Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Еволюція поглядів на предмет економічної теорії.

План

Тема №1. Предмет і метод економічної теорії.

Можливості

Під час визначення можливостей для кожного користувача задають, до яких фай­лів він може мати доступ і як саме. При цьому із користувачем пов'язують список Можливостей (capability list), що складається із пар (об'єкт, набір дій).

Реалізація списків можливостей дає змогу забезпечити не тільки захист, але й задання імен. Можна зробити так, щоб кожний користувач бачив тільки ті фай­ли, до яких у нього є доступ. Якщо при цьому значенням за замовчуванням є від­сутність доступу, користувачі можуть починати роботу в «порожній» системі. За­галом можливості використовують у системах, де потрібно забезпечити більшу безпеку за рахунок деякого зниження зручності роботи.

 

Економічна наука розпочала свою історію з питання: "У чому полягає джерело ба­гатства людей?" Її корені можна знайти в працях мислителів давнини: Стародавнього Риму, Греції, Єгипту, Китаю.

Перші спроби узагальнення економічних явищ здійснили такі філософи, як Ксенофонт (430—335 рр. до н.е.), Платон (428—348 рр. до н.е.), Арістотель (384—322 рр. до н.е.). Найяскравішим представником був Арістотель, який запровадив у обіг слово "економіка". Він вважав, що у світі існує два типи багатства — товари та гроші, причо­му товари мають набагато більшу цінність. Діяльність, спрямовану на примноження грошей, він оцінював як аморальну, що шкодить сутності людини. Арістотель також аналізував процес торгівлі та цікавився походженням грошей.

Ксенофонт у своєму трактаті "Домострой" звеличував переваги землеробства та засуд­жував ремісництво і торгівлю. Він уперше проаналізував розподіл праці та цінність товару.

Водночас, незважаючи на суттєвий внесок філософів давнини у розвиток економіч­ної думки, сукупність їхніх поглядів не можна вважати самостійною наукою. За тих часів економічні явища аналізувалися в контексті інших досліджень: у галузі математики, фізи­ки, політики та ін. Крім того, питання економіки розглядалися досить фрагментарно.

Економіка як наука виникла набагато пізніше, в період зародження капіталізму. Першою порівняно цілісною економічною школою вважається меркантилізм (італ. "мерканте" — торгівець, купець), який з'явився у XV—XVII ст. У той час розпочався активний обмін товарами між країнами, і тому предметом економіки стала міжна­родна торгівля. Меркантилісти наголошували, що джерелом багатства країни є над­ходження золота і срібла, яке утворюється внаслідок торгівельних відносин. Заохо­чувалися вивезення та продаж за кордоном вітчизняних товарів, а зароблені гроші рекомендувалося витрачати всередині країни.

Найвідомішому представнику школи меркантилізму Антуану де Монкретьєну на­лежить термін "політична економія" (гр. "політея" — суспільний устрій). Саме цим терміном почала називатися вся економічна наука.

У XVII—XVIII ст. з'явилася школа фізіократів (гр. "фізіс" — природа, "кратос" — вла­да), її представником був Франсуа Кене (1694—1774). Він вважав, що джерелом ба­гатства нації є не торгівля, а сільське господарство. Тільки праця у сільському госпо­дарстві є продуктивною і справді створює нову продукцію, а решта галузей лише пе­реробляє її. Тому промисловість вважалася у ті часи "безплідною сферою". Попри певну обмеженість вчення, досягненням фізіократів було те, що вони вперше походження багатства пов'язали не зі сферою обміну, а зі сферою виробництва.

На основі накопичених розрізнених знань у галузі господарювання у XVIII ст. ви­никла перша струнка, логічно побудована економічна теорія з чітким предметом і специфічними методами дослідження. Вона отримала назву класичної політичної економії. Автори теорії — Вільям Петі (1623—1687), Адам Сміт (1723—1790), Да­вид Рікардо (1772—1823). Класична політекономія з'явилася в Англії, коли розпо­чалася епоха промислового перевороту, а капіталізм досяг етапу своєї зрілості, і саме ці особливості зумовили погляди класиків. Вони створили трудову теорію вартості, згідно з якою джерелом багатства будь-якого суспільства є праця. Сміт наголошу­вав, що на вартість кожного товару впливають витрати праці на його виробництво. Тому товари обмінюються один на одного у пропорціях, що відповідають витратам робочого часу на їх виготовлення.

Класична школа досліджувала не лише вартість товарів, а й питання створення доходів, продуктивності праці, капіталу, відтворення, економічної політики держави, формування земельної ренти та заробітної плати. Найважливішим внеском класич­ної політекономії в економічну науку вважається остаточне перенесення аналізу зі сфери обігу до сфери виробництва. Крім того, що було чітко визначено предмет еко­номіки, з'явилися специфічні методи економічного аналізу — метод причини та на­слідку, метод логічної абстракції, дедукції.

