• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЗАЛІЗНИЦІ ТА ЗАЛІЗНИЧНІ СПОРУДИ

На топографічних планах зображують усі залізниці з поділом їх за величиною відстані між внутрішніми гранями головок рейок: 1524 мм — нормальні та 750 мм — вузькоколійні.

При зображенні цих залізниць на планах масштабів 1:1000 і 1:500 показують кожну рейку, ; на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 — кожну колію. При зображенні колій, за необхідності -: товщину лінії умовного знака зменшують з 0,7 мм до 0,5 мм.

За особливих технічних умов допускається на планах масштабу 1:1000 показувати нормально. залізничну колію не двома лініями, а однією, яка відповідає положенню осі колії.

Умовний знак залізниці переривають на плані в тих місцях, де вони проходять під мостами, акведуками, естакадами тощо, а також через залізничні мости. Суцільні лінії цього знака замінюють пунктирними при зображенні ділянок залізничної колії в тунелях і галереях.

Недіючі залізниці зображують тим самим умовним знаком, що і діючі, але ; підписом недіюча, розміщеним уздовж лінії колії.

Електрифіковані залізниці зображують на топографічних планах загальними (за групами масштабів) умовними знаками залізниці в поєднанні з позначеннями опор контактної мережі, поділених за матеріалом, з якого вони споруджені. Крім того на планах масштабів 1:1000—1:500 при зображенні колії електрифікованих залізниць навпроти опор розміщують відповідні стрілки.

Умовним знаком електрифікованих залізниць слід зображувати і наземні лінії метрополітену. : розміщенням через кожних 12—15 см плану підпису метро.

215( 137). Монорейкові залізниці зображують на топографічних планах усіх масштабів одинарною лінією завтовшки 0,5 мм з підписом уздовж неї — монорейкова або монорейка. Опорні ферми такої колії, які знаходяться під рейкою, слід зображувати за їх місцеположенням на місцевості точно на своїх місцях.

216(136). Вузькоколійні залізниці характеризуються різними величинами відстані між внутріш­німи гранями головок рейок (усього сім груп у межах від 600 до 1067 мм). При зображенні цих колій крім скороченого підпису вузьк., за додатковими вимогами, підписують ширину колії.

217(138). Трамвайні колії, як правило, зображують з показом кожної з них на своєму місці. У випадках, коли на планах масштабу 1:5000 для двоколійних ліній це зробити неможливо, наносять один знак (по середньому положенню), але не з одинарними, а подвійними поперечними рисками. На тих же планах з великим графічним навантаженням дозволяється не зображувати опори контактних мереж трамвайних колій.

218(139—140). Залізниці і трамвайні лінії, що споруджуються, зображують на топографічних планах тими самими знаками, що і діючі, але з розривами 2 мм (через рівні інтервали) по їх осі.

219(141, 142). При зображенні на планах полотна розібраних залізниць, що мали нормальну або вузьку колію, застосовують один умовний знак. Поперечні його штрихи наносять під кутом 60° до зображення самого полотна.

Збережені на місцевості споруди вздовж; розібраних залізниць зображують у повному обсязі.

На топографічних планах виділяють ділянки залізниць зі значними ухилами (0,020 і більше). їх

визначають як тангенс кута нахилу лінії місцевості до її горизонтального прокладення в певній точці.

220(143, 144). Фунікулер — це круто нахилена залізниця невеликої довжини, по якій рухаються

один-два вагони. Для їхніх пасажирських салонів характерний сходинковий поздовжній профіль.

Бремсберг — це споруда для спускання і піднімання вантажів по нахилених рейкових коліях.

Ці об'єкти зображують однаковим умовним знаком, тому для їх розрізнення застосовують пояснювальний підпис.

Фунікулери і бремсберги на стадії спорудження зображують так само, як і залізниці, що споруджуються.

221(145). Підвісні дороги різних конструкцій (рейкові, канатні) зображують на топографічних планах тонкою суцільною лінією, на якій показують всі опори згідно з їх положенням на місцевості та матеріалом, з якого вони виготовлені.

222(146—148). Насипи і виїмки на дорогах зображують за умови, що їх висота або глибина 0,5 м і більше (якщо переріз рельєфу горизонталями через 0,5 метра, то від 0,25 м і більше) і довжина в масштабі від 3 мм і більше, з відстанню між; штрихами умовного знака в 1 мм. При більшій довжині насипу або виїмки штриховку їх укосів можна розріджувати (див. п. 458).

Висоту насипів і виїмок, як правило, характеризують абсолютними позначками. З метою доповнення висотних характеристик насипів і виїмок на планах можуть підписуватися і відносні їх висоти (див. п. 459).

223(147, 148). Виїмки при зображенні на топографічних планах поділяють на такі, що мають неукріплені укоси, і такі, що мають укріплені укоси, підпірні стінки. Порядок показу укосів регламентовано в п. 457, підпірних стінок — у пп. 363, 364.

224(149). Входи залізничних колій в тунелі, захисні галереї зображують на топографічних планах комбінацією умовних позначень існуючих на місцевості укосів або підпірних стінок із зобра­женням зміни (в точці входу) суцільних ліній знака відкритої колії на штрихові лінії. При цьому, для зображення тунелів застосовують подвійний пунктир, а для галерей одну лінію (що відповідає внутрішній їх стороні) дають штриховою, а другу (зовнішня сторона) — суцільною.

На топографічних планах масштабів 1:5000 та 1:2000 підписують характеристики тунелів і галерей, а на планах масштабів 1:1000 та 1:500 ці підписи дають за додатковими вимогами.

225(150). Станційні колії, як розгалуження залізниці на станціях, промислових і будівельних майданчиках, біля великих складів, у портах тощо, зображують на топографічних планах так: на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 головна колія — одинарною лінією товщиною 0,7 мм, інші колії — одинарними лініями товщиною 0,3 мм, у масштабах 1:1000 і 1:500 — у масштабі плану.

Якщо станційна колія відхиляється вбік і пересікає ділянку зі щільною забудовою, то для збільшення наочності в зображенні цієї колії її потрібно показувати на плані лінією такої самої товщини, яку прийнято для головної колії.

226(151). Кінці колій (тупики) можуть бути як на станціях, так і поза їх межами. Відповідно треба вибирати і товщину лінії умовного знака, що і передбачено в таблиці, наприклад, 0,3 (або 0,7) мм. При зображенні тупиків на топографічних планах їх треба, відповідно до місцевості, поділити за накресленням на такі, що не мають упорів, з упорами і з упорами, поєднаними з баластною призмою.

227(152). Залізничні і трамвайні перевідні стрілки, знаки кілометрового пікетажу і висотні позначки головки рейок зображують на топографічних планах масштабів 1:1000 і 1:500 за додатковими вимогами. Як виняток, їх показують на планах масштабу 1:2000, передбачених для збільшування до плану більшого масштабу.

228(152). Всі перевідні стрілки на топографічних планах показують одним загальним знаком. Разом з тим, при необхідності диференціювати їх зображення, для стрілок з ручним переведенням застосовують наведений у таблиці знак, а для стрілок з автоматичним переведенням передбачають повне затушування кружка.

229(152). Умовний знак місця (точка), де визначено позначку головки рейки, і відповідні цифри проставляють на планах біля позначення залізниць з того боку, з якого виконували вимірювання.

Для забезпечення наочності плану висотні позначки розміщують паралельно його південній стороні рамки або вздовж зображення транспортної лінії.

230(153). Поворотні круги на залізницях призначені для переміщення локомотивів зі станцій­них колій на рейкові входи в депо, в тупик, а також для їх розвертання на 180°. Поворотні круги — це мостові ферми, що обертаються навколо центральної опори. їх зображують у масштабі за фактичними розмірами.

231(154). При показі на планах переїздів через залізниці їх умовний знак не переривають. Якщо через залізницю проходить автомобільна дорога, то переїзд, як правило, обладнаний шлагбаумами (підйомними або висувними брусами) і габаритними воротами. Ці об'єкти необхідно зображати тільки на планах масштабів 1:2000—1:500 за їхніми розмірами і місцезнаходженням на переїзді.

