• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характеристика та коди контрагентів

Тема 1 «Система бухгалтерського обліку та звітності»

План

1. Суть та основні принципи бухгалтерського обліку в банках

2. Огляд фінансових звітів банку

3. Облікова політика банку

4. Організація операційної діяльності у банках

5. Документування банківських операцій

6. Загальна характеристика Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках

7. Параметри і форми аналітичного обліку

1. Суть та основні принципи бухгалтерського обліку в банках

Щоб раціонально вирішувати економічні питання і досягти успіху, банки потребують інформації про те, як найкращим чином одержати і використати грошові ресурси. Облікова інформація призначена задовольнити саме такі запити. Отже, основною інформаційною системою для управління банком є облік.

Бухгалтерський (фінансовий) облік у банках — це складова системи обліку, яка включає сукупність правил, методик та процедур обліку для виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про операції банку зовнішнім користувачам, а також внутрішнім користувачам для прийняття управлінських рішень.

Таким чином, облік охоплює збирання, оцінювання, тлумачення фінансо­вих даних та звітування про фінансову діяльність банку, кінцевим продуктом системи обліку є фінансові звіти.

Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу. До елементів управління належать:

• планування як процес визначення стратегічних та тактичних цілей розвитку банківського бізнесу;

• процес вирішення структурної побудови банку, визначення функцій і характеру діяльності структурних підрозділів та делегування їм певних повноважень;

• контроль як процес вимірювання та оцінювання реального стану виконай накреслених завдань порівняно з заданими параметрами, визначення відхилень та внесення коректив;

• управління персоналом — визначення потреби в кадрах, зарахування на посаду, підвищення кваліфікації тощо;

• мотивація — управління поведінкою людей з метою досягнення накреслених завдань.

Тому облікова інформація необхідна широкому колу користувачів — внут­рішніх та зовнішніх — для прийняття відповідних рішень.

До внутрішніх користувачів економічної інформації належать: акціонери банку, рада банку, правління банку, внутрішні аудитори банку, працівники банку. Вони використовують інформацію з метою планування, оцінювання та контролю за щоденними операціями банку, зокрема, за використанням його ресурсів відповідальними за це особами.

Зовнішні користувачі — це Національний банк України, наявні та потен­ційні кредитори і банки-кореспонденти, наявні та потенційні клієнти (вклад­ники) й інші користувачі. Їм ця інформація потрібна для оцінювання минулих та майбутніх результатів діяльності банку.

Отже, практика бухгалтерського обліку спрямована на об'єктивне ви­значення й відображення фінансових результатів діяльності банку, його фі­нансового стану, ринкових ризиків; урахування впливу ринку на діяльність банку.

Важливим є розуміння основи національної системи обліку, яка базується на загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах бухгалтерського обліку. Облікова система, яка створюється відповідно до міжнародних стан­дартів, сприяє розвитку процесів економічної інтеграції країн, реалізації спільних проектів, зміцнює довіру інвесторів.

Бухгалтерський облік у банках ґрунтується на таких принципах:

• повне висвітлення — усі банківські операції підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без будь-яких винятків;

• превалювання сутності над формою — операції обліковуються та роз­криваються у звітності відповідно до їх сутності та економічного змісту, а не лише за їх юридичною формою;

• автономність — активи та зобов'язання банку мають бути відокремлені від активів та зобов'язань власників цього банку та інших банків (підпри­ємств);

• обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, відповідно до яких активи та/або дохід не завищуватимуться, а зобов'язання та/ або витрати не занижуватимуться;

• безперервність — оцінка активів банку здійснюється на основі припу­щення, що його діяльність триватиме в неосяжному майбутньому. Якщо банк планує скоротити масштаби своєї діяльності, це має розкриватися у фінансо­вих звітах;

• нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фі-нансового результату звітного періоду потрібно порівняти доходи звітного пе­ріоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

• послідовність — постійне (з року в рік) застосування банком обраної об­лікової політики. Зміна методів обліку потребує додаткового обґрунтування і розкриття у фінансових звітах;

• історична (фактична) собівартість — активи і пасиви обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення.

2. Огляд фінансових звітів банку

Звіти є головним засобом повідомлення інформації про стан банку та його діяльність.

Підготовка звітів ґрунтується на принципах, покладених в основу органі­зації бухгалтерського обліку.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку та звіт­ності в банках України фінансова звітність включає:

• баланс;

• звіт про фінансові результати;

• звіт про рух грошових коштів;

• звіт про власний капітал;

• примітки до звітів залежно від потреб користувачів.

