• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та методи валютного регулювання

Валютне регулювання – це законодавчо визначена діяльність уповноважених державою органів щодо застосування адміністративних та економічних методів впливу на учасників валютних правовідносин при реалізації валютної політики в державі.

Валютне регулювання передбачає перш за все належну організацію міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, таким чином, формою державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин країни.

До початку світової економічної кризи 1929 ‑ 1933 рр., тобто до моменту краху системи золотомонетного обігу, не існувало практичної потреби у регулюванні валютних відносин. Ці відносини були саморегульованими, оскільки існував вільний обмін національних грошових одиниць на золото, а золото реально функціонувало як світові гроші. Валютний курс в цих умовах визначався дуже просто – він нічим не відрізнявся від золотого паритету, тобто співвідношення вагових кількостей золота, що містяться у грошових одиницях.

Перша спроба міжнародного регулювання валютних відносин була зроблена в кінці Другої світової війни. На Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН у 1944 р. була розроблена і підписана угода про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і принципи побудови валютної системи.

Основні принципи Бреттон-Вудської системи зводилися до такого. Замість золотого стандарту, коли золото знаходилося в основі грошової системи і вільно обмінювалося на паперові гроші, був встановлений обмежений золотодевізний стандарт. Вільний обмін на золото був збережений тільки для американського долара і англійського фунта стерлінгів. Обидві валюти отримали статус резервної і нарівні із золотом виступили як базова валюта для встановлення паритету інших валют. Для всіх інших валют було встановлено фіксований валютний паритет щодо золота і резервних валют і введено регулювання валютних курсів усіх валют. Держави зобов’язані були стежити за підтримкою валютних курсів, як і валютного паритету.

Бреттон-Вудська система була добре продумана, але могла ефективно функціонувати лише за умови стійкості резервних валют. Однак ця умова не була дотримана, а відтак спочатку фунт стерлінгів, а потім і долар втратили стійкість, і досить перспективна система не змогла далі функціонувати. Таким чином ця система проіснувала до 1973 р., а окремі її елементи – до 1976 р., коли було припинено розмін доларів на золото і введено плаваючі валютні курси. Основні причини краху полягали в хронічному негативному платіжному балансі США і надлишку доларів на світовому ринку.

Після укладення певних міжнародних угод виникла нова валютна система, в основі якої вже не було ні золота, ні резервних валют. Валютні курси стали вільними (плаваючими), добровільно прив’язуючись один до одного. Фіксована ціна на золото була відмінена, воно стало звичайним товаром.

У 1976 році відбулась сесія МВФ на о. Ямайка в м. Кінгстоні, н| якій була утворена Ямайська валютна система, основними рисами якої стали такі положення:

- проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин, відмінено золотий паритет і офіційну ціну золота, яке перестало бути мірою вартості та базою валютних курсів;

- замість фіксованих валютних курсів було введено поняття плаваючих курсів. Значно поширилась роль МВФ щодо забезпечення міждержавного валютного регулювання та нагляду за валютною політикою країн-учасниць;

- базою нової валютної системи було проголошено новостворену міжнародну розрахункову одиницю ‑ спеціальні права запозичення (СПЗ);

- замість системи “золото ‑ долар ‑ національна валюта” було запроваджено систему “СПЗ ‑ національна валюта”[85].

На сучасному етапі сформувалася ще одна валютна система ‑ Європейська валютна система (ЄВС). Вона є результатом координації валютної політики та механізмів валютного регулювання країн Західної Європи. Як форма організації валютних відносин країн ‑ членів Європейського Союзу в сучасному вигляді ЄВС почала діяти з березня 1979 року.

Основні риси цієї системи:

- встановлення режимів спільного коливання валютних курсів.

- створення колективної валюти (спочатку ЕКЮ, нині ‑ євро).

- використання валютних інтервенцій для підтримання валютних курсів на ринку в межах погоджених відхилень.

- стимулювання європейських інтеграційних процесів[86].

Як зауважують Ж.В. Завальна та М.В. Старшинський, національна валютна система є, з одного боку, невід’ємною частиною національної грошової системи, а з іншого ‑ вона взаємодіє з іншими національними валютними системами.

До елементів національної валютної системи, що притаманні і валютній системі України, продовжують вітчизняні науковці, відносять:

- валютні відносини;

- суб’єкти валютних відносин;

- об’єктів валютних відносин;

- інститути, які здійснюють обслуговування обігу валюти та валютних цінностей (валютні ринки);

- національні органи валютного регулювання та валютного контролю;

- режим курсу національної валюти;

- валютні обмеження;

- правове регулювання міжнародних розрахунків;

- регулювання міжнародної ліквідності країни[87].

Правову основу регулювання вітчизняних валютних відносин визначають норми, що складають зміст Законів України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті”, “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про митну справу в Україні”, “Про державну податкову службу в Україні”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” та інших нормативних актів, зокрема Національного банку України. Разом із тим в Україні дотепер немає єдиного нормативного акта, який би регулював валютні відносини, що засвідчує про нестабільність даної сфери економіки.

