Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Лекція № 4

MSB

MC

W MRC

MC

 

D1 D2

 

QМR1 МR2 Q

 

Споживачі, чий попит на товар менш еластичний, платять вищу ціну (диференціація цін авіаквитків, тарифів на телефонний та мобільний зв'язок і за доступ до мережі Інтернет). Іншими способами збільшення прибутку монополіста є особливості ціноутворення у пікові періоди (встановлення найвищих цін у періоди найвищого попиту на товар чи послугу), міжчасова цінова дискримінація (встановлення спочатку високої ціни для певної частини нетерплячих покупців і наступне зниження ціни для основної групи споживачів), запровадження двокомпонентних тарифів (встановлення плати за право придбання товару чи послуги з наступною додатковою оплатою кожної одиниці блага), продаж товарів у комплекті.

5. Економічні наслідки діяльності монополій

Діяльність монополій зумовлює прояв таких соціально-економічних наслідків:

1) монополіст продає менший обсяг продукції та призначає вищі ціни, ніж це могло бути на конкурентному ринку. Внаслідок встановлення більш високої монопольної ціни, споживачі платять так званий „монопольний податок”, який формує економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ до галузі нових виробників заблоковано, то монополіст має змогу отримувати економічний прибуток як у короткотерміновому, так і в довготерміновому періоді;

2) монопольні ціни є вищими, ніж ціни конкурентного ринку. Але їх зростання обмежується ціновою еластичністю, тому монополіст прагне максимізувати не ціну, а шукає такий її рівень, який максимізує прибутки;

3) середні витрати монополіста, як правило, не збігаються з середніми витратами конкурентної фірми. Оскільки монополіст - як правило, велике підприємство, то розмір середніх витрат на одиницю продукції може бути меншим, ніж у конкурентної фірми, що зумовлено дією ефекту масштабу виробництва. Інколи нижчі середні витрати монополіста можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни порівняно з цінами конкурентної фірми. Однак така ситуація виникає досить рідко. У монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило, більші, ніж мінімально можливі. Це явище отримало назву „X-неефективність” і його дія зумовлена такими чинниками:

§ монополіст, не маючи конкурентів, припиняє пошук інноваційних технологій, які мінімізують витрати;

§ необхідність обов’язкових додаткових витрат на збереження монопольного становища: придбання патентів, ліцензій;

§ застосовуючи методи недобросовісної конкуренції, монополіст здійснює нелегальні витрати на підкуп посадових осіб, тиск на постачальників ресурсів тощо;

4) монополія суперечливо впливає на науково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій, що не під силу дрібним товаровиробникам конкурентного ринку. З іншого боку, у чистого монополіста немає стимулів до постійного впровадження у виробництво досягнень НТП;

5) чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона має місце тоді, коли продукт реалізується різним споживачам за різними цінами залежно від їх платоспроможності. Особливо цінова дискримінація пов'язана з природною монополією;

6) діяльність монополій посилює диференціацію доходів, зумовлює соціально-економічні конфлікти.

Негативні соціально-економічні наслідки монополізації виробництва і збуту тих чи інших товарів добре усвідомлені в усіх розвинених країнах. Адекватно до монополізації ринку зростають ціни, знижується якість товарів, уповільнюється, гальмується науково-технічний прогрес, зростає несприятливість до нього економіки. Монопольний ринок об’єктивно не в змозі виконувати регулюючу, стимулюючу і захисну (щодо покупця) функції. Диктат виробника над споживачем у цьому випадку неминучий. Виробник, який не має серйозних конкурентів, завжди прагне реалізувати власні економічні інтереси за рахунок підлеглих йому споживачів. Він диктує їм свої умови при укладанні господарських домовленостей, може підняти ціни і при цьому постачати продукцію нижчої якості й отримувати за рахунок цього більший прибуток.

Монополізм має суперечливі економічні наслідки. Проте незаперечним є його негативний вплив на конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому найважливішою функцією держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

 


Тема 34. (9) Ринок монополістичної конкуренції

1. Ознаки та умови функціонування ринку монополістичної конкуренції.

2. Короткострокова та довгострокова рівновага фірми і галузі в умовах монополістичної конкуренції.

3.Сутність, види та передумови розвитку нецінової конкуренції.

1. Ознаки та умови функціонування ринку монополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція є однією з двох найбільш поширених ринкових структур.

Монополістична конкуренція — це ринкова структура, за якої багато продавців пропонують диференційований продукт, тобто товари, які є близькими, але не досконалими замінниками. Фірму, що діє за таких умов, називають монополістичним конкурентом. Основні риси монополістичної конкуренції:

1) на ринку присутня порівняно велика кількість продавців, на кожного з яких припадає незначна частка загального обсягу продажу продукту;

2) оскільки товари, які пропонують різні виробники, є недосконалими замінниками, фірми мають деякий, хоча і незначний, контроль над ціною свого товару;

3) за достатньо великої кількості фірм у галузі відсутнє відчуття взаємозалежності виробників: при визначенні ціни свого товару окрема фірма може не зважати на реакцію конкурентів;

4) диференціація продукту відкриває широкі можливості для нецінової конкуренції продавців;

5) входження у галузь нових фірм є порівняно легким, проте може потребувати додаткових витрат на вирізнення свого товару серед інших.

Монополістична конкуренція — не ринкова структура, за якої багато продавців пропонують диференційований продукт.

Монополістична конкуренція поєднує характерні ознаки і монополії, і чистої конкуренції. З одного боку (подібно до монополії), кожна фірма сама визначає ціну на свій товар, з іншого (як і за умов досконалої конкуренції) — подібний товар постачають багато інших виробників. Монополістична конкуренція передбачає вагому складову конкуренції поряд з незначною часткою монопольної влади. Прикладами ринків з монополістичною конкуренцією є роздрібна торгівля, ринки одягу та взуття, меблів, ліків, книг, персональних комп'ютерів тощо.

2. Короткострокова та довгострокова рівновага фірми і галузі в умовах монополістичної конкуренції.

Ринок монополістично конкуренції займає, проміжне місце між монопольним ринком та ринком досконалої конкуренції. Тому механізм визначення ціни та обсягів виробництва при монополістичній конкуренції є переплетінням наведених моделей. Якщо крива попиту конкурентної фірми розташована паралельно вісі абсцис, то на ринку монополістичної конкуренції вона має незначний від’ємний нахил. Ця відмінність означає, що крива попиту менш еластична, ніж при досконалій конкуренції, але більш еластична, ніж учистої монополії. Еластичність попиту фірми на ринку монополістичної конкуренції буде залежати від кількості конкурентів і ступеня диференціації товару.

