Соціально - історична сутність особистості людини

Поняття особистості людини є центральним для багатьох галузей знань. Особистість людини вивчають філософія, соціологія, психологія, педагогіка, психіатрія тощо. Такий широкий інтерес до цього утворення говорить, з одного боку, про його складність, а з іншого – про важливість у системі гуманітарного знання.

Особистість людини цікавить психолога з точки зору наявності чи відсутності певних психічних утворень, їх відповідності віковим нормам, та можливості їх корекції у випадку невідповідності віковим стандартам.

Особистість людини - це перш за все соціальна якість людини. Її формування можливе лише у взаємодії з собі подібними, у соціумі, у діяльності. Для розуміння сутності особистості необхідно розглянути два ряди явищ. Перший ряд: людина – індивід – особистість – індивідуальність. Другий ряд обумовлений складністю життєвого світу особистості. Саме у цьому світі і виділяють ряд: зовнішній (предметний) світ – соціальний світ – внутрішній світ.

У понятті «людина» зафіксована родова належність цієї істоти до роду людського, або до виду людини розумної, Homo sapiens. У цьому понятті відображаються особливості анатомічної будови, фізіологічних функцій та способу життя. Це поняття поєднує новонародженого, звичайну дорослу людину, видатного генія і навіть ідіота. Ми легко відрізняємо цю істоту у будь-якому віці від інших живих істот.

Кожна людина народжується на світ індивідом. Індивід – це щось окреме, особливе, індивідуальне. У цьому понятті відображаються індивідуальні, своєрідні особливості анатомічної будови, фізіологічних функції та способу життя. Ми всі люди, але кожен з нас має своєрідні особливості зовнішнього вигляду, кольору очей, форми обличчя, носа, рота та ін. Усе це зовні відрізняє нас один від одного. Народжуючись на світ індивідом, людина живе і діє у певному соціальному та історичному просторі. Саме система соціального життя забезпечує набуття індивідом соціальної якості. Для становлення особистості індивід має привласнити систему соціальних відносин, а саме систему економічних, політичних та ідеологічних відносин. Людина є активно діючою істотою. Система відносин, у яких живе людина, нею самою ж і створюється. А звідси висновок, що людина сама створює систему соціальних відносин, а потім їх привласнює. Так вона стає особистістю і сама себе формує.

Особистістю називається соціальна істота, яка живе у суспільстві і є активним діячем цього суспільства.

Крім соціальної обумовленості, особистість має історичну обумовленість. Кожна особистість привласнює історичні особливості, у яких вона живе. Так, людина ХІХ століття не мала потреби дивитися телевізор, бо не було телебачення. Сьогодні кожна людина, кожна особистість обов’язково переглядає новини, концерти, шоу, що пропонують різноманітні канали сучасного телебачення. Так особистість набуває соціально-історичної сутності.

Усі люди живуть у цілком визначеному соціальному середовищі, зазнають впливу одних і тих самих соціальних відносин та привласнюють їх. Незважаючи на це, люди відрізняються своїми психологічними особливостями і не тотожні один одному. Привласнюючи систему соціальних відносин, людина відбирає з них лише ті, що їй цікаві, відповідають її внутрішньому світу. Одні привласнює, інші – не сприймає. Все це є підґрунтям індивідуальності. Своєрідне поєднання особистісних властивостей називається індивідуальністю.Кожна людина, кожна особистість своєрідна у своїй індивідуальності.

Другий ряд, що визначає особистість людини – це життєвий світ, а точніше їх система. У цій системі виділяють зовнішній світ, соціальний світ та внутрішній світ. Кожна людина, кожна особистість одночасно перебуває у цих світах, один може перетворювати, інші створювати.

Зовнішній, або предметний світ, – це світ природи, науки, техніки, практики, доцільної діяльності. Це світ пізнання і практичної чи теоретичної (наукової) діяльності людини. Людина пізнає закони природи, створює технічні проекти. Тут усе потребує доведень або практичної перевірки з точки зору корисності для людини. У цьому світі ціняться лише ті знання, що можуть бути подані у доступному для розуміння вигляді, а також можуть бути передані іншим людям. У такому випадку вони стають частиною загального досвіду. Це світ законів природи, техніки, діяльності. Присутність людини не змінює закони природи. Так, процес фотосинтезу у зеленому листку рослин відбувається завжди, коли на нього падає промінь сонця. І для цього процесу байдуже - присутня тут людина чи ні. Людина може лише пізнати закони і користуватися ними. Це світ об’єктних відносин. У них немає нічого особистого.

Соціальний світ – це світ, у який людина входить за допомогою предметної діяльності. Одиницею цієї діяльності є предметна доцільна дія. Людина має або володіти нею, або оволодіти. Таким чином, взаємодія людини із зовнішнім (предметним) світом – це становлення діяльності і розвиток людини як суб’єкта предметної діяльності. У процесі цього розвитку відбувається формування операційних механізмів психіки. Це означає, що людина оволодіває способами дій, зафіксованими у сукупному людському досвіді. З цієї точки зору розвиток людини як суб’єкта предметної діяльності пов’язаний з привласненням соціально-історичного досвіду, тобто інтеріоризацією способів дії, що раніше належали іншим людям. Після завершення навчання інтеріоризовані способи дії включаються у предметну діяльність, тобто екстеріоризуються. Це дає можливість накопичувати досвід, виробляти нові способи дії. Тепер людина одночасно стає суб’єктом пізнання і свідомості.

Оволодіння різноманітними способами дії приводить до узагальнення психічних діяльностей. Останні регулюють предметні дії і діяльності. Здібності є узагальненими психічними діяльностями. Вони дають можливість людині оволодівати і новими предметними діяльностями, і новими психічними діяльностями.

Взаємодія людини з предметним світом пов’язана з необхідністю залучення інших людей, необхідністю їх взаємодії.

Багатогранність і складність відносин із предметним світом доповнюються системою відносин з іншими людьми. Сутність особистості людини можна зрозуміти через визначення її місця у соціумі, системі відносин у суспільстві з іншими людьми. Розглядаючи людину через призму предметної діяльності і системи відносин з іншими людьми, ми одержуємо не окрему людину, не окрему особистість, а організовану множину людей, соціум, суспільство.

Таким чином, саме людина створює соціум, або соціальний світ. Предметна діяльність у зовнішньому світі забезпечує зміни у ньому та у внутрішньому світі самої людини. Тому вихідним моментом при розгляді особистості людини має бути її соціальний статус, її місце у системі взаємовідносин з іншими людьми, у суспільстві.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Біологічне підґрунтя соціальної поведінки	\|	Структура особистості людини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.