У загальному розумінні в системі права метод визначається як система способів, засобів та прийомів правового впливу на свідомість і поведінку людей, діяльність організацій, установ та підприємств. Методи застосовуються не ізольовано один від іншого, а в поєднанні, комплексно, інакше стане неможливим забезпечити ефективність правового впливу. Більше того, застосування методів повинно відбуватися не епізодично, а систематично, постійно, в процесі цілеспрямованої діяльності.

Дослідники валютних відносин виділяють здебільшого адміністративні та економічні методи валютного регулювання.

Серед адміністративних методів виділяють:

- встановлення порядку здійснення валютних операцій, що передбачає визначення суб’єктів та об’єктів валютних операцій, прав та обов’язків суб’єктів валютних операцій, класифікацію валютних операцій, встановлення правил обігу (володіння, користування та розпорядження) валютними цінностями та ін.;

- введення валютних обмежень на здійснення окремих валютних операцій залежно від характеру, суб’єктів, об’єктів, обсягу операцій, у тому числі ліцензування діяльності, пов’язаної з використанням валютних цінностей;

- контроль за дотриманням валютного законодавства і застосування заходів відповідальності до суб’єктів, що порушили встановлений порядок здійснення валютних операцій.

Роль економічних методів валютного регулювання полягає у створенні економічної зацікавленості та стимулюванні суб’єктів валютних відносин. Як зазначають вітчизняні вчені В.Ф. Опришко, В.П. Нагребельний та А.В. Омельченко, зміст економічних методів не передбачає прямого впливу на підпорядковані об’єкти управління, а створює для них за допомогою економічних важелів та стимулів таку економічну ситуацію, яка б диктувала їм відповідну поведінку з метою досягнення позитивних економічних наслідків, тобто стимулювала економічну зацікавленість[88].

До економічних методів валютного регулювання відносять:

- валютна інтервенція;

- девальвація та ревальвація валют;

- дисконтна (облікова) політика;

- девізна валютна політика;

З метою детального аналізу вищезазначених методів зупинимося на їх характеристиці.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонуванні валютного ринку шляхом купівлі-продажу іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції обумовлюють відповідну кореляцію обмінного курсу цієї грошової одиниці. Використання валютної інтервенції має певні межі, оскільки вона ефективна лише за незначної неврівноваженості платіжних балансів, що характеризуються періодичною зміною активного і пасивного сальдо.

Досить часто валютні інтервенції використовуються не лише з метою забезпечення стабільності валютного курсу, а й для підтримування його на штучно заниженому рівні з метою підвищення конкурентоспроможності експорту. Це надає змогу експортерам отримувати більшу кількість національної валюти в обмін на іноземну, зберігаючи таким чином попередню норму прибутку, продаючи товари за демпінговими цінами.

Девальвація – офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Девальвація відображає кризу валютної системи, знецінення валютних коштів унаслідок інфляції, нерівномірності її розвитку в окремих країнах, дефіциту платіжного балансу та ін. Девальвація зумовлює підвищення цін на споживчі товари і зниження життєвого рівня населення. Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоекономічних відносин шляхом підвищення конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація – це офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте невигідна для експортерів.

Дисконтна політика – є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак, і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Девізна валютна політика передбачає регулювання валютного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. Центральний банк здійснює девізну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на фінансових ринках[89].

Таким чином, валютне регулювання з боку держав здійснювалось протягом досить тривалого періоду часу. Як ми бачимо, історичне становлення валютних систем свідчить про досить тривалі процеси, які в кінцевому рахунку спрямовані на інтеграцію і стабілізацію міжнародних економічних та політичних відносин.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте сутність міжнародної валютної системи.

2. Який зміст валюти та валютних цінностей?

3. Назвіть та охарактеризуйте типи конвертованості валют.

4. Назвіть основних суб’єктів валютного ринку.

5. Охарактеризуйте правовий статус УМВБ.

6. Які види біржових угод укладаються на валютній біржі?

7. За якими технологіями проводяться торги на УМВБ?

8. розкрийте зміст та необхідність валютного регулювання.

9. Охарактеризуйте адміністративні методи валютного регулювання.

10. Охарактеризуйте економічні методи валютного регулювання.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. Demo 11: Access Methods (методи доступу)
3. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
4. II. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
5. II. Поняття соціального процесу.
6. II. УЧЕБНЫЕ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОСОБИЯ, ПРАКТИКУМЫ
7. IV. КЕРІВНИЦТВО, КОНТРОЛЬ І НАДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРАКТИКАНТАМ.
8. IV. Электронное учебно-методическое обеспечение дисциплины.
9. V. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ
10. V. Обов'язки методиста кафедри педагогіки
11. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
12. VII. Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран

Переглядів: 1929