Якщо крива попиту D для ринку монополістичної конкуренції має спадний характер, то подібно до монопольного ринку крива граничного доходу МR буде завжди знаходитися нижче від неї. Це означає, що граничний дохід завжди менший ціни одиниці продукції МR < Р.

Згідно з умовами конкурентного ринку, фірма на ринку монополістичної конкуренції в короткотерміновому періоді буде максимізувати прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, який відповідає координатам точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат (МR = МС). Умовою отримання економічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, при якому крива попиту D перетинає криву середніх сукупних витрат AТC.

       
 
   
 


МR, Р

 
 


MC

РMС ATC

ATC AVC

 

МR D

 
 


QМС Q

Фірма максимізує прибуток

 

Якщо крива попиту D розташована нижче від кривої серед­ніх сукупних витрат AТC, але перетинає криву середніх змінних ви­трат AVC, то фірма буде вирішувати завдання щодо мінімізації збитків.

 

МR, Р

 
 


ATCMC ATC

РMС

AVC

 

 

МR D

 
 


QМС Q

Фірма мінімізує збитки

 

І, якщо крива попиту D пройде нижче від кривої середніх змін­них витрат AVC, фірма змушена приймати рішення про припинення ви­робництва, оскільки збитки перевищуватимуть постійні витрати.

Таким чином, у короткотерміновому періоді фірма в умовах моно­полістичної конкуренції може отримувати економічний прибуток, зазнавати збитків чи вирішувати проблему закриття.

У довготерміновому періоді простежується тенденція до отримання фірмою нормального прибутку. Економічний прибу­ток, що його отримує фірма в короткостроковому періоді при­ваблює до галузі нові фірми. Як наслідок, пропозиція зростає, крива попиту стає більш еластичною, і відстань до середніх су­купних витрат зменшується, ліквідуючи економічний прибуток. І навпаки, якщо фірма зазнає збитків, спостерігається відплив конкурентів, крива попиту стає менш еластичною. Як результат вона перетне криву середніх сукупних витрат, ліквідувавши та­ким чином збитки фірми.

Рівновага встановлюється тоді, коли криві попиту та сере­дніх сукупних витрат будуть мати лише одну спільну точку до­тику. В цьому випадку фірма не буде отримувати економічного прибутку та не зазнаватиме збитків.

 
 


МR, Р

 
 


MC

РMС

LATC

 

 

МR D

 
 


QМС Q

Рівновага фірми у довгостроковому періоді

 

Таким чином, у довгостроковому періоді фірма на ринку монополістичної конкуренціїне отримує економічного прибутку, працює в умовах самоокупності як і фірма на ринку досконалої конкуренції.

Отже, укороткостроковому періодіна ринку монополістичної конкуренції фірма досягає рівноваги за умови:

МR = МС.

У довгостроковому періодіфірма досягаєрівновагиза умови виконання таких рівностей:

МR = МС; Р = АТС.

3.Сутність, види та передумови розвитку нецінової конкуренції.

В умовах монополістичної конкуренції фірми намагаються поліпшити становище рівноваги у довгостроковому періоді. Орієнтація на монополістичну конкуренцію постійно примушує фірму шукати варіанти виділення свого товару серед аналогічних товарів конкурентів, найповніше задовольнити і врахувати потреби споживача. При цьому фірма застосовує методи нецінової конкуренції. Нецінова конкуренція є найбільш поширеною формою конкуренції на ринку монополістичної конкуренції.

Від’ємний нахил кривої попиту фірми в умовах монополістичної конкуренції означає, що збільшення продаж можливе лише при зменшенні ціни, за умови, якщо попит на продукцію фірми залишається незмінним. Зниження ціни не дає шансів для збільшення прибутку. Саме тому фірми вдаються до нецінової конкуренції. Нецінова конкуренція повинна розширити попит на продукцію фірми. Графічно це означає зміщення кривої попиту вверх-вправо.

 
 


Р

 

ATC2

ATC1

 

D1 D2

 

 

Q

 

Диференціація і вдосконалення продукту та реклама збільшують не тільки витрати фірми, а й нерідко попит на її продукцію. Якщо попит зросте на більшу величину, ніж потрібно для відшкодування витрат на дослідні розробки й рекламу, то прибутки фірми зростуть.

Методи нецінової конкуренції поділяються на дві групи:

1.Удосконалення продукту. Воно може здійснюватися без докорінної зміни його споживчих якостей. Це стосується упаковки товару, його дизайну, способів продажу тощо. Але в довготерміновому періоді фірма намагається розробляти нові моделі товарів з вищими споживчими якостями, які б враховували зростаючі потреби споживачів. Тому, на відміну від чистої монополії, монополістична конкуренція створює зацікавленість фірм у здійсненні інноваційної діяльності.

2. Рекламна діяльність. Мета реклами - збільшення обсягів продажу та посилення лояльності споживачів до товару фірми. Фірми досить багато уваги приділяють розробці рекламного повідомлення. Вдала ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг - всі ці фактори визначають кінцеву результативність рекламної компанії.

Чим сильніша диференціація продукту (менш еластична крива попиту), тим далі вліво від мінімальних середніх загальних витрат відбуватиметься виробництво Проте чим більша диференціація продукту, тим повніше задовольнятимуться різні уподобання і смаки.

В економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо. Існують вагомі аргументи як на її користь, так і проти неї. Прихильники реклами вважають її необхідною, тому що:

- рекламна інформація допомагає споживачам познайомитися з новим товаром;

- посилює конкуренцію між товаровиробниками;

- кошти від реклами — найголовніше джерело доходів засобів масової інформації;

- стимулює вдосконалення споживчих якостей товару;

- створює передумови для економічного зростання, збільшення зайнятості, стимулює високий рівень споживчих витрат, в кінцевому рахунку - підвищується добробут нації. Відомий вислів проголошує: якщо реклама ефективно виконує свою „роботу”, то багато людей зберігає свою.

Противники реклами справедливо вказують на її негативні сторони:

- рекламні повідомлення мають тенденцію до самонейтралізації, тому що переконують на основі протиставлення товарів.

витрати на рекламу є непродуктивними, при альтернативному їх використанні вони могли б справити більший суспільний ефект;

- реклама може викликати негативні суспільні ефекти: збільшення споживання тютюну, алкоголю;

- рекламні повідомлення є необ'єктивними, тому що іноді вони не інформують, а дезінформують;

- реклама створює певний фінансовий бар'єр для вступу до галузі.