Баланс відображає фінансовий стан банку на певну дату, в якому активи і зобов'язання групуються за їх характером і надається перелік у порядку їх від­носної ліквідності.

Фінансовий стан — це сума активів та пасивів банку. Пасив включає зобов'язання та капітал.

До основних елементів балансового звіту належать:

активи — ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, які згодом дадуть економічну вигоду, вони характеризують склад, розміщен­ня і використання грошових коштів;

зобов'язання — обов'язки банку, які виникли з минулих подій і згодом призведуть до відпливу ресурсів, вони характеризують джерела формування грошових коштів банку;

капітал — залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов'я­зань.

Облікова формула бухгалтерського балансу банку має такий вигляд:

Активи = Зобов'язання + Капітал (Доходи - Витрати).

Звіт про фінансові результати оцінює діяльність банку за звітний період і складається із дохідних та витратних статей, які групуються за їх характе­ром та основними видами згідно з принципами відповідності та нарахування.

До елементів,за якими оцінюють діяльність банку,належать:

доходи — збільшення майбутніх економічних вигід протягом звітного пе­ріоду, що приводить до збільшення власного капіталу;

витрати — зменшення економічних вигід у звітному періоді, що призведе до зменшення власного капіталу.

Облікова форма звіту про прибутки та збитки має такий вигляд:

Доходи - Витрати = Фінансові результати (Прибуток чи Збиток).

Прибуток — це економічний показник, який використовується аналітика­ми для визначення рейтингу банку на основі їх балансів.

Звіт про рух грошових коштів розкриває джерела отриманих банком готівкових та безготівкових коштів і напрям їх використання у звітному пе­ріоді, розмежовує рух коштів протягом певного періоду згідно з поділом діяль­ності на операційну, інвестиційну та фінансову.

Звіт формується на основі балансу, оборотно-сальдового балансу, звіту про фінансові результати.

Облікова формула звіту про рух грошових коштів має такий вигляд:

Надходження коштів - Використання коштів = = Зміни у сумі грошових коштів (Збільшення чи Зменшення)

Звіт про власний капітал відображає зміни та рух власного капіталу про­тягом звітного періоду.

Облікова формула звіту про зміни у власному капіталі має такий вигляд:

Збільшення власного капіталу - Зменшення власного капіталу = = Зміни у власному капіталі (Збільшення чи Зменшення).

Баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів та звіт про власний капітал — взаємопов'язані.

Форми фінансової звітності та порядок їх заповнення встановлюються На­ціональним банком України за погодженням з Державним комітетом статис­тики України.

3.Облікова політика банку

Щоб зрозуміти сутність фінансової звітності банку, потрібно ознайомитися з його обліковою політикою, яка забезпечує повноту та достовірність операцій у сфері обліку.

Облікова політика банку — це сукупність визначених у межах чинного за­конодавства принципів, методів і процедур, що використовуються банківською установою для складання та подання фінансової звітності.

Положення про облікову політику банку затверджується наказом керів­ника до початку нового календарного року. Цим документом визначаються методологія обліку окремих операцій та порядок ведення бухгалтерського обліку банку згідно з чинним законодавством.

Внесення змін до Положення про облікову політику банку протягом року, як правило, не допускається (крім випадків істотних змін у діяльності або правовій базі).

Облікова політика банку базується на основних принципах бухгалтерсько­го обліку, вона має містити принципи обліку статей звітності, методи оцінки окремих статей звітності та факти, що стосуються змін в обліковій політиці.

Обов'язково мають бути розроблені та затверджені основні складові обліко­вої політики банку:

• характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану рахунків;

• додаткові регістри аналітичного обліку та форми первинних документів, на підставі яких здійснюються операції (крім тих, що визначені в загальному поряд­ку), включаючи форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;

• правила документообігу та технології обробки облікової інформації;

• перелік визначених прав працівників банку на підписування документів;

• перелік операцій, що вимагають додаткового контролю;

• порядок проведення інвентаризації і методи оцінювання активів та зобов'язань;

• порядок контролю за здійсненими внутрішніми банківськими опера­ціями;

• порядок розрахунків між філіями та іншими структурними підрозділами банку (внутрішньосистемні розрахунки);

• порядок фінансування структурних підрозділів банку;

• порядок консолідації фінансової звітності асоційованих та дочірніх ком­паній;

• порядок застосування в обліку принципу нарахування доходів та витрат (включаючи порядок амортизації активів банку, створення та використання резервів);

• політика банку щодо роботи з цінними паперами (як придбаними, так і емітованими);

• процедури вивірки та контролю (операцій, звітності тощо);

• порядок реєстрації договорів;

• інші документи та рішення, необхідні для організації бухгалтерського об­ліку.

