• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Залучення ресурсів на міжбанківському ринку

До позиченого капіталу комерційного банку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані в інших банків, у тому числі в НБУ .

На відміну від звичайних акцій облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком. Якщо акції випускаються без установлення терміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти, отримані комерційним банком за допомогою випуску облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється через викуп раніше випущених облігацій за кошти, отримані від випуску нових незабезпечених боргових зобов'язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку .Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки останні можуть придбати акції банку в найвигідніший момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.

Необхідно відрізняти кошти, мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від вкладів і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позичковими, або позиченими, то другі – залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні вкладів роль банку пасивна.

До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігацій регламентується законами України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери та фондову біржу», тобто тими самими законодавчими актами, що й випуск акцій.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позичкових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями, або через обмін на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набули розвитку .Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ , фінансові труднощі, що виникли в більшості банків останнім часом, а також відсутність вторинного ринку цінних паперів.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

Банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб'єктів господарської діяльності, оскільки перші вирізняються, як правило, вищою надійністю. Проте в Україні з другої половини 1994 р. у банківській системі склалася кризова ситуація, однією з причин якої було неповернення окремими банками міжбанківських кредитів. Тому нині комерційні банки дуже обережно підходять до вирішення питань про видачу міжбанківських кредитів.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними – від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, НІЖ за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності.. В Україні у зв'язку з упровадженням електронних розрахунків міжбанківське ,кредитування здійснюється через прямі контакти між банком-кредитором і банком-позичальником, на договірних умовах, на чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку.

У договорі про міжбанківське кредитування, крім терміну, обумовлюється сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Звичайно при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на безспірне списання боргу. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку .

При укладенні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).

Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки комерційні банки, а й Їхні відділення та філії. Проте це право реалізується лише в системі одного банку, що має філійну мережу.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ зacтocoвyє такі механізми рефінансування комерційних банків:

– проведення операцій на відкритому ринку;

– надання стабілізаційного кредиту;

– здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі і продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит «овернайт» ).

НБУ здійснює рефінансування комерційних банків через операції на відкритому ринку тільки під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб’єктів господарської діяльності і векселів Державного казначейства України, що враховані комерційним банком.

НБУ може кредитувати комерційні банки через відповідні механізми рефінансування, якщо вони дотримуються таких вимог:

¾ термін діяльності банку не повинен бути меншим, ніж один рік;

¾ банк має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських: операцій;

¾ банк має власні високоліквідні активи (цінні папери та інші цінності), які можуть бути прийняті в заставу;

¾ банк виконує вимоги щодо дотримання таких нормативів капіталу: капіталу банку (Н1), мінімального розміру статутного капіталу (Н2), платоспроможності (Н3), достатності капіталу (Н4), у тому числі розмір зареєстрованого та сплаченого статутного і капіталу не повинен бути меншим, ніж розмір, що визначений і кваліфікаційними вимогами;

¾ виконуються нормативи загальної ліквідності та співвідношення високоліквідних: активів до робочих: активів банку;

¾ банком сформовано резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;

¾

¾ банком здійснюється своєчасне погашення одержаних від НБУ кредитів;

¾ прострочені та сумнівні кредити в портфелі банку не перевищують 10% від суми кредитного портфеля;

¾ кредити, що надані іншим банкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5% кредитного портфеля банку.

НБУ здійснює рефінансування комерційних: банків за допомогою операцій на відкритому ринку тільки для регулювання грошово-кредитного ринку та з метою підтримання ліквідності банківської системи, тому обсяги цих операцій такі, які потрібні для вирівнювання монетарних параметрів та управління грошово-кредитним ринком.

Короткострокове рефінансування банків за допомогою операцій на відкритому ринку здійснюється на строк до 14 днів, середньострокове до шести місяців, під забезпечення, через кількісний або процентний тендер. Для забезпечення наданого кредиту використовуються державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше, ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, і які перебувають у власності банків, а також ураховані банком векселі, строк пред'явлення яких до платежу настає не раніше, ніж через 30 днів після строку погашення кредиту. Державні цінні папери приймаються під забезпечення кредиту за умови, що вони перебувають у власності банку – клієнта Депозитарію НБУ і не обтяжені ніякими зобов'язаннями.

