• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА: Трудовий договір

Лекція № 2

1.Поняття трудового договору. Зміст,сторони та види трудового договору.

2.Порядок укладення трудового договору. Випробування при прийнятті на роботу.

3.Підстави припинення трудового договору.

4.Оформлення звільнення та проведення розрахунку.

1. Право на працю, проголошене статтею 43 Конституції України, реалізується її громадянами залежно від вибору професії, роду занять та виду діяльності. Це може бути наймана праця на підприємствах, в установах, організаціях різних форм власності чи заняття підприємницькою діяльністю, різновидом якої є індивідуальна трудова діяльність. В першому випадку (а за умови використання найманої праці інших працівників — і в другому, саме для останніх) право на працю реалізується шляхом укладення трудового договору.

Будь-який договір — це двох чи багатостороння угода, сутність якої визначається природою тих відносин, що становлять предмет регулювання тієї чи іншої галузі права. Стосовно трудового договору— це угода між працівником і власником підприємства (установи чи організації) або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства (установи, організації) або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором чи угодою сторін. Таке визначення трудового договору закріплене в діючому на сьогодні КЗпП України.

Укладення трудового договору відноситься до числа правомірних дій, після вчинення яких виникають трудові правовідносини.

Відповідно до п.2 ст.21 КЗпП працівник має право укладати трудовий договір одночасно на декількох підприємствах (в установах, організаціях), якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором чи угодою сторін. Встановлення трудових відносин з іншим, крім основної роботи, підприємством (установою, організацією) проводиться на умовах сумісництва. Обмеження на сумісництво згідно постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року №245 можуть бути встановлені з боку керівника підприємства (установи, організації) спільно з профспілковим комітетом лише стосовно працівників, які займають професії і посади з особливими умовами та режимом праці (важкі, небезпечні і шкідливі умови). Крім того, обмеження щодо кількості укладення трудових договорів стосуються керівників державних підприємств, установ, організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів і їх заступників (за винятком медичної, педагогічної, наукової та творчої діяльності).

Основними принципами укладення трудового договору є добровільність волевиявлення та особисте зобов'язання сторін, які виражають бажання працівника влаштуватися на роботу, його готовність виконувати покладені на нього обов'язки і згоду власника або уповноваженого ним органу доручити працівникові виконання деяких трудових функцій за певну винагороду, створивши для цього необхідні умови.

Трудовий договір про виконання робіт за певною посадою чи спеціальністю слід відрізняти від цивільно-правових договорів з виконання певних трудових завдань (договір підряду, доручення, авторський договір тощо).

Трудовий договір:

працівником може бути тільки громадянин;

предметом договору є трудова діяльність працівника;

працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку та колективному договору;

зарахування працівника на роботу оформляється наказом;

роботодавець організовує виробничий процес; оплата праці здійснюється відповідно до обліку часу і систем, прийнятих в колективному договорі;

правові відносини регулюються нормами трудового права;

Цивільно-правові договори (угоди):

суб'єктами правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

предмет договору — результат виконання робіт;

правила внутрішнього трудового розпорядку не поширюються на виконавця робіт за договором;

відносини між сторонами наказами не регулюються;

учасник угоди сам регулює процес виконання роботи;

оплата праці здійснюється на підставі акта виконаних робіт;

правові відносини регулюються нормами цивільного права.

Змістом трудового договору є умови, що визначаються безпосередньо сторонами, які його укладають, і виражають взаємні права та обов'язки цих сторін. При цьому обов'язковою вимогою є те, що вказані в трудовому договорі основні умови щодо трудової діяльності, такі як розмір заробітної плати, тривалість відпустки, тривалість робочого часу, не повинні погіршувати становища працівника, визначеного законодавчими та нормативними актами (мається на увазі встановлений державою мінімальний розмір заробітної плати, максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпустки). В разі порушення вказаних вимог законодавства такі умови трудового договору згідно ст.9 КЗпП визнаються недійсними.