Зміни в обліковій політиці на наступний рік та їх причини мають бути відображені у пояснювальній записці до річного звіту банку.

Не вважається зміною в обліковій політиці:

• нова облікова політика щодо операцій, які не є суттєвими;

• нова облікова політика щодо операцій, які відрізняються за суттю від по­передніх і не здійснювалися раніше.

4.Організація операційної діяльності у банках

Базою бухгалтерського обліку в банках є операційна діяльність банків.

Операційна діяльність банку організується відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постано­вою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 р. № 254.

Операційна діяльність банку — це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку, проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійснен­ням контролю за операційними ризиками, що можуть виникати внаслідок як зовнішніх причин, так і помилок працівників банку,

В основу організації операційної діяльності покладений процес надання працівникам прав відповідального виконавця, що означає:

• працівнику банку доручено оформляти та підписувати документи за ви­значеними операціями;

• або контролювати правильність оформлення документів та відображення їх в обліку;

• або технологічно виконувати визначені операційні процедури.

Конкретні обов'язки і відповідальність кожного працівника мають бути визначені в посадовій інструкції у письмовій формі.

Право підписання документів надається працівникам банку за розпоря­дженням керівника банку. Для здійснення контролю зразки підписів відпові­дальних виконавців мають подаватися всім технологічно пов'язаним струк­турним підрозділам. Окремі операції банку підлягають додатковому контролю, і для його забезпечення визначаються посади керівників, яким надається пра­во контрольного підпису.

Організація операційної діяльності має забезпечувати:

• розподіл обов'язків та повноважень щодо здійснення операцій;

• належне документування всіх операцій;

• своєчасне, повне та достовірне відображення операцій у регістрах бухгал­терського обліку;

• накопичення та надання докладної інформації за кожною операцією із зазначенням даних про її учасників, з визначенням балансових і позабалансо­вих вимог та зобов'язань, можливих змін за цими операціями, сум нарахова­них, отриманих або сплачених доходів та витрат, а також інших параметрів, що забезпечують складання звітності банку;

• захист активів банку від потенційних збитків та контроль за їх якістю;

• установлення лімітів на здійснення окремих операцій;

• визначення наявних та можливих операційних ризиків і управління ними;

• адекватну систему внутрішнього контролю;

• надання внутрішніх інструкцій щодо здійснення платежів;

• зберігання інформації про всі операції банку;

• конфіденційність інформації про кожну операцію та її контрагентів.

5.Документування банківських операцій

Усі банківські операції документально підтверджуються. Документи, які засвідчують операції, називають первинними.

Сукупність документів, на підставі яких банки здійснюють бухгалтерський облік та контроль, становить банківську документацію. Форми документів та порядок їх застосування визначаються окремими нормативно-правовими ак­тами Національного банку України. Банківські документи класифікуються за такими ознаками (рис. 1.1).

			Розпорядчі (містять дозвіл на виконання операцій)
			Касові		Прості
			Меморіальні		Зведені
		Виконавчі
			Позабалансові

До касових документів належать заява на переказ готівки, при­ходний касовий ордер, грошовий чек, видатковий касовий ордер; до меморіаль­них — платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, меморіальний ордер; до позабалансових — приходний позабалансовий та видатковий позабалансо­вий ордери.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Вони можуть скла­датися як на паперових носіях, так і в електронному вигляді й повинні мати такі обов'язкові реквізити:

• назву документа;

• дату і місце складання документа;

• назву банку, що склав документ;

• зміст та обсяг операції;

• посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформ­лення;

• назву одержувача коштів;

• суму операції (цифрами та прописом);

• номери рахунків;

• назву банку (одержувача та платника коштів);

• особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Первинні документи, як на паперових носіях, так і у вигляді електрон­них записів, можуть мати й інші додаткові реквізити залежно від виду опе­рації. Внесення виправлень до первинних документів не допускається, крім випадків, встановлених нормативно-правовими актами Національного бан­ку України.

Порядок вивіряння, формування і зберігання документів банк визначає са­мостійно, згідно з його внутрішніми положеннями та нормативно-правовими актами.

6.Загальна характеристика Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках

Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.

Новий план рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов'язковим для використання всіма установами комерційних банків.

План рахунків поділяється на чотири категорії та дев’ять класів

Категорія 1-ша — балансові рахунки, які об’єднані в п’ять класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання.

Клас 4. Довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріальні активи.

Клас 5. Капітал банку.