Умовою для прийняття врахованих банками векселів під забезпечення кредиту НБУ є наявність у банків-позичальників достовірного вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов'язаних за векселем осіб. Інформація щодо платоспроможності векселедавця та зобов'язаних за векселем осіб повинна містити також висновок останньої перевірки аудиторської організації і надаватися банками відповідному територіальному управлінню НБУ в обов'язковому порядку.

Рефінансування банків через операції на відкритому ринку здійснюється під забезпечення державних цінних паперів або врахованих банком векселів у розмірі, що не перевищує 85% від балансової вартості державних цінних паперів та 70% від номінальної вартості врахованих векселів. Кредитування здійснюється за процентною ставкою, що не нижча, ніж облікова ставка НБУ.

НБУ проводить тендери з короткострокового рефінансування банків за допомогою операцій на відкритому ринку в першу , другу та третю середу місяця, починаючи з першого повного тижня. Тендери із середньострокового рефінансування банків проводяться в четверту середу , починаючи з першого повного тижня.

У повідомленні про проведення тендеру НБУ зазначаються такі умови:

¾ тип тендера (кількісний або процентний);

¾ строк користування кредитом;

¾ загальна сума кредиту, що пропонується НБУ (або без оголошення такої);

¾ мінімальна сума заявки для одного банку;

¾ перелік забезпечення кредиту;

¾ інші умови (див. додаток № 1 ).

Банк, який потребує підтримки своєї ліквідності, надсилає засобами програмного забезпечення «ТЕНДЕР» до Департаменту монетарної політики НБУ заявку на участь у тендері (додаток 2 або З), яка містить перелік державних цінних паперів або врахованих банком векселів. Після перевірки наявності на депозитарному рахунку в банку вільних від зобов'язань державних цінних паперів та строків їх погашення Департамент монетарної політики передає копію заявки до відповідного територіального управління НБУ для подальшої перевірки фінансової надійності та юридичної дійсності забезпечення.

Комерційний банк може подати на участь у тендері тільки одну заявку. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі).

Для участі у тендері приймаються заявки банків, які надійшли до 10-ї години у вівторок. Заявки, які надійшли пізніше зазначеного часу, не розглядаються.

Відповідні територіальні управління НБУ після розгляду копії заявки на участь у тендері, перевірки запропонованого забезпечення та дотримання вимог і умов тендерних торгів до 17-ї години у вівторок повідомляють Департамент монетарної політики НБУ (додаток 4) засобами програмного забезпечення «ТЕНДЕР» про можливу участь банку в тендері та надійність (спроможність) запропонованого банком забезпечення.

У день проведення тендера (середу) заявки банків на участь у тендері розглядаються Департаментом монетарної політики НБУ з дотриманням таких вимог:

¾ один банк не може одержати більше як 50% запропонованого на тендері обсягу кредитів;

¾ сума заборгованості за кредитами НБУ, у тому числі за кредитами з урахуванням поданої заявки на тендер, не повинна перевищувати п'ятикратного обсягу капіталу банку, розрахованого за даними останнього балансу.

При проведенні кількісного тендера розподіл кредитів здійснюється згідно з поданими заявками до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кредитні кошти за однією тендерною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

Під час проведення НБУ процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку , за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу за облікову .На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово знижуючи до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

Якщо неможливо задовольнити заявки усіх банків – учасників процентного тендера, які пропонують однакову процентну ставку , у зв'язку із недостатністю кредитів, кошти, що залишилися, розподіляються пропорційно між цими банками.

Про результати тендера повідомляються банки – учасники тендера і відповідні територіальні управління НБУ (додаток 5). Банки, чиї заявки задоволені, укладають кредитний договір (додаток 8) та договір застави (додаток 9 або 10) з відповідним територіальним управлінням НБУ , яке має повідомити засобами програмного забезпечення «ТЕНДЕР» (додаток 6) Департамент монетарної політики НБУ про укладення договору. Після цього Департамент монетарної політики та банки-позичальники здійснюють блокування державних цінних паперів під забезпечення кредиту .Одержавши інформацію від Депозитарію про належне оформлення забезпечення державними цінними паперами, а від відповідного територіального управління НБУ про враховані банками векселі, Департамент монетарної політики забезпечує перерахування коштів за наданими банкам кредитами, заявки яких задоволені відповідно до результатів проведеного тендера.

