• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Схема міжнародних розрахунків за інкасо

Інкасо

Схема розрахунків банківським переказом

При розгляді міжнародних розрахунків за допомогою банківських переказів необхідно звернути увагу на рахунки типу “ЛОРО”, тобто гривневі рахунки іноземних банків (а, отже, і їх клієнтів), відкриті в банках України.

Історично фінансовий механізм ЛОРО-рахунків – це ноу-хау країн СНД, економічні зв’язки котрих потребували збереження деякої єдиної платіжної системи. Функціонування цих рахунків на стику валютних систем зумовлює декілька особливостей, що відрізняють “правила гри” при роботі через ці рахунки від тих умов, у яких працює валютний ринок України:

• резидентам дозволено проводити через ЛОРО-рахунки лише розрахунки з нерезидентами,
• операції за ЛОРО-рахунками проводяться тільки у межах залишку на початок дня (що обмежує можливості для проведення операцій вдень),
• національна валюта повинна бути визначена в контракті як валюта платежу,
• проводиться контроль 90-денного строку надходження виручки для резидентів-експортерів чи надходження товару для резидентів-імпортерів та обов’язковий контроль банками відповідних контрактів і документів про надходження товарів та надання послуг,
• з ЛОРО-рахунку дозволена купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України у випадку надання документів, безспірно підтверджуючих одержання нерезидентом на ЛОРО-рахунок коштів у валюті України внаслідок експорту в Україну товарів (послуг),
• можлива купівля валюти на кошти, отримані як відсотки по депозиту чи по залишку на цьому рахунку,
• органам валютного контролю та комерційним банкам дозволено вимагати від резидентів, власників рахунків у гривнях будь-які документи та інформацію, що підтверджують законність здійснення платежів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, а також їх відповідність до діючого законодавства України і

\Ще одна з найпоширеніших форм міжнародних безготівкових розрахунків – інкасова.

(Collection; Encashment; італ. Incasso) – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є “Уніфіковані правила по інкасо” (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками. Існують два основні види інкасо:

• чисте, тобто інкасо тільки фінансових документів,
• документарне, тобто інкасо комерційних документів.

До головних комерційних документів відносять: комерційні розрахунки (розрахунки-фактури), транспортні документи (коносаменти морські та річкові), які дають право власності на товар їх держателям, накладні, акти прийняття-передання, поштові квитанції, страхові поліси та страхові сертифікати.

Учасниками інкасових операцій є:

• довіритель (клієнт, який доручає банку одержати певну суму),
• банк-ремітент (банк, якому клієнт доручає одержати певну суму),
• банк-інкасатор (будь-який банк, що не є банком-ремітентом і бере участь в операції),
• репрезентативний банк (банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт).

Вітчизняні комерційні банки, прилу­чаючись до міжнародного співробітниц­тва, опановують різні форми розра­хунків, прийнятих у світовій банківській практиці. Все більше уповноважених банків України (на сьогодні – близько вісімдесяти) самостійно встановлюють кореспондентські відносини з іноземни­ми. І все ж сфера зовнішньоекономічної діяльності наших банків поки що одна з найменш розвинутих. Українське законодавство, яке регулює діяльність ко­мерційних банків України щодо вико­нання операцій, пов'язаних із міжнарод­ними розрахунками, містить нормативні акти, що у ряді випадків обмежують можливості здійснення таких операцій. З іншого боку, у вітчизняній банківській практиці ще досить погано освоєні ос­новні міжнародно-правові положення, які регулюють окремі форми міжнарод­них розрахунків і значною мірою визна­чають характер міжбанківських взаємо­відносин.