В такому випадку має бути показано чи шлагбаум перекриває обидві сторони руху, чи одну; чи відповідають габаритні ворота всьому полотну автомобільної дороги, чи його половині.

232 (155). Пішохідні віадуки (мости) над залізничними коліями зображують за місцеположенням на місцевості — одним знаком прогінної споруди (якщо віадук з'єднує протилежні боки виїмки) або його поєднанням з позначеннями сходів. Східчасті частини, проміжні площадки та опори віадуків на планах масштабів 1:1000 і 1:500 зображують точно на своїх місцях.

Знак прогінної споруди супроводжують підписом, що характеризує матеріал, з якого її виготов­лено (мет., ЗБ тощо).

233 (156, 157). Залізничні пасажирські і вантажні платформи показують на топографічних планах з поділом на відкриті та криті і зазначають в обох випадках (буквеними індексами) матеріал, з якого їх споруджено, або матеріал покриття. Зображення асфальтованих або покритих залізобетонними плитами платформ доцільно затушовувати рожевою або коричневою фарбою (див. п. 250). Показують також опори критих платформ (при необхідності — вибірково), класифіковані згідно з умовними знаками №№ 86—88.

При зображенні на планах масштабів 1:2000—1:500 високих платформ показують всі сходи та з'їзди, а за додатковими вимогами, незалежно від конструкції та матеріалу спорудження, і позначки висоти краю платформи.

Якщо таких даних немає, то для високих платформ підписують їх висоту над землею, визначену з точністю до десятих часток метра.

Для виділення платформ на ділянках плану зі значним навантаженням рекомендується (по можливості) застосувати пояснювальний підпис платф.

Міжколійї платформи на топографічних планах масштабу 1:5000 зображують вибірково.

234(/57). При зображенні залізничних вантажних платформ поряд з поясненнями, наведеними е п. 233, враховують таке:

ці об'єкти зображують на планах з підписом вантаж.;

низькі платформи, залежно від наявності або відсутності бордюру (бортового каменя), передають суцільною або штриховою лінією;

серед високих вантажних платформ виділяють вантажно-розвантажувальні площадки, у тому

числі малої ширини (2—3 м), розташовані впритул до складських та інших станційних споруд Вантажно-розвантажувальні площадки показують на всіх топографічних планах (крім плані масштабу 1:5000) одним позначенням незалежно від того, мають вони захисні козирки чи ні. 235(158—160). Семафори на залізницях, як правило, розташовані з правого боку за напрямки

руху, Розрізняють семафори на стовпах (найбільш поширені) і на містках (двоопорні або консольні). Умовні знаки семафорів розміщують на планах паралельно колії залізниці. Основа їх повинна точно відповідати положенню на місцевості.

На планах масштабів 1:1000 та 1:500 передбачається зображення всіх семафорів. На планам

масштабів 1:5000 та 1:2000, якщо неможливе відтворення всіх семафорів, обов'язково зображують крайні вхідні, а решту — вибірково.

236(161—163). Для зображення на топографічних планах залізничних світлофорів передбачені такі умовні знаки: світлофори на стовпах, підвісні на арках і карликові (розміщені низько над поверхнею землі).

Світлофори на стовпах і аркові зображують на планах за тими самими правилами, що і семафори (див. п. 235). Карликові світлофори показують тільки на планах масштабів 1:1000 та 1:500; на планах масштабу 1:2000 їх наносять за додатковими вимогами, а на планах масштабу 1:5000 їх взагалі не показують.

237(164). Для більшості знаків залізничної сигналізації, розташованих уздовж колій (різних покажчиків, дисків та щитів) існує єдине умовне позначення, основу якого потрібно розміщувати за місцеположенням на місцевості, а верхню частину — орієнтувати по залізничній колії

Знаки кілометрового пікетажу, а також кілометрові стовпи зображують окремими позначеннями (див. ум. зн. №№ 152, 183).

238(165]. Габаритні ворота над залізничними коліями, на відміну від воріт на переїздах (див. ум. зн. № 154), призначені для контролю розмірів вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах, на платформах. Показують їх на планах масштабів 1:2000—1:500; при цьому потрібно застосовувати пояснення, розроблені для зображення деяких інших об'єктів залізничного господарства (див. пп. 235—237).

АВТОМОБІЛЬНІ ТА ҐРУНТОВІ ДОРОГИ, СТЕЖКИ

239(166-/65, 171). Для зображення автомобільних доріг на топографічних планах застосовують таку класифікацію (в дужках — колишня назва цих шляхів):

— автомагістралі (автостради) — ширина їх двох проїжджих смуг від 7,5 і більше метрів (залежно

від року спорудження — за раніше діючими або сучасними вимогами), технічна категорія — І;

— автодороги з удосконаленим покриттям (удосконалене шосе) — ширина проїжджої частини від

7 м і більше, категорії — II і III;

— автодороги з покриттям (шосе) — ширина проїжджої частини менше 7 м (переважно 5 —6 м),

категорії — IV та, частково, — V;

— автодороги без покриття (удосконалені ґрунтові дороги) — ширина проїжджої частини неменше 4,5 м, категорія — VI.

240(766—165, 171). При зображенні доріг на планах масштабів 1:2000—1:500 (на останніх — для вищих категорій) може передаватися в масштабі увесь поперечний профіль їх поверхні, а саме: проїжджа частина, розподільна смуга на автомагістралях, узбіччя, смуги вздовж них для розміщення дорожніх знаків, пішохідних та велосипедних доріжок і придорожні канави.

На топографічних планах масштабів 1:5000 і 1:2000 автодороги з покриттям і без нього зобра­жують позамасштабними умовними знаками.

241(166—165). На планах усіх масштабів проїжджу частину автодоріг (крім тих, що не мають покриття) виділяють потовщеними лініями (0,3 мм). Поряд із покажчиком ширини проїжджої частини на плані зазначають загальну їх ширину (від канави до канави) та матеріал покриття.

Якщо придорожні канави виражені на місцевості нечітко, то для їх зображення на топографічних планах замість подвійної зеленої лінії знака сухих канав (на планах масштабів 1:1000 та 1:500) або одинарної зеленої (на планах масштабів 1:5000 та 1:2000) проводять (по краю узбіччя) одну чорну лінію. При зображенні забудованої території придорожні сухі канави (кювети) не наносять.

Межу зміни матеріалу покриття дороги та межу між ділянкою з покриттям і без нього показують на планах крапковим пунктиром. Так само відтворюють зміну покриття (якщо таке має місце) на обладнаних з'їздах з основного шляху на боковий.

242(166—165). Матеріал покриття доріг позначають на топографічних планах буквеними індексами:

А — асфальт, асфальтобетон, Бм — бітумомінеральна суміш, Бр — брущатка, Г — гравій, К

— камінь колотий, Кл — клінкер, Кр — кругляк, Ц — цементобетон, Шл — шлак, Щ — щебень.

Індекси розміщують рівномірно по осі автодороги, але з обов'язковим зазначенням біля меж: зміни матеріалу покриття (з обох боків).

243(166—165, 171—173). При зображенні на топографічних планах перетину автомобільних або ґрунтових доріг на одному рівні їх умовні знаки взаємно переривають, а на різних рівнях

— переривають знак нижньої дороги. Умовні позначення цих доріг розривають при перетинанні їх залізницею.

244(166). Автомагістралі відрізняються особливо міцною основою і капітальним покриттям

— цементобетонним, асфальтобетонним, брущатим. З іншими дорогами вони перехрещуються на різних рівнях. Як правило, автомагістралі мають дві частини з протилежними напрямками руху транспорту.

Між проїжджими частинами є роздільна смуга, яку залежно від її ширини на місцевості та масштабу плану зображують однією або двома лініями, а при значних розмірах — із показом її зовнішніх огорож:, чагарникових посадок, газонів, клумб тощо.

При ширині роздільної смуги 15 м і більше автомагістраль зображують у вигляді двох автодоріг з удосконаленим покриттям, що проходять поряд. Якщо ж на окремих ділянках автомагістралі роздільна смуга відсутня, то в характеристиці дороги на плані ширину її єдиної проїжджої частини підписують однією цифрою (наприклад, 15 замість 7,5x2) і, крім того, вздовж зображення траси проставляють додатковий підпис автомагістраль.