Одержані за допомогою тендера кредити НБУ не можуть бути пролонговані й підлягають обов'язковому поверненню. Якщо банк-позичальник не повертає у визначений строк такі кредити, НБУ має право застосувати безспірне стягнення заборгованості, а за відсутності такої можливості зараховує цю заборгованість на рахунок і прострочених кредитів і нараховує пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочки, але не більше, ніж за 10 днів. Протягом 10 днів з дня виникнення простроченої заборгованості НБУ. Має право реалізувати предмет застави або одержати по ньому платіж і спрямувати кошти на погашення простроченого кредиту.

У разі застосування безспірного порядку списання заборгованості за наданими кредитами з коррахунку банку Департамент монетарної політики НБУ повідомляє про це відповідне територіальне управління НБУ , у якому відкрито кореспондентський рахунок банку-позичальника. Згідно з цим повідомленням територіальне управління НБУ виписує платіжну вимогу на списання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитом і процентів за користування ним. Якщо банк порушує строк повернення кредиту, наданого НБУ через тендер, він не допускається до участі в наступних п'яти тендерах.

З метою вирівнювання тимчасових коливань ліквідності банківської системи, «тонкого» регулювання грошово-кредитного ринку НБУ запроваджує постійно діючу лінію рефінансування, що є гнучким механізмом короткострокового (миттєвого) підтримання ліквідності банку .Кредит через лінію рефінансування надається строком на один робочий день – кредит «овернайт».

Надання банкам таких кредитів здійснюється тільки під забезпечення державних цінних паперів, що перебувають у власності банку-клієнта – Депозитарію НБУ – і не обтяжені в обігу (вільно обертаються на вторинному ринку).

Кредит «овернайт» надається в розмірі не більше як 85% від балансової вартості наданих під забезпечення кредиту державних цінних паперів. Кредити «овернайт» надаються за щоденно оголошеною НБУ процентною ставкою і за умови укладення щокварталу між комерційним банком і НБУ кредитної угоди.

Для одержання кредиту «овернайт» комерційний банк подає до Департаменту монетарної політики заявку (додаток 12), яка містить перелік державних цінних паперів, що пропонуються банком під забезпечення кредиту.

Перевіривши наявність на депозитарному рахунку банку вільних від зобов'язань державних цінних паперів та строків їх погашення, Департамент монетарної політики НБУ передає копію заявки до відповідного територіального управління НБУ для перевірки виконання банком умов кредитування. Про своє рішення щодо кредитування відповідне територіальне управління НБУ повідомляє Департамент монетарної політики НБУ (додаток 4), після чого здійснюється блокування державних цінних паперів, наданих як забезпечення кредиту. Після одержання від Депозитарію інформації щодо належного оформлення забезпечення державних цінних паперів Департамент монетарної політики НБУ надсилає банку повідомлення (додаток 13) і забезпечує перерахування коштів за наданим кредитом «овернайт» банку, заявка якого задоволена.

У разі неповернення банком кредиту «овернайт» і процентів за користування ним наступного після отримання кредиту робочого дня до банку-позичальника застосовується безспірне стягнення заборгованості з кореспондентського рахунку банку .Якщо на цьому рахунку недостатньо коштів, непогашена заборгованість переноситься на рахунок прострочених кредитів із нapaxyванням пені у розмірі 0,5% за кожний день прострочи, але не більше ніж за 10 днів.

Протягом 10 днів з дня виникнення простроченої заборгованості НБУ має право здійснити продаж державних цінних паперів третім особам або вжити заходів щодо їх погашення та за рахунок отримання коштів погасити прострочені борги банку-боржника. Якщо банк порушив строк повернення кредиту «овернайт», що наданий НБУ через лінію рефінансування, він не допускається до використання цієї лінії протягом трьох місяців.

НБУ може надавати стабілізаційний кредит комерційному банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НБУ .Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквідними активами банку-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку чи фінансової установи. Стабілізаційний кредит НБУ має цільове призначення і для кредитних операцій комерційного банку не використовується.

