є тверда застава.

Особливість укладання договорів при твердій заставі (так само як і при іпотеці) полягає в їх обов'язковому нотаріальному посвід­ченні для окремих предметів застави. Такими предметами є транс­портні засоби та космічні об'єкти.

Щодо надійності та ефективності способів забезпечення кре­диту зауважимо, що застава рухомого майна є менш привабливою, ніж іпотека. Це пояснюється перш за все характером предмета застави, яким є рухоме майно. Тобто розширюється коло можли­вих небезпек щодо цього майна, що підвищує витрати на страху­вання. Вартість даних предметів застави часто досить невелика порівняно з розміром кредиту, а це зумовлює необхідність збіль­шення кількості предметів застави та, відповідно, значно підви­щує витрати на контроль та утримання застави. Крім того, це май­но більш схильне до змін вартості (порівнюючи з іпотекою) унаслідок змін в економіці, на ринку, змін в уподобаннях потен­ційних покупців.

Особливістю застави товарів в обороті або в переробці є те, що предмет застави знаходиться не тільки в повному володінні, а й у повному користуванні та розпорядженні заставодавця. Тобто, дане майно може (повинне) бути реалізоване чи перероблене для підтримання поточної діяльності позичальника.

Так, засгава товарів в обороті застосовується в основному для підприємств торгівлі, коли заставлений товар підлягає реалізації для отримання доходу організації (часто цей дохід і є джерелом сплати боргу за кредитом). Головною умовою при цьому є заміна реалізованого заставленого товару іншим, не меншим за вартіс­тю, або ж відновлення запасу реалізованого товару в сумі поперед­ньої реалізації. Інша назва застави товарів в обороті - це застава зі змінним складом.

Основним недоліком цього виду забезпечення є висока ймовірність виникнення різниці в часі між моментом реалізації (переробки) товару і моментом відновлення його запасу, що сут­тєво зменшує гарантію повернення кредиту з вартості заставле­ного майна.

Крім того, товари здебільшого схильні до зміни вартості в ре­зультаті структурних змін на ринку цього товару, на ринку вза­галі, економічного стану в країні тощо, що знижує рівень їхньої привабливості як забезпечення кредитних зобов'язань.

Основну увагу при заставі товарів в обороті чи переробці слід приділяти контролю за станом предмета застави, з тим щоб не до­пустити суттєвих непередбачуваних змін у його вартості через не-виважені дії заставодавця.

Предметом застави майнових прав у даному випадку є не майно, а право на володіння та користування ним. Саме такий характер предмета застави зумовлює абстрактний характер вар­тості подібної застави. Це, у свою чергу, створює досить значні складності при встановленні реальної вартості такої застави, зу­мовлюючи тим самим високий ризик переоцінки об'єкта застави (адже в основному оцінка прав на майно приймається згідно з до­говором передачі певних прав на майно заставодавцю). Разом з тим предмет застави в даному випадку має дуже високий рівень ризи­ку втрати вартості внаслідок дій заставодавця чи особи, яка пере­дає права, а також дії зовнішніх факторів. Одним із видів майно­вих прав є прЬва на грошові кошти, розміщені позичальником на вклад (депозит).

Особлива складність полягає в проведенні контролю за станом застави, тому що в результаті певних дій позичальника (заставо­давця) договір передачі прав може бути розірваний третьою сто­роною (надавачем права) на законних підставах — невиконання умов цього договору. Таким чином банк повинен, перш за все, сте­жити (у процесі оцінки стану застави) за дотриманням умов дого­вору передачі майнових прав.

Предметом застави є будь-які цінні папери, у т.ч. векселі, які можуть бути передані заставодержателю шляхом індосаменту, передачі на відповідальне зберігання заставодержателю чи на де­позит нотаріальної контори або іншого банку.

У заставу приймаються всі цінні папери, що створюють певні зобов'язання (облігації, ощадні сертифікати, векселі) чи надають право власності на певне майно (акції).

Порука (поручительство) - форма забезпечення зобов'язань, за якої одна особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов'язан­ня в повному обсязі або частково.

Поручителями можуть бути фізичні та юридичні особи. Згідно із Законом України «Про підприємства в Україні» гарантами та поручителями не можуть бути державні підприємства.

Боржник і поручитель у разі невиконання зобов'язання від­повідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор має право в разі невиконання зобов'язання висуну­ти вимоги як до боржника, так і до поручителя.

Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник, зокрема, за сплату процентів, за відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо договором поруки не передбачено ліміт відпові­дальності. У випадку, коли поручитель зобов'язаний відповідати за виконання частини зобов'язання, він відповідає перед креди­тором лише за цю частину.

Можливим є варіант, коли поручителями є кілька осіб. Осо­би, які разом поручилися, відповідають перед кредитором солідарно.

Чинним законодавством не передбачена особлива процедура звернення стягнення на майно або кошти поручителя. Тобто банк повинен дотримуватися звичайного порядку доарбітражного вре­гулювання господарських спорів.

До поручителя, що виконав зобов'язання за боржника, перехо­дять усі права кредитора за кредитним зобов 'язанням у обсязі, у яко­му поручитель задовольнив вимоги банку. Тобто виконання пору­чителем зобов'язання замість боржника створює правовідносини, напідставі яких поручитель стає на місце кредитора, який вибув із зо­бов'язання і одержує право зворотної вимоги (регресу) до боржни­ка. При цьому до поручителя від кредитора переходять усі докумен­ти, що підтверджують його право вимоги та права, що забезпечують ці вимоги.