Категорія 2-га — рахунки доходів та витрат.

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Категорія 3-тя — рахунки управлінського обліку.

Клас 8. Управлінський облік.

Категорія 4-та — позабалансові рахунки.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

У першому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків. До казначейських інструментів належать:

— готівкові кошти;

— монетарні дорогоцінні метали;

— цінні папери, які рефінансуються Національним банком України;

— кошти комерційних банків у Національному банку України;

— кошти Національного банку України у комерційному банку. До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:

— кореспондентські рахунки;

— депозити до запитання та строкові депозити;

— кредити, операції РЕПО;

— фінансовий лізинг.

У другому класі відображаються операції з усіма категоріями клієнтів, крім банків, зокрема, операції за розрахунками; наданими кредитами та залученими депозитами; довірчі операції, операції з клієнтами та ін.

У третьому класі відображаються два різних типи операцій. До першого типу належать операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ,— вони відображаються в першому класі — та довгострокових вкладень, які відображені в першому та другому класах).

Операції з цінними паперами поділяються на три види:

— торгові операції з цінними паперами;

— інвестиційні операції з цінними паперами;

— операції з цінними паперами власної емісії.

До другого типу належать операції за іншими розрахунками. До їх складу відносять господарчі операції комерційних банків. Це операції з малоцінними і швидкозношуваними предметами та матеріалами, операції з обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. Причому дебіторська і кредиторська заборгованість враховується: за господарчою діяльністю банку; за розрахунками з працівниками банку; сумнівна дебіторська та кредиторська заборгованість.До інших операцій належать: облік дебіторської та кредиторської заборгованості з внутрішньобанківськими операціями і деякими іншими операціями, клірингові розрахунки, розрахунки з урегулювання валютної позиції банку, а також міжфілійні розрахунки між підрозділами одного банку.

У четвертому класі зосереджені групи рахунків, які відображають довгострокові вкладення банку в асоційовані та дочірні підприємства, в нематеріальні активи та в основні засоби. Вкладення банку в асоційовані дочірні підприємства — це по суті інвестиції банку.

У п'ятому класі обліковується капітал банку. Він включає статутний капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов'язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.

У шостому і сьомому класах відображені операції, які пов'язані з формуванням доходів, а також витрати, які виникають під час діяльності комерційного банку. Всі доходи і витрати обліковуються в цих розділах незалежно від порядку оподаткування.

Доходи — це збільшення вигод протягом періоду у формі притоку, або зростання активів, або зменшення зобов'язань, які призводять до збільшення капіталу і різняться від тих, що являють собою вклади власників, часткою власного капіталу.

Витрати — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відтоку або використання активів, або виникнення заборгованості, які спричинюють зменшення власного капіталу і різняться від тих, що розподілені між власниками власного капіталу.

Рахункивосьмого класу призначені для відображення операцій управлінського обліку.

Дев'ятий клас призначений для відображення позабалансових операцій. Усі рахунки цього класу можна поділити на три групи.

1. Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку операцій, які несуть різні ризики для банку. Це зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, що мають юридичну силу.

2. Рахунки розділів 96—98 використовуються для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації. Усі рахунки цих розділів активні.

3. Розділ 99 містить контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за позабалансовими рахунками.

У Плані рахунків кожна цифра означає: перша цифра означає клас Плану рахунків, друга - розділ у класі, третя – групу у розділі, четверта-номер рахунку.

Контрактивні рахунки — контрарні рахунки, які використовуються для регулювання показників активних рахунків. Операції за цими рахунками відображуються методами відображення операцій за пасивними рахунками.

Контрпасивні рахунки — контрарні рахунки, які використовуються для регулювання показників пасивних рахунків. Операції за цими рахунками відображуються методами відображення операцій за активними рахунками.

7.Параметри і форми аналітичного обліку

Фінансовий облік повинен забезпечити реалізацію принаймні двох функцій: 1) запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітності для аналізу та управління; 2) запис детальної інформації про параметри та контрагентів кожної операції з метою отримання звітів різного рівня для внутрішнього користування, подання перевірним органам та для обрахування макроекономічних параметрів грошово-кредитної статистики. Крім того, враховуючи високу ступінь автоматизації ведення бухгалтерського обліку, необхідно передбачити низку параметрів для автоматизованого виконання завдань, наприклад, для нарахування відсотків, складання допоміжної фінансової звітності за окремими видами операцій (кредитними, депозитними і т. п.).

Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням бухгалтерських рахунків. Їх перелік наведено у плані рахунків.