Трудовий договір повинен містити умови, які є обов 'язковими:

підтвердження волевиявлення сторін щодо укладення трудового договору (заява, наказ, розпорядження);

вказівку на професію, спеціальність, кваліфікацію чи посаду працівника, що визначить коло його обов'язків і повноважень, детально регламентованих робочими та посадовими інструкціями, технологічними картками та іншими нормативними актами. Необхідність визначення трудової функції працівника в трудовому договорі обумовлена пов'язаними з нею правомочностями, такими як розмір посадового окладу чи тарифної ставки, тривалість відпустки, об'єм його повноважень і т. ін.;

дату початку виконання роботи, що є початком трудових правовідносин.

Відсутність в трудовому договорі вищезазначених умов дозволяє вважати такий договір не укладеним.

Що ж стосується додаткових умов трудового договору, то вони можуть вноситись до нього за погодженням сторін; але якщо вже вони складають зміст трудового договору, то є обов'язковими для виконання, і невиконання їх є підставою для трудового спору та захисту інтересів постраждалої сторони (за умови, що вони не суперечать діючому законодавству). До додаткових умов трудового договору відносять, наприклад, строк дії трудового договору, встановлення випробного строку при прийомі на роботу з метою перевірки відповідності працівника роботі чи посаді, надання житла, додаткове соціальне забезпечення та обслуговування, деякі інші пільги працівникам.

Трудові договори класифікують залежно від порядку укладення, строку дії, форми договору.

Стосовно порядку укладення він може укладатися як в усній, так і в письмовій формі, хоча письмова форма укладення є переважною, а в нижче вказаних випадках — обов'язковою:

1) коли працівник наполягає на такому порядку укладення трудового договору;

при укладенні контракту;

при укладенні трудового договору з неповнолітніми;

при організованому наборі робітників та в інших передбачених законом випадках.

І письмовий, і усний порядок укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Але якщо навіть такий наказ чи розпорядження не було видано, то трудовий договір вважається укладеним, якщо працівника фактично було допущено до роботи уповноваженою на це службовою особою. Обов'язковим є письмовий порядок укладення трудового договору для працівників, діяльність яких пов'язана з державною таємницею.

Залежно від строку, на який він укладається, трудовий договір відповідно до ст. 21 КЗпП може бути:

безстроковим, що укладається на невизначений строк;

строковим — строк його дії обумовлюється сторонами або залежить від часу і тривалості виконання певної роботи.

Переважно трудові договори укладаються на невизначений строк. При оформленні ж строкового трудового договору це обов'язково повинно бути зазначене в наказі чи розпорядженні про прийняття працівника на таку роботу (вказується конкретний строк тимчасової роботи), а працівник попереджається про прийняття на роботу на таких умовах.

Трудовий договір про тимчасову роботу укладається з працівниками на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників — до чотирьох місяців. Для таких працівників не встановлюється випробний термін і трудовий договір, укладений з ними, автоматично перетворюється в безстроковий, якщо після закінчення строку тимчасової роботи жодна із сторін не вимагає припинення трудових відносин. Крім загальних підстав припинення трудового договору з тимчасовим працівником він може бути припинений також у випадках: призупинення роботи підприємства (установи, організації) на строк більше одного тижня з причин виробничого характеру; за умови невиконання тимчасовим працівником обов'язків, покладених на нього трудовим договором; у випадку нез'явлення його на роботу протягом більше як два тижні підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. В останньому випадку місце роботи може зберігатись за тимчасовим працівником внаслідок втрати ним працездатності через трудове каліцтво або професійне захворювання, але не більше ніж до закінчення строку роботи за договором.

Тимчасові працівники мають право на розірвання трудового договору, попередивши про це власника або уповноважений ним орган за три дні.

Сезонними вважаються роботи, які за природними та кліматичними умовами виконуються не весь рік, а протягом певного періоду, що не перевищує шість місяців. Порядок організації сезонних робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1998 року, а список сезонних робіт і сезонних галузей затверджений постановою Кабінету Міністрів від 28 березня 1998 року.