Якщо кредитне зобов'язання забезпечене кількома поручите­лями, кожен з них набуває право регресної вимоги в розмірі спла­ченої суми.

У разі висунення вимог до поручителя останній має право за­хищатися від позову кредитора всіма способами, якими міг би користуватися сам боржник. Він може залучити до справи за ви­сунутим до нього позовом боржника як третю особу, оскільки в боржника також можуть бути заперечення проти цього позову.

Дещо схожою на поруку є інша форма забезпечення - гарантія.

Згідно з договором гарантії одна організація (гарант) бере на себе зобов'язання нести майнову відповідальність перед кредито­ром іншої за забезпечення виконання зобов'язань.

Незважаючи на значну схожість, гарантія має відмінні риси від поруки.

Головна відмінність полягає в тому, що згідно з договором по­руки, за загальним правилом, настає солідарна відповідальність поручителя і боржника, а за договором гарантії - субсидіарна, яка застосовується тільки в разі непогашення заборгованості за раху­нок коштів самого боржника. Тобто висунути вимогу до гаранта банк має право лише в тому випадку, якщо позичальник не має коштів для погашення боргу.

На відміну від поручителя гарант, який виконав зобов'язан­ня, не займає місце кредитора і не набуває права регресу (якщо інше не передбачене договором гарантії).

Ефективність поруки та гарантії як форм забезпечення пояс­нюється низькими витратами на оцінку якості забезпечення та контроль за його станом, високою ліквідністю.

Неустойка. Пеня. Штраф. Ще одним видом забезпечення ви­конання зобов'язань є неустойка. Відповідно до Цивільного кодексу України неустойкоювизнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобо­в'язання, зокрема, у випадку прострочення виконання.

Існує три форми неустойки: власне неустойка, штраф і пеня.

Власне неустойка — це стягнена з боржника сума, яка визна­чається в процентному відношенні до суми невиконаного або не-належно виконаного зобов'язання.

Штраф -визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в обумовленому роз­мірі або в процентному відношенні до вартості робіт (послуг) і яка передбачена, як правило, на випадок невиконання обов'язку здій­снити конкретну дію, що є складовою частиною загального зобо­в'язання.

Пеня — це встановлена законом або договором на випадок про­строчення виконання боржником зобов'язання грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в процентному відно­шенні до суми простроченого платежу або невиконаного зобов'я­зання за кожен день прострочки.

За своєю природою неустойка може бути договірною або за­конною. У разі договірної неустойки угода повинна бути укладе­на в письмовій формі, тобто конкретні розміри і види неустойки обумовлюються в кредитному договорі.

За видами законодавство поділяє неустойку на залікову, ви­ключну, штрафну й альтернативну:

- залікова - зараховується при стягненні збитків;

- виключна - стягується без стягнення збитків;

- штрафна - стягується разом зі збитками;

- альтернативна — при порушенні умов договору потерпіла сторона вправі вимагати або стягнення неустойки, або збитків;

Страхування. Кредити можуть забезпечуватися і страхуван­ням. Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо за­хисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі на­стання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридич­ними особами страхових платежів, страхових внесків, страхових премій.

Страхування ґрунтується на ідеї розподілення збитків, що виникають в однієї особи, між багатьма особами, для кожної з яких ці збитки є ледь помітними.

Об'єктом страхування кредитного ризику є майнові інтере­си, пов'язані зі страхуванням відповідальності позичальника за несвоєчасне і неповне погашення кредиту та процентів за корис­тування ним.

Договір страхування кредитного ризику - це письмова угода між страхувальником-позичальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового ви­падку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми банку-кредитора, а страхувальник-

позичальник зобов 'язується сплатити страхові платежі у визначені
терміни та виконати інші умови договору.

Договір страхування кредитного ризику укладається відповід­но до правил страхування, які розробляються страховиком для цього виду страхування.

При укладанні договору страхування страховик, як правило, вимагає подання всіх тих документів, які були надані банку-кре-дитору для отримання кредиту. Страховий випадок за договором страхування відповідальності позичальника за неповернення кре­диту - це неотримання банком кредиту і відсотків за користуван­ня ним протягом визначеного періоду часу після настання відпо­відного строку.

Страхування кредитного ризику може бути ефективним лише в разі вмілого і правильного застосування законодавчих норм та банківської практики, ураховуючи специфіку економічної ситу­ації та характерні ознаки учасників кредитних і страхових відносин.

У контексті всього викладеного слід зауважити, що кожен вид забезпечення має задовольняти певним вимогам. Для того щоб забезпечення стало реальним способом зниження ризику неповер­нення кредиту, необхідно дотримуватися низки економічних та юридичних вимог, якими є правильний вибір форм забезпечен­ня, оцінка його вартості, організація контролю за станом забезпе­чення тощо.

Забезпечення повернення кредиту - це складна цілеспрямо­вана діяльність банку, що передбачає систему організаційних, економічних і правових заходів, які складають особливий меха­нізм, що визначає способи надання кредитів, джерел, термінів та способів їх погашення, документацію, яка забезпечує повернен­ня кредитів. Від правильності організації цієї діяльності залежить майбутній фінансовий стан банку.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. II. Поняття соціального процесу.
6. II.1 Програмне забезпечення
7. III. Етапи розробки програмного забезпечення
8. IV. Загальна оцінка діяльності вчителя
9. IV. Загальна схема поточного і підсумкового контролю та оцінювання знань студентів
10. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
11. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
12. Qзабезпечення виконання завдань кожним відділом.

Переглядів: 3684