Понятя, аспекти, функції та стратегії спілкування

Спілкування – це специфічна форма взаємодії між людьми. У найзагальнішому, соціальному плані спілкування є засобом передачі культури та всього досвіду, накопиченого людством. Спілкуванню належить провідна роль в організації та управлінні спільною діяльністю.

Спілкування має значний вплив на індивідуальний розвиток людини. Нестача спілкування у ранньому дитинстві негативно впливає на емоційний, інтелектуальний та фізичний розвиток дитини.

У спілкуванні виділяють три взаємопов’язані аспекти: комунікативний, інтерактивний та перцептивний. Комунікативний аспект спілкування полягає в обміні інформацією між людьми. Інтерактивний аспект спілкування полягає в організації взаємодії між людьми. Перцептивний аспект спілкування передбачає сприймання партнерами один одного та встановлення взаєморозуміння.

Функції спілкування:

1. Контактна – встановлення контакту з партнером по спілкуванню.
2. Інформаційна – обмін повідомленнями (інформацією).
3. Спонукальна – стимуляція партнера по спілкуванню до виконання певних дій.

4. Пізнавальна – правильне розуміння змісту висловлювань комуніканта та його особистісних рис.

5. Координаційна – узгодження дій між людьми.

6. Амотивна – зміна емоційного стану партнера по спілкуванню.

7. Самовираження – розкриття внутрішніх особливостей.

Спілкування має два рівні розуміння. Конкретний рівень передбачає розуміння спілкування як процесу взаємодії між людьми. Ця взаємодія може бути безпосередньою, коли співбесідники можуть бачити один одного. Важливою особливістю безпосереднього спілкування є його часова синхронізація – слова (жести, міміка) одного комуніканта відразу викликають реакцію його партнера по спілкуванню. Опосередковане спілкування передбачає використання спеціальних засобів спілкування: телефон, Інтернет, листи тощо.

Узагальнений рівень розуміння спілкування має місце тоді, коли ми описуємо його як будь-які форми передачі інформації між людьми. Читання книг, прослуховування музичних творів, знайомство з пам’ятниками архітектури також може розумітись як спілкування. У даному випаду людина сприймає інформацію у вигляді символів, ідей, цінностей.

Розрізняють дві стратегії спілкування: 1) відкрите-закрите спілкування; 2) рольове-особистісне спілкування.

Відкрите спілкування – це рівень бажання та вміння показати власну точку зору та готовність врахувати позицію іншої людини. Закрите спілкування – це небажання або невміння зрозуміло виразити власну позицію, ставлення до ситуації та інших людей. Відрите спілкування вважається більш ефективним. Його використання є виправданим, коли партнери по спілкуванню мають приблизно однаковий рівень комунікативної компетентності, життєвих позицій, ціннісних орієнтацій. У таких випадках відкритий обмін думками, доброзичливе ставлення до партнера дає можливість побудувати ефективні стратегії вирішення проблем. Існують ситуації, коли необхідно використовувати закрите спілкування. Використання закритих комунікацій виправдано у таких ситуаціях: 1) коли є значна різниця у компетентності партнерів, не потрібно піднімати рівень розуміння ситуації іншою стороною; 2) у конфліктних ситуаціях, коли не потрібно відкривати власні плани опоненту.

Рольове спілкування базується на функціях, що людина виконує у суспільстві. Наприклад, існують соціальні ролі лікаря, викладача, інженера, батька, матері тощо. Рольове спілкування – це взаємодія на рівні масок, воно не завжди відображає індивідуальні особливості людини. З іншого боку, особистісне спілкування передбачає досить високий рівень інтимності та саморозкриття.

Таким чином, спілкуванням називається система контактів між людьми, що опосередкована спільною діяльністю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Самосвідомість	\|	Спілкування як комунікація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.