Трудові договори про сумісництво укладаються, коли працівник крім основної роботи у вільний від неї час береться регулярно виконувати іншу оплачувану роботу за наймом на тому ж чи іншому підприємстві, в установі, організації. Оформлення на роботу за сумісництвом на іншому підприємстві здійснюється з пред'явленням паспорта громадянина і трудова книжка йому як працівникові на цьому підприємстві не оформляється. Порядок оформлення і умови роботи за сумісництвом регулюються Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України від 28.06.93 р. № 43.

На відміну від роботи за сумісництвом, яка оформляється укладенням різних трудових договорів, суміщення професій (посад) — це виконання працівником з його згоди протягом робочого дня крім основної, обумовленої трудовим договором роботи на тому ж підприємстві за іншою спеціальністю, професією, посадою. Суміщення професій можливе за умови недостатнього завантаження чи зайнятості працівника на основній роботі, що дає можливість йому виконувати додаткову роботу протягом робочого дня чи робочої зміни з відповідною її оплатою в рамках одного трудового договору.

Особливістю укладення трудового договору про надомну роботу є те, що він, як правило, укладається в письмовій формі і передбачає виконання працівником роботи особисто із матеріалів і за допомогою засобів власника, але робоче місце виділяє не власник, а сам працівник-надомник організує собі його вдома. На надомників, як і звичайних працівників, заводяться трудові книжки, але строк їх заведення, а також внесення записів про оформлення на роботу проводиться після здачі першого виконаного завдання.

Переважне право на укладення трудового договору про роботу на дому надається таким категоріям працівників: жінкам, які мають дітей віком до 15 років; інвалідам і пенсіонерам; особам, які досягли пенсійного віку, але пенсії не отримують; особам, які доглядають за інвалідами або членами сім'ї, що довго хворіють; особам зі зниженою працездатністю, яким рекомендована праця в надомних умовах; особам, зайнятим на сезонних роботах (в міжсезонний період), а також тим, хто навчається в навчальних закладах з відривом від виробництва; особам, які не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в даній місцевості, наприклад в районах і місцевостях, де є вільні трудові ресурси.

Різновидом трудового договору є контракт.

Прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладення з ними контракту може здійснюватись у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Виключно на підставі контракту встановлюються трудові відносини з керівниками підприємств державної та комунальної форми власності, керівниками, науковими, творчими та іншими співробітниками національного закладу ( установи) України (Закон України «Про підприємства в Україні», Положення про національний заклад (установу) України, затверджене Указом Президента України від 16 червня 1995 року). Контрактна форма договору застосовується також у разі прийняття громадянина на військову службу (Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року), до трудових відносин, що виникають у центрах сертифікатних аукціонів (Положення про центри сертифікатних аукціонів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 1995 року № 144).

Нарівні з трудовим договором правомірним є застосування контракту для оформлення трудових відносин педагогічних та науково-педагогічних працівників (Закон України «Про освіту»). Отже, застосування контракту як різновиду трудового договору можливе в різних галузях, оскільки воно не заборонене законом. Але обов'язковим воно є тільки в тих випадках, коли законодавством визнана лише така форма закріплення трудових відносин.

Особливістю контракту є його строковий характер, письмовий порядок укладення, обов'язкова наявність основних та додаткових зобов'язань сторін: їх права, обов'язки та відповідальність; умови оплати та організації праці; підстави припинення та розірвання контракту; соціально-побутові умови, необхідні для виконання взятих сторонами зобов'язань.

Контракт укладається в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, і зберігається у кожної із сторін.

Трудові договори можуть відрізнятися специфікою змісту залежно від галузі застосування: державна служба, праця в сільському господарстві та ін.