245(167). Автодороги з удосконаленим покриттям характеризуються меншою шириною, ніж автома­гістралі (див. п. 239), але мають таку саму міцну основу: матеріал їх покриття може бути як капітальним (наприклад, асфальтобетон), так і полегшеним (бітумомінеральна суміш, щебінь або гравій, закріплені в'яжучими речовинами тощо). Цим умовним знаком зображують і такі ділянки автомагістралей, на яких проїжджі частини знаходяться одна від одної на значній відстані (див. п. 244).

Якщо автодорога за шириною та матеріалом покриття відповідає автодорогам з удосконаленим покриттям, але споруджена безпосередньо на ґрунті, то її на плані зображують позначенням автодоріг із звичайним покриттям (див. п. 246). Так само зображують автодороги з удосконаленим покриттям на міцній основі, але шириною менше 7 м.

246 (168). До автодоріг з покриттям (звичайні шосе) належать дороги з покриттям перехідного типу, а саме: ущільнене щебеневе; гравійне або шлакове, із маломіцних кам'янистих матеріалів (але з закріпленням), бруківки, з кругляку та колотого каменю.

Умовним знаком цих доріг зображують короткі дороги на територіях промислових підприємств, у сільській місцевості, споруджені із цементобетонних плит без оформлення траси узбіччям і канавами. У цьому випадку ширина проїжджої частини і загальна ширина дороги буде та сама величина, що має знайти відображення в кількісній характеристиці їх на планах масштабів 1:5000 та 1:2000, наприклад, 4,2 (4,2) Ц.

247(і68). На топографічних планах лісових районів автодорогами з покриттям слід вважати лісовозні дороги неповного поперечного профілю (тобто, без узбіччя і канав), але з твердим покриттям шириною 3,0—3,5 м. На таких дорогах споруджують роз'їзди-кишені, які зображують у масштабі за місцеположенням на місцевості. Біля позначення кишені підписують її фактичну характеристику по ширині, наприклад, у вигляді 3,0 (6.2) Б, розш., тобто розширення.

Серед лісовозних і деяких інших автодоріг зустрічаються такі, що мають не суцільне тверде покриття, а роздільне двоколійне (причому не дерев'яне). Ці дороги показують на планах умовним знаком автошляхів з покриттям (шосе) і дають кількісну характеристику у вигляді 0,8x2 (3,2) Ц і підпис колійна або кол.

Знак автодороги з покриттям використовують і тоді, коли необхідно зобразити на плані дорогу з удосконаленим покриттям, але з недостатньою шириною або без міцної основи.

248(169). Проїжджі частини вулиць із твердим покриттям, залежно від наявності або відсутності на них бортового каменю, зображують; у першому випадку — суцільною лінією, у другому — штриховою. На плані мають бути вказані позначки висот на бортовому камені (якщо він є) і поряд із ним (у вигляді дробу), причому цифри розміщують паралельно південній стороні рамки або осі вулиці.

249(169). Тротуари вздовж вулиць і пішохідні доріжки в парках, на кладовищах тощо, залежно від їхньої ширини, показують у масштабі або позамасштабним знаком. Використання останнього на планах масштабу 1:5000 передбачається у випадку, коли ширина тротуару (або доріж­ки) менша ніж 5 м, масштабу 1:2000 — менша ніж 2 м. Позамасштабний знак подається двома паралельними лініями (суцільними або штриховими, залежно від наявності бортового каменю) ши­риною 1мм. Як виняток, на планах масштабу 1:5000 допускається зменшувати ширину до 0,5 мм.

При зображенні в масштабі 1:5000 тротуарів, що безпосередньо примикають до проїжджої частини, розділяти їх між собою не потрібно. На планах масштабів 1:5000 та 1:2000 не зображують і низькі огорожі тротуарів.

250(769). Вулиці з твердим покриттям (проїжджої частини, тротуарів, вимощень будинків), як і автодороги, у випадках, передбачених технічним проектом, зафарбовують блідо—рожевим кольо­ром або виділяють крапковою сіткою від коричневої фарби.

Вулиці в населених пунктах з розосередженою забудовою або з односторонньою забудовою зображують на топографічних планах як автодороги відповідного класу.

251(770). Для зображення на планах непроїжджих вулиць установлено окремий умовний знак розміщений на тому їх відрізку, який через особливу крутизну, східчастість, наявність валунів тощо, недоступний для руху транспорту протягом цілого року. Крайні штрихи знака наносять точно на межах непроїжджого відрізка вулиці, а решту — рівномірно між ними через 2 мм.

Якщо на цьому відрізку є валуни, що відтворюються в масштабі плану, то найзначніші з них зображують на своїх місцях (див. ум. зн. № 321) з розривом штрихів умовного позначення непроїжд­жого відрізка вулиці.

252(171). Умовним знаком автодоріг без покриття на топографічних планах зображують про­фільовані з підсипкою дороги, що регулярно ремонтуються (але не мають основи і покриття). Якщо ґрунт таких доріг покращений домішками гравію, щебеню або шлаку, то відповідні ділянки відділяють на плані крапковим пунктиром (перпендикулярним до осі дороги) і характеризують буквеними індексами (див. п. 242). Ділянки з домішками інших матеріалів (наприклад, піску або черепашнику), а також укріплені в'яжучими речовинами на топографічних планах не зображують. Ширину проїжджої частини автодороги без покриття підписують приблизно через 15 см, пере­дусім у місцях, де профільоване полотно має домішки.

253(171). При зображенні автодоріг без покриття потовщену лінію розміщують із східного і південного боків умовного знака. Якщо напрям дороги на місцевості змінюється, то порядок відтінення лінії повинен зберігатися до найближчого населеного пункту або перетину з іншою автодорогою. Потрібно також узгоджувати зображення цих доріг по рамках суміжних планів.

254(/72). До автодоріг з дерев'яним покриттям (по верху основи із поперечних колод або шпал) відносяться такі, що мають суцільний настил або роздільне полотно у вигляді колії (лежневі дороги) . Для їх розрізнення на планах в останньому випадку вздовж траси дають пояснювальний підпис колійний або кол.

Якщо ці дороги на значній території є єдиними, то слід показувати на плані їхню ширину з оформленням залежно від характеру спорудження полотна, згідно з варіантами, передбаченими для автодоріг з покриттям (див. пп. 246, 247).

Умовним знаком автодоріг із дерев'яним покриттям зображують також торцеві бруківки з дерев'яних шашок або пластин, покладених на шар піску.

255 (/73). Ґрунтовими дорогами вважаються не профільовані дороги, що не мають закріпленої земляної основи і будь якого покриття, та дороги, що ремонтуються нерегулярно. На топографічних планах ґрунтові дороги розділяють за їхніми умовними позначеннями на путівці, польові та лісові. Оскільки ці дороги зображують на планах двома паралельними різними лініями: одна — су­цільна, друга — штрихова, то при їх зображенні потрібно керуватися тим самим правилом відтінення, що застосовується при зображенні автодоріг без покриття (див. п. 253).

256(/73). Знаки ґрунтових доріг, а також стежок, у місцях їх перетину між собою і при підході до автомобільних доріг та рамок планів зображують з таким розрахунком, щоб перехрещувались або поєднувались одна з одною ланки, а не інтервали штрихових ліній. При цьому допускається зміна довжини ланок відповідних умовних знаків.

257(173). Путівці — це накатані дороги, що служать для сполучення між собою населених пунктів, або сполучення цих пунктів з залізничними станціями, пристанями, автодорогами з покриттям тощо. Якщо на місцевості вони є єдиними дорогами, по яких можливий проїзд (наприклад, через болото, ліс тощо), то їх зображення супроводжують характеристикою ширини (до десятих часток метра).

У випадках, коли на планах масштабів 1:1000 та 1:500 потрібно відділити путівець від польових і лісових доріг, передбачається використання пояснювального підпису путівець.

258 (173). Польові і лісові дороги — це ґрунтові дороги, що використовуються автогужовим транспортом сезонно, головним чином під час польових сільськогосподарських робіт і лісозаготівель. Позначенням польових і лісових доріг рекомендується показувати на планах і деякі друго­рядні, погано наїжджені путівці.