Тема 35. (10) Олігополістична структура ринку

1. Олігополія, її сутність та основні ознаки.

2. Стратегічна поведінка фірм на олігополістичному ринку.

3. Цінова війна та її наслідки в умовах олігополії.

4. Модель Курно. Модель рівноваги

5. Модель Бертрана, рівновага в умовах олігополії

6. Модель олігополістичного ціноутворення „лідерство у цінах”.

7. Конкуренція чи таємна змова: „дилема ув’язнених”. Картель та легальні угоди.

1. Олігополія, її сутність та основні ознаки.

Олігополія - це така ринкова структура, при якій домінує невелике число продавців, а вхід у галузь нових виробників обмежений високими бар'єрами.

Характерні риси олігополії.

Перша характерна риса олігополії полягає в нечисленності фірм у галузі. Про це говорить походження самого поняття „олігополія” (від грецького „olіgos” - кілька, „роlео” - продаю, торгую). Звичайно кількість фірм не перевищує десяти. Така ситуація характерна, наприклад, для металургійної промисловості, хімічної, автомобілебудування, інших галузей обробної промисловості (виробництво домашніх холодильників, пилососів, пральних машин, телефонних апаратів), для яких характерна висока ступінь концентрації виробництва усього на декількох фірмах.

Розрізняють класичну (жорстку) олігополію, у якій головну роль відіграють 3-4 фірми, і м'яку (аморфну) олігополію, коли основну частину продукції випускають 6-8 фірм.

Олігополістичні ситуації можуть виникати в галузях, що виробляють як стандартизовані товари (алюміній, мідь), так і диференційовані (автомобілі, пральні порошки, сигарети, електропобутові прилади).

Другою характерною рисою олігополії є високі бар'єри для вступу в галузь. Вони пов'язані насамперед з економією на масштабі виробництва (ефект масштабу), що виступає найважливішою причиною поширення і тривалого збереження олігополістичних структур. У деяких галузях максимальний ефект масштабу досягається при дуже великих обсягах випуску, які вимагають величезних інвестицій. Такі великі інвестиції доступні далеко не для усіх фірм, тому створюються об'єктивні передумови для збереження панівного положення олігополістів.

Олігополістична концентрація породжується і деякими іншими бар’єрами для входження в галузь: права власності на патенти, винаходи; монопольний контроль над рідкісними джерелами сировини; високі витрати на рекламу та інші бар’єри, природно сформовані або штучно створені.

Третьою характерною рисою олігополії є загальна взаємозалежність. Олігополія виникає у тому випадку, якщо число фірм у галузі настільки мале, що кожна з них при формуванні своєї економічної політики змушена брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Олгополіст повинен враховувати можливі ходи супротивника, повинен бути готовим до різних варіантів розвитку ситуації на ринку в результаті різного поводження конкурентів.

 

2. Стратегічна поведінка фірм на олігополістичному ринку.

Мікроекономічна теорія виходить з того, що єдиної моделі олігополії, яка б описала цінову і виробничу поведінку фірми, не існує з двох причин: різноманітностіта взаємозалежності.

1.Різноманітність. Олігополія містить ширший діапазон ринкових ситуацій, ніж інші структури ринку. Вона охоплює і ситуацію, коли дві — три фірми панують на всьому ринку, і ситуацію, коли шість — сім фірм контролюють 70 — 80% ринку; передбачає і диференціацію продукту, і його стандартизацію; охоплює випадки, коли фірми діють у змові й коли вони діють незалежно; допускає ситуації, коли бар'єри для входження у галузь дуже високі і коли вони не такі значні. Отже, різноманітність олігополії унеможливлює побудову єдиної ринкової моделі олігополії.

2.Взаємозалежність.Унаслідок неспроможності фірми точно передбачити відповідні дії конкурентів олігополіст не може достеменно оцінити попит і граничний виторг. А без цього фірма не може визначити ціну та обсяг виробництва, що максимізують прибуток. Однак це не означає, що олігопольний ринок узагалі не піддається дослідженню. Його мікроекономічний аналіз дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

1) за олігополії ціни змінюються рідше, ніж за досконалої конкуренції, монополістичної конкуренції та чистої монополії;

2) за олігополії фірми змінюють ціни, як правило, одночасно.

Цінова поведінка олігополії передбачає наявність стимулів до узгоджених дій або таємної змови при встановленні та зміні цін. Виявлення цих закономірностей є результатом аналізу цінової політики олігополіста. Існує чотири основні моделі поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємною змовою; лідерство в цінах; ціноутворення за принципом „витрати-плюс”.

Взаємозалежність фірм на олігополістичному рику обумовлює необхідність узгоджувати свої рішення з можливими діями конкурентів. Тому традиційні для інших типів ринкових структур моделі встановлення рівноваги неприйнятні для олігополії. На ринку олігополії рівновага встановлюється коли рішення окремої фірми є оптимальними для неї з урахуванням можливих дій конкурентів.

Стратегічна поведінка фірм може полягати у виборі конкурентноїстратегії, або укладенні угоди. При конкурентній стратегії фірми розпочинають конкурентну боротьбу, намагаючись потіснити конкурентів на ринку. Така поведінка часто несе загрозу для самої фірми, адже у результаті конкурентної боротьби, можна і втратити свої позиції на ринку. Крім того конкурентна боротьба вимагає додаткових витрат, що зменшує прибутки фірми. Враховуючи те, що фірми на ринку олігополістичної конкуренції мають монопольну владу над ціною, конкурентна боротьба може привести до втрати переваг, а отже і можливості отримувати економічний прибуток. Тому часто фірми укладають між собою угоду з метою поділу ринку і встановлення монопольно високої ціни, яка давала б можливість отримувати монопольний прибуток.

Складність аналізу ринку олігополії обумовила те, що в теорії зазвичай цей ринок аналізується на прикладі дуополії. Умовно допускається, що на ринку працює дві фірми (у випадку кількох фірм розглядається одна, а решта усіх як одна фірма). Допускається, що кожна фірма визначає ціну чи обсяг виробництва, враховуючи ймовірну реакцію конкурентів і припускаючи, що вони діють аналогічно. Цей підхід даю підстави для знаходження точки рівноваги на олігополістичному ринку і відображає принцип рівноваги за Нешем.: кожна фірма повністю реалізує свій потенціал залежно від того, що чинять її конкуренти.

Результат, за якого стратегія кожного гравця оптимальна за умови вибору іншими гравцями оптимальної стратегії, називається рівновагою Неша(на честь американського математика).