2.Згідно ст. 26 КЗпП порядок укладення трудового договору регулюється законодавством України. Укладення трудового договору базується на добровільному вступі працівника в трудові відносини з власником чи уповноваженим ним органом, хоча для останнього в деяких випадках укладення трудового договору з працівником може носити зобов'язальний характер: у випадку зарахування працівника на роботу на вимогу місцевих органів державної виконавчої влади в межах встановленої для підприємства квоти щодо працевлаштування молоді, інвалідів; укладення трудового договору з молодими спеціалістами, направленими для роботи на дане підприємство у встановленому порядку, з працівниками, яким надане право повернення на раніше займану посаду чи роботу, зокрема після закінчення строку повноважень на виборній посаді і т. ін.

Закон встановлює, що трудовий договір може бути укладений з працівником, який досяг 16-річного віку. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, яким виповнилось 15 років, а для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю, допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у вільний від навчання час після досягнення ними 14-річного віку.

Відповідно до положень Конституції України і КЗпП (ст.ст. 22, 25) забороняється безпідставна відмова у прийнятті на роботу чи будь-яке обмеження прав або встановлення переваг при укладенні трудового договору, пов'язаних з походженням, соціальним станом, статтю, віком, місцем проживання, расовою чи національною приналежністю, політичними поглядами, членством в профспілках або інших об'єднаннях громадян. В зв'язку з цим при прийомі на роботу забороняється вимагати відомості і документи, надання яких не передбачене законодавством.

Одночасно, захищаючи права роботодавця, закон допускає обмеження з боку власника щодо спільної роботи на одному й тому ж підприємстві (в установі, організації) осіб, які є близькими родичами: батьки і діти, подружжя, брати, сестри,— якщо їх посадовими обов'язками передбачена безпосередня підпорядкованість чи підконтрольність один одному. Такі обмеження, згідно постанови РНК УРСР від 4 червня 1933 року в редакції постанови Ради міністрів УРСР від 3 листопада 1980 року № 593, є обов'язковими для державних підприємств, хоча не поширюються на працівників, які займають виборні посади, лікарів, наукових і педагогічних працівників, спеціалістів сільського, лісного, водного господарства, артистів, художників, музикантів та деякі інші категорії працівників.

Обов'язковою процедурою, передбаченою законодавством при прийомі на роботу, що вимагає професійного відбору або пов'язана з важкими, небезпечними чи шкідливими умовами праці, є проходження працівником попереднього медичного огляду. Проводиться він з метою з'ясування здатності працівника виконувати дану роботу і попередження виникнення професійних та поширення інфекційних захворювань. Ст. 24 КЗпП забороняє укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком робота, на яку він претендує, протипоказана за станом здоров'я. Перелік професій і видів діяльності, для яких обов'язковим є проведення медичного огляду, (попереднього при прийомі на роботу і періодичних) встановлений Міністерством охорони здоров'я.

При прийомі на роботу і укладенні трудового договору майбутній працівник зобов'язаний пред'явити трудову книжку і документ, що посвідчує його особу. Якщо особа оформляється на роботу вперше і не має трудової книжки, то вона повинна надати довідку з місця проживання і свідоцтво про народження. Звільнені із Збройних сил подають військовий квиток, із місць відбування покарання — довідку про звільнення.

При зарахуванні на роботу, яка вимагає спеціальних знань, роботодавець має право вимагати подання диплома чи іншого документа про відповідну освіту або спеціальну підготовку.

Згідно ст. 24 КЗпП трудовий договір укладається переважно в письмовій формі. Вона передбачає докладний перелік взаємних обов'язків працівника і роботодавця, викладений у двох примірниках, один з яких належить працівникові. Трудовий договір вважається укладеним, якщо працівник і роботодавець (власник або уповноважений ним орган) досягай згоди з усіх питань трудових відносин і працівник приступив до роботи за розпорядженням (усним чи письмовим) уповноваженої на це власником особи.

