ДЖЕРЕЛА

МЕТА

Дати студентам уявлення про мету, завдання, основні напрями діяльності радянського підпілля на націоналістичного руху УПА; розвивати в них уміння аналізувати, узагальнювати й пояснювати історичну інформацію на основі різнобічного вивчення джерел.

ХІД РОБОТИ

Згідно з попередніми описами.

З фонду Центрального державного архіву громадських об’єднань України (справа 94,арк.94)

Аналізуючи стан підпільної діяльності і партизанського руху в Україні на початку 1942 р. ЦК КП(б)У в одному зі своїх таємних документів зазначав, що секретарями підпільних обкомів працюють лише 4 особи з тих, які до війни перебували на посадах секретарів обкомів, решта — колишні завідуючі відділами, інструктори та інші партійні функціонери нижчих ланок. ЦК КП(б)У наголошував, що це негативно вплинуло на організацію підпільної роботи .

Матеріали з енциклопедії «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр. (В 3-х т- К.,1967.- Т.1)

У зв'язку із швидким просуванням ворога в німецькому тилу опинилась значна кількість членів комуністичної партії, радянських, комсомольських, профспілкових функціонерів різних рівнів, працівників НКВС, рядових і командирів Червоної армії. Саме вони здебільшого виступали ініціаторами створення партизанських загонів і підпільних груп. За німецькими джерелами, окремі партизанські загони та групи діяли в деяких районах Волині та в болотисто-лісових масивах Полісся. За радянськими даними, то були загони, очолювані М. Конищуком, Ю. Собесяком, П. Самчуком та ін. У Рівненській області бойові дії розгорнули загони М. Корчева й М. Місюри. В Морочнівському районі старший сержант Д. Попов створив загін, до складу якого увійшли військовослужбовці та місцеві партійні і радянські посадовці

По матеріалам історика Коваля М.В.

У цілому ряді районів Житомирщини були поспіхом створені партизанські загони. Однак унаслідок швидкої окупації області лише окремі з них зуміли розгорнути діяльність у тилу окупантів, зокрема під командуванням Т.Гришана, І. Возбраного та ін. Уже в серпні 1941 р. німецьке командування змушене було провести проти житомирських партизанів каральні акції. У звіті за другу половину серпня штаб групи армій «Південь» доносив у Берлін, що вперті бої з партизанами відбувалися в районі Ємільчино та інших районів. У вересні проти партизанів було кинуто значні сили 454-ї охоронної дивізії в райони на північ і північний схід від Овруча. У цих боях партизани зазнали значних втрат: 200 вбитими, 72 пораненими, в полон потрапило 862 особи .

За свідченням колишнього начальника Центрального штабу партизанського руху П. Пономаренка

В період оборони Києва партизанські загони провели 451 бойову операцію, знищували ворожі комунікації, живу силу і техніку. Противник втратив понад 5 тис. солдатів і офіцерів.

Загинули сотні учасників боротьби з ворогом за лінією фронту. Лише в лютому 1942 р. в рейхскомісаріаті «Україна» було арештовано 550 партизанів, саботажників, запідозрених у підривній діяльності. У ході каральних операцій, проведених у березні 1942 р., в болотистому районі Прип'яті було вбито в боях 650 партизанів і страчено 2,5 тис. підозрілих, потенційних ворогів Рейху [1, 251].

З донесення генерала Фрідеріча (листопад 1941р.)

Активність партизанів у тилу групи армій «Південь» наростає. Небезпечним вогнищем партизанських дій є лісовий масив південно-західніше Черкас із протилежним берегом Дніпра. Повстанський (партизанський. — авт.) район у пониззі Дніпра, західніше Нікополя, вдалося ліквідувати майже повністю великими силами. Значні скупчення партизанів існують у районі Чернігова, під Лубнами, що на Полтавщині. Поступово ці угруповання партизанів були знищені.

По матеріалам історика Косика В.

Не випадково згадувалися райони активних партизанських дій на Чернігівщині та Лубенщині. В північних районах Чернігівської області розгорнув бойову діяльність обласний партизанський загін під командуванням О. Федорова, який одночасно був і секретарем Чернігівського підпільного обкому партії. Загін утворився в листопаді 1941р. внаслідок об'єднання загонів Корюківського, Холминського, Рейментарівського, Перелюбського районів і розпочав бойові дії з розгрому дрібних ворожих гарнізонів, поліцейських дільниць на території цих районів, проводив диверсії на комунікаціях противника. Саме в листопаді 1941 р. німецькі охоронні частини переслідували партизанів, які, маневруючи, відірвались від карателів, вийшли в лісові масиви південних областей РСФСР. Там вони діяли спільно з російськими партизанами аж до літа 1942 р., потім знову повернулись на Чернігівщину .

У Сумській області діяли партизанські загони С. Ковпака, І. Федорова, М. Таратути, С. Гнибіди, О. Сабурова та ін. Під натиском каральних сил окупантів вони змушені були відійти в північні райони, які мали великі лісові масиви, і перебували там аж до весни 1942 р. Повернувшись на територію області, партизани розгорнули напади на дрібні гарнізони і шляхи сполучення. Проти них німецьке командування кинуло каральні частини. Партизани вчасно відступили у Брянські ліси. Карателі розгорнули терор серед місцевого населення. Перевіркою на лояльність до окупаційної влади було охоплено близько 6 тис. жителів у районах Конотоп, Кролевець, Ямпіль, Середино-Буда та ін. Було виявлено і розстріляно 2,4 тис. ворогів. Рейху.

Здонесень штабу групи армій «Південь»

Партизанський рух в Україні не був активним аж до весни 1942 р. Окремі вогнища його не мали вирішального значення для постачання і поповнення німецьких збройних сил на Східному фронті та вивезення продовольства й сировини до Рейху.