Рівновага Неша ринкова ситуація, за якої рівновага на ринку досягається за умови існування пари стратегічних рішень, які характеризуються тим, що рішення кожного гравця є оптимальним за даного рішення іншого.

В умовах рівноваги Неша стратегія кожного виробника оптимальна в умовах стратегій, обраних конкурентами. Тому у кожного із них немає стимулу міняти свою стратегію.

3. Цінова війна та її наслідки в умовах олігополії.

Загальна взаємозалежність фірм на ринку олігополії виявляється і в умовах загострення конкурентної боротьби, і в умовах, коли досягається домовленість з іншими олігополістами. Значна вага олігополіста на ринку може викликати його бажання збільшити доходи шляхом збільшення своєї долі на ринку. Оскільки крива попиту фірми олігополіста має від’ємний нахил, збільшити обсяг своїх продаж можна лише знизивши ціну продукції. Тому на рику олігополії використовуються методом цінової конкуренції. Які можуть переходити у цінові війни.

Цінова війна - це цикл поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Зниження цін має, однак, свої межі. Воно буде продовжуватися доти, поки ціна не упаде до рівня граничних витрат, а так як середні витрати постійні, то Р = МС = АТС.

P

 
 


50

 

 

25 ВАС = МС

 

D

 
 


200 400 Q

У точці В установиться рівновага, тому що жодна фірма не зможе знизити ціну нижче, не понісши збитки. Ціна фактично стане такою ж, як і в умовах досконалої конкуренції, а економічний прибуток в результаті цінової війни стане рівним нулю. Від цінової війни виграють споживачі і програють виробники. Тому цінові війни швидкоплинні і в даний час бувають досить рідко. Конкурентна боротьба одного олігополіста з іншим частіше приводить до угод, які враховують можливі дії інших виробників.

Цінові війни не вигідні перед усім самим олігополістам, тому перед тим, як вдатись до них, вони повинні врахувати можливу реакцію конкурентів. Тому повинні застосовуватись певні методики, які б дозволяли розробляти поведінку олігополіста з урахуванням можливої реакції конкурентів.

Аналіз поведінки олігополіста з допомогою теорії ігор.

На даний час усе більше значення для аналізу олігополістичних ситуацій набуває теорія ігор. Теорія ігор - наука, що досліджує математичними методами поведінку учасників у вірогідних ситуаціях, пов’язаних з прийняттям рішень. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації із заздалегідь встановленими правилами (типу гри в карти або в доміно). У ході гри можливі різні спільні дії - коаліції гравців, конфлікти і т.д. Стратегія гравців визначається цільовою (платіжною) функцією, яка показує виграш або програш учасника. Форми цих ігор різноманітні. Найбільш простий різновид – ігри з двома учасниками. Якщо у грі беруть участь не менш трьох гравців, можливе утворення коаліцій, що ускладнює аналіз.

З точки зору платіжної суми ігри поділяються на дві групи - з нульовою і ненульовою сумами. Ігри з нульовою сумою називають ще антагоністичними: виграш одних у точності дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу дорівнює нулю.

За характером попередньої домовленості ігри поділяються на кооперативні (коли утворюються коаліції гравців) і некооперативні (коли кожний грає за себе проти усіх).

Найбільш відомий приклад некооперативної гри з нульовою сумою - модель Курно, а з ненульовою сумою – „дилема ув’язненого”.

Якщо існує оптимальне рішення для гравця незалежно від того, яку стратегію обере конкурент, тоді говорять про існування домінантної стратегії(наприклад, перевищення квоти в картелі).

Результат, за якого стратегія кожного гравця оптимальна за умови вибору іншими гравцями оптимальної стратегії, називається рівновагою Неша(на честь американського математика).

В умовах рівноваги Неша стратегія кожного виробника оптимальна в умовах стратегій, обраних конкурентами. Тому у кожного із них немає стимулу міняти свою стратегію.

4. Модель Курно. Модель рівноваги

В економічній науці поведінку на ринку олігополії аналізують за допомогою моделі дуополії. Дуополія, тобто становища, коли існує тільки два виробника, або ж один і всі інші разом взяті.

Найбільш простою та поширеною моделлю дуополії є модель Антуана Курно,французького економіста, яку він запропонував у 1838 році.

Модель Курно- модель дуополії, пояснює, як здійснюють свій вибір стосовно обсягу виробництва два олігополісти (фірми А і В), які мають приблизно однакові економічні можливості і виробляють однорідну продукцію. Приймаючи своє рішення щодо обсягу виробництва, кожне підприємство бере до уваги і свого конкурента; обидва підприємства приймають рішення одночасно, за умови відомого ринкового попиту, і вони разом його задовольняють, тобто ринковий попит (QD) відповідає в сумі обсягам продаж першого олігополіста (QА) та другого (QВ): (QD) = (QА) + (QВ).

У моделі Курно допускається, що кожне підприємство визначає свій обсяг виробництва виходячи з того, який обсяг вибере конкурент. Якщо фірма А допускає, що її конкурент, фірма В, планує не випускати жодної одиниці продукції, то фірма А встановлює обсяг виробництва, який дорівнює усьому ринковому попиту (QА) = (QD). Якщо ж вона допускає, що її конкурент планує випуск (QВ), то встановлює свій випуск, який дорівнює різниці між ринковим попитом і обсягом виробництва конкурента (QА) = (QD) - (QВ). Так послідовно припускається зміна обсягу, який вироблятиме конкурент, від ринкового попиту до нуля і будується крива реакції фірми А на дії свого конкурента фірми В. Потім навпаки будується крива реакції фірми В на дії фірми А. Оскільки кожний із виробників на кривій реакції максимізує свій прибуток, точка перетину цих кривих і буде визначати рівновагу Курно і відповідати обсягам виробництва, які забезпечують кожному з виробників максимальний прибуток і повністю задовольняють ринковий попит.

QB

Крива реакції фірми В QB (QA )

 

Рівновага Курно

 

Крива реакції фірми А QA (QB )

 

QA

Модель рівноваги Курно

Модель Курно має певні недоліки: припущення того, що кожне підприємство впродовж одного періоду не буде змінювати обсягу виробництва, що лише в точці рівноваги очікування підприємців можуть бути виправданими і що виробництво продукції олігополістами в сумі забезпечує ринковий попит.

Модель Жозефа Бертрана, французького економіста, була розроблена 1883 ропі. На відміну від моделі Курно вона передбачає, що олігополіст визначає не обсяг виробництва, а ціну на свою продукцію за прийнятих уявлень щодо цін, які оберуть інші виробники. Подібно до моделі Курно, кожний учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому можливість отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.