Для отримання стабілізаційного кредиту банк подає до територіального управління НБУ клопотання і затверджену Радою банку програму фінансового оздоровлення. Після здійснення аналізу фінансового стану банку та його програми фінансового оздоровлення територіальне управління НБУ надсилає пропозиції Генеральному департаменту банківського нагляду НБУ .Цей департамент готує пропозиції Правлінню НБУ щодо можливості надання банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення, стабілізаційного кредиту.

Стабілізаційний кредит надається банкам строком до трьох років, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, то банку може надаватися короткостроковий кредит строком до одного року. Рішення про надання стабілізаційного кредиту банку приймає Правління НБУ на підставі висновку територіального управління НБУ та пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду НБУ. У цьому рішенні визначаються строк користування кредитом, порядок його погашення і сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом. Прийнявши позитивне рішення про надання стабілізаційного кредиту, відповідне територіальне управління НБУ вживає організаційних заходів щодо укладення з банком договору про надання кредиту. Банк-позичальник повинен розробити графік погашення стабілізаційного кредиту і дотримуватися його строків.

З метою регулювання грошово-кредитного ринку, активізації проведення міжбанківських операцій з державними цінними паперами, казначейськими зобов'язаннями та іншими борговими зобов'язаннями, визначеними Правлінням НБУ, а також для сприяння встановленню котирувальних цін на ці цінні папери НБУ проводить операції з ними на біржовому та позабіржовому ринках. НБУ проводить операції на відкритому ринку з купівлі-продажу державних цінних паперів, які перебувають у його портфелі на продаж.

Учасниками біржових і позабіржових торгів з купівлі-продажу державних та інших цінних паперів можуть бути комерційні банки. За допомогою цих операцій вони можуть збільшувати (продаючи цінні папери, що є в їх інвестиційному портфелі) або зменшувати (купуючи цінні папери) залучені кошти.

Одним із засобів рефінансування комерційних банків є операції репо. Вони використовуються як інструмент оперативного управління ліквідністю банківської системи та здійснення НБУ грошово-кредитної політики. Учасниками операцій репо можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій, та письмовий дозвіл НБУ на операції за дорученням клієнтів або від свого імені та на депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

НБУ у межах визначених на відповідний період основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції «прямого» та «зворотного» репо на визначену суму та на відповідний строк.

Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій «прямого» репо.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, НБУ може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій «зворотного» репо на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.

Продаж і купівля державних цінних паперів при здійсненні операцій «прямого» і «зворотного» репо відбуваються за ринковою або балансовою оцінкою (у разі відсутності активного фондового ринку).

НБУ може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі/продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і через проведення тендера заявок банків на участь в операціях репо. Банки подають до Департаменту монетарної політики НБУ заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі/продажу державних цінних паперів. НБУ, проводячи тендер, відбирає для задоволення ті заявки банків, які є найбільш привабливими для нього за ціновими параметрами (дешевші при купівлі і дорожчі при продажу), або за потреби мати у своєму портфелі конкретні державні цінні папери. Після проведення тендера НБУ надсилає банкам, які отримали право на купівлю/продаж державних цінних паперів, повідомлення-підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій «прямого» або «зворотного» репо.

НБУ залежно від строку може здійснювати такі види операцій «прямого» та «зворотного» репо:

– нічне репо (термін дії один день);

– відкрите репо (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін договору може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору);

– строкове репо (термін операцій чітко визначений).

У договорі про здійснення операцій репо, крім інших умов, має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору , на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії. Перерахування коштів з рахунку покупця на рахунок продавця відбувається тільки після здійснення блокування державних цінних паперів.

Центральні банки європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через перерахування векселів. У Франції й Німеччині центральний банк установлює квоти на перерахування векселів. У разі підвищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.

У США перераховані операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).

Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов'язання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім перерахованих кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більше трьох місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) та облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит, на перерахування векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна – в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.

Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом надається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

Читайте також:

1. I етап. Аналіз впливу типів ринку на цінову політику.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
4. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
5. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
6. IV. Розширення депозитів шляхом операцій на відкритому ринку.
7. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
8. Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів
9. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
10. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств
11. Аналіз використання матеріальних ресурсів
12. Аналіз використання матеріальних ресурсів.

Переглядів: 451