259(і74). Всі автомобільні дороги, що споруджуються, зображують на планах відповідними умов­ними знаками, але з розривами в 1 мм через кожні 8 мм зображення траси з підписом спорудж.

Якщо дорогу споруджують по вузькому насипу, що співпадатиме зі знаком самої дороги (її частини), то штрихи, що позначають насип, потрібно розміщувати так, щоб вони лягали на ланки пунктирної лінії, а не на інтервали. Такий метод дозволяє відрізняти на плані дороги, що споруджуються на вузькому насипу, від діючих, котрі зображують з використанням штрихового пунктиру (див. п. 263). Зображення доріг, що споруджуються у виїмках, це не стосується, оскільки їхні бровки проектують на плані на достатній відстані від траси.

260(^75). До важко проїжджих ділянок на автодорогах відносяться розбиті, з ямами і, в цілому, давно не ремонтовані ділянки доріг, на путівцях — ділянки через заболочені місця, піщані масиви, кам'янисті розсипи та з великою крутизною. В районах, де основними шляхами сполучення є ґрунтові польові й лісові дороги, потрібно показувати їх важко проїжджі ділянки.

Для передачі останніх на планах зображення всіх автодоріг дають з розривами (в 1 мм через кожні 4 мм) однієї із двох лінії, що передають проїжджу частину дороги. Відповідно для всіх

ґрунтових доріг передбачається зображення на планах важко проїжджих ділянок поперечними крапковими пунктирами, між якими вздовж лінії дороги наносять підпис важкопроїжд.

261 (176). В заболоченій місцевості ділянки автодоріг без покриття і ґрунтових доріг нерідко закріплені фашинами, гатями і греблями. Фашини — це в'язанки хмизу, покладені на поздовжні лежні і притиснуті жердинами; хмиз поверх засипають землею або піском. Гатями називають суцільні настили із колод, розміщених по хмизу або жердинах. Греблі — невисокі насипи із ґрунту, каміння і піску. У ряді випадків ці примітивні споруди на дорогах мають місцеві назви, наприклад, настил.

Ці об'єкти на топографічних планах зображують одним загальним позначенням. Для розмежування із звичайними насипами ділянки з фашинами, гатями, греблями, настилами тощо супроводжують на планах відповідними пояснювальними підписами.

262 (177, 178). Зображення на топографічних планах доріг по насипах, дамбах і доріг у виїмках характеризуються рядом особливостей щодо поєднання позначень цих та інших об'єктів. При їх показі на планах керуються не тільки самими умовними знаками, але й додатково наведеними в таблиці прикладами.

Цензи, що регламентують зображення подібних споруд залежно від розмірів, наведено в п. 222, зображення укосів, насипів, дамб і виїмок по дорогах — у пп. 457, 458, порядок відбору і нанесення їх висотних позначок — у п. 459.

263(177, 178). Насипи — це, в основному, дорожньо-транспортні споруди, а дамби (як насипні, так і намивні) — це, як правило, гідротехнічні споруди для захисту низького узбережжя від затоплення. Тому дамби мають більш капітальну будову і достатньо широку вершинну поверхню, по якій можуть бути прокладені дороги повного поперечного профілю.

При показі прокладених по насипах і дамбах ґрунтових доріг (путівців, польових і лісових), зображених з використанням пунктирних ліній, штрихи знака насипів наносять проти ланок або проти інтер­валів позначення дороги (на відміну від зображення дороги, що споруджується, див. п. 259).

Зображення на топографічних планах ділянок доріг різних класів у виїмках також слід виконувати відповідно до наведених зразків суміщення їхніх умовних знаків. Для повноти показу на планах виїмок виняткове значення має зображення стану (збереженості профілю) придорожніх канав-кюветів. При цьому необхідно керуватися правилами п. 241.

264(179). Номери автодоріг проставляють у рамках прямокутника, розміщеного на планах через кожні 12—15 см.

При нанесенні буквених індексів доріг потрібно враховувати таку градацію: Е — міжнародні, М — магістральні, Р — регіональні, Т— територіальні.

265(150). На топографічних планах показують тільки ті зупинки автобусів і тролейбусів, які розміщені поза населеним пунктом. Основа їх умовного знака повинна бути з того боку позначення шляху, з якого зупинка є фактично. Якщо зупинки у протилежних напрямках дороги розміщені по обидва його боки одна проти одної, то достатньо нанести знак однієї з них.

Різні об'єкти на обладнаних зупинках (наприклад, розширення автодоріг, павільйони, навіси для пасажирів (див. ум. зн. № 37)), показують відповідними умовними знаками з урахуванням пояснень, наведених у пп. 75, 77.

На автодорогах вищих класів крім обладнаних зупинок є ще і постійні стоянки для автотранспорту у вигляді огороджених площадок із твердим покриттям, із службовими будівлями і невеликими технічними спорудами — естакадами для огляду і дрібного ремонту автомашин (див. ум. зн. № 184).

266(181). Пости регулювальників руху на автомобільних дорогах зображують на топографічних планах усіх масштабів із зазначенням матеріалу, з якого вони споруджені, та підписом п.ДАІ, Будки регулювальників зображують на планах масштабів 1:2000—1:500 особливим умовним знаком.

267 (182). Світлофори на стовпах на автодорогах наносять тільки на плани масштабів 1:1000 і 1:500 за додатковими вимогами. Такі обмеження передбачені і для зображення опор контактної мережі тролейбусних ліній з поділом цих опор за матеріалом, з якого вони споруджені, та за конструкцією.

268(183). До обладнання доріг входять кілометрові знаки (стовпи або камені), покажчики напряму поворотів доріг, назв населених пунктів та річок, ремонтних і медичних пунктів, кафе, кемпінгів, готелів, арок при в'їзді на територію областей, районів тощо.

Кілометрові знаки на автомобільних дорогах, а також на залізницях показують усі, а в разі відсутності у цій місцевості інших орієнтирів, передбачено біля зображення цих знаків проставляти також підпис кілометражу.

Для дорожніх знаків передбачено різні позначення: коли вони не виражаються в масштабі плану — один знак, а коли виражаються — інший, причому із зображенням стовпів (як і арок на автодорогах поділом за матеріалом, з якого ці стовпи споруджено (див. ум. зн. №№ 86—88).

269(183). Дорожні знаки на планах масштабів 1:5000—1:2000 при значному їх навантаженні на місцевості більш значних орієнтирів, можна показувати вибірково.Положення кожного дорожнього, кілометрового та інших знаків на планах фіксують якомога точніше, а самі позначення цих об'єктів зображують з розрахунком забезпечення найбільшої наочності їх показу (переважно витягнутими вздовж дороги).

270(184). Зображення естакад для ремонту автомобілів за їх зовнішнім контуром можливе тільки на планах масштабів 1:2000—1:500. При цьому, стрілку умовного знаку (напрям руху автомобілів) розміщують у середині контуру, а сам знак супроводжують скороченим підписом ест. У масштабі 1:2000 стрілку розміщують поряд із зображенням естакади. На планах масштабу 1:5000 зображення естакад для ремонту автомобілів не вимагається.

271 (185). Підземні переходи під вулицями, автомобільними дорогами і залізницями (пішохідні тунелі) зображують на топографічних планах пунктирною лінією, яка позначає сам перехід, і умовними знаками входів у тунелі. Враховуючи особливості входів на місцевості, їх можна зображувати наступним чином: відкритим входом зі сходами вниз, закритим входом у підземну частину будинку (див. ум. зн. № 26), поєднанням того чи іншого з цих двох знаків з буквеним індексом М (коли підземний перехід під вулицею або дорогою є одночасно входом на станцію метрополітену).

При наявності біля входів у підземні переходи парапетів (низьких загороджуючи стінок) їх зображують відповідним умовним знаком, що відповідає масштабові плану (див. ум. зн. № 253).

272(186). Сходи для підйому вгору, на насип, дамбу або міст показують відповідно до їх розміщення та орієнтування на місцевості, а на планах масштабів 1:2000—1:500, крім того, з точним показом кожного сходового маршу і з'єднуючих площадок.

