Важливим показником, що свідчить про економічну ефективність еколого-економічної системи є схильність до заощадження та готовність до інвестицій. Так, у Франції показник середньорічного рівня зростання валових внутрішніх інвестицій у 1965-1980 рр. становив 3,8%, а у 1980-1989 рр. - 1,8%, середньорічні рівні зростання загального урядового споживання за аналогічні періоди становили 3,6 і 2,3%, приватного споживання - відповідно 3,6 і 2,4%.[178][178]Наведені цифри динаміки внутрішніх інвестицій у Франції свідчать про зниження схильності французів вкладати кошти в інвестиційні проекти. У таких умовах джерелом капіталу можуть стати іноземні інвестиції.
Уряд Французької Республіки, починаючи з 1985 року, підтримує політику лібералізації іноземного інвестування національної економіки. Інвестиційні проекти реґламентують два декрети - №67-78 від 27 січня 1967 року та №68-1021 від 24 листопада 1968 року, які видані згідно зі Законом про фінансові відносини Франції з закордоном, що був прийнятий у грудні 1966 року (№66-1008).[179][179] У ці документи пізніше вносили чисельні зміни та доповнення відповідно до змін у загальній стратегії Франції стосовно іноземних інвестицій.
Зовнішньоінвестиційна політика Франції в умовах модернізації національної економіки є цілеспрямована щодо залучення в країну капіталовкладень, які стимулюють розвиток передових, наукомістких галузей, збільшення експорту, створення нових робочих місць та розвиток промислово відсталих реґіонів країни.[180][180]
Франція пильно слідкує за іноземними інвестиціями в країні. Ця функція покладена на Міністерство економіки, фінансів та бюджету, а зокрема - Директорат скарбниці. Хоча процедура реґулювання іноземних інвестицій у Франції значно спрощена, для більшості операцій, пов’язаних із здійсненням прямих інвестицій на її території, потрібно попередньо повідомити владу про свої наміри чи одержати дозвіл.[181][181] Проте, коли фірма з іноземним капіталом вже створена, вона працює за французькими законами, користуючись усіма правами та пільгами.