Якщо виробники продають однакову продукцію, то умова рівноваги у моделі Бертрана буде збігатися з умовою конкурентної рівноваги (ціна має дорівнювати граничним витратам). Логічно це пояснюється тим, що коли ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів буде мати великі стимули трохи знизити свою ціну і, завдяки цьому, захопити більшу частину ринку. Щоб не стати банкрутом, аналогічно має вчинити і інший учасник ринку. Тому рівновага на ринку настане тоді, коли граничні витрати виробників зрівняються з ринковою ціною, і зникне можливість подальшого зниження ціни. Отже, за будь-якої ціни, що є більшою за граничні витрати, не може існувати ринкової рівноваги.

У моделі Бертрана кожний з рівних за економічною силою олігоподістів має функцію реагування (крива реакції фірми А на встановлення ціни фірмою В та навпаки), яка відображає всі зниження ціни, які за очікуваної ціни її конкурента забезпечують отримання максимального прибутку. Якщо другий олігополіст встановить ціну, яка відповідає його монопольному стану, перший відреагує на це встановленням своєї ціни. Це викличе реакцію пристосування другого олігополіста. Процес взаємного пристосування триватиме до тих пір, поки не встановиться рівновага.

Ціна фірми В Крива реакції

фірми А

Крива реакції

фірми В

рівновага

Бертрана

 

Ціна фірми А

5. Модель Бертрана, рівновага в умовах олігополії

Модель ламаної кривої попитуі розірваної кривої граничної виручки в більшій мірі пояснює, чому олігополісти не бажають змінити ціну, якщо змінюється величина їх граничних витрат. Вона добре ілюструє жорсткість цін в олігополії, і ніяк не пояснює суті олігополістичного ціноутворення. Модель запропонували незалежно один від одного у 1939 р. англійські економісти Р. Л. Холл з К. І. Хітчєм та американець IIол М. Суїзі. Як і в моделях Курно і Бертрана, у цій моделі припускається, що учасники ринку виходять із своїх очікувань щодо можливої реакції конкурентів на їх дії. Кожен із виробників приймає своє рішення із передбачення, що конкурент або ж не відповідає на дії першого олігополіста, або ж відповідає тими ж діями, що їх робить перший олігополіст.

Якщо припустити, що конкурент не реагує на дії першого олігополіста, тоді, наприклад, при зниженні ціни першим олігополістом він може суттєво розширити обсяг продажів за рахунок скорочення долі ринку конкурента. Підвищення ціни на продукцію призведе до втрати долі ринку і зниження обсягу продажів. Отже, якщо конкуренти не реагують на цінову політику, то крива попиту (D1) буде еластичною. 11.5.).

Коли ж припустити, що конкурент буде реагувати на дії першого олігополіста, коли перший олігополіст знижує ціну, конкурент також знижує її, таким чином, олігополіст не зможе збільшити обсяг реалізації і не змінить долю ринку на свою користь. Якщо олігополіст буде підвищувати ціну на свій товар, то відповідне підвищення ціни конкурентом також буде наслідувати очікуваний результат. Отже, якщо конкуренти будуть реагувати па зміну ціни першим олігополістом, то крива попиту буде менш еластичною (D2). Здоровий глузд говорить про те, що реакція конкурента на цінову політику олігополіста буде такою: якщо олігополіст підвищує ціну, конкурент залишить цю дію без уваги, і олігополіст втратить частину своїх покупців (крива попиту буде більш еластичною). Коли ж він буде знижувати ціну на свій товар, конкурент послідує за його діями і теж знизить ціну на свій товар (крива попиту буде менш еластичною). Отже, в точці О крива попиту завжди буде мати злам. У цих умовах при досягненні обсягу продажів (QO) крива граничної виручки буде мати розрив.

Ціна (Р)

MC1 MC2

РO O

 

MR D2 D1

QO Обсяг продаж (Q)

Модель ламаної кривої попиту

Модель Штакельберга.На відміну від попередніх, модель Штакельберга припускає неоднакову економічну силу конкурентів. Це дозволяє сильнішому із них взяти на себе роль лідера на ринку. Лідер, як економічний суб’єкт, що має певну монопольну владу, визначає для себе обсяг виробництва і ціну, що максимізують його прибуток. Він діє як монополіст. Інші конкуренти стають аутсайдерами. Вони мають діяти як виробники на ринку досконалої конкуренції, визначаючи той обсяг продажів, який буде максимізувати їхній прибуток при визначеній лідером ціні. Тобто, вони пристосовуються до заданої лідером ціни. Їх поведінка аналогічна поведінці фірм на ринку досконалої конкуренції.

Єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу економічної сили, який би дозволив йому, незважаючи на спроби конкурентів, утримуватися на незалежній позиції. У такому разі рівноважні обсяги випуску визначаються не на основі аналізу реакції конкурентів, а на підставі максимізації прибутку лідера, у формулі монополії замість випуску аутсайдера знаходиться рівняння його реакції. Далі як і у моделі Курно визначаються обсяги лідера і аутсайдерів, за яких вони будуть максимізувати прибуток і ціну реалізації. Але на відміну від моделі Курно аутсайдер, у зв’язку з його пасивною поведінкою, буде отримувати менший прибуток, аніж лідер.

6. Модель олігополістичного ціноутворення „лідерство у цінах”.

Модель цінового лідера застосовують для аналізу встановленя рівноваги на ринку олігополії, коли на ньому представлені фірми неоднакового розміру, які продають стандартизовану продукцію. Тобто на ринку є фірма лідер і аутсайдери. Модель цінового лідера є однією із форм неявної змови конкурентів додержуватися на ринку стандартизованої продукції єдиної ціни.

На відміну від моделі Штакельберга, лідер встановлює не обсяг виробництва продукції, а ціну на свою продукцію.

Лідером, як правило, виступає домінуюче за обсягом виробництва підприємство, яке має менші середні витрати, ніж аутсайдер. Лідер встановлює ціну, яка максимізує його прибуток, аутсайдер же приймає її як екзогенний параметр, тобто є ціноприймачем. Лідер, визначає ціну як в умовах чистої монополії, при рівності граничних витрат і граничного доходу (MC = MR). Ця ціна гарантує отримання монопольного прибутку.