Незалежно від форми його укладення трудовий договір повинен бути належним чином оформлений. Для цього:

працівник повинен подати заяву з проханням прийняти його на роботу;

власник або уповноважений ним орган видає наказ чи розпорядження про зарахування працівника на роботу на підставі укладеної угоди;

власник або уповноважена ним особа повинні обов'язково ознайомити працівника з наказом під розписку;

роботодавець вносить записи в трудову книжку працівника про зарахування його на роботу та ознайомлює

працівника з записами в особовому листку відділу кадрів.

Наказ про зарахування на роботу повинен містити прізвище, ім'я, по батькові працівника, вказівку на посаду, яку той займе, або роботу, яку буде виконувати, розмір оплати за працю та дату, з якої працівник приступає до роботи. Наказ повинен містити також додаткові умови зарахування на роботу (за їх наявності), як то: встановлення випробного строку, вказівку на характер роботи — сезонна, тимчасова, за сумісництвом, неповна тривалість робочого дня чи тижня і т. ін.

Мета встановлення випробного строку — перевірка відповідності професійних і ділових якостей працівника вимогам виконуваної роботи. Тривалість випробного строку встановлюється законодавством: для робітників — один місяць, для інших працівників — не більше трьох місяців, і у деяких випадках не може перевищувати шести місяців. Випробний строк не встановлюється для осіб, які не досягай 18 років, молодих робітників після закінчення професійно-технічних училищ, інвалідів, працівників, прийнятих на роботу за конкурсом та в інших випадках відповідно до законодавства. Якщо після закінчення встановленого випробного терміну роботодавець не розірвав трудовий договір з працівником, то останній вважається таким, що витримав випробування, і в подальшому розірвання трудового договору з ним можливе лише на загальних підставах.

Призначення на посаду керівника державного підприємства здійснюється шляхом укладення контракту між ним і міністерством, відомством чи управлінням, у компетенції якого знаходиться дане підприємство, та виданням відповідного розпорядження.

Заміщення посад державної служби здійснюється шляхом конкурсного відбору або шляхом виборів.

Після укладення трудового договору перед початком роботи власник або уповноважений ним орган зобов'язаний поінформувати працівника про умови роботи, ознайомити його з правилами внутрішнього трудового розпорядку, визначити йому робоче місце, забезпечити необхідними для роботи засобами, проінструктувати з питань техніки безпеки і протипожежної охорони.

Відомості про трудову діяльність працівника заносяться в трудову книжку — його основний трудовий документ. Трудова книжка виписується за першим місцем роботи працівника і, будучи його своєрідним трудовим паспортом, містить відомості про місце, характер виконуваної роботи, спеціальність, кваліфікацію, посаду, нагороди і заохочення за сумлінну роботу. Всі записи в трудову книжку вносяться власником чи адміністрацією підприємства після видання наказу про зарахування на роботу, але не пізніше тижневого строку, а при звільненні — в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу чи розпорядження.

3. Реалізація права на працю передбачає встановлення законодавством певного порядку припинення трудового договору. Термін «припинення трудового договору» охоплює всі випадки припинення трудових відносин і закінчення дії трудового договору, в тому числі і розірвання його за ініціативою однієї із сторін.

Підставами припинення трудового договору можуть бути певні події (наприклад, смерть працівника) або юридичні факти — обставини, що викликають правові наслідки припинення трудового договору.

Загальні підстави припинення трудового договору викладені в ст. 36 КЗпП. Ними є:

угода сторін;

закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення з настанням такого строку і фактичні трудові відносини продовжують тривати;

призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;

переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;

7)набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

8) підстави, передбачені контрактом.

Для деяких категорій працівників статтями 37, 41 КЗпП встановлені додаткові підстави їх звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Читайте також:

1. Амстердамський Договір
2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
4. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
5. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні
6. Брестський мирний договір
7. Виробничий, технологічний і трудовий процеси
8. Виробничі операції, трудові дії, трудовий рух
9. Відповідальність за невиконання, неналежне виконання договірних зобов’ язань
10. Відповідальність за порушення договірних зобов'язань
11. Відповідальність за порушення договірних зобов’язань
12. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Переглядів: 1150