На жаль, через брак практичного досвіду у цій галузі як перед банками, так і їхніми клієнтами постає ряд серйоз­них проблем, що призводить до різно­го роду помилок і затримок у розрахун­ках. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські банки мають недостатню внутрішню інструктивно-методологічну базу. Іноземним підприємцям часто важко визначити фінансове станови­ще, надійність та технічні можливості свого українського партнера. Але, використовуючи різноманітні форми акреди­тивів, експортери та імпортери можуть звести до мінімуму труднощі та пробле­ми, які виникають у міжнародній торгівлі, а саме: експортер має змогу, використову­ючи акредитивну форму розрахунків, звести до незначних ризики, спричинені його поганою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною та економічною стабільністю в країні імпортера, незнан­ням місцевих законів щодо розрахунків в іноземній валюті, специфіки переве­зення, страхування товару, оформлення документації на його ввезення та відправку.Імпортер, у свою чергу, скористав­шись акредитивною формою розра­хунків, може звести до мінімуму ризи­ки, пов'язані із закупівлею товару у не­знайомих країнах, незнанням особливо­стей валютного законодавства країни-експортера (зокрема, стосовно можли­вості ввезення товару), невпевненістю у добропорядності експортера.

Акредитив (Letter of credit (L/C); нім. Akkreditiv; фр. Accreditif; від лат. Accreditivus – довірчий), який використовується у розрахунках за зовнішньоторговельни­ми угодами, незалежно від того, який він ("документарний акредитив", "акреди­тив", "акредитивний лист" тощо) – це одностороннє умовне грошове зо­бов'язання банку-емітента, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця ак­редитива (імпортера) на користь його контрагента за контрактом бенефіціара (експортера).

За цим грошовим зо­бов'язанням банк, який відкрив акреди­тив (банк-емітент), повинен здійснити бенефіціару платіж (негайно або з відстрочкою) чи акцептувати тратти бенефіціара та сплатити їх в строк. Або він може уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт або не­гоціацію тратт бенефіціара за умови на­дання ним документів, передбачених в акредитиві, також якщо виконані інші умови акредитива.

Слід зазначити, що акредитивна форма розрахунків найбільш складна і дорога. За виконання акредитивних операцій (перевірку документів, авізування, платіж, підтвердження) банки беруть високу комісію, яка складає близько 3,0 % суми платежу. Крім того, для відкриття акредитива імпортер бере кредит, за який платить відсотки, але ця форма розрахунків має переваги, вона дає можливість імпортеру контролювати через банки виконання угод експортером, а для експортера - це єдина форма розрахунків, яка дає гарантію отримання платежу.

Перелік основних нормативних документів, які регламентують порядок здійснення валютних операцій.

1 № 15-93, 19.02.1993 року

Декрет Кабінету Міністрів про систему валютного регулювання та валютного контролю

2 № 959-ХІІ, 16.04.1991 року

Закон України про зовнішньоекономічну діяльність

3 № 444, 21.06.1995 року

Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (

4 № 34, 04.02.1998 року

Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою Правління Національного банку України

5 № 281, 10.08.2005 року

Постанова Правління Національного банку України про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України

Встановлюють порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках.

6 № 216 , 28.07.2008 року

Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти

7 № 185/94-ВР, 23.09.1994 року

Закон України про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті

8 № 136, 24.03.1999 року

Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями

9 № 49, 08.02.2000 року

Положення про валютний контроль

10 № 555, 17.11.2004 року

Постанова Правління Національного Банку України про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металів у банках України

11 № 597, 30.12.2003 року

"Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями".

12 № 496, 29.12.2007 року

Правила здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб

13 №502, 12.12.2002 року

Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України

14.№280 від 29.08.2005

ПОЛОЖЕННЯ про порядок іноземного інвестування в Україну

15. Постанова Правління Національного банку України

від 30 травня 2007 року N 200

Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України

Читайте також:

1. А/. Верховна Рада України.
2. АГД як галузь економічної науки
3. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
4. Аграрні закони України
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
8. Адміністрація Президента України
9. Адреси бібліотек України
10. Акти Верховної Ради України
11. Акти Кабінету Міністрів України
12. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.

Переглядів: 567