Аутсайдер має вищі середні витрати, тому не може знижувати ціну, а отже вимушений прийняти ціну, яку пропонує лідер. Його поведінка відповідає умовам ринку досконалої конкуренції. Тобто, він вибирає такий обсяг виробництва, при якому граничні витрати дорівнюють граничному доходу і середнім витратам (MC = MR = АС). При цьому аутсайдер знаходиться в ситуації самоокупності і не отримує економічного прибутку.

Р Р

MC MC АС

 

PM P D, MR

 

 

MR D

 

QM QQАQ

Визначення ціни та обсягів Пристосування до ціни лідера

виробництва лідером аутсайдером

7. Конкуренція чи таємна змова: „дилема ув’язнених”. Картель та легальні угоди.

Олігополія охоплює широке розмаїття ринкових ситуацій коли фірми справді конкурують між собою, і коли вони діють у рамках таємної змови чи мовчазних джентльменських угод щодо ціни товару або поділу ринку; коли перешкоди на шляху входження у галузь практично нездоланні і коли вони дещо нижчі.

Кожна фірма має монопольну владу і значну вагу на ринку. Ця обставина ставить перед фірмою олігополістом дилему: яку стратегію поведінки обрати? Фірма може вступити у конкурентну боротьбу, яка може призвести до розширення долі фірми на ринку і збільшення її прибутків. Однак конкуренція з сильним суперником може принести і економічні втрати. Тому фірма повинна повинна зважити: варто розпочинати конкурентну боротьбу, чи варто укласти угоду з конкурентом.

Оскільки на ринку олігополії фірми не можуть точно спрогнозувати реакцію конкурентів на власні рішення, то часто поведінку фірм аналізують за допомогою теорії ігор.

Найбільш поширеним прикладом теорії ігор є „дилема ув’язнених”. Дилема ув’язнених ілюструє складність прийняття оптимального рішення у ситуації, коли остаточний результат залежить не лише від власних дій, але і від дій іншої особи. Суть цього прикладу така. Нехай поліція заарештувала двох осіб і має достатньо доказів, щоб ув’язнити кожного з них на два роки. Водночас їх підозрюють у скоєні низки інших злочинів. Заарештованих утримують у різних камерах, так що вони позбавлені можливості спілкуватися між собою. Кожному з них пропонують зізнатися у скоєному. Якщо обоє зізнаються, то кожен отримає п’ять років ув’язнення. Якщо зізнається лише один з них, то його ув’язнять на рік, тоді як напарника — на десять років. Якщо ж обоє заперечуватимуть свою вину, то отримають термін ув’язнення по два роки.

Можливі варіанти поведінки, які розглядає кожен з заарештованих, та їх наслідки можна відобразити у вигляді таблиці. У стовпцях подано альтернативи в’язня А — „зізнатися” або „відмовитися від зізнання”, У рядках — в’язня Б. Уважний аналіз чотирьох комірок таблиці свідчить, що оптимальний результат для підозрюваних — вперто заперечувати свою вину і отримати по два роки ув’язнення. Проблема у тому, що за відсутності спілкування жоден з заарештованих не може однозначно спрогнозувати поведінку партнера. Відтак відмова від зізнання може призвести і до десяти років ув’язнення, якщо напарник вирішив сказати правду. За таких умов найімовірніше, що обидва підозрювані визнають свою вину і отримають по п’ять років ув’язнення, тобто результат для обох буде далеким від оптимального. Навіть за можливості домовитися про відмову від зізнання у кожного із заарештованих існувала би спокуса порушити своє слово, щоб вийти на волю на рік швидше.

 

 

Рішення в’язня А   Рішення в’язня Б Зізнатися Відмовитись від зізнання
Зізнатися А – 5 років Б – 5 років А – 10 років Б – 1 рік
Відмовитись вд зізнання А – 1 рік Б – 10 років А – 2 роки Б 2 роки

 

Фірми за умов олігополії часто перебувають у ситуації, яка нагадує становище ув’язнених. Вони змушені приймати рішення щодо обсягу виробництва і ціни товару, не маючи достовірної інформації про реакцію конкурентів, і навіть у разі існування певних домовленостей не можуть беззастережно довіряти своїм партнерам.

З огляду на невигідність конкуренції, олігополісти часто надають перевагу укладенню між собою угоди.

Змовницька олігополія. Часто раціональною стратегією з погляду олігополістів є досягнення формальних чи неформальних угод з конкурентами щодо координації своїх дій. Змова — це відкрита або прихована угода про фіксування цін, поділ ринку або інше обмеження конкуренції між фірмами. Змова значно знижує небезпеку цінової війни. Контроль над ціною, зумовлений змовою, дає олігополістам змогу зменшити невизначеність щодо розвитку ситуації в галузі, збільшити прибутки і перешкоджати входженню у галузь нових конкурентів, максимізує прибуток.

Змова може набувати різних форм. Поширеною формою відкритої змови є картель, який зазвичай передбачає офіційне укладення угоди з узгодженням ціни, обсягу випуску у галузі та квот кожного з олігополістів. Картель діє фактично як фірма-монополіст, і кожен з його учасників максимізує прибуток. Водночас у багатьох країнах укладення картельних угод законодавче заборонене. Це спонукає олігополістів до таємної змови, тобто досягнення угод, які не оформляють офіційно. Такі угоди значно важче виявити, а тим більше довести їх існування

На практиці відкритої або прихованої змови досягнути доволі складно. Більшою чи меншою мірою цьому перешкоджає низка чинників: 1) відмінності у витратах фірм та попиті на їхній продукт (особливо за його диференціації); 2) велика кількість фірм у галузі; 3) спокуса учасників до збільшення власних прибутків і порушення угоди; 4) спад ділової активності; 5) загроза входження у галузь нових конкурентів; 6) правові перешкоди (антитрестівське законодавство).

 


Тема 36.(11) Ринок факторів виробництва

 

1. Загальна характеристика та особливості ринку виробничих ресурсів. Попит на ресурси.

2. Праця як фактор виробництва. Попит на працю та пропозиція праці.

3. Ринок праці з недосконалою конкуренцією.

4. Капітал як фактор виробництва.

5. Ринок природних ресурсів (землі). Особливості землі як фактору виробництва.

1. Загальна характеристика та особливості ринку виробничих ресурсів. Попит на ресурси.

Поряд з ринками продуктів, важливу роль у функціонуванні економіки відіграють ринки факторів виробництва (виробничих ресурсів). Ціноутворення на ринках ресурсів також відбувається через взаємодію сил попиту та пропозиції, хоча нерідко ситуація ускладнюється через вплив заходів урядової політики, трудових спілок та інших інституційних чинників. Ціни ресурсів визначають співвідношення факторів у кожному конкретному виробництві і розподіл обмежених ресурсів між фірмами та галузями, а також розподіл доходу між власниками різних видів ресурсів.