273(і87). При зображенні на топографічних планах лотків постійного використання (для переміщення лісу або інших матеріалів з крутих схилів), їхні умовні знаки потрібно орієнтувати відкритим боком проти напряму схилу.

274(155). Селеспуски — споруди для пропуску грязекам'яних потоків — характеризуються, як правило, такими обрисами, які наведено в зразках їх умовних знаків, але можуть мати й іншу будову і розміри (бути не в середині улоговини, а біля її краю — упритул до гірського схилу тощо). Все це має бути відображено відповідно до масштабу плану в поєднанні з пояснювальним підписом селеспуск.

275(189). В'ючні та пішохідні стежки зображують на топографічних планах однаково (за групами масштабів), але для в'ючних — передбачено пояснювальний підпис.

Як правило, в'ючні стежки непридатні для автогужового транспорту. Однак деякими з них рух транспорту все ж можливий, що при наявності точних відомостей має бути відображено на плані відповідним підписом уздовж стежки: наприклад, можливий проїзд на автомобілях.

Пішохідні стежки на топографічних планах масштабів 1:5000 та 1:2000 показують вибірково, в першу чергу потрібно зображувати стежки, які в цьому районі є єдиними шляхами сполучення (зв'язують окремі будівлі з автодорогою, пересікають болото, хребет, долину річки тощо).

276(189). Ділянки гірських стежок на штучних карнизах передають на планах масштабів 1:5000 та 1:2000 особливим позамасштабним знаком. Якщо ці карнизи мають довжину 20 м і більше в масштабі плану 1:5000 та довжину 10 м і більше в масштабі плану 1:2000, їх зображують двома відповідними знаками, розміщеними на початку і в кінці карнизу. Між; ними проводять суцільну лінію завтовшки 0,3 мм.

На планах масштабів 1:1000 та 1:500 ділянки стежок на карнизах зображують без використання окремого знака, як звичайні стежки, але в поєднанні з пояснювальним підписом шт. карниз.

277(190). На топографічних планах прогони для худоби зображують з огорожами або без них. У першому випадку огорожі зображують згідно з варіантами умовних знаків №№ 402, 403; у другому — безперервним крапковим пунктиром, що відповідає краям витоптаної худобою смуги.

Зображення прогонів для худоби, які не передаються по ширині в масштабі (переважно 1:5000), супроводжують характеристикою до десятих часток метра. Наявність на прогоні для худоби твердого покриття фіксують на планах буквеними індексами (див. п. 242), які розміщують поряд з підписом прогін, посеред смуги.

ГІДРОГРАФІЯ

278(191). Берегові лінії річок та озер на топографічних планах масштабів 1:5000 і 1:2000, як прави­ло, зображуються відповідно до їхнього положення на місцевості в межень, тобто в період із найбільш стійким низьким рівнем води. На планах масштабів 1:1000 і 1:500 берегові лінії наносять за їхнім положенням на місцевості в момент зйомки.

Берегові лінії водосховищ показують по лінії їх нормального підпірного горизонту (НПГ). Якщо у водосховищі рівень води встановився нижче проектної позначки і залишається в тому самому положенні упродовж кількох років, то за берегову лінію приймають лінію фактично досягнутого рівня. Для водосховищ зі змінним горизонтом води, який не досяг рівня НПГ, береговою прийнято вважати лінію, яка відповідає середньому багаторічному рівню цього водосховища, визначеному за матеріалами гідрометеослужби. В обох випадках показу на плані підлягає і проектний рівень НПГ, але вже іншим умовним знаком (див. ум. зн. № 222, п. 319).

279(191). Береговою лінією морів без припливів (а також з припливами висотою менше 0,5 м) вважається лінія, яка відповідає середньому багаторічному рівню моря; у процесі топографічних робіт вона може бути зображена при спокійному стані акваторії — по лінії урізу води, при хвилю­ванні — по лінії прибою.

280(191, 192, 194). Берегові лінії водостоків та водойм поділяють на три групи, які зображуються різними позначеннями:

постійні та визначені;

невизначені, тобто постійні, але з нечіткими або часто змінюваними обрисами;

непостійні — притаманні річкам, озерам та ставкам, які мають воду тільки частину року, але характеризуються достатньо чіткою межею між берегом та руслом.

Постійні і визначені берегові лінії зображують на планах суцільними, решту — штриховими пунк­тирними лініями. При зображенні водостоків як з невизначеними, так і непостійними береговими лініями в міру наближення до верхів'я, довжину штрихів кожного з умовних знаків поступово зменшують при­близно до двох третіх від розмірів, наведених у таблицях.

281 (193). Позначки урізів води на планах масштабів 1:1000—1:500 показують за їх фактичними визна­ченнями на дату зйомки. На планах масштабів 1:5000— 1:2000 позначки урізів води, як правило, приводять до середнього меженного рівня. За додатковими вимогами може передбачатися комбінування цих по­значок у вигляді подвійного умовного знака.

Дата біля позначки урізу води повинна включати число і місяць вимірів; рік показують тільки тоді, коли зйомку цієї трапеції виконують упродовж двох або більше календарних років. При одночасній зрізці рівня води в межах всієї території зйомочних робіт біля позначок урізу за східною стороною рамки кожного плану розміщують підпис про виконання цієї роботи.

Приведені позначки урізів води потрібні при створенні планів (в масштабах 1:5000 і 1:2000) на значні площі для забезпечення подальшого картоскладання,

282(793). Визначення позначок урізу води виконують, як правило, з точністю до десятих часток метра.

Для планів масштабів 1:1000 і 1:500 на ділянки з малими ухилами русел водотоків, за додатковими вимогами, позначки урізів визначають і підписують до сотих часток метра.

Позначки урізів води на річках, каналах і канавах необхідно наносити на плани через 10—15 см, обов'язково біля рамок, у місцях зі значними змінами в характері русла та біля позначень гідрографічних об'єктів, що мають орієнтирне і господарське значення. На топографічних планах позначку урізу води підписують біля кожної водойми, якщо її площа на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 становить 1 см² і більше, масштабів 1:1000 і 1:500 — 5 см² і більше, а для окремих озер і ставків — незалежно від розмірів.

Для водосховищ на річках необхідно давати позначки їх хвостової частини, де підпір води виклинюється.

263(194, 195). При зображенні на планах водотоків і водойм з непостійною береговою лінією замість урізів води потрібно наносити позначки, виходячи з вимог пп. 282, 434. За додатковими вимогами, біля позначок на цих берегових лініях може бути підписана дата їх визначення, яку показують згідно з умовним знаком № 193.

Для визначення місяців, коли сезонно-пересихаючі або сезонно-водні водотоки та інші водойми мають воду, належить керуватися середніми багаторічними даними матеріалів гідрометеослужби.

284(196, 197). Обривисті береги водотоків та водоймищ зображують на топографічних планах з поділом на береги з пляжем, який не виражається в масштабі, береги без пляжу біля річок, проток та заток шириною на плані 1,5 мм і більше та шириною менше ніж 1,5 мм. При показі таких берегів керуються як загальними вимогами зображення обривів (пп. 436, 437), так і конкретними вимогами стосовно комбінова­них зображень обривистих берегів та лінійних елементів гідрографії (див. пп. 285, 286).

285(196). При зображенні обривистих берегів з пляжем, що не виражаються в масштабі, штрихи позначення обриву наносять з таким розрахунком, щоб між їхніми кінцями та береговою лінією залишалась смуга шириною на плані близько 0,3 мм (за технічними умовами видання планів).

286(197). Обривисті береги без пляжу біля річок, проток та заток шириною на плані 1,5 мм і більше зображуються на топографічних планах такими умовними знаками:

коли відстань від проекції на площину верхнього краю обриву до лінії берега становить 1 мм і більше

двома відповідними лініями з зображенням між ними штрихів позначення обриву

коли вказана відстань менше 1 мм — однією лінією, яка відповідає суміщеному плановому положенню верху обриву й берега, при цьому, штрихи позначення обриву розміщують по зображенню дзеркала води перпендикулярно лінії берега.

На відміну від знаків земляних та скелястих обривів колір штрихів повинен бути зеленим.

