• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Поняття та види часу відпочинку

Лекція № 5.

1.Поняття та види часу відпочинку.

2.Перерви протягом робочого дня, зміни.

3.Вихідні дні. Святкові та неробочі дні.

4.Відпустки, їх види та порядок надання.

1.Законодавство про працю не дає визначення часу відпо­чинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпо­чинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовува­ти його на власний розсуд.

Як слушно зауважує П.Д. Пилипенко, правове поняття часу відпочинку не відповідає фізіологічному поняттю відпо­чинку, коли людина, наприклад, спить. У зв'язку з цим нау­ковці пропонували увесь час поза робочим часом називати "вільним від роботи часом" або "неробочим часом". Проте у законодавстві застосовується саме термін "час відпочинку", і його правовий аспект полягає у зв'язку із трудовими обов'язками працівника, а точніше, коли працівник вільний від такого зв'язку. Право на відпочинок гарантується нормуванням робочого часу Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

— перерий протягом робочого дня (зміни);

— щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

--- вихідні дні (щотижневий відпочинок);

— святкові і неробочі дні

— відпустки

2. Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і хар­чуваннянадається тривалістю не більше 2 годин. Така пере­рва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встанов­люється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість прий­мання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, по­рядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілко­вим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обі­грівання. При цьому власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання. Пере­рви для обігрівання включаються в робочий час

Тривалість і порядок надання таких перерв визначається правилами внутрішньо­го трудового розпорядку. Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загаль­ної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчу­вання, надаються додаткові перерви для годування дитини.Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпГІ). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи в по­рівнянні з тривалістю робочого дня, встановленою трудовим договором

3. Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) —його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд — в суботу і неділю. При режимі б-денного робочого тижня працівни­кам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графі­ком роботи підприємства, погодженим з профспілковим ко­мітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслугову­вання населення, а також на навантажувально-розвантажу­вальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюються режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно і до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку.

Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:

1)для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псувапня державного чи громадського майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗІІП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпЮ, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).

Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безперервно діючих підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри і т. ін.) На таких підприємствах щотижневий відпочинок надасться або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не співпадає із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.

Святкові і неробочі дні.Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:

І січня — Новий рік,

7 січня — Різдво Христове;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих

9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Конституції України;

24 серпня — День незалежності України.

Законом України "Про внесення змін до КЗпІІ України" від 24 грудня 1999 р. з переліку святкових днів виключені 7 та 8 листопада — річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Робота також не провадиться і в дні релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населеними, закріпила це положення у законі.

7 січня — Різдво Христове;

один день (неділя) — Пасха (Великдень); І

один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні. У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно І діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані І необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи (ст. 73 І КЗпП).

Згідно із ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у вихідні дні сплачується в підвищеному розмірі згідно зі ст. 107 КЗпП України.

Робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад — у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної 1 погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпо­чинку.

4.Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, уста­новами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадяна­ми України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996) р.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівни­ки і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі, засуджені в І період позбавлення волі.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки", та забороною заміни відпустки компенсацією, крім випадків, які передбачені ст. 24 цього закону. На жаль, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не надають її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпустка і надається, то всупереч ч. З ст. 2 Закону "Про відпустки" — надається відпустка без збереження заробітної плати.

Вперше в національному законодавстві у ст. З Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) на невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно з ч. 2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'язку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встановленому порядку, про­довжує ЇЇ, а тому днем звільнення є останній день хвороби.

Види відпусток. Законом України "Про відпустки" передбачені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки: .

основна відпустка (ст. 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (ст 8. цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цьо­го Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону);

5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менше як 24 ка­лендарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) не враховуються при визначенні трива­лості відпусток.

Окремим категоріям працівників, вказаним в ст, 6 Закону "Про відпустки", надається щорічна основна відпустка більшої тривалості. Так, промислово-виробничому персоналу вугіль­ної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'є­рах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається що­річна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів не­залежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів — 24 календарних дні зі збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше; працівникам лісової промис­ловості та лісового господарства, державних заповідників національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад працівників лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким на­дається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календар­них днів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 9 червня 1997 р. №570

Особам віком до 18 років надається щорічна основна від­пустка тривалістю 31 календарний день. При наданні праців­нику відпустки у рік, коли йому виповнюється 18 років, тривалість її визначається в залежності від відпрацьованого ним часу: за рік, коли він був неповнолітнім із розрахунку 31 календарний день за робочий рік, а після виповнення пов­ноліття в залежності від тривалості відпустки, встановленої для працівників відповідної професії.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівни­кам освіти та науковим працівникам надається щорічна ос­новна відпустка тривалістю до 56 календарних днів. Постано­вою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. №346 затверджений Порядок надання щорічної основної відпуст­ки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогіч­ним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпуст­ка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам 111 групи — 26 календарних днів незалежно від того, є інвалідність на­слідком виробничої травми, професійного захворювання або загального захворювання.

Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезон­них робіт і сезонних галузей, затверджений постановою Кабі­нету. Міністрів України від 28 березня 1997 р. №278

Тривалість відпусток окремих категорій працівників вста­новлена відповідними законами України. Так, згідно з Зако­ном України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" праців­никам, що працюють (перебувають у відрядженні) у зонах відчуження, у зоні гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоактивного контролю, тривалість відпустки становить від 42 до 56 календарних днів. Державні служ­бовці згідно з Законом "Про державну службу" користу­ються правом на відпустку тривалістю З0 календарних днів. Закон України "Про статус народного депутата України" наділяє депутатів правом на відпустку у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів. Суддям, прокурорам, слідчим прокуратури надається відпустка тривалістю 30 робочих днів (згідно з Законом України "Про статус суддів") і ЗО кален­дарних днів (Закон України "Про прокуратуру").

Щорічна відпустка може включати основну і додаткову відпустку.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. .№1290 „Про затверджений списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці”. Коло працівників, котрі мають право на таку відпустку, і порядок її надання передбачено наказом Міністерства праці і соціальної політики України від ЗО січня 1998 р. "Про затвердження Порядку застосування Списку виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці"

Конкретна тривалість такої додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в таких умовах (див. постанову Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. №442 "Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці".

Додаткова відпустка до 35 календарних днів за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я.

Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колектив­ним договором, угодою. Така відпустка надається як компен­сація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодично­го виконання службових завдань понад встановлену три­валість робочого часу

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпуст­кою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основ­ної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 ка­лендарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних, гірничих роботах, 69 календарних днів. Наприклад, загальна тривалість основної і додаткової відпусток, що надається медикам, становить 31 календарний день. Згідно із Законом України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надаєть­ся не менше як на 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який визначається від дня укладання трудового договору.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються пра­цівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Стаж роботи, що дає право на щорічну основну від­пустку,включає: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або част­ково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спри­чиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) (наприклад, згідно з ст. 12 Закону України "Про колективні договори і угоди" особи, які беруть участь в пе­реговорах як представники сторін, а також спеціалісти, запро­шені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи із збереженням середнього заробітку та включенням цього часу до трудового стажу); 3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; 4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і ч. 2 ст. 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею б-річного віку; 5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти; 6) період навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільне­них у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чисельності або штату пра­цівників; 7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються: 1) час фактичної роботи зі шкідли­вими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників дано­го виробництва, цеху, професії або посади; 2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, , важкими умовами і за особливий характер праці; 3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприєм­ство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Порядок надання відпусток.Щорічні основна та додат­кові відпустки повною тривалістю у перший рік роботи на­даються після 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки за другий та наступні роки можуть бути надані працівникові в будь-який час відповід­ного робочого року.

Законом встановлені винятки з правила про надання першої відпустки після 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки повної тривалості до настання 6-місячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються: 1) жінкам — перед відпусткою у зв'яз­ку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину -інваліда; 2) інвалідам; 3) особам до 18 років; 4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітніс­тю та пологами; 5) особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служ­би, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом 3 місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання; 6) сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; 7) працівникам, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєдна­ти відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передба­чених навчальною програмою; 8) працівникам, які не вико­ристали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації; 9) працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування; 10) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу; 11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповнова­женим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком_; узгоджується між працівником і власником або уповно­важеним ним органом, який зобов'язаний повідомити праців­нику про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

За бажанням працівника (ст. 10 Закону "Про відпустки") в зручний для нього час щорічні відпустки надаються особам віком до 18 років; 2) інвалідам; 3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї; 4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 6) дружи­нам (чоловікам) військовослужбовців; 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщи­ною; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гаран­тії їх соціального захисту"; 9) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу; 10) і в інших випадках, передбаче­них законодавством, колективним або трудовим договором.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпуст­ки повної тривалості у перший та наступні робочі роки на­даються у період літніх канікул незалежно від часу прий­няття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в закладах освіти без відри­ву від виробництва, щорічні відпустки за їхнім бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, вико­нання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їхнім бажанням надаються з таким розрахун­ком, щоб вони могли бути використані до початку навчан­ня в цих закладах.

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону неза­лежно від часу прийняття їх на роботу.

На вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення пра­цівника про час надання відпустки; 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної пла­ти працівнику за час щорічної відпустки.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена роботодав­цем на інший період або продовжена в разі:

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо, згідно з законодавством, він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати;

3) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. За письмовою згодою працівника та за погоджен­ням з профспілковим або іншим уповноваженим на пред­ставництво трудовим колективом органом щорічна відпуст­ка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період у випад­ку, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки три­валістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році (ст. 11 Закону "Про відпустки"). Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та праців­никам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

На прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Відкликання зі щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, знищення або псування майна підприємства за умови, що основна безперервна частина відпустки становитиме не менше 14 календарних днів, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням надаються не для відпочинку, а для складання випускних іспитів праців­никами, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах в основній школі — (10 календарних днів), в старшій школі — (23 календарних дні); для перевідних іспитів в основній та старшій школах (від 4 до 6 календарних днів без врахування вихідних). Працівникам, які успішно навчають­ся без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додат­кові оплачувані відпустки: 1) на період установчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му та 2-му курсах у вищих закладах освіти: І та 11 рівнів акредитації з вечірньою фор­мою навчання — 10 календарних днів щорічно, III та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календар­них днів щорічно, незалежно від рівня акредитації із заоч­ною формою навчання — ЗО календарних днів щорічно; 2) на період установчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 3-му і наступних курсах у вищих закладах освіти: І та II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календар­них днів щорічно, 111 та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — ЗО календарних днів щорічно, незалеж­но від рівня акредитації, з заочною формою навчання — 40 календарних днів щорічно; 3) на період складання держав­них іспитів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів; 4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які на­вчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання І та II рівнів акредитації — 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 місяці.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 кален­дарних днів на кожен іспит.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробницт­ва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка трива­лістю 30 календарних днів та за бажанням протягом 4 років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50% середньої заробітної плати пра­цівника.

Для працівників, які навчаються у вищих закладах осві­ти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встанов­люватись інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням.

Творчі відпусткинадаються працівникам підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, за основ­ним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написан­ня підручника, а також монографії, довідника тощо (п. 1 Умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. №45 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни. - 1998. - №2. - С. 31).

Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до 3 місяців, на здобуття наукового ступеня доктора наук — до б місяців та для написання підручника чи наукової праці — до З місяців надається працівнику, який успішно поєднує ос­новну діяльність із творчою роботою. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою за­явою, підписаною всіма членами авторського колективу. Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками, передбаченими законодавством, і оформляються наказом власника або уповноваженого ним органу підприєм­ства, установи, організації. На час творчих відпусток за пра­цівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.

Законом передбачені наступні види соціальних відпус­ток:відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону); додаткова відпустка пра­цівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону).

На підставі медичного висновку жінкам надається опла­чувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами три­валістю: 1) до пологів — 70 календарних днів; 2) після по­логів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення по­логів), починаючи з дня пологів. Тривалість відпустки у зв'язку я вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів, а у разі народження двох чи більше дітей та у разі ускладнення пологів - 140 календарних днів. Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка по вагітності і пологах надається тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, яка обчислюється сумарно і надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від стажу та місця

До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

За бажанням жінок після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами їм надаються відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню. У випадку, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною б-річного віку. За рахунок власних коштів підприємства й організації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Відпустки для догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. У період перебування у відпустці для догляду за дитиною жінка або особа, що здійснює такий догляд, можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома із збереженням права на одержання допомоги в період такої відпустки.

Жінці, яка працює і мас двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, за їх бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без врахування вихідних. Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за 3 дні до її початку (ст. 21 Закону "Про відпустки"). У разі звільнення працівникові виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також за додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

У разі переведення працівника на роботу на інше підпри­ємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована і на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенса­цією не допускається. У разі смерті працівника грошова ком­пенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також за додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям (ст. 24 Закону "Про відпустки"). Відпустка без збереження заробітної плати, за бажан­ням працівника, надається в певних випадках в обов'язково­му порядку. Це, зокрема, відпустка, яка надається матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі , тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інвалі­да, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чолові­кові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення І дитиною б-річного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус вете­ранів війни, гарантії їх соціального захисту", — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно; інвалідам 1 та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружують­ся, — тривалістю до 10 календарних днів; працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу — тривалістю до 7 або до 3 календарних днів (в залежності від міри родин­ності, вказаної в ст. 25 Закону "Про відпустки") без ураху­вання часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку; працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі закла­ди освіти, — тривалістю 15 календарних днів (без урахуван­ня часу проїзду до навчального закладу та назад) і в деяких інших випадках, вказаних в ст. 25 Закону "Про відпустки". За сімейними обставинами та з інших причин працівни­ку може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України у поряд­ку, визначеному колективним договором, власник або упов­новажений ним орган у разі простою підприємства з неза­лежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збере­женням. Тривалість такої відпустки залежить від тривалості простою. У колективному договорі закріплюються умови надання такої відпустки, тривалість відпустки, порядок част­кового збереження заробітної плати або без її збереження, вимоги про обов'язкове попередження працівника про на­дання такої відпустки, письмова згода працівника про таку відпустку тощо, при цьому враховуються виробничі й фінан­сові можливості підприємства. Час перебування працівників у відпустках у вище зазначеному порядку зараховується до загального трудового стажу роботи. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про відпустки" час, коли працівник фак­тично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (по­сада) і йому виплачувалася заробітна плата в порядку, пе­редбаченому ч. 2 ст. 26 Закону, зараховується до стажу робо­ти, який дає право на щорічну відпустку.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
11. Базові поняття
12. Базові поняття про класифікацію медичної техніки

Переглядів: 460