Попит на ресурси є похідним попитом, оскільки він визначається попитом на товари і послуги, які виробляють за допомогою цих ресурсів. Ця особливість попиту на ресурси забезпечує тісний зв'язок між ринками товарів та послуг і ринками факторів виробництва. Відтак двома основними чинниками, які зумовлюють попит на ресурс, є продуктивність ресурсу у виробництві блага та ринкова ціна цього блага.

Виробник, який прагне максимізувати прибуток, купуватиме додаткові одиниці ресурсу доти, поки додаткова вигода від цього перевищуватиме додаткові витрати. Таку додаткову вигоду визначає граничний продукт у грошовому виразі МRР — зміна загального виторгу унаслідок використання додаткової одиниці змінного ресурсу.

МRР можна знайти як добуток граничного продукту ресурсу МРR на ціну товару: МRР = МРRР.

Збільшення фірмою кількості використовуваного ресурсу викличе дію закону спадної віддачі виробничого,тому граничний продукт у грошовому виразі буде зменшуватись.

МRР

 

 


QR

Оскільки фірмі вигідно використовувати ресурс за умови, що дохід від його використання буде більшим ніж витрати на його залучення, фірма згодна буде купити наступну одиницю ресурсу лише за умови, що ціна на нього зменшиться. Тому крива граничної доходності ресурсу і кривою попиту на ресурс. МRР = DR.

Додаткові витрати фірми на залучення ресурсу визначають граничні витрати на ресурс МRС — зміна загальних витрат унаслідок використання додаткової одиниці змінного ресурсу. За аналогією з правилом максимізації прибутку можна сформулювати правило МRР = МRС. Фірма максимізує прибутки або мінімізує збитки, використовуючи таку кількість змінного ресурсу, для якої граничний продукт у грошовому виразі дорівнює граничним витратам на цей ресурс.

На ринках з недосконалою конкуренцією крива попиту на товар фірми є спадною, тому збільшення обсягу продажу можливе тільки за зниження ціни. Отже, величина граничного продукту ресурсу у грошовому виразі зменшується ще й через зниження ціни продажу наступних одиниць товару. Тому за недосконалої конкуренції крива попиту на ресурс є менш еластичною, ніж для досконалого конкурента.

Ринковий попит на ресурс — це сума обсягів попиту усіх галузей, де використовується цей ресурс. Натомість галузевий попит на ресурс не є простою сумою попиту окремих фірм, оскільки треба враховувати факт зміни ціни продукції галузі унаслідок зміни ціни ресурсу і відповідну зміну попиту на ресурс з боку фірм.

Зміна ціни ресурсу зумовлює зміну величини попиту на нього, а зміну попиту спричиняють визначники попиту на ресурс: 1) зміни у попиті на продукт (і спричинені цим зміни його ціни), який виробляють за допомогою ресурсу; 2) зміни продуктивності ресурсу; 3) ціни на інші ресурси (взаємозамінювані і взаємодоповнювані).

Еластичність попиту на ресурс визначається низкою чинників і буде тим вищою: 1) чим повільніший темп зниження граничного продукту ресурсу; 2) чим більшу кількість замінників має ресурс; 3) чим вища еластичність попиту на продукт, який виробляють за допомогою цього ресурсу; 4) чим вища частка загальних витрат фірми припадає на цей ресурс.

У довгостроковому періоді, коли всі ресурси є змінними, фірма прагне виробляти обсяг продукції, за якого її прибуток максимальний, використовуючи при цьому таке співвідношення ресурсів, яке мінімізує її витрати. Якщо фірма використовує ресурси R1, R2,…,RN, то вона максимізує прибуток, застосовуючи правило оптимального співвідношення ресурсів:

(граничний продукт кожного ресурсу у грошовому виразі дорівнює його ціні).

Фірма мінімізує при цьому витрати згідно з правилом мінімізації витрат на заданий обсяг продукції:

відношення граничних продуктів ресурсів до їхніх цін є однаковим).

2. Праця як фактор виробництва. Попит на працю та пропозиція праці.

Працяяк фактор виробництва – це витрати фізичної та психічної енергії людини у процесі виробництва. Будь яке виробництво потребує таких витрат, а тому праця є основним фактором виробництва.

Праця є специфічним фактором, оскільки його носіями є люди, які можуть відрізнятись за знаннями, уміннями, фізичними характеристиками, бажаннями, уподобаннями тощо. У порівнянні з іншими факторами (працею і капіталом) праця є надзвичайно мобільним фактором, адже люди схильні змінювати місце проживання, переміщуючись з одного територіального ринку на інший; змінювати місце роботи (переходити з фірми на фірму), що іноді потребує від фірм витрат на утримання даного фактору у себе; змінювати професію (переходити з одного професійного ринку на інший). Нарешті, з віком змінюються характеристики даного фактору і його доходність. Крім того на даний фактор впливають біологічні чинники (народжуваність, стан здоров’я) та соціальні. Тому дослідження взаємодії попиту і пропозиції на ринку праці виділяють в якості окремого розділу економічної науки.

У економічній теорії особливості ціноутворення на ринку ресурсів, аналогічно до ринку продуктів, також прийнято досліджувати в умовах досконало конкурентного та недосконало конкурентного ринку. Це відноситься і до аналізу ринку праці.

Основними характерними рисами досконало конкурентного ринку праціє: багато фірм конкурують між собою за використання конкретного виду праці; велика кількість працівників однакової кваліфікації незалежно один від одного постачають цей вид послуг праці; ні фірми, ні трудові спілки не мають змоги Контролювати ринкову ставку заробітної плати (ціну праці).

Приймаючи рішення щодо найму додаткових працівників, фірма порівнюватиме граничний продукт праці у грошовому виразі МRРLграничні витрати на ресурс праці МRСL. Якщо вироблений продукт продається на конкурентному ринку, то МRРL дорівнює добутку граничного продукту праці МРL на ціну продукту РL: МRРL = МРLРL. Водночас на конкурентному ринку праці граничні витрати на ресурс праці — витрати на залучення додаткового працівника — це просто ринкова ставка заробітної плати W: МRСL = W. Спадний характер кривої попиту на працю відображає обернену залежність між ставкою заробітної плати та кількістю найманих працівників.