287 (197). Обривисті береги без пляжу біля річок, проток та заток шириною на плані менше 1,5 мм слід ображувати поєднанням тих самих позначень, що прийняті для берегів із пляжем (див. ум. зн. № 196).

288(197). На топографічних планах необхідно підписувати найбільшу глибину кожного берегового обриву (до десятих часток метра), причому при значній його довжині — в декількох місцях. Відповідний підпис дають обов'язково коричневим кольором, що є одним із способів розмежування зображень обривистих берегів без пляжу і з пляжем.

289(198). Обсихаючи берегові смуги по берегах озер і водосховищ із регулярно змінним рівнем води, при ширині тих та інших на плані 2 мм і більше, розмежовують за механічним складом ґрунтів. Якщо передбачається показ на топографічних планах і ґрунтів дна, то останні також поділяють за механічним складом.

В обох випадках на плані зображують на блакитному фоні умовні позначення піщаних, мулистих, глинистих, галько-гравійних та валунних (розрізняють за розміром обкатаних уламків порід — див .п. 518), черепашкових, кам'янистих та скелястих ґрунтів.

При змішаному характері ґрунтів їхні позначення необхідно комбінувати, наприклад, у такому порядку:

знаки мулистих, глинистих, черепашкових та кам'янистих фунтів у поєднанні з позначенням піщаного ґрунту дають по крапковому малюнку без змін у прийнятому їх розміщенні;

знаки тих же ґрунтів при взаємному поєднанні наносять розграфленням через один у всіх напрямках, середньому через 7 мм.

290(195). На топографічних планах при зображенні шельфу передбачається введення в контур ґрунтів дна особливих індексів по перших літерах назв цих ґрунтів (виняток вводиться для галечника — Гк). Якщо вони мають змішаний (складний) характер, то підписують два індекси ґрунтів.

291(195). Ділянки берегової смуги, що не виражаються в масштабі плану (1:5000 або 1:2000), зображу­ють однією або кількома витягнутими в лінію позначками обсихаючи каменів — коли ці ділянки складеш твердими породами; позначками пухких порід — коли ці ділянки сформовані відповідними наносами.

292(195). По зображенню на планах берегових смуг в районах, які не мають доріг, при можливості проїзду при малій воді, наносять відповідний підпис із зазначенням виду транспорту; наприклад, для берегів водосховищ: При скиданні води у водосховищі можливий проїзд на гусеничному транспорті.

293(199). На топографічних планах при показі водойм із береговими смугами, що осушуються, зобра­женню піддягають як верхня, так і нижня їхня межа. Верхньою межею є берегова лінія. Нижню межу наносять зеленою суцільною лінією товщиною 0,2 мм.

За нижню межу обсихаючої смуги на озерах та водосховищах зі змінними рівнями приймають найнижчий із них за багаторічними спостереженнями. Практично допускається (із застереженням за східною стороною рамки плану) вважати нижньою межею обсихаючої смуги лінію, до якої вода відступала найчастіше за період зйомочних робіт.

294(200). Банками називають мілководні ділянки морського дна, які мають найменші глибини. На топографічних планах їх показують з використанням морських навігаційних карт або матеріалів промірів. Банки великих розмірів зображують з оконтурюванням їхньої площі відповідно до їх місцеположення, а малих розмірів — умовним знаком у вигляді пунктирного кружка. В обох випадках підписують глибину банки, визначену згідно з пп. 301, 303.

295(201). Камені у водоймах при їх зображенні на топографічних планах розділяють на надводні, підводні та обсихаючі. Надводні камені, розташовані групами, при значній їх кількості показують вибірково, але крайні — обов'язково на своїх місцях. Знак скупчення надводного каміння має чорний колір.

При відображенні окремих підводних каменів та окремих обсихаючих каменів обов'язкове використання гідрографічних матеріалів.

296(202). Надводні скелі, залежно від їхніх розмірів та масштабу плану, зображують на топографічних планах відповідно до їх розмірів на місцевості або тим самим позамасштабним умовним знаком, що й малі скелі-останці на суші (див, ум. зн. № 312), але з оконтурюванням чорною пунктирною лінією.

Висоту надводних скель та інших природних або штучних об'єктів над поверхнею води визначають: для річок та озер відносно середнього меженного рівня (на планах масштабів 1:1000 та 1:500 — до рівня на момент зйомки), для водосховищ із постійним рівнем, відносно НПГ або фактично досягнутого рівня, для водосховищ зі змінним рівнем — відносно середнього його положення, визначеного із спостережень за ряд років, для морів — відносно їхнього середнього багаторічного рівня (див. пп. 278, 279).

297(203). Умовний знак скупчення плавнику призначений для зображення нагромаджень стовбурів дерев або іншого рослинного матеріалу, уламків будівель, суден тощо, винесених хвилями на морський берег. Найбільш віддалені від берега скупчення мають відносно стабільний характер і відповідають положенню берегової лінії.

Це позначення застосовують також для зображення скупчень плавнику в смузі обсихання на мілководді озер та водосховищ, у заплавах великих річок.

Зображення скупчень плавнику не оконтурюють, але крайні значки розміщують відповідно до місцеположення. Загальна їх кількість на певних ділянках плану повинна бути не менше трьох.

298(204). Умовний знак водяної рослинності без поділу за життєвими формами застосовують на топографічних планах універсального призначення; розграфлення при цьому не потрібне. Цим загальним позначенням зображують водорості, водяну трав'яну та мохову рослинність (див. п. 299).

Зображення на топографічних планах земноводної рослинності регламентується окремо (див. п. 501). 299(204—208). Водяну рослинність поділяють на спеціальних топографічних планах на водорості, водяну трав'яну рослинність із плаваючим листям, водяну трав'яну рослинність із зануреним листям та водяну мохову рослинність. Всі відповідні умовні знаки наносять за розграфленням.

Із водоростей показують тільки прикріплені до дна, підводного каміння тощо, а також багаторічні їх скупчення у тому місці, де утворюється на воді суцільний рослинний покрив. Зображення водоростей, що мають промислове значення, слід супроводжувати підписом, що характеризує їхню родову назву (наприклад, анфельція, ламінарія).

Водяну трав'яну рослинність із плаваючим листям (ряска, латаття тощо) із зануреним листям зображують, якщо вона рік у рік виростає на тій самій ділянці стоячої водойми або водотоку, утворюючи «підводні луки». У випадках, якщо ці рослини одночасно мають листя занурене, плаваюче та надводне, — їх необхідно зображати знаком трав'яної рослинності з плаваючим листям.

Водяна мохова рослинність притаманна тільки прісноводним басейнам. Як правило, вона приурочена до їх дна, рідше — до підводних частин берегових схилів. Нерухомі мохові килими на поверхні води можуть бути зображені умовним знаком звичайної мохової рослинності, але на блакитному фоні водного простору. 300(209). Підводні плантації зображують на топографічних планах єдиним умовним знаком, незалежно від того, які тварини або рослини культивуються. Разом з тим, біля контуру кожної плантації дають пояснювальний підпис, який характеризує її призначення. Наприклад, біля контуру плантацій з розведенням молюсків — устриці, гребінці, мідії, риб — рибники вугра, рибники окуня; водоростей — мор. капуста тощо.

301(2/0— 211). При зображенні дна значних водойм ізобатами та позначками глибин за початковий їх рівень вважають: для великих річок і озер — середній меженний рівень; водосховищ, які досягли рівня НПГ і не досягли його, але із стабільним положенням горизонту води — рівень останнього; водосховищ з непостійним рівнем води (сезонні коливання, періодичні попуски води) — найнижчий із визначених за період спостережень; приливно-відливних морів — найнижчий теоретичний рівень (див. п. 293).

302(2/0). При зображенні ізобатами характеру дна водойм необхідно керуватися загальними підходами щодо зображення рельєфу земної поверхні.

303(2//). Позначки глибин водойм підписують на планах, як правило, до десятих часток метра при глибині акваторії менше 20 м, до півметра — при глибині 20 — 50 м і до цілих метрів — при глибині 50 м і більше. Кількість позначок повинна бути приблизно 20 на 1 дм²; при їх розміщенні необхідно враховувати особливості рельєфу дна.