Думки класиків розвивалися в працях Карла Маркса (1818—1883) та Фрідріха Ен­гельса (1820—1895). Поява школи марксизму була зумовлена суперечностями епохи зрілості капіталізму — між власниками капіталу та найманими робітниками. Спираючись на фактичні дані розвитку капіталістичних відносин в Англії, Маркс піддав їх всебічній критиці у своїй науковій праці "Капітал", яку він писав понад 40 років. Маркс доводив неспроможність капіталізму та сформулював його основну суперечність, що існує між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення доходів. Він створив теорію додаткової вартості, згідно з якою час, упродовж якого працює робіт­ник, поділяється на необхідний і додатковий, а капіталісти безпідставно привласнюють ту вартість, яка була створена упродовж додаткового часу. Таким чином, очевидною є експлуатація робітничого класу. Висновок полягав у тому, що усунути суперечності між власниками та робітниками мирним шляхом неможливо, і тому необхідні революції — "могильники капіталізму" (за висловом автора). А завдання економічної науки — слугу­вання інтересам робітничого класу. Проте, незважаючи на вагомий теоретичний внесок Маркса в економічну теорію, його ідеологічні висновки виявилися помилковими, і це з часом підтвердила практика.

У XIX ст. з'явився новий напрям економічної думки — неокласичний. Його найяск­равішим представником вважається Альфред Маршал (1842—1924). Неокласична школа панувала до 30-х рр. XX ст. й доводила необхідність розвитку вільного підприє­мництва. У центрі аналізу неокласиків стала теорія ринкового господарства, питання попиту, пропозиції і формування цін, тобто мікроекономіка. Ідеологічні аспекти економ­іки не розглядалися, і щоб зовсім від них відокремитися, Маршал запропонував нову назву економічної науки — економікс. Предметом економікс стали питання мікроекономіки та поведінка окремих господарських суб'єктів, причому неокласики заперечува­ли необхідність участі держави у ринкових процесах, оскільки "ринок усе зробить сам".

Проте висновки неокласичної школи з часом також було спростовано. Світова еко­номічна криза 30-х рр. XX ст., відома як Велика депресія, виявила, що вільна, некерована економіка не спроможна вирішувати найважливіші соціально-економічні пробле­ми, зокрема, спад виробництва, безробіття та інфляцію. Отже, стала очевидною по­треба в новій економічній теорії. Такою теорією стало кейнсіанство, назване на ім'я її засновника Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946). Кейнс показав, що для усунення масштабних економічних проблем вкрай необхідним є державне втручання, і запро­понував форми та методи державного регулювання економіки. Кейнсіанство вважаєть­ся школою, яка започаткувала розробку макроекономіки, предметом вивчення якої є господарські процеси на рівні країни.

У 70—80-х рр. XX ст. надмірне втручання держави в економіку почало гальмува­ти економічний розвиток, і знову відбулася світова криза. Економічна наука зіткну­лася з дилемою: яка теорія є правильною — неокласична чи кейнсіанська? Це пи­тання вирішив Пол Самуелсон (нар. 1915 р.), який здійснив "великий неокла­сичний синтез", поєднавши в єдину теорію погляди класиків і кейнсіанців — мікроекономіку та макроекономіку. Сучасне визначення економічної науки ґрунтується саме на його поглядах і полягає у тому, що економіка повинна вивчати питання ефективного використання ресурсів для створення благ, які задовольняли б щораз більші потреби суспільства.

Внесок українських економістів у розвиток світової економічної думки є не надто вагомим, але потрібно назвати кілька найвідоміших імен.

Михайло Балудянський (1769—1847) — перший український професійний еко­номіст. У своїй праці "Економічна система" він виклав принципи й основи перебудови національної економіки з погляду вільного ринку.

Михайло Туган-Барановський (1865—1919) — найбільш відомий у світі український економіст. Розробив теорію кооперації, працював над теорією економічних циклів, тео­рією вартості. Був міністром фінансів в Україні, брав участь у створенні національної валю­ти — гривні, написав перший україномовний підручник з аналітичної економії.

Євген Слуцький (1880—1948) — український економіст та економетрик. Дослід­жував питання теорії попиту та вперше обґрунтував, що попит на товар залежить від його корисності. Створив теорію праксеології — прийняття рішень за різних умов, яка стала основою розвитку сучасної кібернетики.


Читайте також:

  1. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
  2. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
  3. Абетково-предметний покажчик
  4. АГД як галузь економічної науки
  5. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
  6. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  7. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
  8. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
  9. Аналіз економічної ефективності капітальних вкладень
  10. Аналіз економічної та неекономічної результативності маркетингової діяльності
  11. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
  12. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.




Переглядів: 1730

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Списки контролю доступу | Суб'єкти й об'єкти економічних відносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.