Але всю необхідну інформацію неможливо відобразити на рівні лише балансових рахунків: це призведе до того, що план рахунків стане громіздким та незручним для роботи.

Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції відображається в основній формі аналітичного обліку — особовому рахунку. По кожному балансовому і позабалансовому рахунку відкриваються рахунки аналітичного обліку. Виділення особових рахунків залежить від виду активу, зобов'язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами.

Особові рахунки підлягають реєстрації в спеціальній книзі, де для кожного балансового рахунку IV порядку відводяться окремі аркуші. В ній реєструються всі особові рахунки клієнтів, а також рахунки, відкриті за внутрішньобанківськими операціями (облік майна, власного капіталу, доходів, витрат, результатів діяльності, розрахунків). При закритті рахунку в книзі проставляється дата і вказується причина закриття. Книга зберігається у головного бухгалтера; зміни у реєстраційних записах можуть здійснюватись тільки з його дозволу.

За деякими балансовими рахунками аналітичний облік ведеться на зведених особових рахунках чи в операційних журналах, книгах, картках у вигляді хронологічного запису операцій для забезпечення контролю за використанням коштів за цільовим призначенням. Наприклад, для обліку касових операцій застосовується “Книга обліку готівки операційної каси та інших цінностей банку”; для обліку основних засобів — “Журнал обліку основних засобів”; при розрахунках розрахунковими чеками може використовуватися зведений особовий рахунок за аналітичним рахунком “Розрахунки чеками”; видачу розрахункових чекових книжок можна обліковувати за спеціальними картками обліку і т. ін.

У деяких випадках як регістри аналітичного обліку використовуються примірники документів. Наприклад, для обліку документів, не сплачених у строк через відсутність коштів у банку, в картотеку до позабалансового рахунку “Документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку” розміщуються перші примірники грошово-розрахункових документів, які чекають на сплату (платіжні доручення, вимоги-доручення і т. ін.).

У сучасних умовах процес бухгалтерського обліку в банках автоматизований. У зв'язку з цим, з метою збереження інформації про кожний окремий об'єкт аналітичного обліку, оптимізації його ведення і підготовки звітності комерційними банками, Національним банком України було розроблено “Методичні вказівки щодо ведення параметрів аналітичного обліку”. В основу цього нормативного документа покладено таку класифікацію: параметри поділяються на обов'язкові та необов'язкові (рекомендовані); на такі, що стосуються контрагентів (клієнтів) і ті, що стосуються безпосередньо аналітичних (особових) рахунків:

Обов'язкові параметри запроваджуються з урахуванням вимог Національного банку України щодо звітності банків. Вони є обов'язковими при оформленні нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунку. Загальні обов'язкові параметри дозволяють: 1)отримати інформацію про усі відкриті клієнту рахунки; 2) вибрати сукупність рахунків, які мають задану характеристику, для складання звітності.

Необов'язкові параметри є рекомендованими для заповнення. Вони можуть використовуватись при організації управлінського і податкового обліку в банку, а також при наданні звітності менеджерам банку та іншим органам.

Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків залежно від їх економічного змісту. Такі параметри використовуються для автоматизованого ведення деяких операцій та надання спеціальної звітності Національному банку України. Наприклад, для кредитних рахунків ці параметри передбачають забезпечення, вид кредиту, дату видачі кредиту, дату повернення, кількість пролонгацій; для депозитних рахунків — дату і строк розміщення, дату повернення коштів.

Кожному особовому рахунку надається відповідний номер, який може мати до 14 знаків. Перші п'ять (зліва направо) жорстко регламентовані, інші дев'ять (від шостого знака до чотирнадцятого) банк формує самостійно відповідно до визначених параметрів аналітичного обліку. Знаки набувають значень від 0 до 9. Номер рахунку не може містити менше ніж п'ять знаків.

Схема побудови номера аналітичного (особового) рахунку наведена нижче:

У номер аналітичного рахунку включають лише частину параметрів з усього набору; інші параметри зберігаються поза номером рахунку і можуть використовуватися під час виконання окремих операцій та побудові звітності.

Розглянемо на прикладі можливий підхід до формування номера аналітичного рахунку, виходячи з наведеної інформації про контрагентів банку та бухгалтерські рахунки (табл. 1—3).

Таблиця 1

Характеристика та коди контрагентів

Таблиця 2

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
6. Автокореляційна характеристика системи
7. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
8. Аналіз розриву», його характеристика
9. Анатомо-біомеханічна характеристика положень і рухів тіла
10. Антична філософія як перший етап західної філософської традиції. Загальна характеристика
11. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
12. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3

Переглядів: 1041