304(2/2). При зображенні дна великих річок, озер, водосховищ і морів (у зоні шельфу) горизонталя­ми і позначками абсолютних висот за початковий їх рівень вважають нуль Кронштадтського футштока Відповідні кількісні характеристики форм рельєфу, які находяться нижче цього рівня, підписують на планах зі знаком мінус.

При застосуванні горизонталей і позначок абсолютних висот для зображення дна водойм належить враховувати вимоги тих пунктів, які регламентують зображення рельєфу суші (див. пп. 424—433). У даному випадку коричневі лінії горизонталей проводять на блакитному фоні водного простору.

305(2/3). Річки і струмки на топографічних планах зображують в одну або дві лінії, залежно від Ь. ширини в масштабі плану. Водотоки, які зображують в одну лінію, показують із поступовим її потовщенням від витоку до гирла в межах 0,15 — 0,5 мм. Умовний знак водотоків у дві лінії використовують, колі: ширина їх в масштабі плану становить (разом з береговими лініями) 0,5 мм і більше. На планах масштаб 1:5000 двома лініями зображують річки і струмки шириною русла від 2,5 м і більше, масштабу 1:2000 — від 1 м і більше, масштабів 1:1000 і 1:500 — практично всі постійні водотоки.

306(2/4). Серед характеристик водотоків на топографічних планах поряд з урізами води (див. пп. 281 282) показують напрямок та швидкість течії, ширину і глибину русла, а також склад ґрунту дна. За датковими вимогами, водотоки із забрудненою водою можуть супроводжуватися відповідними підші-сами після їх назви; наприклад, струм. Ярий (забрудн.}.

Напрямок течії води показують стрілкою; при достатній ширині водотоку — на фоні дзеркала вола при недостатній — вздовж русла. Цей знак необхідно застосовувати для всіх водотоків з виражених руслом: постійно-водних, сезонно-водних, сезонно-пересихаючих.

Швидкість течії підписують тільки при зображенні водотоків у дві лінії. Середня швидкість течії води визначається на основі гідрометричних матеріалів або фактичних визначень у процесі топографічної зйомки, які виконуються, як правило, в межень (для планів масштабів 1:1000 і 1:500 однораз-:-вого використання допустимо і на момент зйомки).

Характеристики напрямку і швидкості течії необхідно показувати на планах через кожні 10-15 см, причому обов'язково біля верхів'я, біля перепадів (вище і нижче гребель, порогів, водоспадів), гирла приток і біля рамок плану.

307(214). Позначки ширини водотоків у метрах обов'язково показують при зображенні постійно-водних річок і струмків на планах масштабів 1:5000 і 1:2000; на планах масштабів 1:1000 і 1:500 ширина водотоків може бути визначена безпосередніми вимірами на плані. За додатковими вимога­ми, характеристику ширини водотоків підписують також і на планах масштабів 1:1000 і 1:500 з точністю до десятих часток метра.

Визначення ширини водотоку, як і положення його берегової лінії, здійснюють, як правило, при меженному рівні водотоку (див. п. 278).

308(214). Глибини річок та струмків визначають шляхом вимірів у найглибшому місці створу з точністю до десятих часток метра.

Відомості про глибини судноплавних річок необхідно брати з лоцманських карт.

Ґрунт дна водотоків класифікують на топографічних планах на такі типи: кам'янистий (нерівні виходи скельних порід, великі камені) — К; твердий (галька, рівний моноліт, щільна глина) — Т, піщаний щільний — П, в'язкий (в'язкий глинистий, в'язкий піщаний, в'язкий мулистий) — В.

309(215). Водотоки з чергуванням пересихаючих та постійно-водних ділянок річок зображують відповідно — переривчастими та суцільними позначеннями берегових ліній, а плеса і озерця з водою зображують із замиканням на кінцях. Блакитне забарвлення суцільне по всьому водотоку.

310(216). Умовний знак зникаючих ділянок річок і струмків застосовують тоді, коли на місцевості є які-небудь ознаки, що дозволяють визначати їх місцезнаходження. Якщо таких ознак немає, ділянки видимого водотоку з'єднувати пунктиром не потрібно (наприклад, при вході водотоку в карстовому районі глибоко під землю з наступним виходом через кілька кілометрів).

311(217). На топографічних планах необхідно показувати водоспади (ділянки падіння води з уступу), що властиві гірським річкам та струмкам, а також протокам між: озерами, які знаходяться на різних рівнях.

Тимчасові водоспади безруслових потоків талих і дощових вод на топографічних планах не показують.

Водоспади шириною менше 2 мм у масштабі плану зображують поперечною рискою, а більшої ширини — знаком обриву, лінія якого повинна повторювати конфігурацію гребеня уступа, а орієнтовані за течією штрихи мають відповідати довжині проекції уступу на площину.

Знаки водоспадів супроводжують пояснювальним підписом вдсп. Крім того, вище і нижче водоспаду підписують позначки урізів води в межень, які хоч і не входять до його умовного позначення, але є важливим елементом характеристики водоспадів. Якщо для розміщення позначок урізів на вузьких водоспадах на плані недостатньо місця, замість цієї характеристики підписують висоту падіння води (до десятих часток метра).

312(218). Пороги на річках — це виходи твердих корінних порід або великі валуни, принесені льодовиком, гірськими лавинами тощо. На топографічних планах пороги зображують, поділяючи їх за шириною і довжиною; умовний знак супроводжують пояснювальним підписом поріг або пор.

Малі пороги на річках, ширина яких на плані менше 2 мм, а довжина не виражається в масштабі, зображують однією рискою поперек русла. Пороги вузькі, але великої протяжності — декількома рисками, крайні з яких наносять точно на своєму місці, а проміжні — більш-менш рівномірно через 1,0—1,5 мм.

Пороги шириною 2 мм і більше в масштабі плану зображують як ланцюг каменів трикутної фор­ми. При значній довжині порожистої ділянки знаки розміщують на всій її площі, але при цьому верхні і нижні (по течії) ряди повинні показувати межу ділянки, а решту порогів наносять з урахуванням їх розташування на місцевості. Якщо пороги на широкій річці перекривають водотік не повністю, а тільки частину його поперечного профілю, то цю особливість належить відобразити на плані.

Зображення порогів супроводжують позначками урізів води (за аналогією з водоспадами — див. п. 311). 313(2/9). Річкові перекати — це мілководні ділянки водотоків у місцях їх розширення або біля гирла притоків. На топографічних планах їх зображують тільки за додатковими вимогами та при наявності даних вимірів або лоцманських карт.

Умовні позначення перекатів розміщують рівномірно по зайнятій ними площі на плані; випуклий

бік знака має бути спрямований вниз за течією річки і відповідати її конфігурації у конкретних місцях.

314(220). Берегові обмілини і руслові мілини — це підводні смуги наносів, які відрізняються між

собою тільки місцезнаходженням на річці. На планах їх зображують одним умовним знаком. При його

нанесенні найбільші крапки мають відповідати найбільш мілководним ділянкам обмілини або мілини.

При спеціальній топографічній зйомці великих річок може виникнути необхідність різного зображення ґрунтів мілководдя, включаючи обмілини і мілини. У цьому випадку передбачається використання тих самих графічних знаків та буквених індексів, що і для створення планів на ділянки морського шельфу або водосховища (див. пп. 289, 290).

315(221). Озера на топографічних планах масштабів 1:1000 та 1:500 зображують всі без винятку; на планах масштабу 1:5000 — площею у масштабі плану від 2,5 мм² і більше; 1:2000 — від 5 мм² і більше. Крім того, на плани масштабів 1:5000 і 1:2000 наносять також озера менших розмірів, якщо вони мають значення орієнтирів, господарське або лікувальне значення. Останні в разі потреби можуть бути показані з деяким збільшенням. Біля зображення малих озер без назв, при значному навантаженні плану контурами, необхідно давати підпис озеро або оз.

При зображенні озер з мінералізованою водою передбачається використання підписів сол. і г. -сол. (тобто гірко-солоне) безпосередньо за номенклатурним терміном або, якщо озеро має власну назву, після нього; наприклад, оз. (г.-сол.), оз.Сасик (сол.).