По матеріалам керівника Українського штабу партизанського руху Т.Строкача

Під контроль партизанських з'єднань і загонів переходили все нові райони, через які пролягали важливі німецькі комунікації, особливо залізничні, шосейні ґрунтовні шляхи, лінії зв'язку. Це створювало реальну загрозу постачанню резервами Східного фронту. В розпал Курської битви 26 серпня 1943р. командуючий військами: оперативного тилового району групи армій «Південь» генерал Фрідерічі доповідав у Берлін про те, що «постійно зростаюча кількість диверсій, які здійснюються на залізничних магістралях, приводить до надзвичайного стану всієї транспортної обстановки і катастрофічного становища з постачанням військ.Начальник поліції безпеки і СД в Україні змушений був доповідати в Берлін: „Партизанський рух набрав таких розмірів, що значна частина областей потрапляє під контроль і панування партизанів.

За підрахунками, зробленими, партизанськими структурами, органами НКВС та військовими штабами

Партизани України впродовж 1941 — 1944 рр. підірвали 61 бронепоїзд, 4958 ешелонів противника, внаслідок чого знищено близько 52 тис. вагонів, цистерн, платформ, потоплено 105 одиниць плавзасобів зруйновано і спалено 607 залізничних та 1589 шосейних мостів, близько 2,6 тис. об'єктів промислового і виробничого призначення.

Партизани визволили з боями 183 райцентри та залізничні станції, розгромили 411 гарнізонів, комендатур та постів поліції, 56 штабів військових частин, знищили і пошкодили 211 літаків, 1566 танків і бронемашин, понад 850 гармат, мінометів. Ворожі війська втратили 468 тис. убитих і поранених солдатів та офіцерів, поліцаїв, працівників місцевої окупаційної влади. Важливою була розвідувальна діяльність партизанів, які надіслали до відповідних органів 3625 розвідінформацій, що всебічно характеризували найважливіші військові, політичні, економічні заходи нацистів на окупованій території, пересування військ, їхні резерви :. тощо. У боях з ворогом з боку партизанів загинуло 60 тис. народних месників

Не бажаючи принизити чи замовчати успіхи, які здобули в боротьбі з ворожими військами партизани і підпільники, дослідники схильні до того, що багато партизанських командирів, намагаючись показати «справну цифру», вдавалися до перебільшення своїх досягнень, наводили часом нереальні показники бойової діяльності. Адже чим більші показники, тим вищі нагороди отримували партизанські командири, іноді незаслужено.

За своїм складом партизанський рух був багатонаціональним. У ньому брали участь представники 62 національностей СРСР та інших країн. Українці становили ядро партизанських загонів і з'єднань в і Україні (59 % від загальної кількості партизанів). За здійснення бойових операцій та диверсій 63,7 тис. партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями СРСР, 95 з них удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Двічі Героями Радянського Союзу стали наші славні земляки С. Ковпак і О. Федоров.

З листівки УПА «За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)» (серпень 1943 р.)

«Українська Повстанська Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах - це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі.

УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької «нової Європи».

В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов'язок інтереси народу.

1. За знищення більшовицької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне і колективне користування землею, в залежності від волі селян.

2.а) За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна - кооперативно-громадською;

б) за участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві.

3. а) За загальний восьмигодинний робочий день. Понад нормова праця може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник отримуватиме за неї окрему зарплату;

б) за справедливу оплату праці, за участь робітників у прибуткових підприємствах. Робітник отримуватиме таку зарплату, яка потрібна для забезпечення матеріальних і духовних потреб цілої його сім'ї. При річних підсумках господарського стану підприємств кожний робітник одержуватиме: у господарсько-кооперативних підприємствах дивіденд, а в національно-державних - премію;

в) за вільну працю, за вільний вибір професії, вільний вибір місця праці;

г) за свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань, підвищування норм та інших способів експлуатації працюючих.

5. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари...»

Зі статті «Час не жде» в газеті «Самостійність» (22-29 січня 1944 р.)

«Український самостійницький рух не потребує від німецьких імперіалістів визнання його як проти більшовицької сили. Ми боролися проти більшовиків ще тоді, коли сьогоднішні «оборонці Європи» засідали зі Сталіним при одному столі. Сьогодні це наше становище не змінилося. Бо хто бореться за Самостійну Україну, той мусить боротися проти Сталіна, так само як і проти Гітлера..»

З наказу військам УПА (27 червня 1943 р.)

«... Нав'язуючись до військових традицій нашого славного минулого з давніх часів і з часів визвольної боротьби рр. 1918 1922 армій УНР і УГА, називати всіх вояків УПА - козаками. Козак - є почесне звання борця за Українську Державу.

По своїй бойовій підготовці і вишколу козаки діляться на три групи: козаки-стрільці, підстаршини і старшини...»

З інструкції УПА «Самооборона» (ЗО серпня 1943р.)

«...Маємо ворогів: 1) німців; 2) поляків, що є на послугах німців і більшовиків; 3) більшовицькі банди на північних наших землях.

Німці. З своїми наймитами розміщаються в більших містах - це з більшими силами, в менших - невеликими і де-не-де на мостах, залізницях - командами; в селах німаків цілком немає, а лише для якоїсь акції вони наїжджають.

Більшовицькі банди. Ґрасують по лісах на півночі наших земель, відділами кілька сотень, грабують селян, щоби мати що їсти, з німаками зустрічей уникають, рідко нищать залізницю. В бойовому відношенні слабі. З нами воюють тільки підступом і провокаціями.

Поляки. Без німаків і більшовиків представляють незначну силу».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНА РОБОТА № 20	\|	З наказу УПА 4.14 (21 вересня 1943 р.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.