МRСL, W

 

 

DL = МRРL

 

L

Ринковий попит на працю — це сума обсягів попиту на працю усіх галузей. Натомість, визначаючи галузевий попит на працю, треба враховувати вплив зміни ціни продукції галузі внаслідок зміни ціни праці і спричинену цим зміну попиту на працю з боку фірм. Крива галузевого попиту на працю, здебільшого, крутіша, ніж це було б у разі звичайного додавання кривих попиту окремих фірм

Попит на працю залежить від її продуктивності: чим вища продуктивність праці, тим вищий попит на неї. Граничний продукт праці визначається якістю праці, кількістю та якістю інших факторів виробництва, рівнем технологій і ефективністю управління.

Пропозиція праці в економіці країни залежить від кількох основних чинників:

- чисельності населення;

- економічної активності, тобто готовності працювати, різних груп населення — жінок, людей похилого віку, підлітків тощо;

- кількості відпрацьованих годин;

- якості виробничих зусиль працівників.

Рішення щодо того, скільки працювати і чи працювати взагалі, індивіди приймають, зважаючи на величину ставки заробітної плати.

Заробітна плата - ціна вартості праці найманого робітника. Вона може набувати найрізноманітніших форм: безпосередньо заробітної плати, премії, участі в прибутках фірми, комісійних, винагороди за підсумками року тощо. За своєю суттю усе це - плата власнику трудових ресурсів за одиницю часу надання трудових послуг. Залежно від методів оцінювання трудових затрат використовують погодинну, відрядну, акордну та інші види оплати праці.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку отримує найманий робітник, реальна - сукупність товарів і послуг, яку може придбати робітник з урахуванням купівельної спроможності грошей. Вважається що вирішуючи скільки працювати, працівник орієнтується на реальну заробітну плату.

Аналіз індивідуальної пропозиції праці здійснюють з позицій теорії корисності. Загальна корисність часу для особи складається з корисності робочого часу (упродовж якого заробляють дохід для придбання будь-яких бажаних товарів та послуг) і часу дозвілля. Розподіляючи свій „бюджет” часу між роботою та дозвіллям, людина прагне максимізувати його загальну корисність. Основним чинником цього вибору є ставка заробітної плати, яка і визначає тривалість робочого часу.

Зростання ставки заробітної плати зумовлює дію ефектів заміщення та доходу. З одного боку, з'являється стимул скоротити час дозвілля і працювати довше, бо кожна відпрацьована година тепер дає змогу придбати більше благ, ніж раніше (ефект заміщення). Водночас вищий рівень заробітної плати дозволяє збільшити споживання товарів і послуг за незмінної або навіть меншої тривалості робочого часу (ефект доходу). Поки ефект заміщення переважає ефект доходу, пропозиція праці індивіда зростатиме з підвищенням ставки заробітної плати. Якщо ж за певного високого рівня заробітної плати вагомішим стане ефект доходу, пропозиція праці може зменшитися.

W SL

Ефект доходу

 

 

Ефект заміщення

 

 

L

Індивідуальна пропозиція праці

На відміну від індивідуальної пропозиції ринкова пропозиція конкретного виду праці (галузева пропозиція праці) є висхідною лінією. Вона відображає необхідність підвищення ставки заробітної плати для залучення додаткових працівників з альтернативних місць праці.

W SL

 

 

L

Ринкова пропозиція праці

В умовах досконало конкурентного ринку ставка заробітної плати утворюється у результаті взаємодії попиту і пропозиції і відповідає стану ринкової рівноваги.

 

W

 

WО SL

 

DL

 

LО L

Рівновага га досконало конкурентному ринку праці

На графіку показано рівновагу на досконало конкурентному ринку праці. Рівноважна ставка заробітної плати WО і рівноважна кількість праці певного виду LО визначаються точкою перетину кривих попиту на працю DLта пропозиції SL. Окрема фірма не має жодного впливу на ціну праці і приймає її як дану, тобто крива пропозиції праці для фірми — абсолютно еластична.

3. Ринок праці з недосконалою конкуренцією.

 

Для більшості ринків праці типовою є недосконала конкуренція. На ринку праці досить часто може виникати ситуація, коли монопольне становище займає покупець трудових послуг. Такий ринок називається монопсонією. Він властивий для невеликих міст, у яких кількість зайнятих на певному підприємстві становить основну частину усіх працюючих. У цьому разі підприємство є головним (або єдиним) покупцем трудових послуг і має можливість диктувати рівень заробітної плати за рахунок скорочення кількості найманих працівників. Внаслідок посилення конкуренції між найманими робітниками їх заробітна плата зменшується нижче від рівноважного рівня.

 

 

SL = АТС

 

А В

 

WС С

DL = MRP

WМ Н

 

LМ LС L

 

Рівновага га недосконало конкурентному ринку праці

 

За умови досконалої конкуренції рівновага формується в точці С - точці перетину кривих попиту і пропозиції праці. Заробітну плату WС отримує LС працівників. В умовах монопсонії підприємство платить однакову заробітну плату за кожну одиницю праці, тому крива пропозиції є кривою середніх сукупних витрат АТС. Залучення додаткових робітників зумовить підвищення заробітної плати вище від середнього рівня, тому крива граничних витрат MRC розташована вище від кривої пропозиції. А її перетин з кривою граничного продукту в грошовому виразі MRP визначить рівень зайнятості. Отже, монопсонія зумовлює зниження масштабів зайнятості та рівень заробітної плати і одночасно формує прибуток монопсонії, який дорівнює площі АВНWМ .

Важлива роль на ринку праці належить профспілковим об'єднанням працівників. Головна мета профспілки полягає в максимізації заробітної плати своїх членів та покращення умов праці. На конкурентному ринку праці профспілки можуть впли­вати на рівень заробітної плати через підвищення попиту на працю або шляхом обмеження її пропозиції.

Підвищення попиту на працю досягається через зростання продуктивності праці та стимулювання попиту на кінцевий товар (рекламна діяльність, підвищення якості продукції, сервісне обслуговування тощо). Зростання попиту на працю зумовить зрушення кривої попиту DL 1 положення DL 2, що сприятиме збільшенню кількості зайнятих працівників та підвищенню їх заробітної плати.

 

W


Читайте також:

  1. Вид заняття: лекція
  2. Вид заняття: лекція
  3. Вид заняття: лекція
  4. Вид заняття: лекція
  5. Вид заняття: лекція
  6. Вступна лекція
  7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
  8. Клітинна селекція рослин.
  9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
  10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
  11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
  12. Лекція 02.04.2013




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 33.(8) Монопольний ринок | Лекція № 5

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.034 сек.