Мінералізацію визначають, в основному, за станом води водойми в літній межень. В інші пори року вона може бути дуже опріснена або, навпаки, з підвищеною концентрацією солі.

316(222). Застосування умовних знаків розлиття річок і озер, зон водосховищ, що споруджуються, і діючих, але які не досягли рівня НПГ, необхідно поєднувати на планах з використанням всіх позначень, що застосовуються для зображення рельєфу і контурів місцевості, яка зазнає періодичного затоплення і вивільнення від води. Лінії меж і особливо штриховку площ цих об'єктів треба наносити з таким розрахунком, щоб не знизити наочності відображення змісту плану взагалі.

317(222). Розлиття річок та озер зображують на топографічних планах масштабів 1:5000 і 1:2000 обов'язково, на планах масштабів 1:1000— 1:500 — за додатковими вимогами.

Зображення меж і площ розлиття регламентується такими умовами: тривалість розлиття від двох місяців і більше (внаслідок затяжних дощів, танення снігів, інтенсивного скидання води через греблі) — ширина смуги розлиття в масштабі 1:5000 становить 1 см і більше, 1:2000 — 2,5 см і більше. При зображенні розлиття необхідно використовувати матеріали аерозйомки, виконаної в період найбільшого підйому води, або матеріали гідрометеослужб.

Це повною мірою стосуються і виготовлення планів на такі низинні і плоскі вододільні ділянки, які регулярно і на тривалий період покриваються водою внаслідок безперервних зливових опадів.

318(222). Межі і площі водосховищ, що споруджуються, та водосховищ діючих, які ще не дося­ли проектного рівня, зображують на топографічних планах тими самими позначеннями, що й розлиття. При цьому за зовнішню межу зони затоплення (її показують на плані штриховим пунктиром) умовно вважають лінію НПГ, хоча дзеркало води і не досягло її рівня.

Водосховищами, які створюються, вважаються ті, що перебувають на початковій стадії заповнення водою. При визначенні зони затоплення водосховищ тільки на основі проектних матеріалів за рамкою плану дають відповідне пояснення.

319(222). В умовному позначенні меж розлиття або зони затоплення довжину його ланок при невеликій величині контурів можна пропорційно зменшувати, але з дотриманням вказівок, наведених у п. 316. В умовному позначенні площі розлиття або зони затоплення штриховку, як правило, належить зображувати під кутом 45° до південної сторони рамки плану.

За додатковими вимогами, при значних розмірах ділянок розлиття або затоплення, в контурах на плані наносять підпис (чорним кольором), який засвідчує, в які місяці року буває це явище. Наприклад, для характеристики річкового повноводдя — Розлиття IV— VI, періодично затоплюваних вододільних ділянок - Затоплення VIII—IX .

320(222). У випадку, коли площі розлиття або затоплення займають на плані більше чверті всієї трапеції, їх не штрихують. Замість цього уздовж лінії контуру на плані наносять підпис Межа розлиття або Межа водосховища, що створюється. Якщо вся площа при розлитті покривається водою або повністю перебуває в зоні затоплення водосховища, то графічно на плані це не зображують, а за східною стороною рамки дають відповідний підпис, наприклад: Вся площа покривається при розлитті водою на період V— VI; Вся площа перебуває в зоні затоплення водами Канівського водосховища на період IV— V .

321(223). Затоплену деревно-чагарникову рослинність зображують на топографічних планах на блакитному фоні води тим самим умовним позначенням, що і рослинність на суходолі, тобто з поділом на ділянки лісу, окремі дерева і чагарники (див. ум. зн. №№ 335, 356, 361). Характер розміщення рослинності передають розташуванням умовних знаків без розграфлення і оконтурюванням площ.

За додатковими вимогами, для затоплених ділянок лісу роблять пояснювальний підпис про породи дерев (наприклад, вільха, бер. тощо).

ОБ'ЄКТИ ГІДРОТЕХНІЧНІ, ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ І ВОДОПОСТАЧАННЯ

322(224). При зображенні каналів, каналізованих ділянок річок і канав їх прямолінійні відрізки та чіткі кути поворотів необхідно фіксувати без штучного згладжування у повній відповідності до їх положенням на місцевості і масштабу плану.

Укріплені бетонуванням береги водотоків передають скороченим підписом бет., а на планах масштабів 1:1000 і 1:500, крім цього, чорною тонкою рискою з зовнішнього боку берегової лінії (по обох берегах). Якщо укріплення виконано іншим способом (наприклад, залізобетонними плитами або брукуванням), то застосовують відповідний пояснювальний підпис — ЗБ, брук. тощо.

323 (224). На каналізованих ділянках річок, на відміну від каналів і канав, гідрографічні характеристики наводять ті самі, що і на інших ділянках річок, зокрема підписують характер ґрунту дна.

При зображенні каналів із змінним напрямком течії наносять не одну, а дві стрілки, орієнтовані в протилежних напрямках. Позначки урізів води на таких об'єктах, у тому числі й зображених однією лінією, треба підписувати на рідше як через 10 см.

324(224). Із зрошувальних, обводнювальних і осушувальних канав на планах зображують ті, які мають постійне призначення. Тимчасові канави, наприклад, щорічно переорювані зрошувальні борозни на полях або картові канавки на торфорозробках на топографічних планах не показують.

325(225). Підземні канали і підземну дренажну мережу показують на топографічних планах тільки за наявності гідротехнічних картматеріалів, а також коли на аерознімках або безпосередньо на місцевості просліджуються які-небудь лінійні елементи, що свідчать про місцезнаходження таких каналів та дренажних систем. Останні на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 зображують пунктирними лініями.

326(226). Характеристики каналів і канав підписують на топографічних планах таким чином:

за основними вимогами: на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 підписують ширину у верхній частині цих об'єктів (крім великих каналів — див. п. 327) та їхню глибину до десятих часток метра; на планах масштабів 1:1000 і 1:500 — тільки глибину, бо ширину можна визначити безпосередньо з плану;

за додатковими вимогами: показують ширину каналів та канав також і по дну, підписуючи її у вигляді другої групи цифр у чисельнику характеристики (в тому числі і канав, зображених в одну лінію).

За ширину каналу у верхній частині потрібно приймати відстань між берегами на рівні брівки, а якщо їхня відносна висота різна, то на рівні нижчого берега; відповідно умовні знаки каналів на плані мають узгоджуватися з даними показниками.

Глибиною каналу необхідно вважати відстань по прямовисній лінії від рівня брівки нижчого берега до рівня дна в центрі поперечного профілю каналу.

327(226). Характеристики великих каналів (ця категорія визначається в редакційному порядку) обирають виходячи з того, що їх необхідно зображувати на топографічних планах згідно з положенням берегових ліній у межень, а не по верхніх краях берегових укосів.

Характеристики каналів, зображених в одну лінію, дають згідно з вимогами п. 326.

328(226) . На планах масштабів 1:5000 і 1:2000 місце визначення характеристики канав, залежно від їх ширини, фіксують стрілкою з розташуванням підпису збоку від водотока або, як це прийнято на планах масштабів 1:1000 і 1:500, відповідний підпис розміщують безпосередньо по зображенню водотоків.

329(226). У деяких випадках, наприклад, для зображення каналів меліоративного призначення, окрім характеристики ширини і глибини, може виникнути потреба у визначенні висотних позначок брівки і дна каналу. Підписувати ці позначки треба безпосередньо по зображенню дзеркала води.

330(227). Умовний знак каналів, що споруджуют

Читайте також:

1. Апарат управління залізниці
2. Апарат управління Укрзалізниці
3. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди
4. Будинки і споруди. Будинки адміністративного та побутового призначення
5. Будинки і споруди. Будинки і споруди навчальних закладів
6. Будинки і споруди. Житлові будинки
7. Будинки і споруди. Підприємства харчування
8. Будівлі та споруди
9. Будова|споруди| |і/або|і принци|основа|п дії.
10. Водозабірні споруди для захоплення поверхневих і підземних вод
11. Всі виробничі приміщення, споруди, будівлі ділять на 6 категорій за їхньою пожежовибухонебезпекою.
12. Гідротехнічні споруди

Переглядів: 649