Суспільне життя в Київській Русі

Київська Русь — давньоукраїнська держава з центром у Києві — утворюється у IX‑X ст.

Київська Русь успішно воювала і з кочовими народами Причорномор'я (печеніги, половці), і з могутньою Візантією. Історикам відомі угоди, що укладалися між Візантією та київськими князями: візантійці прагнули захистити свою країну від набігів войовничих русичів. Небезпеку русичі представляли чималу.

У Київській державі і законодавцем, і виконавцем законів, і верховним суддею була одна особа — князь. Роль князя Київської Русі була значнішою і складнішою, ніж роль князя місцевого. Він розпоряджався скарбницею держави, був вождем війська і провадив зовнішню політику. Князь радився з боярами, що формували думу, яка знаходилася в столиці, місті, у якому перебував стіл (стол) — престол князя. 2. Хрещення України‑Русі та його історико-культурне значення

Язичництво в епоху Київської Русі дедалі більше сприймалося як анахронізм. Серед варягів і місцевих жителів були люди, що сповідували християнство. Жили в Києві та інших містах і такі єдинобожники, як єврейські та мусульманські купці. Чимало русичів за часів пізнього язичництва болісно відчували ізольованість від світового співтовариства, необхідність змін в релігії, духовному та суспільному житті взагалі.

Християнство ж до кінця першого тисячоліття нашої ери стало світовою релігією, яку сповідували Візантія та Західна Європа, що оточували Київську Русь. Інтерес до цієї релігії зростав.

Син загиблого, Володимир Святославич, був невдоволений устроєм країни в цілому. Свого часу він спирався на варягів у боротьбі за князівський престол. Але тепер Володимирові потрібно було створити духовно монолітний етнос і не залежати від варязького війська — воно було відправлене на службу до Візантії. Усунуто було і варязьких аристократів. Залишилося об'єднати народ єдиною для всіх вірою.

Володимир спробував зробити реформу стародавніх вірувань, створити новий варіант слов'янського язичництва.

Перунові був споруджений над Дніпром дерев'яний ідол, інкрустований золотом і сріблом. Практикувалися й людські жертвоприношення. Уніфікація язичницької релігії супроводжувалася стиранням особливостей племінних вірувань і релігій. Однак, в житті русичів нічого не змінилося. Прийняття нового світогляду й порядків виглядало як невідворотність, тим більше, що навіть такий останній бастіон язичництва в Західній Європі, як сусідній регіон, вітчизна варягів — Скандинавія, пов'язана з Київською Руссю численними зв'язками, в ті часи вже інтенсивно християнізувалася.

Приблизно у 988‑989 рр. Володимир приступив до хрещення Русі. У Києві знесли ідоли Перуна й інших язичницьких богів, зруйнували їх і спорудили християнські храми. Нова релігія була прийнята достатньо мирно.

У країні починають будувати численні монастирі. Першим центром нової релігії стає Києво-Печерський монастир, заснований Антонієм і Феодосієм

Водночас прийняття християнства ускладнювалося неграмотністю мас, сильними пережитками язичництва в народі. Поряд із відвідуванням церкви людина продовжувала часом приносити таємні пожертви старим, звичним божкам і демонам, при потребі чаклувала. Навіть у церковне життя увійшли звичні язичницькі уявлення (освячення води як доброї стихії та ін.). Деяких

Проте після Володимирового хрещення відносини між Київською Руссю та Візантією зміцніли. Це позначилося і на торгових, і на культурних зв'язках. Постійне спілкування з візантійцями збагатило слов'янську культуру: запозичено чимало слів з грецької мови, русичам стали давати грецькі імена (Андрій, Олександр, Софія та ін.); на Русь проникають грецькі книги — і релігійного, і нерелігійного змісту.

Введення християнства сприяло зближенню Русі не тільки з Візантією, але й з іншими європейськими державами

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела українського етносу	\|	Літературно-митецька діяльність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.